Тема 1. 1. Прикметник, його морфологічні ознаки і синтаксичні функції.

ПРИКМЕТНИК ЯК САМОСТІЙНА ЧАСТИНА МОВИ

План

1. Прикметник, його морфологічні ознаки і синтаксичні функції.

2. Лексико-граматичні групи прикметників. Якісні прикметники.

3. Ступені порівняння якісних прикметників. Повні і короткі форми.

4. Відносні прикметники.

5. Присвійні прикметники. Їх значення та способи творення.

6. Проміжні розряди прикметників.

 

 

Література:

1. Азарова Л. Є. Складання як один із способів словотвору: [монографія]. / Азарова Л. Є., П’яст Н. Й. – Вінниця, 2005. – 123 с.

2. Антисуржик / За ред. Сербенської О. А. – Львів, 1994. – 352с.

3. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо / Антоненко-Давидович Б. – К., 1991. – 228с.

4. Гнатюк Л. П. Українська мова. Особливості практичного застосування / Гнатюк Л. П. – К.: Знання – Прес, 2006. – 259 с.

5. Головащук С. І. Правописний словник / Головащук С. І. – К., 1999. – 607с.

6. Горпинич В.О. Морфологія української мови. – К.: ВЦ «Академія», 2004. – С. 9-30.

7. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – С. 257-265.

8. Мацько Л. І. Українська мова: [посібник]. / Мацько Л. І., Сидоренко О. М. – К.: Либідь, 1995. – 432 с.

9. Олійник О.Б. Граматика української мови. – К: Кондор, 2008.

10. Пазяк О. М. Українська мова і культура мовлення / Пазяк О. М., Кисіль Г. Г. – К., 1995. – 239 с.

11. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: [навчальний посібник]. / Пономарів О. – К.: Либідь, 1999.- 240 с.

12. Сагач Г. М. Золотослів / Сагач Г. М. – К.: Райдуга,
1993. – 300 с.

Зміст лекційного матеріалу

1. Прикметником називається частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чи є? Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, сестрин, батькова, братове.

Прикметники виражають:

а) ознаки кольору (білий, бузковий);

б) розміру (широкий, малий);

в) віку (старий, юний);

г) смаку (солоний, кислий);

д) запаху (запашний, п'янкий);

е) матеріалу (металевий, кришталевий);

є) якості (твердий, гнучкий);

ж) приналежності (тещин, сватів);

з) зовнішні прикмети (гарний, смаглявий);

и) внутрішні властивості (добрий, милосердний);

і) ознаки за відношенням до місця (сільський, обласний);

ї) простору (далекий близький);

й) часу (вечірній, завтрашній) тощо.

Ознаку предмета прикметник може виражати безпосередньо (ніжний голос, тепла хвиля, широке поле) або через відношення до інших предметів (полотняна скатертина - скатертина з полотна, бабусина казка - казка бабусі).

Морфологічні ознаки

Прикметник змінюється за родами, числами і відмінками, і ці його форми залежать від форм іменника, з яким прикметник узгоджується: струнк-ий юнак-0 - струнк-ого юнак-а, струнк-ої топол-і, струнк-і дівчат-а - струнк-их дівчат-0.

Синтаксична роль

У реченні прикметник виконує синтаксичну роль:

1) узгодженого означення: Тоненький струмок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев та й послався над ними прозорою хмаркою. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз;

2) іменної частини складеного присудка: Яка важка у вічності хода.

І все ждало. Тиша стояла якась неспокійна.

Розряди прикметників

За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями, прикметники поділяються на: 1) якісні; 2) відносні; 3) присвійні.

Якісними називаються прикметники, які виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою: кмітливий юнак - кмітлив-іший - най-кмітлив-іший; добре серце - добріше - най-добр-іше.

Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: бурштинове намисто, осінній день, сьогоднішній випадок, перелітні птахи.

Присвійними називаються прикметники, які вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? Наприклад: мамина казка, батьків сміх, дівоче обличчя, ведмежий барліг.

Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад: золотий ланцюжок (відносний) - золота душа (якісний); срібний перстень (відносний) - срібний голос (якісний); лебединий пух (відносний) - лебедина пісня (якісний); зміїна отрута (присвійний) - зміїний характер(якісний).

Ступені порівняння прикметників

Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену.

Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.

1. Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, -ш: добрий -добр-іш-ий, милий - мил-іш-ий, довгий - дов-ш-ий, міцний - міцн-іш-ий. У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-,-ок-,-ек-: тон-к-ий - тон-ш-ий, глибо-к-ий - глиб-ш-ий, дале-к-ий - даль-ш-ий. При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Буква щ пишеться у прикметниках; вищий, товщий (товстіший), кращий. Буквосполучення жч пишеться у прикметниках: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий.

2. Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш: яскравий - більш яскравий, швидкий - менш швидкий

Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.

1. Проста форма найвищого ступеня порівння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий - най-дорожчий, міцніший - най-міцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: як-найдорожчий, що-найменший.

2.Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний - найбільш тривожний, тривожніший над усе

 

Повна та коротка форми прикметників

Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кільіксть прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. Прикметники у короткій формі мають нульове закінчення.

Повні форми прикметників існують у двох різновидах: 1)стягненій і 2)нестягненій формах.

1. Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії.Вони зустрічаються здебільшого в народній творчості та поезії.

2. Cтягнені форми є загальновживаними: гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині. Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -її (-її); у стягненій - -а(я), -е(-є), -і(-ї).

Відмінювання прикметників

1. До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний. Наприклад: добрий, вразливий, милий, прекрасний, народний, чистий. Сюди ж належать всі присвійні прикметники: батьків, Олексіїв, мамин, Софіїн, а також короткі форми прикметників: зелен, повен, годен, рад, жив.