Кредитні механізми підтримки суб’єктів малого і середнього підприємництва

Основними інститутами, орієнтованими на надання фінансових послуг суб'єктам малого та середнього підприємництва в Україні, є комерційні банки, інститути державної фінансової підтримки малого підприємництва, інститути спільного інвестування, лізингові й факторингові компанії та мікрофінансові інститути (кредитні спілки, ломбарди та ін.).

За даними НБУ станом на 01.01.2013 в Україні діяло 176 банків, з яких 53 банки за участю іноземного капіталу (30,3% від загальної кількості діючих банків України)
і 22 – зі 100 % іноземним капіталом. Більш за все банків з іноземним капіталом з Росії – 23,3 %, Кіпру – 12,8 %, Австрії – 12,3 %, Франції – 11,3 %, Нідерландів – 6,5 %, Угорщини і Швеції – по 6 %,Німеччини – 5,2 %. При цьому іноземні банки, за оцінками фахівців, видали в Україні 40 % всіх корпоративних кредитів и 63 % – позичок населенню. Загальні активи банків складали 1 267,9 млрд. грн.

Більшість банків розташовано в розвинених промислових регіонах України: у м. Києві та Київській області (64,7 % від загальної кількості банківських установ), близько 22,7 % діяло в цілому у Дніпропетровській, Донецькій, Харківській та Одеській областях. Переважна більшість кредитів банківської системи зосереджена у торгівлі, переробній промисловості та операціях з нерухомим майном.

Відповідно до опитування банків, яке проводив Центр соціально - економічних досліджень - «CASE Україна» у травні-червні 2013 pоку, обсяг портфеля кредитів малому та середньому бізнесу в 2012 році у більшості банків був більш як на 30 % нижчий, ніж у передкризовому 2008-му році. Банки підтверджують, що їх вимоги до фінансового стану та застави від малих і середніх підприємств-позичальників стали жорсткіші, вони частіше відмовляють таким клієнтам у наданні кредитів порівняно з докризовим періодом, при цьому частка кредитів на розвиток бізнесу зменшилася.

У 2012 році 276 існуючих в Україні небанківських фінансових компаній надали фінансових кредитів за рахунок власних коштів на 919,4 млн. грн., послуг з фінансового лізингу – на 1,6 млн. грн.

На частку лізингового сектору в Україні припадає майже 3 % ВВП. У 2012 році 535 лізингових компаній в Україні уклали 10 826 договорів фінансового лізингу на суму 14,71 млрд. грн. Більше половини (58,1 %) цих договорів становить лізинг автомобілів. Фінансування лізингових операцій на 41,9 % здійснювалося за рахунок банківських кредитів, 35,7 % - за рахунок власних коштів і 22,4 % - за рахунок позичкових коштів юридичних осіб.

На кінець 2012 року в Україні 617 кредитних спілок володіли кредитним портфелем у розмірі 2 531 млн. грн., 466 ломбардів надали 8 331,6 тис. фінансових кредитів на суму 6 504,2 млн. грн.

В Україні існують наступні види комерційних кредитів:

· кредит готівкою під заставу і без застави;

· мікрокредити приватним підприємцям для розвитку бізнесу під заставу (при цьому сума кредиту залежить від оціночної вартості майна, що під заставою);

· експрес-кредити підприємцям-початківцям, готівкою, до 3 років, без застави;

· кредити на придбання нового або вживаного автотранспорту для суб'єктів підприємницької діяльності, під заставу цього ж автотранспорту;

· кредити для підприємств агропромислового комплексу;

· кредити на придбання обладнання.

Слід зазначити, що з 25 лідерів ринку фінансових послуг для підприємців лише 3 фінансових установи працює на ринку кредитування обладнання і лише 8 банків мають окремі програми бізнес-позик на обладнання. Відсутність амортизаційної політики та податкових пільг стримують зростання лізингу техніки та обладнання.

Кредитні ставки в Україні по різних видах кредитів коливаються від 16 до 30 %.

Більш дешеве фінансування за ставками нижче ринкових український малий і середній бізнес може одержати від європейських структур за рахунок відкриття так званих міжнародних кредитних ліній. Так, наприклад, Німецько-український фонд (НУФ), заснований у 1999 році Німецьким банком розвитку (KfW), Національним банком України та Кабінетом Міністрів України, за 2011-2012 pоки надав кредити 523 малим і середнім підприємствам на суму 42,7 млн. євро та 30 млн. грн. відповідно (в середньому за ставками 17-19 %). Наприкінці 2012 року було погоджено надання ще 10 млн. євро для кредитування малих і середніх підприємств. Програма кредитування мікро-, малого та середнього підприємництва, що фінансується Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), передбачає надання 100 млн. євро на кредитування малого та середнього бізнесу. Ці програми реалізуються шляхом надання ресурсів банкам - партнерам, які, в свою чергу, видають позики під нижчі за ринкові відсотки підприємствам малого та середнього бізнесу.

Однак, обсяг кредитних ресурсів міжнародних інститутів і фондів, як правило, обмежений через високі валютні й країнові ризики, і як слідство, більш жорсткі вимоги до ведення бізнесу потенційних позичальників, оцінки його кредитоспроможності й застави. Крім того, досить вузьке коло банків, які беруть участь у таких проектах, а також дуже обмежені види діяльності підприємств, які могли б розраховувати на одержання таких кредитів.

В цілому, розвиток системи кредитування малого бізнесу з боку комер­ційних банків в нашій країні стикається з багатьма проблемами, серед яких:

- великі відсоткові ставки по кредитах;

- недостатність стартового капіталу у підприємців;

- відсутність необхідного заставного забезпечення у малих підпри­ємств;

- дуже короткі строки погашення кредиту;

- непрозора і недостовірна звітність й низька фінансова грамотність керівників малих підприємств;

- відсутність якісних бізнес-планів;

- відсутність фінансової та бухгалтерської звітності;

- низька частка у підприємців власного капіталу і бізнесі (у окремих випадках 5-15%);

- відсутність кредитної історії для підприємців-початківців (старт-апів);

- невідповідність фінансової звітності підприємців, які працювали за спрощеною системою оподаткування, вимогам банків (у цьому випадку мож­ливо надання кредиту як фізичній особі, під заставу);

- неплатоспроможність деяких підприємців;

- законодавча неврегульованість на ринку мікрофінансування.

У випадку виникнення складнощів з отриманням кредиту, підприємець може одержати невеличкі суми (до 10 тис. дол. США) як фізична особа, однак, у цьому випадку процентні ставки по кредиту вже будуть значно вищими - від 40 до 60 % річних.

Враховуючи структуру сектору малого підприємництва в Україні, переважну більшість якого становлять фізичні особи-підприємці, важливим механізмом фінансової підтримки підприємців (особливо для початківців) є мікрофінансування.

Механізм мікрофінансування в усьому світі вважається одним з найбільш перспективних та ефективних напрямів кредитування особливо для підтримки підприємців-початківців. Мікрофінасові організації готові кредитувати позичальника з нульового стажу бізнес-діяльності, тобто тоді, коли банк вважає ризики кредитування занадто високими. Інший напрямок, де мікрофінансові організації дуже затребувані - це малі міста, селища, тобто ті населені пункти, де банківська інфраструктура або відсутня або дуже слабко представлена. Там ці організації можуть бути альтернативою тіньовому ринку кредитування. Формування системи мікрофінансових інститутів дає можливість збільшити доступність базових банківських послуг для громадян, кооперативів та приватних підприємців. Розвиток мікрофінансових інститутів здатний стати каталізатором розвитку малого та середнього бізнесу, у тому числі інноваційного.

На жаль, інституціональне забезпечення функціонування механізмів мікрофінансування в Україні є недосконалим, ринок мікрокредитування в Україні розвивається дуже повільно. Так, у 2012 році всіма небанківськими кредитно-фінансовими установами в цілому (включаючи міжнародні організації), було видано кредитів на суму 15 091,4 млн. грн., що в середньому становить близько 1 000 доларів США на одного господарюючого суб’єкта підприємницької діяльності, і це не можна вважати достатнім для розвитку підприємництва.

Рівень фінансової підтримки малого підприємництва, передбачений в регіональних програмах також дуже низький. Структура фінансування заходів регіональних програм розвитку малого підприємництва свідчить про нерівномірність використання бюджетних коштів по регіонах (додаток 1, таблиця 5, 6).