Фінансового лізингу

 

Великі фірми, що використовують механізм фінансового лізингу, мають можливість заощадження значних оборотних коштів, необхідних для закупівлі основних засобів, а малі та середні підприємства, зокрема ті, які перебувають на стадії розвитку, завдяки фінансового лізингу можуть придбати майно, яке не можуть набути при використанні кредиту або власних фінансових засобів.

Оперативний лізинг суттєво відрізняється від фінансового. Він виступає такою формою бізнесу, за якої відбувається часткова окупність лізингового майна напротязі терміну дії однієї лізингової угоди. В основі такого бізнесу лежить коротко- та середньотермінова послуга, котру використовують у тих випадках, коли цього вимагає стратегія підприємницької діяльності лізингоотримувача, або він прагне знизити ризики володіння майном. Діапазон терміну оперативного лізингу може бути від декількох годин до терміну, за який амортизується менша частина вартості об’єкту. Отже, операції оперативного лізингу характеризуються тільки частковою амортизацією об’єкту лізингу напротязі терміну дії лізингової угоди, здійсненням більшої частини обов’язків, пов’язаних з обслуговуванням майна, за рахунок лізингодавця. Тому до оперативного лізингу можна віднести будь-яке майно, що має високі темпи морального старіння.

Договори оперативного лізингу в Україні укладаються доволі рідко. Це пов’язано, в першу чергу, з низьким рівнем індивідуальної відповідальності за користування майном в Україні, що є стримуючим фактором розвитку цього виду лізингу. Лізингодавці часто не впевнені у тому, що обладнання, яке передане в оперативний лізинг, буде використовуватися належним чином і після закінчення дії договору лізингу буде придатним до подальшого використання. Тому виникає небажана ситуація, за якої лізингоодержувач бажає взяти обладнання, в якого термін моральної амортизації досить короткий, в оперативний лізинг, а лізингодавцеві вигідніше укласти угоду фінансового лізингу.

 

 

Рис. 7.12. Класифікація лізингу

До групи особливих ознак (специфічних) лізингу відносять такі: за методом фінансування, за обсягом обслуговування, за способом користування об’єктом, за характером відносин власності, за ступенем новизни об’єкту, за кількістю інвесторів, за умовами викупу, за характером лізингового платежу.

За методом фінансування розрізняють строковий лізинг, при якому лізингова операція здійснюється одноразово, а також револьверний (поновлюваний), при якому договір лізингу подовжується по закінченню першого терміну контракту.

Лізинг класифікують за формами фінансування, розмежовуючи варіанти фінансування лізингових проектів за рахунок коштів лізингової компанії, за рахунок кредиту комерційного банку та при умові залучення іноземного капіталу. Якщо в практиці реалізації лізингових проектів мають місце довготривалі лізингові контракти, об`єктом яких виступає коштовне майно, то має місце поєднання джерел фінансування таких проектів, в тому числі з можливим утворенням банківського консорціуму з метою розподілу інвестиційних ризиків.

За обсягом обслуговування об’єкту, що передається у лізинг виділяють:

1. Чистий лізинг, якщо лізингоотримувач зобов’язується здійснювати весь комплекс обслуговування об’єкту лізингу;

2. Лізинг з повним набором послуг має місце, якщо лізингодавець надає повний комплекс послуг за об’єктом лізингу;

3. Лізинг з частковим набором послуг. Тобто на лізингодавця накладаються лише часткові функції обслуговування майна.

При передачі у користування спеціального обладнання з складними технічними характеристиками має місце “мокрий” лізинг з додатковими зобов’язаннями. Його, як правило, використовують виробники такого обладнання. За вартістю це один з дорогих видів лізингового бізнесу. До комплексу послуг поряд з техобслуговуванням, ремонтом, страхуванням також можуть входити постачання необхідної для роботи обладнання сировини, підготовка кваліфікованого персоналу, маркетинг та реклама готової продукції, тощо.

В залежності від способу користування об’єктом лізингу виділяють індивідуальний лізинг та безумовний лізинг або “лізинг-біанко”. При застосуванні індивідуального/цільового лізингу має місце цільове використання об’єкту лізингу, яке закріплюється у договорі. Угоди біанко чи “безумовні” угоди укладаються на обладнання чи устаткування, яке в силу свого специфічного призначення не може використовуватися іншим альтернативним шляхом.

В залежності від того, хто був власником майна до укладення лізингової угоди, варто розрізняти лізинг власника, довірчий лізинг та зворотній.

Якщо йдеться про лізинг власника (продавця) або вендер-ліз, то мається на увазі операція, за якої ініціатива лізингу надходить від підприємства-виробника або оптового торгівельного підприємства, яке за укладеною угодою постачає об’єкт лізингу лізингодавцю, у ролі якого може виступати збутовий філіал виробника.

Хоча більшість вітчизняних та російських економістів ототожнюють розподільчий, пайовий, акціонерний, ліверидж-ліз та груповий лізинг, проте, на думку автора, існують суттєві відмінності між розподільчим, акціонерним (пайовим) та ліверидж лізингом. Так, угоди типу ліверидж-ліз можна назвати ще довірчим лізингом. На відміну від вендер-лізингу, лізингодавець тут виступає не просто посередником-інвестором. За умовами ліверидж-ліз контрактами лізингодавець та лізингоотримувач створюють довірче товариство, яке після придбання виробничих фондів у попереднього власника передає їх у довгострокове користування партнеру-лізингоотримувачу. Таким чином, підвищується зацікавленість лізингодавця в бізнесі лізингоотримувача.

Угоди ліз-бек або лізингу з поверненням є порівняно новими у світовій економічній практиці. Лізингові фірми змогли їх здійснити лише після отримання значного фінансового резерву, або співпрацюючи з банками. За таким контрактом власник продає своє майно лізингодавцю з метою отримання його у лізинг. При цьому колишній власник, а тепер - лізингоотримувач, повинен з процентами повернути отриману від такого продажу суму у вигляді лізингової плати, а також нести усі витрати по утриманню об’єкту лізингу. Контракти ліз-беку сьогодні складають значну частину операцій, які здійснюють лізингові фірми з майном, яке вже було у використанні.

За іншою специфічною ознакою класифікації, з огляду на кількість інвесторів визначають акціонерний та розподілений лізинг. Груповий лізинг, як правило, має місце при організації кредитування лізингової компанії фінансуючою установою. За рахунок таких позичкових коштів лізингодавець може придбати майно, яке потім надати у лізинг лізингоотримувачу.

Більш складним різновидом цього типу лізингу можна визнати розподілений лізинг, що охоплює багато кредиторів, лізингодавців, лізингоотримувачів та брокерів, взаємовідносини між якими мають юридичне оформлення, враховуючи права, обов’язки та інтереси всіх учасників, часто шляхом створення окремої юридичної структури. Якщо має місце створення самостійної організаційної структури, то до учасників лізингового бізнесу відносять її засновників.

З огляду на умови викупу об’єкту лізингу лізинг поділяють на умовний, строковий або “ліз-оуеншип” та безстроковий або “лівоп-контракт”.

Умовний лізинг представляє собою завуальовану продаж основних фондів суб’єкту господарювання, основою взаємовідносин якої виступає лізингова угода. Відмінність від інших видів лізингу полягає у тому, що з отриманням об’єкту лізингу лізингоотримувач набуває не лише права юридичної власності, але і права економічної власності. Метою основних суб’єктів лізингової угоди є отримання податкових та інших пільг, що передбачаються законодавством певної країни.

В основі строкового лізингу лежить контракт, який за кордоном має назву “ліз-оуеншіп” чи ”лізинг з володінням”. За такою угодою, обладнання переходить у власність лізингоотримувача після сплати всієї суми лізингових платежів напротязі визначеного періоду часу. Після закінчення цього строку майно продається лізингоотримувачу за незначною залишковою вартістю або передається безкоштовно.

Безстроковий лізинг або “лівоп-контракт” грунтується на лізинговому контракті з можливістю вибору часу купівлі. Особливістю такого виду є те, що за укладеною угодою лізингоотримувачу надається право вирішувати, коли він може придбати обладнання, юридичне право на яке зростає з кожним внеском. Обладнання купується по залишковій вартості або ціні дещо вищій за залишкову.

За характером лізингових платежів розрізняють:

1. Лізинг з грошовим платежем, за якого усі платежі здійснюються у грошовій формі;

2. Лізинг з компенсаційним платежем має місце, коли платежі здійснюються у товарній формі через постачання товарів, вироблених на даному обладнанні, або у формі надання зустрічних послуг;

3. Лізинг із змішаним платежем застосовується, коли поєднуються перераховані вище форми оплати.

Внутрішньому або державному лізинговому бізнесу слід відвести належне місце, адже найперша ідея такого лізингу представляла собою пряме фінансування державою підприємства-виробника певної продукції через державний банк.

Рис. 7.12. Організація внутрішнього лізингового бізнесу

 

За такої форми лізингового бізнесу державний банк кредитував виробництво певної продукції, яка потім здавалася в оренду. Користувач вносив платежі частково банку, а частково - виробнику. Отже, за такої схеми державний банк виступав фінансуючою ланкою у лізинговій операції, а підприємство-виробник - лізингодавцем. Хоча такі операції і носили певні риси лізингових відносин, проте лізингом у повному розумінні цього поняття їх все ж таки назвати не можна. Адже в економіці не було ще побудовано інститут лізингу з його розвинутою інфраструктурою. Крім цього, внутрішній лізинг не мав законодавчого підґрунтя для розвитку економічних відносин з приводу оплати об’єкту лізингу та його своєчасного повернення.

До зовнішнього або міжнародного лізингового бізнесу відноситься сфера комерційної діяльності, в межах якої хоча б одна сторона лізингових відносин чи всі сторони одночасно належать різним країнам. До такої форми лізингового бізнесу можна віднести угоди, які проводить лізингодавець та лізингоотримувач однієї країни, якщо хоча б одна сторона будує свою діяльність та має капітал спільно із закордонною фірмою, наприклад, виступає спільним підприємством.

Світова практика поділяє міжнародний лізинговий бізнес на експортний, імпортний та транзитний. В основі експортного лізингового бізнесу лежить лізингова угода, за якою постачальник та лізингова компанія знаходяться в одній країні, а лізингоотримувач - в іншій. У такому випадку лізингова компанія стимулює експорт з країни, тим самим створюючи умови для його фінансування. За схемою імпортного лізингового бізнесу постачальником майна, котре потім надається у лізинг, виступає іноземний суб’єкт. Розглянемо можливу схему здійснення такого бізнесу:

 

Рис 7.13. Організація міжнародного імпортного лізингу

 

В основі транзитного лізингового бізнесу лежить лізингова угода, за якою всі її сторони представляють різні країни. Це найбільш складний вид бізнесу оскільки потребує досконального вивчення особливостей правового регулювання лізингу, митних правил та валютного законодавства в усіх країнах-учасницях.

Як видно з рис.7.13. лізингоотримувач вступає у лізингові відносини, і тим самим, першим звертається до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в лізинг. Лізингодавець на основі укладеної кредитної угоди з банком придбаває об`єкт у виробника/продавця майна та передає його у тимчасове користування лізингоотримувачу за певну плату. Лізингоотримувач укладає на предмет лізингової угоди страховий контракт. В якості лізингодавця може виступати інвестиційна компанія або фонд. Консалтингова фірма здійснює аудиторське супроводження проекту.

Для того, щоб отримати реальний ефект від лізингу слід пройти складний шлях від концептуальної ідеї лізингу до практичного втілення або реалізації лізингового проекту, що представляє собою життєвий цикл лізингового проекту.

 

Рис. 7.14. Організація лізингу

Життєвий цикл лізингового проекту складається з наступних взаємопов’язаних етапів:

· Мотивація бізнес-ідеї лізингу;

· Підготовка лізингового проекту;

· Аналіз лізингового проекту;

· Юридичне оформлення лізингової угоди;

· Використання об`єкту лізингу;

· Оформлення відносин після закінчення строку дії договору.

Так, в основі ідеї лізингу лежать мотиви, що спонукають лізингоотримувача, лізингодавця та інвестора стати суб’єктами лізингових відносин. Цей вирішальний етап пов’язаний понад усе із з’ясуванням обсягів лізингових операцій та фінансовим забезпеченням лізингового бізнесу.

Важлива роль тут відводиться вибору та обґрунтуванню схеми фінансування підприємства, тобто проводиться попередній порівняльний економічний аналіз витрат при застосуванні схем кредитування та фінансового лізингу. Такий аналіз повинен містити зіставлення та врахування таких чинників:

1. Розмір процентної ставки за користування банківським кредитом та розмір ставки, передбаченої в лізинговій угоді, а також операційних сплат і початкових внесків.

2. Кінцеві фінансові результати при застосуванні кредиту та лізингу.

3. Розмір необхідних гарантій поручителя на депозитному рахунку чи застави, яких вимагатимуть банк-кредитор або лізингодавець.

4. Час внесення належних платежів і варіанти розрахунків за угодами.

5. Платежі з доходів, передбачені податковим законодавством, а при ввезенні об'єкта лізингу в Україну також і митні платежі.

Метою економічного аналізу є визначення переваг лізингу для лізингодавця та лізингоотримувача, тобто, вони мають одержати більший економічний прибуток, ніж за іншого альтернативного варіанту фінансування того ж самого проекту. Причому економічний ефект лізингу у порівнянні з кредитуванням буде залежати від ряду фінансових факторів таких, як величина оподаткування лізингових платежів, ставки оподаткування прибутків лізингоотримувача та лізингодавця; процентної ставки за кредитом, норми амортизаційних відрахувань на об’єкт лізингу, терміну лізингу та величини платежів у кожний конкретний проміжок часу; та ринкових важелів: підвищення іміджу фірми; налагодження важливих економічних контактів, поширення впливу на інші сфери бізнесу.

З метою кількісної оцінки економічної ефективності лізингу розраховують очікувану норму прибутку як показника, що характеризує співвідношення отриманого за певний період прибутку та вкладених коштів. При цьому лізингоотримувач в силу аналогічності процентних виплат за лізинговою угодою платежам за позичкою, яка використовується для придбання майна, визначає свій прибуток шляхом зменшення валового доходу на суму лізингових платежів, що не включають процентні виплати, а лізингодавець зменшує свій прибуток на суму зносу об’єкту лізингу. Рішення приймається на основі порівняння величин двох грошових потоків, приведених до теперішньої вартості: платежів, що пов’язані з придбанням об’єкту в кредит, та платежів, що визначаються за угодою лізингу.

При розрахунку економічного ефекту, що обумовлений реалізацією інвестиційного проекту з використанням лізингових платежів, застосовуються наступні формули:

Е_пр1 = РП₁ – С_п1 – ЛП (7.16)

Е_пр2 = (РП₁-С_л1-ЛП) – (РП₀-С₀+А₀) (7.17)

Е_пр3 = (С₀-А₀) - (С_л1+ЛП),(7.18)

де, Е_пр1 – економічний ефект (прибуток) в розрахунку на рік від реалізації інвестиційного проекту, спрямованого на забезпечення випуску нової продукції, коли джерелом інвестицій є лізингові платежі, грн.;

Е_пр2 – приріст прибутку в розрахунку на рік від реалізації інвестиційного проекту, спрямованого на збільшення випуску продукції та зменшення собівартості, коли джерелом інвестицій виступають лізингові платежі, в тому випадку, якщо в собівартість включаються лізингові платежі замість витрат на амортизацію, грн.;

Е_пр3 – економічний ефект в розрахунку на рік від реалізації інвестиційного проекту, спрямованого на зменшення собівартості, якщо джерелом інвестицій виступають лізингові платежі замість амортизації, а зміна випуску продукції не відбувається, грн.;

РП₀ , РП₁ – випуск продукції до та після реалізації інвестиційного проекту в розрахунку на рік, грн.;

С_п1 – собівартість продукції без врахування лізингових платежів до та після реалізації інвестиційного проекту в розрахунку на рік, грн.;

А₀ – річна сума амортизаційних відрахувань, що входить в собівартість продукції, до реалізації інвестиційного проекту, грн.;

ЛП – річна сума лізингових платежів, грн..

Якщо в результаті порівняльного аналізу лізингу та кредиту, фінансування на умовах лізингу має суттєві переваги, то наступним етапом готується лізинговий проект.

На етапі підготовки лізингового проекту виникає об’єктивна необхідність попереднього аналізу діяльності лізингоотримувача, його стану справ, іншими словами, постає завдання економічного моніторингу лізингового бізнесу, який полягає у постійному контролі та нагляді за процесом організації та реалізації проекту, оцінювання в майбутньому поточних результатів та корегуванні планів та проектів.

Попередній проектний аналіз лізингу здійснює лізингодавець в особі ведучого працівника лізингового підрозділу банку або працівника лізингової компанії на стадії планування лізингового бізнесу за дорученням та за згодою з лізингоотримувачем.

До прийняття остаточного рішення про реалізацію лізингового проекту, тобто на етапі його попереднього аналізу на стадії передінвестиційних досліджень мають місце технічний, комерційний, екологічний, інституційний, соціальний та економічний види моніторингу.

Так, в межах технічного моніторингу основну увагу приділяють обсягам проекту, термінам його реалізації, достатності всіх видів необхідних для реалізації ресурсів, аналізують технічні та технологічні альтернативи проекту.

В процесі організації технічного моніторингу здійснюється уточнення кошторису та бюджету проекту.

Маркетингові дослідження проекту, аналіз умов виробництва та реалізації кінцевої продукції проводяться у процесі комерційного аналізу.

Одна з важливих вимог до керівника проектом має бути вимога додержання санітарно-гігієнічних та екологічних норм, встановлених державою. Завдання, що постають в процесі екологічного моніторингу лізингового проекту можна розподілити на дві групи: планування екологічних наслідків від запровадження лізингового проекту; визначення шляхів реалізації лізингових проектів в напрямку поліпшення навколишнього середовища.

Інституційний моніторинг проекту покликаний здійснювати контроль та нагляд за стратегією менеджменту, фінансовою діяльністю та організаційною структурою проекту.

Загальний контроль за ходом реалізації лізингового проекту здійснює лізингоотримувач. Постійному контролю підлягає фінансовий план лізингового проекту, економічна ефективність та результативність використання власного капіталу, доцільність залучення коштів різних інвесторів.

На цьому етапі організації лізингу здійснюються всі підготовчі роботи, які необхідно виконати перед укладанням відповідних юридичних угод. Так, в процесі планування організації лізингової операції лізингодавцям слід врахувати структуру потенційних лізингоотримувачів; галузь, в якій планується працювати; типи контрактів та майна; транспортні витрати, пов`язані з постачанням майна, що передається в лізинг.

Для повноцінного ведення таких операцій в лізинговому підрозділі банку або компанії повинні бути спеціалісти, що цілеспрямовано займаються вивченням такого сектору ринку фінансових послуг.

Спеціаліст лізингового підрозділу збирає до картотеки інформацію про потенційного клієнта, до якої можна віднести:

· заяву лізингоотримувача до лізингодавця на купівлю майна та передачу його у тимчасове користування;

· нотаріально завірені копії статутних документів;

· бухгалтерський баланс за останній рік чи/та квартал;

· бізнес-план лізингової угоди;

· гарантійне забезпечення операції.

Після отримання всіх необхідних документів розпочинається їх перевірка та всебічна експертиза лізингового проекту, яка у випадку необхідності може виконуватися незалежними експертами.

В процесі підготовки та аналізу лізингового проекту необхідно дотримуватися послідовності в напрямках та процедурах фінансової оцінки, а методику здійснення фінансової оцінки лізингового проекту доцільно представити у такому вигляді, див. рис.7.15.

Особливу увагу приділяють розрахунку лізингових платежів оскільки, від правильного визначення загальної суми лізингових платежів та їх графіку залежить доцільність участі лізингоотримувача та лізингодавця у процесі організації лізингового бізнесу.

Об`єктивною основою визначення розміру плати за лізинг є структура лізингового платежу, яка має багатокомпонентний характер. До її обов`язкових складових необхідно віднести:

- величину амортизаційних відрахувань;

- плату за кредитні ресурси, які використовуються лізингодавцем;

- комісійну винагороду лізингодавця;

- компенсацію страхових платежів за угодою страхування об`єкту лізингу, якщо об`єкт застрахований;

- інші витрати, передбачені угодою лізингу.

 

Рис. 7.15. Методика фінансової оцінки лізингового проекту

 

Крім зазначених елементів до складу лізингових платежів можуть входити: митні платежі, сума податків, які лізингодавець сплачує за об`єкт лізингу, серед яких може бути податок на майно, на користувачів автомобільних доріг, податок на підтримання житлового фонду та об`єктів соціально-культурної сфери, які лізингодавець повинен сплатити, а також податок на придбання автотранспортних засобів (у випадку, коли об`єктом лізингу виступають автотранспортні засоби).

Згідно діючої методологічної практики кожний елемент лізингових платежів обчислюється в загальноприйнятому порядку, виходячи із практики, що склалася.

Так, згідно класичної концепції амортизації існує обернено пропорційний зв`язок між зношенням основних фондів та амортизацією, що виражений рівністю:

N_a = 1/ T_n (7.19)

де

N_a – річна норма амортизації

T_n – нормативний термін експлуатації об`єкту або очікуваний термін корисної експлуатації

На практиці вищезазначена концепція реалізується шляхом застосування методу рівномірної або прямолінійної амортизації, згідно якого річна сума амортизації визначається діленням вартості основних фондів, що амортизується на очікуваний період часу використання об`єкту:

A = B_o / T_e (7.20)

де

A – річна сума амортизації

B_o - вартість (переоцінена за відрахуванням ліквідаційної вартості) об`єкту основних фондів

T_e – термін корисної експлуатації об`єкту

Таким чином, в процесі організації фінансового лізингу величина амортизаційних відрахувань (щомісячна) в складі лізингових платежів буде розраховуватися за формулою:

А = В_л /Т_л* 12 (7.21)

де

В_л – вартість об`єкту фінансового лізинга

Т_л – термін фінансової лізингової угоди або термін використання об`акта.

В результаті застосування прямолінійного методу амортизації вартість об`єкту основних фондів списується рівними частинами напротязі періоду експлуатації такого об`єкту.

Для нарахування амортизації згідно українського законодавства додатково застосовуються ще 4 методи: метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний та виробничий.

За одним із способів обчислення амортизації згідно методу зменшення залишкової вартості визначається як добуток залишкової вартості об`єкту на початок звітного періоду та річної норми амортизації.

Річна сума амортизації за методом прискореного зменшення залишкової вартості вичначається як добуток залишкової вартості об`єкту на початок звітного періоду та річної норми амортизації, яка визначається виходячи з терміну корисного використання та подвоюється:

А = 2 З_п n_р (7.21)

де

З_п – залишкова вартість на початок звітного періоду

n_р – річна норма амортизації

Практичний досвід свідчить, що метод зменшення залишкової вартості та метод прискореного зменшення залишкової вартості значно подовжують термін амортизації, що в умовах інфляції призводить до втрати реальної вартості основних фондів, тому, фактично, методи не можуть застосовуватися на практиці.

Корисним для підприємств є кумулятивний метод, згідно якого річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується та кумулятивного коефіцієнта, що обчислюється діленням кількості років, які залишилися до кінця очікуваного терміну використання об`єкту на суму років його корисного використання. Однак такий метод не може забезпечити рівномірного включення амортизаційних витрат до собівартості на відміну від прямолінійного методу.

Плата за кредитні ресурси (процент за кредит), як один із компонентів лізингового платежу, визначається шляхом множення величи ни кредитних ресурсів на кредитну ставку в процентах, поділену на 100. При цьому під кредитними ресурсами розуміють суму боргу, яка постійно зменшується, й тому плата за кредит також зменшується.

До складу комісійної винагороди лізингодавця включаються власні витрати лізингодавця, наприклад, оплата лізингових послуг брокерів та прибуток, а також може враховуватися премія за ризик.

Додаткові послуги лізингодавця можуть бути постійними або тимчасовими з відповідною формою розрахунків. Це залежить від змісту робіт, їх обсягу та періодичності, від умов укладеної угоди. До таких послуг доцільно віднести інформаційні, консалтингові, юридичні, технічні, рекламні, тощо.

Аналіз лізингового досвіду розвинутих країн свідчить, що лізингові платежі можуть розрізняються за формою, способом нарахування та виплати, періодичністю сплати, формою розрахунків.

За формою лізингові платежі можуть здійснюватися:

· грошовими коштами (грошова форма);

· продукцією або послугами лізингоотримувача (компенсаційна форма);

· у вигляді комбінації перших двох форм – грошові кошти у поєднанні з поставкою продукції або наданням послуг лізингоотримувачем (змішана форма).

За періодичністю лізингові платежі поділяються на: щорічні, піврічні, щоквартальні, щомісячні.

Зручним способом здійснення лізингових платежів є той, що здійснюється з певним обумовленим початковим вкладом (авансом чи депозитом). Платіж з авансом (депозитом) передбачає, що користувач об`єктом лізингу надає лізинговій фірмі аванс чи здійснює виплату у розмірі 15-20% від купівельної вартості об`єкту лізингу після підписання лізингового контракту але до моменту постачання об`єкту, а останню частину – 80 або 85% виплачує після підписання протоколу про приймання (введення в експлуатацію) чи на протязі 3-5 років щоквартально.

Так, найбільш розповсюдженим та простим варіантом виплати лізингових платежів в Україні є лінійна або рівномірна виплата з першим внеском, який за розміром часто збігається з ставкою лізингового проценту. Це пов`язано передусім із:

· підвищеним ступенем ризику здійснення підприємницької діяльності в Україні;

· схильністю до невиконання резидентами-суб`єктами лізингового бізнесу своїх партнерських зобов`язань;

· інфляційними очікуваннями, що впливають на загальноекономічний розвиток країни.

На практиці використовують ще один спосіб лізингових виплат – з прискореними платежами, коли лізингоотримувач погашає більшу частину своєї заборгованості на протязі перших років використання об`єкту лізингу (зокрема, обладнання), в період, коли витрати на утримання обладнання невеликі.

Загалом, вибір способу платежу залежить від фінансового стану і платоспроможності лізингоотримувача. В період освоєння лізингоотримувачем обладнання і відсутності у нього достатньої кількості грошових коштів можуть бути передбачені зменшені розміри лізингових платежів з подальшим їх збільшенням в періоді до закінчення терміну дії лізингової угоди. Якщо фінансовий стан лізингоотримувача є стабільним і характеризується високими фінансовими показниками, йому зручно сплатити значну суму лізингового платежу через авансовий платіж.

У лізингових компаніях Росії, деяких лізингових компаніях Японії, Франції, ряді лізингових компаніях України застосовують наступну методику розрахунку лізингових платежів, яка базується на формулі ануїтетів:

(7.22)

де

А – вартість лізингової угоди

С – ставка лізингового проценту;

Т – періодичність лізингових платежів (наприклад, раз у півроку);

П – термін угоди.

Для визначення суми лізингового платежу, скорегованого на залишкову вартість об`єкту лізингу використовується формула дисконтного множника:

(7.23)

Зважаючи на поширене застосування платежу з авансом в якості способу нарахування лізингових платежів представлена формула коригується на додатковий дисконтний множник: .

Важливе місце у процесі обґрунтування лізингового проект відводиться його фінансовій оцінці. Беручи до уваги той факт, що лізинг виступає однією з форм інвестиційної діяльності, в аналізі та плануванні лізингового бізнесу застосовуються методи оцінки ефективності інвестиційних проектів з урахуванням особливостей лізингу, які виявляють відмінності у розрахунках грошових потоків.

Класична методологічна база для оцінки ефективності лізингового бізнесу сформувалася наприкінці 70-х років в США та, в свою чергу, дала поштовх розвитку методологічних засад лізингового бізнесу спочатку в Західній Європі, пізніше – у Східній, а на початку 90-х років - в Україні.

Одна з важливих переваг лізингового бізнесу, на яку вказують західні банківські структури - це податкові пільги, які дозволяють значно знизити вартість операції. Саме цей фактор сприяв розвитку лізингу на заході. З точки зору банку, більш низька вартість операції дає можливість підвищити вірогідність здійснення проекту та знизити тягар боргів для позичальника, в результаті чого підвищується якість використання наданої позички. На практиці фінансування лізингу комерційними банками здійснюється шляхом кредитування лізингоотримувача через лізингову компанію, що ускладнює підготовку документації та аналіз проекту, а також підвищує кредитні ризики.

Зарубіжна практика оцінки доцільності лізингового бізнесу ґрунтується на розрахунках вартості лізингу для лізингодавця та лізингоотримувача та співставлення отриманих результатів з альтернативними варіантами фінансування проекту. Такий аналіз передбачає наявність ринкового ціноутворення.

Так, методика, що застосовується учасниками лізингового бізнесу на ринку США ґрунтується на здійсненні наступних розрахунків: 1) Співставлення вартості майна при комерційному кредитуванні та на умовах лізингової угоди; 2) Розрахунок варіантів ставок фінансування операцій; 3) Співставлення обсягу надходжень виручки від експлуатації об`єкту лізингу у власника даного майна з надходженнями від використання того самого майна на умовах лізингу. Порівняння загальної вартості лізингу з купівлею на умовах кредиту здійснюється за формулами:

(7.24)

де

C_cr - вартість закупівлі на умовах кредиту;

C₀ – вартість майна;

P₁ – процентні платежі;

T₁ – податок на прибуток;

T₂ – податковий кредит на прискорену амортизацію.

(7.25)

де

C_lz – вартість лізингової операції;

P₁– щорічні лізингові платежі;

Cr₂ – податковий кредит на інвестиції;

D – знижки лізингоотримувача;

t - строк дії лізингової угоди;

T₃ – податок на прибуток;

C_rs – залишкова вартість об`єкту лізингу.

Розрахунок ставки фінансового лізингу, що необхідний для порівняння умов запропонованих кредиторами та потенційним лізингодавцем, здійснюється за формулою:

(7.26)

де

А – амортизаційні відрахування;

P1 – щорічні лізингові платежі;

Ci – початкова вартість майна.

Розрахунок очікуваної норми прибутку за лізингом виконується для порівняння з очікуваним прибутком при експлуатації того ж об`єкту на умовах купівлі. Для співставлення розрахунків вводяться наступні поправки: 1) Здійснюється оцінювальний розрахунок розміру вкладень капіталу для варіантів закупівлі майна; 2) Величина лізингових платежів зменшується на величину оцінювальної вартості виплати процентів за позичкою на купівлю майна; 3) Сукупні доходи від використання майна при купівлі та при лізингу вважаються рівними.

В силу аналогічності процентних виплат за позичкою та платежів за лізинговою угодою, на купівлю майна, лізингоотримувач визначає свій прибуток шляхом зменшення валового доходу на суму лізингових платежів, а лізингодавець зменшує свій прибуток на величину амортизаційних відрахувань.

В українській практиці організації та здійснення лізингового бізнесу мають місце десятки різних оригінальних методик оцінки ефективності. Так, ряд авторських методичних розробок включають розрахунок лізингових платежів та співставлення отриманого результату з можливостями купівлі матеріальних активів за рахунок власних інвестиційних фондів чи запозичених джерел фінансування. Як результат, розмір лізингових платежів повинен забезпечити лізинговій компанії отримання прибутку не нижче середньої норми на вкладений капітал, а для лізингоотримувача вартість лізингу не повинна перевищувати вартості банківського кредиту на придбання відповідного об`єкту.

Вирішальною стадією етапу аналізу виступає оцінка економічної ефективності лізингового проекту.

Причому, якщо ефективність лізингової операції для користувача можливо визначити шляхом співставлення загальної суми, що виплачується лізингодавцю за лізинговою угодою з вартістю придбання майна в кредит, то економічний ефект лізингодавця представляє собою різницю між загальною сумою лізингових платежів та сукупністю поточних витрат лізингодавця (з врахуванням податків) за період дії лізингової угоди.

В процесі здійснення оцінки ефективності довготермінового лізингового проекту необхідно застосовувати дисконтовані показники оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на концепції майбутніх грошових потоків, серед яких виділяють:

· чистий приведений дохід (NPV);

· індекс доходності (PI);

· період окупності (PP);

· внутрішня норма доходності (IRR).

Крім цього, розрахунок середньої норми прибутку при лізингу здійснюється на основі наступної формули:

(7.27)

де

Нпл – норма прибутку при лізингу;

Д – щорічний валовий дохід;

П – сума процентів, що отримує лізингода