Казання теж є своєрідний театр — театр одного актора.

1667 р. маємо першу документальну згадку про вертеп. Вертеп народжуєтся в католицьких містеріях; св. Франциск почав будувати «печери» з ляльками, що зображали події у Віфлеємській печері. Такі самодіяльні «печери» досі конструюються в усіх кінцях католицького світу. Звідси пішли скриньки з трьома поверхами відповідно до трьох рівнів космосу, потім «нижній світ» зник, залишились /201/ «верхній», на якому грали побожні лялькові вистави, і «нижній», де виконувалися сміхові інтермедії. Із храму з розвитком театральності містерії вийшли на паперті, а потім і в інші людні місця, де найбільший інтерес викликали у простолюду низькі, сміхові сюжети. Характерно, що Вишенський різко ганьбив усякі «машкари» як «латинщину».

В Україні XVII ст. грають такі народні комедії як у вертепах, так і в студентських виставах. Але вони завжди — не більше, ніж інтермедії, сміхові вставки до серйозних драм. Висока культура органічно входить у «верхній поверх» театрального життя із своїм наївним моралізаторством, бо вона сама наскрізь театральна. Зрештою, і вірші писалися переважно з приводу всіляких подій чи на чиюсь честь, і все це виконувалося на публіку, для шанованих городян та козацької старшини, які всю ту мудрість не стільки читали, скільки слухали і спостерігали.