Поняття та завдання дозвільної системи в Україні.

Відповідно до маркетингових опитів, 5% чоловічого населення виявляє цікавість до придбання зброї. Щодо чисельності населення Європи – 608 млн. - це складає 17 млн. осіб. Для порівняння: сексуальні меншості складають 0,5% населення.

В Україні зброєю, переважно мисливською, володіє 1% населення. Усього в Дозвільній Системі МВС України зареєстровано 800000 од. гладкоствольної зброї, у тому числі відомчої. Непропорційно висока щодо площі угідь кількість мисливців (в Італії до 3% населення) указує на непрямий шлях легального придбання зброї. Номінально мисливська, вона використовується для охорони володінь.

Швейцарське об'єднання за вільне володіння зброєю "PRO TELL" в інформаційному листі № 29 вказує: відповідно до результатів вибіркового телефонного опиту у ФРН (старі федеральні землі) 8,9% опитаних признавалися, що в них "у господарстві" є хоча б одна вогнепальна зброя. У Швейцарії 27% мають зброю (без обліку армійської). Дослідження 1993 р. називають іншу цифру: на руках у ФРН знаходиться 5млн. од. Зареєстрованої та 20 – 30 млн. од. незареєстрованної вогнепальної зброї (інші дані відповідно 10 і 20 млн. од.).

Офіційно у ФРН на 02. 1996 р. нараховувалося 2,1 млн. власників зброї, із котрих 1,6 млн. складаютьстрільці-спортсмени, 250000 мисливці, 280000 - колекціонери і тільки 30000 - особи, що мають право на носіння зброї з метою самооборони (інші дані: 1,5 млн стрільців, із них 326000 мисливці). Як бачимо, статистика нічого не знає й у цьому випадку.

Варто врахувати, що закони, що обмежують володіння зброєю у ФРН, по своїй суворості не поступаються вітчизняним. Так, мінімальне покарання за незаконне зберігання патронів військового зразка, наприклад,одного патрона 7,62 NATO - 1 рік позбавлення волі. Юстиція ФРН ніколи не ховала політичної спрямованості подібних законів.

Першим обмежувальним законом про зброю в Німеччині став закон

1928 р., відповідно до якого продаж зброї і боєприпасів став робитися тільки при наявності в покупця відповідного дозволу. Тоді на руках у населення знаходилося від 1 до 2 млн. од. незареєстрованної вогнепальної зброї, в основному військового зразка. Закон 1972 р. носив явну антитерористичну спрямованість.

На 1995 р. у ФРН нараховувалося вже 10 млн. легальної і 20 млн.од. нелегальної зброї (дані поліції). Незважаючи на те, що 70% зброї знаходиться в незаконному володінні, 97,5% жертв насильницьких злочинів не є жертвами застосування вогнепальної зброї. 80% вбитих не є жертвами застосування вогнепальної зброї. Застосування вогнепальної зброї при вчиненні злочинів із 1971 по 1994 р. скоротилося з 0,8% до 0,3%. При цьому за 25 років кількість зброї у ФРН зросла. Кількість злочинів із стріляниною за той же період скоротилася з 0,5% до 0,1%. З цього числа 35 - 40% складає стрілянина, не пов'язана з насильством (наприклад, по дорожніх знаках). Число злочинів, пов'язаних із застосуванням зброї, скоротилося на 60%.

У 1993 р. поліцією ФРН вилучено 14000 одиниць зброї, що незаконно зберігається, у 1994 р. - 2905 од. вогнепальної зброї, із них лише 140 (4,8%) із легального володіння. Тільки в 20 випадках ця зброя застосовувалася при вчиненні інших злочинів. За той же період вилучено при спробі ввозу 4933 од. вогнепальної зброї, із них 700 автоматів Калашнікова! На Україні за 1995 р. при ввезенні було вилучено до 2000 од. нарізної зброї.

Фахівці прямо погоджують збільшення числа що незаконно купується зброї з жорсткістю законів про зброю в країнах Західної Європи. Обмеження можливості законного володіння провокує злочин та здлочинний бізнес. Вартість револьвера або пістолета на чорному ринку країни коливається між 500-2000 марками. (у СНД складає аналогічну цифру, але вже в доларах.). В Голландії зброя є в 1,9% “господарств” - у 14 разів менше (статистики), чим у Швейцарії. Однак кількість вбивств - 11,8 на 1 млн жителів порівнянна з тим же показником для Швейцарії - 11,7). За допомогою вогнепальної зброї в Голландії скоєно 2,7 убивства на 1 мільйон жителів, у Швейцарії 4,6. З обліком показника насиченості зброєю - 7%, або 1/14 від показника для Швейцарії, частота застосування вогнепальної зброї в Голландії вище 59%, майже 2/3. Тобто принцип "менше зброї - менше злочинів" себе цілком не виправдує.

У Румунії, Угорщини, Японії відсоток громадян, що легально володіють зброєю, порівнюваний з показником для СНД -близько 1% "господарств" (45% населення). Проте на 1 мільйон жителів Румунія має 662 самогубства (у рік), Угорщина - 459, Японія - 211. Для порівняння: Швейцарія (27% володіння зброєю) - 244, Бельгія (16,6%) - 231, ФРН (8,9%) - 203. У Великобританії внаслідок триваючого з 1919 р. законодавчого "роззброювання" населення річна кількість самогубств із застосуванням вогнепальної зброї скоротилася з 258 (1920 р.) до 193 (1967 р.). Загальне число самогубств зросло з 3759 до 4711.

Однак показник "число жителів на одне самогубство" залишився практично незмінним:10078 і 10271. При цьому, якщо в 1931 р. лише 21 самогубство було зроблено за допомогою болезаспокійливих або снотворних засобів, то в 1960 р. уже 839 (1/6 усіх суїцидів). Іншими словами, було б бажання, а засоби до самогубства знайдуться.

Наведені цифри також указують більш на "традиційно культурний", чим просто на статистичний, взаємозв'язок між насиченістю суспільства зброєю і числом убивств. "Озброєнними" суспільствами в світі визнані американське, швейцарське, французьке, фінське, але не норвезьке, хоча насиченість останнього зброєю дуже велика. Проблема насильства пов'язується в масовій свідомості тільки з першим. Але чи є легальне володіння зброєю причиною, що стимулює насильство?

У США на 256 млн. жителів доводиться 220 млн. од. вогнепальної зброї, що знаходиться в законному володінні. Щодо числа насильницьких злочинів це дає показник 0,04 злочини в рік на 1 "ствол". Десятиччаями право громадян США на володіння зброєю систематично обмежувалося. До 1987 р. тільки у Вермонті можна було носити зброю без спеціального дозволу.

У Індіані, Мейні, Нью-Гемпширі, Північнії і Південнії Дакоті та Вашингтоні поліція видавала дозвіл на носіння зброї громадянам, що відповідають ряду стандартних вимог щодо "законослухняності".У Алабамі та Коннектикуті це питання вирішувалося за розсудом влади, яка, однак, була при цьому настроєна доброзичливо. У інших штатах право на носіння зброї здійснювалося складніше або таке було взагалі заборонено. Останні питання не є риторичними. На відміну від нас, американці серйозно відносяться до своєї конституції.

У 1987 р. у відповідь на хвилю злочинності, що захльостує штат, влада Флориди прийняла законодавчий акт, відповідно до якого кожний неосуджений громадянин одержував право на приховане носіння зброї без усякої додаткової потреби (наприклад, перевезення грошей). Незабаром у цілому число вбивств впало на 22%, а з застосуванням вогнепальної зброї - на 29%! При цьому за той самий період по країні ці показники зросли на 15% і 50%. До 31.05.1995 р. у Флориді було видано 295220 дозволів на носіння зброї, із них тільки 48 (0,16%) були відібрані назад.

У 1995 р. у 28 штатах США з населенням 115 млн чол. (45% загальної кількості населення) вводяться аналогічні закони. У Флориді й Айдахо з 1995 р. скорочені бюрократичні процедури і сума оплати за дозвіл. З 1986 р. до 1996 р. кількість штатів, де дозволене приховане носіння зброї виросло з 9 до 31.

Статистика ФБР показує, що в штатах, що лібералізували носіння зброї, злочинність скоротилася на 22% (убивства - на 31%, розбійні напади на 36%, нанесення тяжких тілесних ушкоджень - на 14%) у порівнянні зі штатами, де носіння зброї строго обмежено. Крім того, у "ліберальних" штатах кількість злочинів із застосуванням зброї впало на 29% (убивств, скоєних з застосуванням вогнепальнї зброї, на 38%, кабурною зброєю -на 41%!), розбійних нападів на 38%, тілесних ушкоджень на 19% у порівнянні зі штатами, де носіння зброї фактично заборонено. Дослідження Чикагського університету, засновані на статистиці ФБР 1972 - 1992 р., показують, що в 3054 округах знизилась кількість вбивств на 8,5%, згвалтувань на 5%, нападів на 7% в округах, де дозволене приховане носіння зброї.

Причина очевидна: злочинці завжди віддають перевагу беззахисним жертвам. Чим менше імовірність зустріти відсіч, тим охоче застосовують зброю. У Вірдинії, на батьківщині американської демократії, із 1.07.95 р. набрав чинності закон, за яким кожний громадянин старше 21 року, не засуджений (крім дрібних правопорушень начебто перевищення швидкості), не алкоголік, не наркоман, психічно здоровий не має перешкод для одержання дозволу на носіння зброї. Термін видачі дозволу 45 днів, із 1.07.96 р. - 90 днів. Термін його дії - 2 роки. Всі кандидати зобов'язані пройти курс володіння зброєю. Вартість ліцензії – 50 долл. США. Носіння зброї забороняється в місцях де продають алкоголь на розлив, і там, де це забороняють закони штату і країни.

Щодо США існує ще одне пояснення лібералізації права на носіння зброї. Зменшення ринку зброї в 80-х роках викликало кризу в цій галузі. Похитнулися позиції таких гігантів, як "Кольт" і "Сміт -Вессон".Повернення на ринок зброї американського виробництва і відродження "американських" калібрів (.38 Spl.; 45 АСР) пішло за рішенням адміністрації Клінтона у подальшому прямому і непрямому (зменшення ємкості магазина до 10 патронів) скороченні імпорту.

Результати рішення були помітні вже на Shot Schow 1995 р. у Далласі. Револьвер Colt. 38 SF VI, представник нового покоління зброї відомої фірми, відповідає новії концепції кишенькової зброї "не тільки носити, але і стріляти". Остання пов'язана з обвалом усіляких малогабаритних крупнокаліберних пістолетів, що виконують на сучасному ринку ту ж роль, що і дешеві браунінги іспанського виробництва на початку століття.

Лібералізація в сфері володіння вогнепальною зброєю в США (а також і конкуренція з "автоматами-вбивцями" з Китаю) зайшла так далеко, що Пентагон прийняв безпрецедентне рішення про "роздачу" 373000 списаних гвинтівок “Гранд Ml” особам, що проїшли недільні курси стрілецької ("снайперської") підготовки. У цьому ще один феномен "подвійних стандартів". Чому людина, що стріляє на 100 м із гвинтівки військового зразка національного виробництва в тих же США або Швейцарії, кандидат у захисники батьківщини, але стрілюячий з АКМ на 50 м уже кандидат у серійні вбивці?

Ще "Декларацією прав людини і громадянина" прийнятою за часів Великої французької буржуазної революції був встановлений принцип "усе що не заборонено законом, ті дозволено". Але існують суспільні відносини, що складаються за дещо іншим принципом, і сферою їх регулювання е інституція отримання попередніх дозволів на здійснення певних дій, або інституція дозвільного порядку.

У минулому столітті було створено систему реєстрації зброї, наявної у громадян, і видання дозволів на користування нею тим особам, які відповідають певним вимогам, що встановлю­валися правилами. Що ж до Російської імперії, до якої входила більша частина території України, то там був спеціальний департамент, чиї функції можна порівняти з дозвільною систе­мою, яка існує зараз.

Після бурхливих подій 1917 р. і початку громадянської вій­ни контроль за зброєю, що знаходилась на руках у населення, було втрачено. Із встановленням радянської влади в Україні вийшла низка нормативно-правових документів, якими вста­новлювалося, що функції контролю за обігом зброї покладаю­ться на органи міліції. Документи прямо вказували, що видан­ня дозволів, контроль за дотриманням правил користування зброєю покладаються на органи робітничо-селянської міліції, яка проводить облік зброї, що є в користуванні населення, а також вилученої зброї, передає вилучену зброю в розпоря­дження державних структур. Вони передбачали й вилучення зброї у тих осіб, які схильні до вчинення злочинів, і таких, що надають допомогу бандам.

Згодом, у 1924 і 1938 рр., було прийнято постанови ВЦВК і РНК УРСР, що стосувалися здачі зброї населенням, у яких передбачалося, що міліція видаватиме спеціальні дозволи на користування зброєю, а за відсутності таких дозволів мусить вилучати її (зброю) в населення. У той період на рівні Кримі­нального кодексу було встановлено відповідальність за пору­шення правил володіння, зберігання та користування зброєю.

Сфера застосування цієї інституції, як форми виконавчо-розпорядчої діяльності дуже широка. Ось декілька прикладів: видача ліцензій (від латинського "Іісеncіа", що перекладається як дозвіл) на право здійснення (проведення) судових експертиз (судово-бухгалтерської, технічного дослідження документів, авторознавчої тощо) є прерогативою Міністерства юстиції України. Міністерство внутрішніх справ України видає ліцензії на право здійснення охоронної діяльності, виготовлення та реалізацію (продажів)спеціальних засобів самооборони. Регулювання правових відносин у цих сферах життєдіяльності суспільства здійснюється в дозвільному порядку, за принципом: "дозволено лише ті, що дозволено законом". Тобто, це порядок, врегульований, як правило, адміністративно-правовими нормами, який передбачає обов'язкове отримання в компетентних органів державного управління дозволу на право здійснення певних дій або ж надання компетентними органами певних повноважень юридичним чи фізичним особам. Видавати дозволи мають право лише органи державного управління, які здійснюють контрольно-наглядові функції в даній галузі.

У рамках інституції дозвільного порядку існують суспільні відносини, що складаються з приводу джерел підвищеної небезпеки, до яких належать, наприклад, зброя, вибухівка, отруйні речовини, збудники тяжких інфекційних захворювань тощо. Небезпека в цьому випадку може виникнути при порушені правил їх транспортування, зберігання, використання тощо або, що значно небезпечніше, при умисному застосуванні зі злочинною метою. Тому, кожна держава, дбаючи про громадський порядок, державну, громадську та екологічну безпеку, конституційні гарантії невід'ємного права кожної людини на життя та здоров'я, законодавчо встановлює певний перелік предметів, матеріалів та речовин, що заборонені, або обмежені в повсякденному обігу через свою підвищену небезпеку.

Верховна Рада України відповідно до ст.ст. 13, 28 і 45 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність", виходячи з вказаних вище міркувань, а також відповідно до міжнародних договорів України, своєю Постановою від 17 червня 1992р. "Про право власності на окремі види майна" затвердила перелік видів майна, що на території України не може перебувати у власності, а саме:

зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; протиградні установки; вибухові речовини й засоби вибуху; усі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнаннядля його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби; державні еталони одиниць фізичних розмірів; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації; спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами[4].

Проте, повсякденна діяльність людини (наприклад: виробництво, полювання, спорт, медицина тощо, нарешті самозахист) потребує використання речей, що по загальним ознакам підпадають під державну заборону. Тому для деяких предметів, матеріалів та речовин, зроблено виключення і їх дозволено мати у власності учасникам управлінських відносин. Але тільки з дозволу і під постійним контролем компетентних органів державного управління.

До предметів, матеріалів і речовин, повсякденнийобіг яких державою дозволяється, але обмежується належать:

1. Зброя (вогнепальна, газова, холодна, пневматична) та бойові припаси (до

вогнепальної та газової); 2. Протиградні установки; 3. Вибухові матеріали (вибухівка та засоби ініціювання); 4. Радіоактивні речовини; 5. Наркотичні засоби; 6. Сильнодіючі отруйні речовини 1-І 1 класу безпечності; 7. Збудники інфекційних захворювань 1-11 групи патогенності і токсини; 8. Печатки і штампи (які внесені в державний перелік з метою попередження посягань на встановлений порядок управління)[5].

Поняття ОБІГ включає в собі такі дії як: виготовлення, ремонт; купівля - продаж, передача, дарування; використання, носіння; зберігання, охорона, реєстрація, облік; транспортування; вилучення, знищення; ввезення та вивезення з меж України.

Обмеженийобіг вказаних вище речей здійснюється зДозволу та під наглядом компетентних органів державного управління, тому правовідносини в цій галузі суспільного життя регулюються, переважно, нормами адміністративного права, які в сукупності з технічними нормами, складають правову основу тієї частини дозвільного порядку держави, яка складається з приводу предметів матеріалів та речовин що є джерелом підвищеної суспільної небезпеки. У адміністративному праві "дозвільний порядок" обігу речей, що е джерелом підвищеної небезпеки прийнято називатидозвільною системою

Відштовхуючись від наведених вище посилань, можна сформулювати поняття дозвільної системи.Дозвільна система – це законодавчо врегульованний порядок обмеженного обігу певних видів майна, що є джерелом підвищеної небезпеки за попереднім дозволом компетентних органів. Слід зазначити, що будь-яка держава має свою дозвільну систему: або більш жорстку, або більш ліберальну. Це вже справа загального стану правової культури, національних традицій тощо.

Існує й офіційна дефініція, надана статтею 1 Положення "Про дозвільну систему". “ Дозвільна система - це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку, використання спеціально визначенних предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян”[6].

Розглянувши це поняття більш детально можна визначити семиступеневу побудову інституції дозвільної системи.

1. Державою законодавче встановлюється певний перелік: предметів, матеріалів, речовин. 2 які в порядку, врегульованому: нормами адміністративного права, технічними нормами. 3 з попереднього дозволу та під контролем компетентних органів державного управління: міністерств, комітетів, департаментів. 4 здійснюють обмежений обіг: виготовляються, ремонтуються, реалізуються – набуваються, транспортуються, зберігаються, облічуються, використовуються, вилучаються, знищуються. 5 на певних призначених для цього об'єктах: підприємствах, майстернях, лабораторіях тощо, 6 за умов дотримання на цих об'єктах певного порядку: відкриття, функціонування, охорони. 7 з метою забезпечення: громадської безпеки, державної безпеки, екологічної безпеки, безпеки громадян.

До органів державного управління (суб'єктів), компетенцією яких є адміністративна діяльність у сфері дозвільної системи належать:

Міністерство внутрішніх справ України; Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство екологічної безпеки України; Державний комітет України по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці); Державний комітет України по гідрометеорології (Держкомгідромет); Державний департамент України з питань ядерної енергетики Міністерства енергетики України (Держдепартамент з питань ядерної енергетики).

До виключної компетенції кожного з вказаних суб'єктів віднесені відповідні види майна та певне коло об'єктів де це майно в рамках дозвільної системи здійснює обіг.

Міністерство внутрішніх справ: вогнепальна зброя: газова зброя; холодна зброя; печатки і штампи; бойові припаси, окремі вузли та запчастинидо вказаних видів зброї; сховища склади і бази, де вони зберігаються; стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди; підприємства і майстерні по виготовленню і ремонті вогнепальної, газової та холодної зброї; магазини, у яких здійснюється продажів зброї та бойових припасів до неї; піротехнічні майстерні; штемпельно-граверні майстерні[7].

Міністерство внутрішніх справ разом з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці: вибухові матеріали; сховища, склади і бази де вони зберігаються.

Міністерство охорони здоров'я: наркотичні засоби; збудники інфекційних захворювань 1 - II групи патогенності; сховища, склади і бази, де вони зберігаються; організації, що займаються збутом наркотичних засобів; лабораторії, які проводять аналізи цих засобів і речовий, працюють із збудниками захворювань 1 - II групи патогенності і токсинами[8].

Міністерство екологічної безпеки: сильнодіючі отруйні речовини 1 - (І класу безпечності; токсини, у тому числі токсичні промислові відходи; продукти біотехнології та інші біологічні агенти; оргнізації, що їх виготовляють, використовують, займаються збутом, зберіганням та утилізацією[9].

Держдепартамент з питань ядерної енергетики: радіоактивні речовини; сховища, де вони зберігаються; постійні місця поховання радіоактивних відходів (спеціальні комбінати)[10].

Держкомгідромет: протиградніустановки; організації, що їх використовують

МВС, МОЗ, МЕБ, Держнаглядохоронпраці, Держкомгідромет та Держдепартамент з питань ядерної енергетики в сфері дозвільної системи держави мають наступні повноваження: визначення порядку обігу предметів, матеріалів та речовин на які поширена їх компетенція; визначення вимог до технічного обладнання об'єктів дозвільної системи та порядку їх відкриття; участь у відкритті та видача дозволів на функціонування об'єктів дозвільної системи; видача дозволів (ліцензій) на здійснення дій, що складають обіг майна в сфері дозвільною системи; періодичний контроль за функціонуванням об'єктів дозвільної системи; виявлення та припинення порушень правил дозвільної системи; призупинення або припинення діяльності об'єктів, анулювання дозволів на відповідні види дій, що складають обіг певних видів майна; встановлення порядку знищення та власне знищення предметів, матеріалів та речовин на які поширюється дозвільна система. Рішення вказаних суб'єктів державної впади у визначених чинним законодавством питаннях діяльності дозвільної системи е обов'язковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, а також для фізичних осіб.

Поряд з суб'єктами правовідносин що складаються в сфері дозвільної системи, іншою стороною цих правовідносин є учасники, до яких належать: юридичні особи державної форми власності; міністерства; інші центральні органи державної виконавчої влади; підприємства, установи, організації, господарські об'єднання; юридичні особи недержавної форми власності:

громадські об'єднання; юридичні особи інших держав; міжнародні організації; фізичні особи; громадяни України; іноземці.

Учасники правовідносин у сфері дозвільної системи мають право у встановленому порядку виробляти (ремонтувати), набувати, транспортувати, використовувати, носити, зберігати предмети, матеріали і речовини, відкривати та експлуатувати підприємства, майстерні та лабораторії, на які поширюється дозвільна система. Вони повинні забезпечувати їх належні облік, охорону і правильне використання в господарській та іншій діяльності.