Історія Польщі. країна була змушена продовжувати закупівлю імпортного обладнання і матеріалів, а також кормів

країна була змушена продовжувати закупівлю імпортного обладнання і матеріалів, а також кормів. До певного часу напруження на ринку вдавалося стримувати за допомогою західних кредитів. Однак вони збільшували зовнішній борг країни, який зріс з 12,1 млрд. доларів у 1976 р. до 23,8 млрд. доларів у 1979 р. Обслуговування процентів боргу забирало у 1979 р. до 75 % експорту. Торгівля з СРСР, країнами РЕВ, яка становила половину зовнішньоторговельного обороту Польщі, не приносила валютних надходжень, а навпаки, спричиняла їх відтік. Національний дохід у 1979 р. не тільки не зріс, але знизився на 2 %.

Разом з труднощами економічного розвитку поступово погіршувалося матеріальне становище поляків. Через брак коштів у бюджеті уповільнилося житлове будівництво: кількість осіб, які чекали на квартири, зросла до 2 млн. Після 1977 р. припинилося реальне зростання заробітної плати. Утримування державних цін на основні продукти споживання призводило до їх "вимивання" з полиць магазинів, поширення спекуляції. У

1979 р. фонд заробітної плати збільшився на 9%, а продаж товарів - на 7,2%, що викликало інфляцію злотого. Почали видовжуватися черги за багатьма товарами першої необхідності, передусім м'ясними виробами. Усе це негативно позначалося на настроях населення.

Економічна політика групи Е. Ґерека, що проводилася під гаслом "Польща - великий будівельний майданчик", насправді характеризувалася безгосподарністю, хаотичністю, політичним волюнтаризмом. Централістична адміністративно-розподільча система державного управління господарством залишалася без змін і навіть деградувала в результаті боротьби різних угруповань за вплив на вищих чиновників, придушення ініціативи знизу, некомпетентності керівних кадрів, недопущення критики, засекречування та фальсифікації економічної інформації. Офіційна пропаганда настирливо поширювала інформацію про успіхи польської економіки, яка нібито посіла десяте місце в світі серед найбільш розвинутих держав. Лави ПОРП зросли до 3 млн. членів у

1980 p., оскільки тільки приналежність до партії відкривала шлях для особистої кар'єри і матеріальних благ. Цьому сприяла система номенклатурного добору керівних кадрів на всіх ділянках державного управління. Політбюро ЦК ПОРП призначало всіх вищих керівників державного апарату, воєводські комітети ПОРП - керівників воєводського рівня. Керівниками могли бути лише члени ПОРП або окремі представники союзних партій (ЗСЛ, ДП), затверджені комітетом ПОРП. Номенклатурні працівники мали різноманітні привілеї - позачергового одержання квартир, автомобілів або телефонів, придбання "дефіцитних" товарів, поїздок за кордон, високих пенсій тощо. За прикладом вищих партійно-державних кіл, номенклатурні керівники провадили великопанський спосіб життя, оточуючи себе своєрідним "двором" з дорадників, підлабузників, перетворюючися на "нову шляхту".

У січні 1978 р. відбулася II конференція ПОРП, присвячена підсумкам "економічного маневру". Всупереч тривожним сигналам щодо стану господарства, її учасники затвердили резолюцію про успішний розвиток економіки й висловили подяку партійному лідеру за "послідовну і творчу діяльність на благо подальшого розвитку країни". Провина за окремі "недоліки" і "прорахунки" покладалася на низові партійні організації та їхніх керівників. Невдовзі з'явилися також звинувачення в бік легальних опозиційних груп, які діяли в країні. Атмосфера всередині ПОРП не сприяла розвиткові критичних поглядів на стан справ у державі. Окремі партійні діячі сигналізували про назрівання кризи. Восени 1975 р. партійний публіцист Стефан Братковський організував дискусійний клуб Досвід і майбутнє, на який запросив відомих учених і політиків, щоб обговорити проблеми суспільного розвитку країни. Учасники клубу опрацювали Рапорт про стан республіки і шляхи її піднесення, який надіслали до відомим політикам. У

В умовах комуністичного експерименту

ньому йшлося про назрівання кризи й потребу ґрунтовних суспільно-політичних реформ. Проте партійні адміністратори не прислухалися до критичних голосів, а діяльність клубу заборонили. Для офіційної пропаганди першопланове значення мали "успіхи і досягнення". Помпезно висвітлювався політ у космос на радянському кораблі "Союз" першого польського космонавта майора Мірослава Гермашевського, який відбувся в липні 1978 р.

Влада і опозиція. Ставлення владних структур до опозиційних організацій було двояким: з одного боку, вони обмежували діяльність опозиції, а з другого, - не застосовували проти неї крайніх репресивних заходів, виставляючи на показ перед Заходом "толерантність" режиму. У березні 1977 р. Державна рада ратифікувала низку документів ООН щодо прав людини (Міжнародну декларацію громадянських і політичних прав, Міжнародну декларацію економічних, соціальних і культурних прав). У відповідь на численні звернення громадян і організацій Державна рада в липні 1977 р. видала закон про амністію робітників - учасників протесту в червні 1976 р. Одночасно було застосовано репресії проти опозиціонерів: у травні 1977 р. заарештовано понад 100 осіб, які співпрацювали з КОР. На початку травня за нез'ясованих обставин загинув співробітник КОР, студент Ягеллонського університету Станіслав Пняс (підозрювали, що його замордували працівники Служби безпеки МВС). Поховання загиблого перетворилося на багатотисячну маніфестацію студентів Кракова, які висловлювали недовіру режиму. Після похорону студенти створили організацію Студентський комітет солідарності (СКС), філіали якого невдовзі з'явилися також в інших університетських містах.

Діяльність опозиційних груп та організацій набрала розмаху в другій половині 1977 p., після ратифікації Державною радою основних документів про права людини. Учасники опозиційного руху посилалися на ці документи, вимагали їхньої реалізації в Польщі. Восени 1977 р. члени КОР ухвалили розширити діяльність і перетворили організацію у Комітет соціальної самооборони "КОР" (КСС-КОР). її завданнями були: захист людей від репресій за політичними, світоглядними чи етнічними мотивами, виступи проти порушень громадянських прав і свобод. КСС-КОР збільшив кількість своїх видань ("Роботнік", "Глос", "Критика", "Рес Публіка" та ін.). Головну роль у КСС-КОР відігравало Інтервенційне бюро, очолюване Зоф'єю та Збітєвом Ромашевськими, яке стежило за фактами порушення громадянських прав. У вересні 1978 р. було налагоджено контакт КСС-КОР з представниками чехословацької опозиційної "Хартії 77". Активно діяла також організація РОПЧіО, яка видавала кілька позацензурних видань ("Опінія", "Дрога"). Розпочала видавничу діяльність Незалежна офіцина видавнича "Нова" (Незалежне видавництво). Упродовж кількох років воно опублікувало понад 100 позицій книжкових видань, заборонених цензурою, зокрема твори польських емігрантів (Ч. Мі-лоша, В. Ґомбровича), а також політичних праць (А. Міхніка, Л. Мочульського).

Опозиційні настрої перекинулися на робітниче середовище, де виникли перші незалежні профспілкові комітети. Перший Комітет вільних професійних спілок (Вольне звьонзкі заводове, ВЗЗ) організував у Катовіцах у лютому 1978 р. Казімєж Світонь. У квітні того ж року при підтримці діячів КОР у Ґданську був створений місцевий Комітет ВЗЗ, в якому вирізнялися активністю члени КОР Богдан Борусєвич, Анджей Ґвязда, Анна Валентинович і 35-річний електрик Лєх Валенса. У програмній декларації ґданського Комітету ВЗЗ було записано: "ПОРП перетворила діяльність профспілок у продовження своєї структури (...) Суспільство повинно здобути собі право демократичного управління своєю державою". Перший Комітет ВЗЗ на підприємстві виник на тракторобудівному заводі в Урсусі за ініціативою електрика Збіґнєва Буяка. Влітку 1978 р. близько 200 індивідуальних селян з Мілєйова утворили перший Комітет селянської самооборони