Про нацменшини

Ми все частіше чуємо у повсякденному житті про проблеми расизму, антисемітизму тощо. Часто одні окремі ЗМІ звинува­чують у розпалюванні міжетнічних, міжконфесійних конфліктів. Згадаймо бодай скандал навколо «Сільських вістей», які звину­вачились у антисемітизмі, або конфлікт навколо карикатури на мусульманського пророка Муххамеда. Журналіст як ніхто інший повинен уникати таких конфліктів у своїй повсякденній роботі. Адже обов’язок журналіста писати чесно, правдиво, об’єк­тивно, надавати слово усім сторонам.

Особливо важлива роль відводиться журналістам, які живуть у полі етнічних общинах. Якщо у такому суспільстві виникають міжетнічні конфлікти, працівник ЗМІ повинен виступати посе­редником у їх залагодженні, надаючи трибуну для виступів усім зацікавленим сторонам, розповідаючи цікаву інформацію про нацменшини, даючи зрозуміти, що населення нацменшин – такі ж люди як і корінні жителі, що у них є свої права, свої уподобання тощо. Якщо взяти Чернівці, то це місто – багатонаціональне. Тут, окрім корінних українців, проживають, росіяни, молдовани, руму­ни, цигани, болгари, євреї, поляки. Час від часу між ними можуть виникати певні суперечки.

Засоби масової інформації можуть грати роль посередника у врегулюванні конфліктів.

Яким чином?

q Виступи журналістів у пресі можуть стати інструментом позитивних змін, уявлень про нацменшину і перетворити опонентів корінного населення на партнерів.

q Журналіст як посередник може забезпечити трибуну для рівного представлення усіх сторін і «узаконити» їх потреби і права.

q Журналіст в ідеалі повинен ставити собі за завдання прими­рити конфліктуючі сторони, при цьому навіть жертвуючи бажанням випустити сенсаційний матеріал, який тільки посилить ворожнечу.

Ключові моменти для журналістів, які виступають посе­редниками у конфліктах:

1. Прояснюйте:

- Факти, сторони, що беруть участь в конфлікті, позиції, предмет конфлікту.

2. Досліджуйте і описуйте різні варіанти рішень проблеми.

3. Зміщуйтеся у бік позитиву.

4. Задавайте такі питання:

- «Що потрібно для вирішення цієї проблеми?»

- «Чого ви (тобто, конфліктуючі сторони) дійсно хочете?»

- «Що могло б поліпшити ситуацію?»

- «Що могло б просунути вас у бік врегулювання конфлікту?»

- «Що потрібне вам?»

- «Чому це важливо для вас?»

- «Розкажіть, чому такий варіант рішення ви вважаєте якнайкращим для себе?»

- «Якщо ви одержите те, чого хочете, що це означатиме для вас?»

- «Чи існують альтернативні рішення, які були б також прийнятні для вас?»

5. Розкривайте потреби сторін, залучених у конфлікт.

«Потреби» включають інтереси, цінності, мрії, бажання. У числі потреб можуть бути безпека, збереження національної іден­тифікації, стабільність, визнання і розуміння, постійна робота.

Прагніть відвернути людей від заготовлених ними наперед рішень конфлікту/проблеми і перенести їх увагу на розгляд їхніх потреб, які вони намагаються задовольнити такими рішеннями. Запитуйте «Чому?» Пояснюючи, чому те або інше рішення важ­ливе або прийнятне для них, люди звичайно виражають глибинні потреби. Іноді людині важко говорити напряму про те, що йому потрібна пошана або любов оточуючих, або безпека. Запитайте в таких випадках, за якими ознаками визначається ступінь задоволеності потреб.

6. Перевіряйте

Перефразовуйте почуте і тестуйте власні припущення – чи «Правильно я вас зрозумів...»

7. Зсовуйтеся з фіксованих позицій

Якщо сторони конфлікту «зациклені» на своїх позиціях, допо­можіть їм зсунутися з мертвої точки. Запитайте: «Чому інші рі­шення не підходять вам?» або чи «Можуть виникнути обставини, при яких ваше рішення конфліктної ситуації не спрацює?» Опишіть сценарій «що, якщо», який допоможе сторонам усвідо­мити неусвідомлені потреби в зміні ситуації, що склалася.

8. Розслідуйте, що конкретно відбудеться, якщо дані потреби сторони не будуть задоволені.

9. Розбийте глобальні потреби на більш дрібні.

10. Проаналізуйте повний спектр потреб.

Які елементи увійшли б до успішної угоди між сторонами? З’ясуйте, які з потреб сторін повинні бути задоволені, щоб виро­бити угоду, що влаштовує всі сторони.

 

Як і які питання задавати, щоб викликати в людях довіру і бажання говорити та краще розібратися в ситуації.

1. Намагайтеся уникати питань, що припускають відповіді «так», «ні», «можливо». Перефразовуйте закриті питання так, щоб люди розказали про свої відчуття, надії і побоювання, а не просто відповідали «так» чи ні».

2. Не питайте чи «Знали ви...?» Якщо людина не знає, він/вона може зніяковіти.

3. Починати інтерв’ю краще з простих питань, що не сто­суються суті конфлікту, навіть якщо ви і не включите цю інфор­мацію у репортаж/статтю/передачу. Це допоможе людині зрозу­міти, що ви дійсно готові слухати, і він/вона вам не байдужий. Наприклад, ви можете запитати: «як давно ви тут живете?», «Що вам тут подобається?», для суспільств з традиційним устроєм, добре налаштовують на бесіду питання про традиції, сім’ю, предків.

4. Коли ви задаєте питання про суть конфлікту, про те, що відбувається, про проблеми регіону/країни/трудового колективу намагайтеся кожне таке питання супроводжувати питанням про можливі альтернативні рішення. Використовуйте будь-який зручний момент, щоб направити бесіду в русло пошуку нових ідей і рішень.

5. Питання, що прояснюють інформаційні потреби. Наприклад «Що ви чули про..?» або «Що у вас говорять про...?» В особливо делікатних або вибухонебезпечних ситуаціях такі питання також дають можливість одержати відповідь, не примушуючи людини під ним підписатися.

6. Питання, що дають фактичну інформацію. У разі між­національних конфліктів, наприклад, корисно буває розказати про миротворчі зусилля «протилежної» сторони. Це може змінити тон всієї бесіди і направити її в русло примирення.

7. Одне або декілька питань, побудованих так, щоб людина поділилася своїми відчуттями і емоціями. Наприклад, чи «Побо­юєтеся ви, що протистояння переросте в озброєний конфлікт?» або «Що ви відчуваєте з приводу того, що відносини з проти­лежною стороною перервані?» Людям нечасто надається мож­ливість відкрито говорити про свої відчуття. Такі питання можуть допомогти їм розкритися і подивитися на «людське» вимірювання конфлікту.

 

2. Ознаки мови ворожнечі щодо нацменшин:

- прямі і безпосередні заклики до дискримінації;

- заклики до дискримінації у вигляді загальних гасел;

- завуальовані заклики до насильства і дискримінації;

- виправдання історичних випадків насильства і дискри­мінації;

- публікації і вислови, що ставлять під сумнів загальновизнані історичні факти насильства і дискримінації;

- вказівка з метою дискредитації на зв’язок етнічних і релі­гійних груп з вітчизняними та іноземними політичними і дер­жавними структурами;

- твердження про неповноцінність (недолік культурності, інтелектуальних здібностей, нездатність до творчої праці) тієї або іншої етнічної або релігійної групи;

- твердження про кримінальність тієї або іншої етнічної або релігійної групи;

- твердження про моральні недоліки тієї або іншої етнічної або релігійної групи;

- міркування про непропорційну перевагу тієї або іншої етнічної або релігійної групи в матеріальному достатку, представ­ництві у владних структурах, пресі і т.д.;

- звинувачення в негативному впливі тієї або іншої етнічної або релігійної групи на суспільство, державу («розмивання національної ідентичності» і т.п.);

- згадка етнічної або релігійної групи або її представників як таких у принизливому або образливому контексті;

- заклики не допустити закріплення в регіоні (районі, місті і т.д.) мігрантів, що належать до тієї або іншої етнічної або релігійної групи;

- цитування без належного коментарю відповідних висловів і текстів;

- створення негативного о6разу етнічної або релігійної групи.

 

3. Як не розпалити міжетнічного конфлікту

Орієнтири для журналістів, що висвітлюють міжетнічні конфлікти:

1.Точно і неупереджено освітлюйте кожну сторону в конфлікті.

2. Освітлюйте людей як індивідуумів, а не як представників груп.

3. Представляйте події в контексті, а не просто освітлюйте їх.

4. Складні випадки етнічних конфліктів, що супроводжуються насильством, освітлюйте так, щоб не спровокувати подальше кровопролиття.

5. Цензура думок і коментарів під час гострого конфлікту, що супроводжується насильством, може бути виправдана, з метою зменшення кровопролиття.

6. Цензура фактів – урядом або шляхом самоцензури – приносить більше шкоди, ніж добра.

7. Концентруйте увагу на процесі, а не тільки на результатах.

8. Нагадуйте своїй аудиторії, що етнічні проблеми глобальні, і що вирішення конфлікту є складним, але можливим.

9. Прагніть просвітити аудиторію щодо етнічного різноманіття.

Декларація основних принципів роботи журналістів

у поліетнічних суспільствах:

- визнаючи важливу роль ЗМІ в запобіганні міжетнічної напруженості, відновленні і підтримці довіри між різними етніч­ними групами;

- усвідомлюючи всю міру своєї професійної і моральної відпо­відальності при освітленні напружених і конфліктних ситуацій в етнічній сфері, дискримінації меншин і конфесійній нетерпимості;

- бажаючи протистояти проявам насильства, ненависті, конфронтації і заперечувати всі види дискримінації: етнічної, расової, релігійної, культурної;

- здійснюючи свої професійні обов’язки з інформування сус­пільства про різноманіття його життя і процеси, що відбу­ваються в ньому,

Ми домовляємося у своїй діяльності дотримуватися наступ­них принципів:

1. ЗМІ повинні дотримуватися принципів свободи слова, які включають право одержувати і поширювати інформацію, при цьому не порушуючи інші основоположні права, свободи і інте­реси, що захищаються Загальною Декларацією прав людини і європейською конвенцією з прав людини.

2. Журналіст повинен поважати право суспільства на отри­мання точної, достовірної інформації. Уявлення, опис і виклад фактів і подій повинні бути збалансованими і неупередженими. Чутки не повинні змішуватися з новинами, оскільки це може стати причиною до прояву насильства і дискримінації. Непри­пустимо в своїх коментарях, оцінках, підборі фактів, аналізі істо­ричних передумов і т.д. ставати на позицію тієї або іншої сторони.

3. Журналіст повинен розуміти ту небезпеку, яку таїть в собі заклик до дискримінації, поширений через ЗМІ, і повинен зробити все можливе для того, щоб уникнути навіть мимовільної прово­кації обмеження прав на основі раси, мови, релігії, політичних або інших поглядів, етнічного походження і соціального статусу.

4. Неприпустимою є публікація матеріалів, що містять пропаганду війни, насильства, ображаючих відчуття осіб, що сповідають або не сповідають релігію, матеріалів, що утискають права людини і його етнокультурну ідентичність.

5. Журналіст не має права акцентувати увагу на расовій, етнічній приналежності, політичних і релігійних переконаннях суб’єкта інформації. Виняток можуть становити тільки ті ви­падки, коли це має самостійне значення в рамках підготовленої інформації. Особливо цей принцип відноситься до матеріалів про злочини, коли згадка приналежності підозрюваного або злочинця до якої-небудь релігійної, етнічної або іншої меншини може викликати негативне ставлення до цих груп.

6. Не можна зв’язувати етнічну приналежність людини з його політичними переконаннями і моральними якостями.

7. Журналіст повинен в своїх матеріалах демонструвати, що етнічне різноманіття - це цінність будь-якого суспільства.

8. Неприпустимою є участь журналіста в розповсюдженні і формуванні негативних стереотипів по відношенню до етнокуль­турної або іншої групи і конфесії. Необхідно уникати узагаль­нюючих визначень, що існують в розмовній лексиці, виразів, що негативно характеризують всю таку групу.

9. Журналіст повинен усвідомлювати, що його непрофесіо­налізм, упередженість, дезінформація можуть стати причиною дискримінації, нетерпимості, насильства, страждань і навіть за­гибелі людей.

Прийнята 23 квітня 2001 року в Ялті.

 

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Що передбачає етика при роботі з матеріалами про нац­меншини?

2. Як повинен працювати журналіст, що пише про міжнаціональні конфлікти, аби не розпалити міжетнічної ворожнечі?

3. Які основні принципи роботи журналіста у полі етнічному суспільстві?

4. Запропонуйте теми про нацменшини, які актуальні для вашого регіону.

5. Знайдіть у пресі статті, присвячені нацменшинам або між­етнічним проблемам.

Рекомендована література до теми:

1. Курс практической журналистики. – Симферополь: «Инфор­мационный пресс-центр», 2004.

2. Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Европы. Пер. с англ. - М.: «Права человека», 1998.