Принципи правопорядку

Реальність правопорядку та його єдність забезпечується системою принципів, які формують правопорядок та є основою його функціонування.

Принципи правопорядку – вихідні положення та ідеї, що визначають зміст правопорядку та забезпечують розуміння його природи та сутності.

За характером значимістю принципи класифікують на: загальносоціальні, загальноправові та спеціальні.

Загальносоціальні принципи визначаються закономірностями і тенденціями суспільного розвитку та характеризують правопорядок як суспільну категорію, що функціонує в суспільстві та забезпечує його системність. Це принципи демократизму, гуманізму, справедливості, верховенство інтересів суспільства, які отримують правове закріплення та виявляються в існуючому правопорядку.

Загальноправові принципи характеризують всі правові реалії, забезпечуючи єдність права та відображаючи особливості окремих понять. Вони визначають правопорядок як політико-правове явище. Основними серед них є: рівність перед законом; обов’язковість закону для всіх суб’єктів; верховенство Конституції; законність, верховенство прав людини і громадянина; невідворотність відповідальності тощо.

Спеціальні принципи характеризують правопорядок як самостійну і якісно відокремлену структуру. основними серед них є:

визначеність забезпечує закріплення вимог правопорядку та його функціонування на основі формально-визначених правових приписів. Це забезпечує визначеність суспільних відносин, що регулюються правом та сфери дії правопорядку;

системність забезпечує наявність системи відносин, що регламентуються правом, формуються і функціонують під впливом єдиних економічних, політичних і соціальних факторів, засновуються на єдиній сутності права та забезпечуються силою єдиної державної влади. Саме ці відносини і складають правопорядок;

стійкість правопорядку забезпечується державою шляхом закріплення його положень правовими нормами, створення умов щодо його реалізації, вимог правопорядку та діяльності правоохоронних органів зі стабілізації і охорони правопорядку;

єдність правопорядку забезпечується його заснованістю на єдиних політичних і правових принципах, гарантованістю єдиною державною волею і законністю, поширеністю правопорядку на територію всієї держави та взаємодією структурних елементів;

принцип конституційності означає, що правопорядок складають конституційно закріплені положення, реалізація правопорядку забезпечується законодавчо, а порушення його вимог тягне застосування нормативно закріплених засобів відповідальності;

принцип законності зумовлює призначення законності як умови виникнення та функціонування правопорядку. Законність є основною юридичною характеристикою правопорядку, що зумовлює всі сторони його функціонування;

принцип цілісності та структурності визначає правопорядок як складну динамічну систему, як цілісний та складний механізм, що характеризується цілеспрямованою взаємодією багато численних структурних елементів. Цілісність і структурність виступають тими життєво необхідними властивостями правопорядку, що надають можливість звести воєдино існуючі нормативні акти і багато чисельних суб’єктів у одне цілісне утворення – суспільство.

принцип субординації визначає чітке підпорядкування та ієрархічну субординацію елементів структури правопорядку, взаємодію учасників за функціями, їх компетенцією, правами та обов’язками. Цей принцип характеризує зв’язки структури правопорядку по вертикалі з врахуванням ієрархічної субординації і по горизонталі як рівноцінні компоненти. Названий принцип забезпечує: субординацію органів держави, посадових осіб та організацій за соціальним призначенням, функціями та місцем у механізмі держави; підпорядкування нормативних актів за юридичною силою; підпорядкування актів реалізації права та їх відповідність нормам закону;

принцип гарантованості правопорядку має декілька аспектів. По-перше, це гарантованість прав та інтересів людини, задоволення яких є підставою вступу суб’єктів у взаємодію у сфері права. По-друге, це гарантованість правових приписів, що забезпечується державою та правомірною поведінкою суб’єктів права; по-третє, гарантуються можливості бути учасником правопорядку шляхом використання суб’єктивних прав та добровільного виконання обов’язків. По-четверте, гарантується можливість досягнення правомірними засобами законного результату як основи стабільного правопорядку;

принцип підконтрольності забезпечує нормальне функціонування правопорядку. Постійний, загальний та універсальний контроль здійснюється суспільством у процесі реалізації демократичних інститутів, державою – у процесі регулятивного впливу на суспільство та громадянами – у процесі реалізації ними прав з управління суспільством. Контроль правопорядку здійснюється шляхом перевірки якості законів, відповідності підзаконних актів, ефективності право реалізаційної практики; ступеня реалізації прав та свобод людини; добровільністю виконання юридичних обов’язків та ступенем досягнення мети правового регулювання.

Зазначені принципи поширюються на всі сфери прояву правопорядку, забезпечуючи його стабільність, якість, повноту, ефективність та єдність структурних елементів. [14;546-548]