Оформлювання покликань

Покликання – уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання – це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.

Під час написання наукової роботи дослідник зобов’язаний оформ­лювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того чи того автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на під­ставі яких розробляють проблеми чи вирішують завдання, поставлені у статті, монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити точність зазначених відомостей, з’ясувати інформацію, обставини, контекст.

Відсутність покликань – підстава говорити про плагіат, а їх на­явність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;

в) кожну цитату обов’язково супроводжують покликанням на дже­рело;

г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні покликання на джерела.

Після згадки в тексті відповідної роботи чи після цитати з неї вказують у квадратних дужках номер, під яким ця робота наведена у списку використаних джерел, а при необхідності також номер тому і сторінки: [12]; [27, с. 38]; [13, IV, с. 28]. У монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік ви­дання, сторінка. Приміром:[Караванський 2004: 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку І. Вихованця [42; 44; 46]; У працях [1 – 5].

Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання – лише тоді, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповід­но до їх порядкового номера. Наприклад:«рис. 1.1», «див. табл. 1.1.», «у формулі 1.1»тощо.

Новий стандарт уміщує тільки універсальні, спільні для всіх видів документів правила складання бібліографічного запису, проілюстровані фрагментами опису різних видів документів. Більшість нововведень пояснюють прагненням розробників максимально точно дотримуватися базового принципу Міжнародного стандартного бібліографічного опису (ISBD) – подавати інформацію в бібліографічному описі так, як вона представлена в об’єкті опису.