Розрахунки автора на основі ссі'ментного аналізу станом на 01.01.99.

Спектр послуг фінансово-кредитних установ тим ширший, чим сильнішою і стабільнішою є економіка, тому доцільність розши­рення інфраструктури фінансового ринку в Україні повинна врахо­вувати її інвестиційний потенціал і грунтуватися на оцінці актив­ності інвестиційної діяльності в регіонах. Можна припустити, що, по-перше, інтенсивність інвестиційних процесів в регіонах пов'яза­на з рівнем розвитку місцевих фінансових ринків, які покликані стимулювати активність інвестиційних процесів; по-друге, резуль­тати аналізу активності інвестиційної діяльності можуть бути ін­формаційною базою для інститутів фінансового ринку щодо об­грунтування доцільності розширення іікрраструктури фінансового ринку в окремих регіонах, по-третє, така інформація це керів­ництво до дії при реалізації державної регіональної політики. Про­гнозування напрямів інвестиційної діяльності в регіонах повинно бути безпосередньо пов'язане з державною регіональною політи­кою. Метою цієї політики є забезпечення ефективного розвитку ок­ремих регіонів із урахуванням раціонального використання різно­манітних економічних можливостей, а саме: природно-ресурсного

ринок фінансових послуг: теорія і практика

потепціа-іу, ефекту оптимальної інтеграції, територіального поділу праці і взаємної економічної кооперації. Відповідно, завданням державної політики регіо пального розвитку є реконструкція ста­рих промислових регіонів; стимулювання розвитку експортних і імпортозамінних виробництв регіонів, що мають для цього най­кращі умови; формування вільних (спеціальних) економічних зон;

розвиток інфраструктури фінансових ринків в регіонах тощо. Роз­ширення спектра фінансових послуг та фінансових інститутів, які їх надають, має бути адекватним інвестиційній місткості ринку, а вдо­сконалення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів -відповідати завданням перспективного розвитку економіки.

10.4. Проблема створення інфраструктури ринку ануїтетів

Сприяти розвиткові фінансового ринку можна за допомо­гою реформування пенсійної системи. Стає очевидною нагальна погреба переходу до накопичувальних пенсійних схем, коли ви­плати здійснюються за рахунок раніше накопичених коштів.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний про­житковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпе­чується додатковим пенсійним забезпеченням⁴⁹.

Сучасна система пенсійного забезпечення громадян похи­лого віку в Україні побудована за принципом солідарності по­колінь, тобто пенсійні відрахування працюючих ідуть на виплати пенсіонерам. Якщо цих коштів не вистачає, різниця покри­вається через перерозподіл податкових надходжень до бюджету. Розмір пенсії залежить від демографічної ситуації та чинних нор­мативно-законодавчих вимог. У 1996 році на 22 млн. працюю­чих, які сплачували пенсійні внески, припадало 14 млн. пенсіо" перів (громадян похилого віку, інвалідів тощо). Протягом

49 у теперішній час державна пенсія в Україні складає лише близько 20 - 30% від заробітку, в той час як раніше вона доходила до 70 --80%. Пенсійне за­безпечення громадян України є однією іч найгострішнх соціальне "економічних проблем, значимість якої визначається тім, що воно зачіпає інтереси маііже 15 мільйонів пенсіонерів [84].

Ходаківська В П., Беляєв В.В

1993 1995 років співвідношення.між непрацездатним населенням і працюючими зросло з 62° о до 64° о. За міжнародними стандарта­ми це дуже високий показник.

Така ситуація виникла й надалі ускладнюється з трьох ос­новних причин:

• по-перше, виявляються негативні демографічні тен­денції. За оцінками Світового банку, питома вага насе­лення віком понад 60 років зросте з 18,7% у 1990 році до 21,3% у 2030 році;

• по-друге, в процесі структурної перебудови економіки зростає кількість тих, хто виходить на пенсію достроко­во, і загострюється проблема наповнення пенсійного фонду, оскільки зменшуються обсяги відрахувань і надійність надходжень;

• по-третє, тиск на національну пенсійну систему поси­люється різноманітними нормативно-законодавчими вимогами, зокрема, завдяки існуванню дуже низького за міжнародними нормами пенсійного віку та цілої низ­ки пільг для певних галузей промисловості.

У 1997 році витрати на фінансування пенсійних виплат становили приблизно 8% ВВП, та їх питома вага зростає. Еко­номіка знаходиться під величезним тиском: 33,56% валового фонду заробітної плати витрачається на пенсійні витрати, з них 1% - за рахунок працюючих. Незважаючи на це, система все од­но не може виконати свою головну функцію, тобто захистити громадян похилого віку від зубожіння. У середині 1998 року се­редня пенсія дорівнювала 55 грн., або 25 дол. США, що стано­вить приблизно одну третину середньої заробітної плати. Понад 50% пенсіонерів отримують менше 55 грн., при цьому офіційний прожитковий мінімум в Україні встановлено на рівні 73,7 грн.

Можливі лише два шляхи розв'язання цієї дилеми: пере­гляд існуючої системи і/або запровадження нової або паралель­ної системи пенсійного забезпечення.

Протягом найближчого часу необхідно втілити наступні заходи: підняти планку пенсійного віку; поступово розширити період, сукупний дохід за який використовується як база для роз­рахунку пенсії; зменшити розмір виплат у разі виходу на пенсію після досягнення мінімального пенсійного віку із застосуванням прогресивних коефіцієнтів збільшення виплат при виході на пенсію пізніше; запровадити більш жорсткі нормативні положен-

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

ця, спрямовані проти зловживань пенсійною системою, і скасува­ти всі інші соціальні пільги, які з нею пов'язані, та положення що­до виняткових привілеїв; у платіжних відомостях зазначати суми відрахувань працівників та роботодавців до пенсійних фондів, щоб підняти свідомість щодо витрат на пенсійне забезпечення:

зменшити суму пенсійних відрахувань з метою зниження фінансо­вої о тиску на платників: поступово, за рахунок зменшення тіньо­вої о сектора, збільшувати кількість платників пенсійних внесків.

У липні 1997 року в Україні був запроваджений ключовий компонент пенсійної реформи — розпочалося поступове збіль­шення віку виходу на пенсію, який до 2000 року для чоловіків по­винен дорівнювати 65 рокам, а для жінок 60. Найважливіші зміни ще не відбулися - поступове впровадження паралельної пенсійної системи з накопичувальними схемами.

Переваги накопичувальних схем порівняно з традиційною системою, що фінансується з поточних надходжень, очевидні:

• незалежність від демографічного фактору;

• втручання держави обмежується впровадженням обов'язкового пенсійного страхування (на випадок, як­що окремим громадянам бракує розуміння його не­обхідності), визначенням обов'язкового рівня внесків і встановлення загальних мінімальних вимог до пенсійних фондів і страхових компаній;

• приватні пенсійні фонди сприяють росту заощаджень і економічному розвиткові; власник пенсійного плану чіт­ко бачить зв'язок між своїми внесками і розмірами пенсії. Оскільки тут принцип солідарності поколінь не задіяний, та сама особа, яка робить пенсійні внески, є отримувачем пенсії. Таким чином, зменшується спокуса ухилятися від внесків (шляхом переходу до тіньового сектора). Заходи перестороги:

1. Забезпечити зобов'язання, що виникли в рамках старої системи, та знайти метод фінансування внесків, необхідних для створення нової накопичувальної схеми.

2. Створити механізми захисту приватних пенсійних фондів від банкрутства.

3. Розробити нормативно-правову базу, яка дозволяла G пенсійним фондам ефективно інвестувати накопичені ними за­ощадження.

4. Знайти вирішення проблеми зворотного відбору щодо

Ходаківська В.П., Беляєв В. В

нездатності страхування і винятково тривалої о періоду одержан­ня пенсій.

5. Якщо з політичних міркувань виявиться доцільним збе­реження принципу солідарності поколінь, що у накопичувальних пенсійних системах не використовується, для цього потрібно бу­де знайти якісь інші шляхи.

Недолік будь-якої накопичувальної пенсійної системи, на думку багатьох її критиків, полягає в тому, що забезпечення інте­ресів інвесторів (тобто захист від банкрутства, розтрати коштів і надмірного ризику) навіть на мінімальному рівні у найближчому майбутньому пов'язано з величезними труднощами.

В Україні накопичувальна система пенсійного забезпе­чення може бути запроваджена лише при умові вирішення про­блеми захисту інтересів інвесторів. Альтернативою урядовим га­рантіям мінімальної дохідності є створення системи страхування, до якої робили б внески всі пенсійні фонди, залежно від їх розмірів і рівня ризику інвестиційного портфеля.

Необхідно також створити незалежний і дієвий орган дер­жавного нагляду, що мав би захищати інтереси інвесторів. Чин­не законодавство повинне запровадити положення, згідно з яким орган державного нагляду здійснював би контроль за інсти-гуційними інвесторами і забезпечував дотримання ними:

- мінімального рівня статутного фонду: вимоги вкладників до пенсійного фонду (або страхової компанії) можуть бути задо­волені лише, якщо він має належний акціонерний капітал;

- правил інвестиційної діяльності;

- звітних обов'язків;

- вимог щодо професійної підготовки.

Накопичувальні пенсійні системи позитивно впливають на розвиток ринку цінних паперів, оскільки вони прискорюють накопичування акціонерного капіталу і сприяють виникненню інституційних інвесторів (пенсійних фондів і страхових компаній) із чималими оборотами і довгостроковими портфелями. Мова йде про майнові інтереси широких верств населення, значно зро­стає відповідальність політичних кіл за економічну політику, яка повинна гарантувати інституційну інфраструктуру, необхідну для ефективного функціонування ринків цінних паперів.

Повна заміна традиційної пенсійної системи на накопичу­вальну не є ні можливою, ні доцільною. Нині 33,56% коштів ва­лового фонду заробітної плати спрямовуються на пенсійні випла-

К7К

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

ги, з яких 1% сплачується самими працюючими. Першими крока­ми впровадження нової системи, без збільшення сукупної ставки відрахувань (33,56° о), могло б стати збільшення внеску працюю­чих на 2° о на користь накопичувальної схеми і спрямування до неї 2" о з 31,56%, що сплачуються роботодавцями. У міру тої о, як народне господарство почне набирати оберти, частина тіньового сектора повернеться в легальну економіку, а населення прийме нову систему. Отже, питома вага внесків до неї зростатиме.

Існує можливість запровадження "змішаної" моделі.

Етап 1. Існуюча система пенсійного забезпечення, про­довжуючи отримувати внески, за результатами проведення міжнародного тендеру обирає одного іноземного керуючого фондами для управління активами, накопиченими у новій, пара­лельній системі.

Етап 2. Для кожного вкладника відкривається персональ­ний рахунок. У рамках роботи іноземного керуючого фондами у зв'язках із громадськіспо вкладникам надається інформація про інвестиції їхніх коштів, що допоможе посилити довіру населення до його діяльності. Тим часом орган державного нагляду матиме змогу накопичити певний досвід. Тепер можна буде надати ліцензію двом або трьом фінансовим установам, що співпрацю­вали з іноземним керуючим фондом у справі інвестування вкладів. Бажано, щоб ці фінансові установи були спільними підприємствами між українськими та іноземними банками.

Етап 3. Протягом двох вищеописаних етапів українські фінансові установи-банки або страхові компанії завдяки поси­ленню правового регулювання у сфері їхньої діяльності матимуть можливість завоювати довіру клієнтів. Подібно до деяких ук­раїнських банків, які з метою підвищення свого кредитного рей­тингу вирішили пройти аудит за міжнародними стандартами, пенсійні фонди, аби вибороти довіру потенційних інвесторів, та­кож повинні будуть залучити загальновизнаного міжнародного аудитора. Нарешті, ліцензії будуть надані суто українським пенсійним фондам. Оскільки вкладники матимуть право у будь-який час перейти від одного фонду до іншого, конкуренція посту­пово стане потужним засобом контролю і регулювання ринку.

Існуюча в теперішній час нормативна база створенім і функціонування НПФ - недостатня і недосконала. Однією з при­чин цього е слабке теоретичне опрацювання питання вибору тієї чи іншої пенсійної схеми і, як наслідок, фінансового менеджмен-

Ходаківська В.ГІ., Беляєв В. В

ту НПФ, тому що активи НПФ є значним інвестиційним ресур­сом, який потребує вмілого управління (особливо на рівні місце­вої о самоврядування). На перспективу система недержавного пенсійного забезпечення в Україні повинна носити локальний ха­рактер на рівні таких регіональних орг анізацій, як муніципальні НПФ, муніципальні банки, пенсійні каси підприємств, компанії з управління активами пенсійних фондів тощо.