Особливості використання дієслівних форм у професійному мовленніПлан
Студенти повинні знати: особливості вживання дієслівних форм у професійному спілкуванні. Студенти повинні вміти: правильно. використовувати найпоширеніші, дієслівні форми, у професійному спілкуванні; користуватися додатковою літературою. 1. Треба використовувати тільки книжні дієслова та їх форми: активізувати, дезінформувати, деномінувати, добирається, домінувати, дрейфуючи, знаменувати, подається, регламентувати, символізувати, формулюючи й т. ін.
2. Уникати умовного способу:
3. Уживаючи ті чи інші форми наказового способу, слід ураховувати конкретну ситуацію, умови спілкування та норми мовного етикету. 4. В актах, наказах, розпорядженнях, службових листах, інструкціях, дорученнях та под. уживають неозначену форму дієслова (інфінітив). Але слід пам'ятати, що нормативною є форма на -ти, а не на -ть:
5. У документах більшість дієслів має форму 3-ї особи однини, але неприпустиме використання коротких форм:
6. Надавати перевагу активним конструкціям над пасивними або ж використовувати безособову конструкцію з дієслівними формами на -но, -то. У таких текстах ідеться про наслідки якихось заходів чи подій у момент мовлення:
7. Не вживати розмовних (калькованих) та дієслівних форм теперішнього часу:
8. Уживати теперішній час на позначення майбутнього, якщо акцентується обов'язковість чогось: Мітинг розпочинається завтра об 11.00. 9. Уникати вживання форм давноминулого часу:
10. Не порушувати норми вживання форм залежного слова:
11. Надавати перевагу складеним формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі:
12. Широко використовувати дієприкметники та дієприслівники, але уникати ненормативних форм або заміняти їх іменниками, іменниками із прийменниками (описова конструкція), дієсловами:
Однак окремі форми активних дієприкметників теперішнього часу з суфіксами -уч (-юч), -ач (-яч) почали використовувати, але у функції означення, а не головного компонента дієприкметникового звороту, наприклад:
Це ж стосується й активних дієприкметників минулого часу із суфіксом -л-:
Сфера використання активних дієприкметників — в основному термінологічна лексика: блукаючий нерв, крокуючий екскаватор, ведуче колесо, ріжучий диск, тонізуючі речовини, резонуюча камера, діючий вулкан, несуча поверхня крила, працюючий двигун, планеруючий літак, лімітуючий режим. 13. Форми 2-ї особи однини, 1-ї та 2-ї особи множини дозволяють уникати форми давайте в наказовому способі. Обійтися без неї можна й за допомогою додаткових слів.
Дієслово давайте вживається лише у своєму прямому значенні, коли ця форма заохоти поєднується з іменником, що означає певні предмети: Давайте Ваші посвідчення; Розрахунки і креслення давайте мені. Хоча й у цих випадках інтонаційно та за допомогою невербальних засобів (жесту) можна спонукати до дії: Ваші посвідчення, будь ласка; Прошу розрахунки і креслення. 14. Існує дві рівнозначні форми написання дієслів із числівниками: а) Шість бригад не виконало (не виконали) план. Але за непрямого порядку слів лише — Не виконало план шість бригад; б) Двоє студентів пішло до їдальні (сумісна дія — пішли разом); Двоє студентів пішли до їдальні (роз'єднана дія — кожен пішов окремо). 15. Із кількісними словами ряд, низка, більшість, меншість, багато, мало, кількість дієслова вживаються в однині: ряд підприємств надіслав, більшість працівників з'явилося. 16. Якщо субстантивне слово виражено числівниками: сто, тисяча, мільйон, мільярд та под., то дієслово слід уживати в однині: сто гривень витрачено, тисячу тонн завезено. 17. За наявності слів разом, спільно дієслово (присудок) ставиться в однині: Адміністрація заводу спільно із профкомом розглянула... Але ставиться у множині, коли однорідні підмета вжиті через кому або через сполучники і, й (та у значенні і): Адміністрація заводу та профком розглянули... 18. Дієслово вибачаюсь (-ся) має у своєму складі колишній займенник ся, що був формою від себе — я, порівняйте: збираюся (я збираю себе), умиваюся (я вмиваю себе). Отже:
19. Слід уникати лінгвістичне необґрунтованого вживання частки -ся, -сь:
20. Дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, обов'язково мають виконуватися одним суб'єктом:
2.
3. Пріоритетність активних конструкцій. З погляду побудови речення розрізняють три різновиди синтаксичних конструкцій: а) активна конструкція – це конструкція, у якій присудок1 описує дію, спрямовану на об’єкт, що в реченні є додатком; б) зворотна конструкція – це конструкція, у якій підмет одночасно є як суб’єктом, так і об’єктом дії. До таких конструкцій відносимо також взаємодію; в) пасивна конструкція – це конструкції, у якій присудок описує дію, спрямовану на об’єкт, що в реченні є підметом. На відміну від інших мов, зокрема російської та англійської, українська мова завжди надає переваги активним конструкціям над пасивними, уживаючи лише двокомпонентні конструкції з пасивними дієприкметниками в чітко зазначених випадках. Рекомендовані активні конструкції Залежно від наявності/відсутності в реченні підмета активні конструкції поділяють на двоскладні та односкладні. Двоскладне речення – це речення, у якому підмет – логічний суб’єкт (діяч), що стоїть у називному відмінку. Зазвичай уживають простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі третьої особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу. Наприклад: Кафедра виконує дослідження... Дослідники розглядають процес... Аспірант урахував зауваги… Спеціалізована рада розглянула дисертацію… Аспірант урахує зауваги… Спеціалізована рада розгляне дисертацію… Односкладне безпідметове речення – це речення, для якого характерно перенесення уваги з суб’єкта, якого з певних причин не називають, на процес. У фахових текстах уживають такі різновиди односкладних безпідметових речень: – означено-особове речення, присудок якого виражений дієсловом у формі першої або другої особи однини чи множини. Підмет такому реченню не потрібний, оскільки закінчення дієслова дозволяє безпомилково встановити суб’єкт. Цей тип речень широко вживають у науково-навчальних та науково-публіцистичних текстах. Наприклад: Проведемо дослід. Подайте приклади, що ілюструють відносність руху. У науковому стилі форма першої особи множини позначає автора (викладача), а форма другої особи позначає читача, виконавця інструкцій; – неозначено-особове речення, присудок якого, виражений формою дієслова множини минулого, третьої особи множини теперішнього та майбутнього часу, указує на дію неозначених осіб чи особи. Наприклад: Визначають залежності, Визначатимуть залежності. У фахових текстах такі речення вживають, по-перше, коли з різних причин не хочуть називати особу чи в цьому немає потреби (наприклад, її зазначено в попередніх реченнях), а по-друге, коли сама особа невідома, але відома її дія; – узагальнено-особове речення, у якому дію, стан чи ознаку, окреслену присудком переважно у третій особи множини, сприймають як властиву завжди чи зазвичай [5, с. 170; 7, с. 505]. Наприклад: Обмеження на параметри не вводять; Моделі використовують для… У фахових текстах такими реченнями висловлюють узагальнені судження – правила, висновки, а неназваною особою може бути будь-хто з широкого кола людей. Саме цим узагальнено-особові речення відрізняються від неозначено-особових, у яких залежно від контексту неназваним у такому реченні діячем може бути або хтось із певного чітко окресленого кола осіб, або конкретна особа (конкретні особи), зазначена (зазначені) раніше [7, с. 505]. Порівняймо узагальнено-особове речення (Зазначені ліки приймають тільки після їжі) та неозначено-особове (Сьогодні в санаторії ліки приймають по обіді). Перше речення містить правило, якого мусить дотримуватися будь-який хворий. У другому ж – ідеться про подію, у якій діячами є не названі конкретні особи – хворі певного санаторію. У фахових текстах ті самі правила можна викласти як узагальнено-особовими, так і означено-особовими реченнями. Наприклад:
Проте між цими конструкціями є певна поняттєва відмінність. Дієслова у формі третьої особи множини (ставлять, пишуть) надають реченню загальнішого відтінку, тоді як форму першої особи множини краще вживати в навчальній літературі, підкреслюючи спільність дій викладача (інструктора) й слухача (виконавця); – безособове речення, присудок якого виражений прислівником або прислівником, поєднаним з неозначеною формою дієслова. Наприклад: У таких дотаціях немає сенсу. З цим висновком важко погодитися. Прилади треба заземлити. Прилади можна використовувати. У фахових текстах за допомогою безособових речень викладають обов’язкові вимоги, уживаючи прислівники потрібно, треба, не можна, можна тільки тощо, а також інші положення, використовуючи прислівник можна; – інфінітивне речення, присудок якого виражено неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів. У таких реченнях ідеться лише про дію безвідносно до часу й особи. Наприклад: Аварії легше запобігти, ніж усувати наслідки. У документах такі речення застосовують для відтворення рішучості, категоричності, наказовості. Наприклад: Закон України «…» ввести в дію з дня його опублікування. Цими реченнями також позначають деякі команди (наприклад: Стояти струнко; Так тримати). Невластиві українській мові пасивні конструкції На відміну від розглянутих вище активних конструкцій, пасивні завжди мають підмет. Залежно від наявності/відсутності в реченні виконавця дії у формі додатка в орудному відмінку розрізняють трикомпонентні та двокомпонентні пасивні конструкції, а залежно від форми присудка – пасивні конструкції з дієсловами пасивного стану на ‑ся та з пасивним дієприкметником доконаного виду. Характерною ознакою трикомпонентних пасивних конструкції з дієсловами пасивного стану на ‑ся є те, що логічний суб’єкт, який за змістом означає діяча і має бути підметом, чомусь став додатком в орудному відмінку, а натомість логічний об’єкт, на якого фактично спрямована дія і який має бути додатком, став підметом. Наприклад: Диплом захищається студентом; Нами надсилається Вам … А щоб показати протилежний природному напрямок дії, у наведених вище прикладах ужито пасивну форму дієслова-присудка на ‑ся. Обидві наведені конструкції неприродні. Дієслово захищатися можна вживати лише як зворотне: захищати себе. Тому перше речення треба зробити активним: Студент захищає диплом. А замість другої пасивної конструкції доцільно вжити означено-особове речення: Надсилаємо Вам... Двокомпонентні пасивні конструкції з дієсловами недоконаного виду пасивного стану на ‑ся відрізняються від попередньо розглянутих відсутністю логічного суб’єкта (він узагалі не цікавить мовця, або його вже названо в попередніх реченнях). Наприклад: Відповідальність покладається на головного інженера… Виконується велика робота… Ці речення лише наголошують на події (що відбулася чи відбудеться) або на процесі (що тривав, триває, триватиме). Такі пасивні конструкції також штучні та неприродні. Якщо йдеться про подію, то замість двокомпонентної пасивної конструкції треба вживати форми на ‑но, ‑то, які саме передають результативність виконаної дії: Відповідальність покладено на головного інженера. Якщо йдеться про процес, то треба вживати неозначено-особове речення: Виконують велику роботу … Не можна вживати двокомпонентні й трикомпонентні пасивні конструкції з дієсловами на ‑ся в підрядних частинах, де підметом є займенники що, який. Замість помилкової конструкції Треба враховувати час, що витрачається на ремонт слід вжити зворот з пасивним дієприкметником, який виконує роль означення Треба враховувати час, витрачений на ремонт. Якщо з якихось причин пасивний дієприкметник не можна утворити, підрядну частину роблять активною:
Трикомпонентні та двокомпонентні конструкції з пасивним дієприкметником типу Зауваги враховані аспірантом і Зауваги враховані є типовим виявом іменного характеру викладу, невластивого українській мові. Крім того, через відсутність дієслів-зв’язок часто-густо буває важко зрозуміти, яку функцію виконує пасивний дієприкметник: присудка чи означення. Порівняймо такі вислови: Визначені залежності між величинами та Визначені залежності подали графічно. У першому реченні пасивний дієприкметник визначені – це присудок, а в другому – означення. Тому зазначені пасивні конструкції треба, де це можливо, заміняти на активні, зокрема трикомпонентні конструкції – на двоскладні речення з дієслівним присудком (простим чи складеним), а двокомпонентні – на неозначено-особові речення та речення з дієслівними формами на ‑но, ‑то. Формулюючи вимоги в нормативних документах, розробники часто калькують пасивні конструкції, широко поширені в англомовних міжнародних та європейських стандартах:
Отже, у фахових текстах треба усувати невластиві українській мові пасивні конструкції, заміняючи їх, де це можливо, активними. 1. Розробляючи фахові тексти (зокрема нормативні документи) або перекладаючи іншомовні, треба не калькувати чужі синтаксичні конструкції, а вживати лише властиві українській мові, позначені на рис. 1 прямокутниками. 2. Пасивні конструкції штучні та неприродні, вони спотворюють логіку висловів і руйнують традиції української мови, тому їх треба уникати. 3. Трикомпонентну конструкцію з дієсловами пасивного стану на ‑ся треба заміняти двоскладною активною конструкцією або означено-особовим реченням. 4. Замість двокомпонентних конструкцій з дієсловами недоконаного виду пасивного стану на ‑ся треба вживати форми на ‑но, ‑то (якщо йдеться про подію) або неозначено-особове речення (якщо йдеться про процес). 5. Додаток може бути в орудному відмінку тільки тоді, коли він позначає знаряддя дії та відповідає на питання чим?, а не ким? 4. Дієслова дійсного способу можуть вживатися в минулому, теперішньому і минулому часі. Дієслова минулого часу означають дію, яка колись відбувалася або відбулася, дієслова теперішнього часу - дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення, а дієслова майбутнього часу - дію, яка відбуватиметься в майбутньому. Дієслова минулого часу змінюються за числами, а в однині - й за родами:Однина Множина чоловічий жіночий середній мав-0 ма-л-а ма-л-о ма-л-и біг-0 біг-л-а біг-л-о біг-л-и Дієслова теперішнього і майбутнього часу змінюються за числами та особами. Дієслова в теперішньому часі мають ті ж особові закінчення, що і в майбутньому часі дієслова доконаного виду, які репрезентують просту форму майбутнього часу. Дієслова недоконаного виду мають складну і складену форми майбутнього часу. Проста форма майбутнього часу дієслів доконаного виду: Особа Однина Множина 1 ос. скаж-у, зробл-ю скаж-емо, зроб-имо 2ос. скаж-еш, зроб-иш скаж-ете, зроб-ите 3ос. скаж-е, зроб-ить скаж-уть, зробл-ять Складна форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду утворється приєднанням до інфінітива особових закінчень:Особа Однина Множина 1 ос. працювати-му, казати-му працювати-мемо, казати-мемо 2ос. працювати-меш, казати-меш працювати-мете, казати-мете 3ос. працювати-ме, казати-ме працювати-муть, казати-муть Складена форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду утворюється за допомогою особових форм допоміжного дієслова та інфінітива основного дієслова:Особа Однина Множина 1 ос. буд-у працювати буд-емо працювати 2ос. буд-еш працювати буд-ете працювати 3ос. буд-е працювати буд-уть працювати Основні теоретичні положення Минулий Теперішній Майбутній Дія, що мала початокі відбу(ва)лася до моменту мовлення про неї Дія, що відбувається в момент мовлення або постійно Дія, що відбудеться після моменту мовлення про неї у минул. часі дієслова змінюються за родами і числами(не змінюються за особами!) лише для дієслів недоконаного виду;(у теперішньому часі не буває дієслів доконаного виду!) має три форми1)просту доконаного виду: набер-у, набер-емо, стан-у, наклич-еш, занес-ете основи інфінітива + суфікси -в, -л, нульовий суфікс: зна-ти=>зна-в, зна-л-а, зна-л-о, зна-л-и; пронес-ти=> проніс-0, пронес-л-а, пронес-л-о, пронес-л-и основа дієслів теперішнього часу дієслів недоконаного виду + особові закінчення: зна-ю, зна-єш, зна-є, зна-ємо, зна-єте, зна-ють; вч-у, вч-иш, вч-ить, вч-имо, вч-ите, вч-ать 2)складну недоконаного виду: інфінітив + особові закінчення -му, -меш, -ме... (залишок архаїчного дієслова йняти): учити-меш, знати-меш, знати-муть 3)складену (аналітичну) недоконаного виду: інфінітив + бути в особових формах буд-у знати, буд-еш знати... У розмовному і художньому стилях можуть вживатися форми давноминулого (передминулого) часу для посилення розмовного колориту. Давноминулий час означає дію, яка відбувалася перед іншою минулою дією. Утворюється за допомогою числово-родових форм основного дієслова в минулому часі та цих же форм допоміжного дієслова бути: написали були, були спіймали, був утік (посилює розмовний колорит). Віл щось почав був говорити, та судді річ йому спочатку пребили (Гребінка). Дієслова одного часу в тексті можуть вживатися в іншому часовому значенні 5. Українська мова має широкі можливості синонімічного використання граматичних форм різних частин мови. Звичайно, таке використання повинно бути обумовленим, тобто мати певні причини. За визначенням відомого мовознавця, доктора філологічних наук О. Пономаріва, таких причин кілька: це і власне внутрішній процес розвитку мови, і взаємодія усного й писемного, книжного й розмовного мовлення, наявність різних функціональних стилів, потреба вираження відмінних один від одного значеннєвих та емоційно – експресивних відтінків. Дієслова мають дійсний, умовний І наказовий способи. Дійсний спосіб виражає дію, яка відбулася, відбувається чи буде відбуватися (відбудеться). Дієслова дійсного способу змінюються за часами (теперішній, минулий, майбутній), числами (однина, множина), особами (в теперішньому і майбутньому часі) або родами (в минулому часі). Умовний спосіб виражає дію, можливу за певних умов або бажану. Форми умовного способу утворюються додаванням до форм минулого часу частки би (б). Вибір одного з варіантів частки визначається кінцевими звуками слова, що стоїть перед нею: пішов би, пішла б, пішли б. Дієслова умовного способу, як і минулого часу, змінюються за числами, а в однині — і за родами. Форми умовного способу найчастіше вживаються у складних реченнях, що виражають умову: Якби мені черевики, то пішла б я на музики (Шевченко). Рідше вони служать присудками простого речення, в якому виражене прагнення, бажання: Хотіла б я піснею стати (Леся Українка). Зверніть увагу! Частка би (б) не завжди стоїть після дієслова, вона може міститись і перед дієсловом: Кудись би їхав все (Олександр Олесь), і навіть на певній відстані від нього: Як би я тепер хотіла у мале човенце сісти! (Леся Українка). Яка б щаслива я була! (Олександр Олесь). Наказовий спосіб виражає спонукання, заклик до виконання дії, наказ, побажання, прохання, пораду: Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати (В. Баранов). О земле, велетнів роди (Тичина). Дієслова наказового способу змінюються за числами й особами і мають в однині форму другої, а в множині — першої і другої особи: прочитай, прочитаймо, прочитайте. Значення числа і особи виражається закінченнями: 2 ос. однини -й (роб[и], біж[и]) або нульове; 1 ос. множини -їмо (роб[імо], біж[імо]) або -мо (згадаймо, станьмо); 2 ос. множини -іть (роб[іть], біж[іть]) або -те (згадай[те], стань[те]). У 2 ос. множини зрідка (переважно в поетичному мовленні) вживаються форми із закінченнями -іте (замість -іть): Борітеся — поборете!(Шевченко). Тож біжіте, панські слуги,і піймайте вітра в полі(Леся Українка). У 1-ій особі множини вживається (здебільшого в розмовному мовленні) форма із закінченням -ітл (замість -імо):Ходім додому! Берімся до роботи! Примітка Форми першої особи однини та третьої особи однини і множини утворюються описово — поєднанням дієслів теперішнього або майбутнього часу із частками хай, нехай:хай побачу, нехай їде, хай запишуть. Зверніть увагу! Не можна сплутувати близькі за звуковим складом форми: бережемо (тепер, час) і бережімо (наказовий спосіб). Найчастіше вони відрізняються одна від одної місцем наголосу: у формах теперішнього часу наголошеними можуть бути різні склади (ходимо, біжимо), у формі наказового способу — лише склад, до якого входить перший голосний звук закінчення (-імо): ходімо, біжімо, скажімо і т. д. Форми наказового способу вживаються в реченнях, у яких немає підмета: Юних днів, днів весни, не забудь! (Франко). Сідай, спочинь, та не барись, бо сонце, бачиш, вже сідає (Олександр Олесь). У таких реченнях часто вживається звертання: Встань, Богдане, встань, збудися,на свій нарід подивися (Народна творчість). Вічний художнику, стань мені вчителем знову (Л. Забашта). ВЖИВАННЯ ОДНИХ ЧАСІВ І СПОСОБІВ ДІЄСЛІВ ЗАМІСТЬ ІНШИХ Дієслова в теперішньому і в простій формі майбутнього часу доконаного виду можуть вживатися замість дієслів минулого часу: Іду я вчора вулицею і несподівано зустрічаю шкільного товариша, якого не бачив десь із десять років, Теперішній час за такого вживання служить засобом "унаочнення", наближення описуваних подій до адресата (вживається здебільшого в усному мовленні та в художній літературі). Майбутній час може передавати несподівану, раптову дію, що вже відбулася. Раптом щось як закричить! Дієслова теперішнього або минулого часу доконаного виду іноді вживаються замість майбутнього: Завтра ми їдемо на екскурсію. Я пішов до школи: там буде цікавий вечір. Таке вживання властиве розмовному мовленню, воно підкреслює впевненість у тім, що дія відбудеться. У значенні наказового способу можуть вживатися форми: - дійсного способу (Зараз ти зачитуєш твір, а інші готують усну рецензію). Така форма підкреслює обов'язковість дії. - умовного способу (Зачинили б ви вікно: протяг!). Вживається для висловлення побажання, прохання, поради. - інфінітив (А зараз відпочивати! Завтра буде нелегка робота). Неозначена форма підсилює категоричність наказу. Такі заміни властиві розмовному і художньому стилям. 6. Процес, у загальному розумінні, — це дія або сукупність дій, пов'язаних між собою. Поділяючись на два види: доконаний і иедоконаний, дія має певну межу тривання — доконана, коли, вона одноразова (розігнути, зірвати) або багаторазова, але завершена на певному етапі (порозгинати, позривати) і недокоиаиа, коли вона триває (гнути, рвати) або повторюється неодноразово (розгинати, зривати). Українська мова, на відміну від російської, поняття доконаної та недокопаної дії здатна розрізняти одним дієсловом або віддієслівним іменником: дезактивувати, дезактивування — недок. дія здезактивувати, здезактивування —док. дія Перехідною називається дія, у якій беруть участь активний і пасивний учасники (суб'єкт і об'єкт) — змінювати, згинати. Неперехідною є дія, у якій бере участь тільки один виконавець і спрямовує її лише на самого себе — змінюватися, згинатися, або ні на кого взагалі — тліти, коротшати. Дія (процес) в українській мові позначається переважно дієсловами, порівняйте: требует осмисления — потребує осмислити, але сучасний науковий та офіційно-діловий стилі потребують уживати віддієслівних іменників із закінченнями на -нн(я) та -тт(я) — добування, миття. Слід пам'ятати, що лише від дієслів недоконаного виду можна утворити віддієслівні іменники на означення недоконаної дії, від дієслів доконаного виду, як правило, із заміненням -ати, -яти, -ути, -йти, -іти на -ання,-ення, -іння, -иття, -іття, -угтя: змінювати — змінювання змінити — змінення. Іменники на позначення наслідку дії утворюють від дієслів недоконаного виду (здебільшого від тих, які означають багаторазову дію, або ж від префіксальних варіантів). Спочатку відкидають суфікси, а натомість: а) не додають нічого: гнути, згинати — згин гріти, нагрівати — нагрів ламати, зламувати — злам б) додають -а, -ина,-ок: міняти, змінювати — зміна колоти, розколювати — розколина лити, виливати — виливок в) додають -«звання для дієслів, що закінчуються на -овувати: групувати, угруповувати — угруповання прямувати, спрямовувати — спрямовання.
|
Найбільші труднощі виникають під час перекладу з російської мови віддієслівних похідників: іменників, прикметників та дієприкметників. Слід уникати вживання однакового суфікса для творення слів, що означають різні або протилежні (супротивні) за змістом поняття, наприклад здатність до активної чи до пасивної дії.
