Принцип гуманізації і демократизації виховного процесу.

Цей принцип означає, що вся виховна робота в школі підпорядковується завданням формування громадянина незалежної України.

Гуманістичний аспект цього принципу включає:

а) виховання людяності і доброти, формування рис чесності і справедливості,

б) виховання свідомої дисципліни,

в) формування творчих задатків особистості.

Виходячи з цього принципу, вихователь особливого значення надає формуванню в учнів основ світогляду, який базується на наукових або релігійних закономірностях.

Вчитель допомагає учням виробити реальні уявлення про особливості ринкових відносин та прищепити особистості рис волелюбства, власної гідності та реальної самооцінки.

Цей принцип реалізується наступним чином.

а) при вивченні основ наук на уроках,

б) при проведенні спеціальних уроків народознавства та факультативних занять,

в) при проведенні тематичних виховних годин,

г) у процесі позашкільної роботи.

Реалізації вимог цього принципу має сприяти вся навчально-виховна робота з учнями, яку проводять у школі вчителі, сучасні дитячі організації, батьки та громадськість.

Демократизм і гуманізм складаються з багатьох вельми різних компонентів, головними серед яких є взаємини між суб’єктами у виховній системі, їх психологічний комфорт. Доброзичливість, повага, зацікавленість у взаємостосунках між педагогами, учнями, батьками – це те, без чого гуманізм неможливий.

Демократизм же виявляється насамперед у стилі й методах керівництва виховною системою. Він є антиподом авторитаризму.

Педагогу-організатору в сучасній школі дуже нелегко. Йому необхідно находити спів мову з представниками різних дитячих організацій, вміло планувати виховну роботу з ними, проводити збори, де можуть зіткнутись прямо протилежні погляди. Необхідно пам’ятати, що вся робота з дітьми повинна будуватись на принципі “демократичної справедливості”.

Що це означає?

Демократія в роботі з дітьми – це різноманітність форм життя і діяльності, це право кожної дитини на участь в будь-якій справі.. Отже прихована в кожній дитині енергія проявиться тільки тоді, коли йому довіряють. Принцип демократичної справедливості означає, що в кожній дитині розташована така композиція рис і якостей, яких немає в інших. Пошуки цієї незрівнянності мають велике значення для роботи з дітьми. На цьому і побудовано самоврядування – законне громадське право дітей. Що надає це право?

1. Право самостійно планувати роботу.

2. Право самостійно реалізовувати свої плани, проводити справи.

3. Діти повинні мати право регулярно, а не епізодично обговорювати свої справи, оцінювати їх.

4. Всі конкурси, змагання повинні оцінювати діти. Іноді має сенс робити так: в ролі журі – увесь колектив дітей.

5. Право самим обирати актив з відкритими обговорюванням, розподіляти доручення, змінювати і відхиляти їх.

6. У дитини повинно бути право обирати свій первинний колектив. Треба поміркувати про право переходу з одного колективу в інший.

7. Право не тільки приймати рішення, але і перевіряти їх виконання.

8. Треба зробити нормою турботу старших дітей над молодшими.

Висновок: Повинно бути більше законних прав у дітей, тоді сильніша стане організація дітей.

Розвиток демократичних начал у дитячому колективі починається з доручень кожному члену колективу.

- Як бути, коли діти зустріли пропозицію критично, без захоплення?. Натискати, настоювати?

Далеко не завжди, але інколи слід зробити саме так. Необхідно навчить дітей, відмовляти, щось пропонувати, аргументувати свої пропозиції.

З цього починається самоврядування. Ми повинні шукати методику захоплення справою, методику виконання доручень.

При цьому необхідно обчислювати два моменти.

1. Учням не завжди розуміло те, що ясно вчителю.

2. Педагог – організатор не завжди рахується з тим, що було в класі раніше.

 

Доручення – це і справа, і відповідальність. Доручення показує, що дитині довіряють, на неї покладаються. Воно виховує волю і наполегливість, самостійність і організованість, уміння доводити розпочате до кінця. Доручення допомагають розвивати відсутні якості і позбутися недоліків, допомагають розвивати схильність і інтереси малюків. До доручень діти звичайно відносяться з бажанням і зацікавленістю. Якщо їх залишають без доручень, вони засмучуються і переживають. Доручення даються на невеликий строк – від двох тижнів до одного місяця. Зміна командирів проходить не рідше одного разу на чверть. Усім дітям корисно побувати в ролі командирів. Але потрібно визнати, що індивідуальне доручення кожному малюку вимагає багато наших організаторських зусиль. Адже кожному потрібно пояснити, показати, підказати. Діти часто не справляються зі своїми дорученнями не тому, що ледачі, а тому, що не знають, як їх виконувати. Тому в практику роботи багатьох шкіл ввійшов новий тип доручень – колективне доручення всій мікро групі (ЧТС) – чередування традиційних справ. Ці доручення передаються по колу від однієї групи до другої, як естафета.

Якими можуть бути ці доручення?

„Книголюби” – підтримують зв’язок з бібліотекою, оформлюють „Куточок книголюба”, розповідають про цікаві книги на уроках позакласного читання.

„Санітари” – слідкують за зовнішнім виглядом дітей, перевіряють шкільне приладдя, допомагають в дотриманні порядку в шкільній шафі.

„Природознавці” – розповідають про цікаві явища природи, з оточуючого нас життя, загадують загадки.

„Витівники” – розучують і проводять на перервах та після уроків ігри і пісні, різні конкурси, вікторини.

ЧТС допомагає дітям турбуватися один про одного, діяти разом, обмірковувати, як цікавіше виконати доручення.

Якій формі доручення віддати перевагу?

Нам здається, що обидві форми доповнюють і збагачують одна одну. Можливо поєднувати їх, на якомусь етапі користування ЧТС, а потім перейти до індивідуальних доручень, в залежності від того, яка виховна мета вирішується вами на цьому етапі роботи.

Пропонуючи доручення необхідно роз’яснювати громадське значення цього доручення, його користь і необхідність для колективу, показати творчі можливості його виконання.

Методичні прийоми: (розподілу доручень)

1. Призначає педагог-організатор, класний керівник.

2. Призначає актив класу, загону, дружини.

3. Призначає активіст.

4. Вибори рівноважної особи відкритим голосуванням.

5. Черга.

6. Конкурс.

7. Жеребкування.

8. Особисте бажання.

 

Метод «вибуху»

Метод «вибуху», який створений в педагогічній практиці А.С.Макаренко, також розуміє руйнування негативного стереотипу характеру. Він пропонував і наказував педагогам бути дуже уважними до підлітка.

Метод «вибуху» здійснюється в двох варіантах. Одномиттєвий «вибух» відбувається в невеликий проміжок часу, але впливає руйнуюче на весь комплекс важковиховуваності.

Однак в практиці метод «вибуху» може бути розтягнут у часі. Досить часто підліток піддається впливу неприємних вражень: двійка, виклик батьків до школи.

Звичайно, все це створює «вибух». Але поперед всього такий «вибух» носить негативний характер. Разом з тим А.С. Макаренко використовував емоційно – позитивний «вибух»: доручав колишньому крадію отримати велику суму грошей в банку.

В школі при «вибуху» переважають негативні емоції, а образ життя мало змінюється. Тоді і діють за правилами збереження домінанти: вибухнувши стереотип відновлення в попередньому вигляді, якщо умови життя залишаються незмінними. Цим і пояснюється досить мала ефективність методу «вибуху» в шкільній практиці.

 

Методи переоцінки і переосмислення поведінки.