Історія Польщі. соціальної революції. Значна частина поляків не довіряла представникам вищих сфер, які опинилися при владі

соціальної революції. Значна частина поляків не довіряла представникам вищих сфер, які опинилися при владі, була невдоволена їх залежністю від центральних держав.

Більшовицький переворот у Росії. Наприкінці жовтня (початку листопада за новим '

стилем) російські більшовики здійснили в Петрограді державний переворот, усунувши від влади Тимчасовий уряд і проголосивши соціалістичну республіку. Більшовицький уряд - Раду народних комісарів (РНК) - очолив їхній лідер В.Ленін (Ульянов). 11-й Всеросійський з'їзд рад, на легітимність якого спиралися більшовики, проголосив низку декретів, які обіцяли реалізацію популярних гасел про мир і землю. РНК прийняла також Декларацію прав народів Росії, яка визнала за всіма народами імперії право на самовизначення аж до відокремлення і утворення незалежних держав. Проте від самого початку більшовики почали реалізовувати утопічну ідею про "світову соціалістичну революцію" й утворення федерації соціалістичних республік. З цією метою вони повели рішучу боротьбу проти спроб національних сил створити незалежні держави (Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Грузія, Вірменія та ін.), погодившися лише на визнання незалежності Фінляндії та Польщі. За ідеологією та діями більшовиків стояло прагнення розбити національну єдність, протиставити бідніші верстви заможним і, спираючись на "пролетаріат і селянство", поширити "владу рад" на більшість європейських країн. Радикальні соціальні гасла більшовиків про передачу власності та знарядь виробництва в руки "трудящих" знаходили сприятливий грунт серед збіднілих і малоосвічених мас міста та села Росії. Поставлені в умови міжнародної ізоляції, більшовики вдалися до проведення радикальних соціально-економічних заходів, які викликали опір з боку різних соціальних верств і спровокували тривалу громадянську війну.

У жовтневому перевороті 1917 р. і встановленні радянської влади взяли участь тисячі поляків, що перебували на терені Росії. Члени СДКПіЛ і ППС-лівиці, тісно співпрацюючи з РСДРП(б) у підготовці перевороту, відіграли значну роль у захопленні влади, створенні Червоної Армії та інших органів більшовицької диктатури. Один з лідерів СДКПіЛ Ф. Дзержинський очолив Всеросійську надзвичайну комісію по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (ВЧК), багато інших посіли високі посади в більшовицькому апараті. У народному комісаріаті (міністерстві) у справах національностей, яким керував Йосиф Сталін (Джугашвілі) (1879-1953), був створений підкомісаріат в І польських справах, який очолив соціал-демократ Юліан Лєщинський-Ленський (1889-1939). Його керівники займалися переважно справами поширення більшовицької агітації серед поляків у Росії.

В Україні в середині березня 1917 р. українські діячі утворили Центральну раду (ЦР) - представницький орган українського народу, який очолив історик Михайло Грушевський (1866-1934). Центральна рада виявила прагнення створити Українську Державу шляхом демократичної перебудови Росії і виокремлення в її складі автономної України, яка змагатиме до повної незалежності. У ході розвитку подій і зміни політичної і ситуації в Росії ЦР прийшла до проголошення повної незалежності Україні у своєму IV-му Універсалі від 25 січня 1918 р. Для молодої держави особливо важливим було питання національних меншин, серед яких поляки становили значну частину. Польська суспільність в Україні була представлена переважно великими землевласниками і підприємцями, які орієнтувалися на ендеків і російських кадетів, вороже ставилися до українського національного руху. Лише польський пролетаріат, що перебував під впливом лівих партій, лояльно поставився до створення ЦР. Польські ліві утворили в 1917 р. Польську демократичну централізацію; діяв також ендеківський Польський виконавчий комітет у Києві (ПВК) та ряд інших організацій, які співпрацювали з ЦР. ПВК підтримав національні прагнення українців і висловився за співжиття з ними у незалежній Україні. Зі свого боку, ЦР запровадила представництво національних