Мистецтво Німеччини.

 

Серед країн Західної Європи, що мали розвинену систему феодалізму, в Германії відхід від середньовіччя проходив найскладнішим шляхом. Вона у всіх відношеннях – економічному, політичному, культурному – була сповнена протиріч. В кінці середньовіччя тут проходять типові для всіх процеси: посилюється роль міст, зростає мануфактурне виробництво, міцнішає бюргерство, розпадається цеховий устрій. В культурі зростає самосвідомість людини і її зацікавленість реальною дійсністю. Збільшується потяг до наукових знань. Йде поступове звільнення науки від влади церкви. Але духовні зміни проходять повільніше, ніж в Нідерландах, не кажучи вже про Італію.

На межі XIV-XV століть посилюється роздробленість країни, що сприяло збереженню феодальних відносин в суспільстві. Германія уявляє собою низку дрібних князівств та імперських міст, цілком незалежних. Ворожі стосунки між окремими верствами приводять до зростання загального невдоволення.

Архітектура зберігає зв’язок з готикою. Але культові споруди доби - прості церкви загального типу з нефами однаковоі висоти без трансепту, що призводить до злиття внутрішнього простору. Особлива увага приділяється декоративному вирішенню склепінь.В житловому будівництві міст переважають фахверкові споруди з дерев’яноію каркасною конструкцією та цегляним заповненням.

Скульптура. В творах панує символіка релігійних образів, традиційно умовних жестів та атрибутів, підкреслена експресія облич. Зміни ж в людській свідомості пов’язані з Ренесансом, виявляються в двох особливостях передренесансної пластики. Перша – це перебільшено загострені старі форми, що сприймаються зараз механічними і штучними в нові часи. Друга – окремі прояви безпосередніх почуттів. Але в XV столітті не склалась послідовна нова система. Йорг Сірлін (1425-1491) – створив місце для хора в соборі Ульма. Вся композиція з численними півфігурами пророків, сивіл, філософів віртуозно вирізьблена з дерева. В образах Піфагора, Птоломея та інших вперше проявляється зацікавленість античністю.

Тільман Ріменшнайдер (1460-1531) – видатний майстер ранньоренесансної Північної Германії. В його творчості поєднуються підвищена експресія і грубувата спрощеність, вагомість образів і витончена готична орнаментика. Характерною роботою митця є надгробок єпіскопа Рудольфа фон Шеренберга. Твір виконаний з мармуру та піщаника, обличчя небіжчика розфарбоване. Трактування одягу готичне, але обличчя сповнене жвавої виразності: перед нами образ престарілої, але вольової та властолюбної людини. Не менш цікавим пам’ятником є “Адам і Єва” з собору в Вюрцбурзі. Поряд з готичною вуглуватістю – найправдивіше в додюрерівські часи зображення оголеного тіла.

Найвагомішою роботою Ріменшнайдера може вважатись цикл дерев’яних різьблених скульптур для вівтаря Святої крові церкви св. Іоана у Ротенбурзі. Центральною його частиною є композиція “Таємна вечеря”, що з формально-стилістичного боку доводить максимуму пізньоготичні засади. Ми відчуваєм граничну напруженість та вуглуватість форм, підкреслену асиметрію композиції, нервово-ламкі складки одягу апостолів. Фактично, ми спостерігаєм пізньоготичну експресію пластичної мови, що несе неспокій та екзальтацію навіть у трактуванні волосся та борід персонажів. Але ця експресія наповнюється глибоким змістом і перед нами постають індивідуальні характери з тонкою психологічною розробкою

Не менш уславленим майстром, творча спадщина якого однаково належить історії і німецької і польської скульптури був Фейт Штосс, відомий більше як Віт Ствош. Працюючи багато років у Кракові, майстер створив там у 1477-89 роках найбільший у Європі готичний вівтар Марії для церкви св. Марії висотою 13 м та шириною 11 м. Цей грандіозний твір містить 18 рельєфів, багатофігурну композицію Марії з апостолами в центрі та декоративні обрамлення. Весь вівтар, виконаний з дерева з поліхромним розфарбуванням, демонструє поєднання пластично-живописних засад, оскільки тут є переходи від круглої скульптури в центрі, через високий та низький рельєфи до чисто чивописних фонів. Вівтар вражає розмаїттям образів та наївною щирістю і правдивістю іх втілення - від реальних краківських городян до ангелів, чортенят, тварин і рослин включно. Таке сміливе переплетення найжиттєвішого з найфантастичнішим, майже натуралістичного з умовним надає вівтарю унікальної емоційності.

Живопис. Живопис доби тісно пов’язаний з церквою. Послаблення зв’язків виявилось лише в тому, що твори живопису, як і скульптура, звільнились від підпорядкованості архітектурі. Зображення відокремились від стін і зосередились у величному вівтарному комплексі. Релігійні вівтарні зображення втрачають спірітуалістичний характер і наближаються до життя. Головний акцент переноситься на оповідні засади. На висловлення в релігійному сюжеті людських почуттів. Традиційні іконографічні образи набувають рис сучасників з народу, а сцени насичуються побутовими подробицями. Але митці не мали єдиного критерію у сприйнятті життя. Навіть в одному творі зустрічаються і сповнені життя і зовсім безтілесні фігури. Фонами можуть бути і реальні пейзажі і золоте тло. Умовно трактується простір.

Найбільш архаїчний майстер XV століття - Стефан Лохнер (пом.1451). Але в нього з’являється нова лірично-інтимна трактовка релігійних сюжетів. Прикладом може бути “Мадонна в трояндовій альтанці” – умовно-символічне зображення райського саду, що стало улюбленим сюжетом пізньоготичного сакрального живопису.. Архаїчними є: орнаментальне тло, схильність до екзальтації. А поряд з цим – ніжність світлих кольорів, гнучка краса ліній, ліризм.

Першим з німецьких майстрів намагається вирішити проблему співвідношення фігури і простору Конрад Вітц (1400-1445). Він починає трактувати композиції тримірно. Не знаючи теорії перспективи, він досягає цього емпірично. Широко використовується світлотінь, всьому надається об’ємний характер. Майстер полюбляв інтер’єр та панорамні пейзажні фони. “Св. Христофор” представ перед нами як протуватий, доброзичливий, незграбний велетень на тлі ландшафту, схожого на реальне Баденське озеро. На той час це було надзвичайно сміливе рішення, коли фігура святого лише як складова частина вписується в природній ландшафт. Відчутне бажання передати глибину, але малюнок – дрібний, кола на воді наближені до орнаменту. В колориті Вітц використовує поряд з локальними барвами складний домінуючий тон, наприклад, сірий, що поєднує всі кольори. Типовий зразок його манери – фрагмент вівтаря “Воїни Завад і Ванея”. Простір тут має чітку форму куба. Біблейські воїни трактуються як сучасні лицарі. Пропорції фігур далекі від довершеності, але рух їх передано виразно. Помітна зацікавленість майстра достовірністю передачі предметів.

Ті ж риси притаманні робота Міхаеля Пахера (1435-1498). В його роботі “Воскресіння Лазаря” поєднується потяг до відтворення реального простору і перспективи, іллюзорність в трактовці облич з помилками в пропорціях та просторових співвідношеннях.

Однакову популярність як графік та живописець мав Мартін Шонгауер (1434-1491). Однією з улюблених тем майстра була “Мадонна в трояндовій альтанці” – вже згадуваний символ раю. Від готики в нього – гострота нервових форм, орнаментальність в трактовці квітів та лисття. По типу серйозного обличчя Марія нагадує мадонн нідерландців. Композиція наближається до врівноважено – симетричних побудов італійського ренесансу. Домінує людська фігура у формі класичного трикутника. Такі крнтрастні поєднання пізньоготичних та ренесансних рис характерні для всього німецького Відродження ХV століття.. Шонгауер був також визначним графіком. Гравюра на дереві як демократичне мистецтво, користувалась в народі популярністю. Майстер створює релігійні серії: “Мадонна у дворі”, “Мудрі та безумні діви” і навіть, жанрові композиції, як “Селяни, що від’їздять на ринок”.

Мистецтво Німеччини ХVІ століття.

Це – доба розквіту ренесансної культури серед жорстокої селянської революційної боротьби. Загальне незадоволення переросло в могутній народний рух. Бідні лицарі, бюргери та селяни об’єдналися проти влади князів та католицизму. Рушійною силою стали тези Лютера 1517 року проти феодальної церкви. На арені з’являються такі особистості як Томас Мюнцер, Франц фон Зіккінген, Ульріх фон Гуттен та Мартін Лютер. Проте єдність була нетривкою. Лицарі з бюргерами були дуже поміркованими, Лютер після 1521 року виступив проти народних мас. Після поразки в 1521 року починається жорстока феодальна реакція. Але селянська революція мала прогресивне значення для активної гуманізації культури.

Архітектура. Провідна роль належить цивільному будівництву: розповсюджуються такі основні типи як ратуша, торговий дім, житловий будинок. Зберігаються традиції готики. В основі будівель громадських та житлових лежать два принципи: утилітарність у вирішенні внутрішнього простору та живописність зовнішніх форм. Відсутні чіткі регулярні плани. Виступи стін, башти, фронтони та зубці, арки, карнізи та портали, поліхромія тощо утворюють надзвичайно живописне враження. Ратуша в Кельні та Ратуша в Ротенбурзі можуть бути типовими прикладами адміністративних споруд. Продовжується використання фахверкових будівель, особливо в маленьких містечках. Під кінець століття з’являються своєрідні споруди з ознаками і ренесансу і майбутнього бароко. З одного боку в них – чіткий поділ фасадів, упорядкованість та ритмічність декору. З іншого – зростання пишності і декоративності. Зокрема, такі риси поєднує в собі Гейдельбергський палац. Проте провідним видом архітектура не стала.

Живопис. З кінця XV століття починається творча біографія найвизначнішого митця Німеччини – Альбрехта Дюрера (1471-1528). Він належить до тих майстрів, що формують окремі прогресивні явища в цілісну систему поглядів та художніх форм. Майстер був одним з універсалів тієї доби і жив всіма інтересами часу. Вся творчість Дюрера – гімн людині; її тілу і духу, силі іглибині інтелекту. Але ця людина відмінна від ідеалу італійського Відродження. Створені Дюрером образи відтворювали людину його оточення: сувору, сповнену внутрішньої сили і сумнівів, далеку від спокою і гармонії. Митець уважно вивчав природу як головного вчителя, а також – античність та італійський Ренесанс.

Народився Дюрер в Нюрнберзі в сім’ї золотаря-угорця. Вчився у батька, пізніше – у Вольгемута. Після навчання з 1490 року він протягом 5 років подорожує по Німеччині та Італії для завершення освіти. Від цього часу дійшло багато акварелей, позначених живим сприйняттям природи, таких як “Вид Інсбрука”, “Вид Трієнта”. Після повернення до Нюрнберга, Дюрер одружується з Агнесою Фрей, відкриває майстерню і починає працювати самостійно, спочатку переважно як графік.. Створюється низка мідьоритів (“Продажне кохання”, “Блудний син”, “Три селянина”) та дереворитів (“Геркулес”, “Чоловіча баня”). Скрізь в них присутній сучасник митця з селянським обличчям у відповідному побутовому оточенні або серед ландшафту. Тут вперше виявляється зацікавлення оголеною натурою, яку він відтворює правдиво, акцентуючи увагу на гострохарактерному. Майстер вільно володіє різцем, застосовуючи гострий нервовий штрих і з його допомогою створює напружені контури, передає світло й тіні, простір. Фактура приваблює красою і розмаїттям.

Перша значна робота Дюрера – ксилографії до Апокаліпсису великого формату в кількості 15 аркушів, що були створені в 1498 році. В них переплітається середньовіччя та сучасність. Від готики тут заплутана алегорична символіка, від сучасності – відчуття боротьби. “Чотири вершники Апокаліпсиса” – найвідоміший аркуш з серії. Вершники з луком, мечем; терезами та вилами кидають долілиць тікаючих селянина, городянина та імператора. Ці вершники символізують війну, хворобу, божественне правосуддя і смерть, що не минають нікого.

Наприкінці 1490-х років майстер створює багато живописних робіт, зокрема, портретів. Всі вони гостроіндивідуальні, готична звичка до детального вивчення кожної дрібниці перетворюється в особливу гостроту характеристики моделі. Та найцікавішими є автопортрети митця. “Автопортрет 1498року” репрезентує Дюрера як елегантного кавалера, впевненого в своєму обдаруванні. Це вже не ремісник, а творець і, водночас, “кортеджіано”, вбраний у вишуканий чорно-білий костюм. Позаду фігури – вертикалі вікна і ніші і фрагмент пейзажу, що надає упорядкованості.

1500 рік – зламний в творчості Дюрера. Він дійшов до висновку, що необхідно сформулювати чіткі закони, за якими враження від натури перетворюються на художні образи. Наштовхнув на це переконання його Якопо Барбарі, який показав майстрові “науково“ побудоване людське тіло. З цього часу Дюрера завжди цікавитиме проблема класичного ідеалу фігури людини. Згодом він викладає здобуті знання в знаменитих “Трьох Книгах про пропорції”. В цілому трактати митця характеризують його як вірного прихильника раціоналістичної естетики Високого відродження, розсудливо-спостережливого. Проте, практика Дюрера набагато складніша. В 1500 році він створює “ Автопортрет у кожусі “. В цій роботі зникають всі розповідні елементи. На нейтральному тлі – чіткий трикутник поданої у фас півфігури. В основі образу -прагнення до врівноваженості, індивідуальні риси підпорядковані ідеальним уявленням. Образ приваблює чистотою, стриманістю та зосередженістю. Водночас, в нервових рухах пальців, в зморшці брів – риси тривоги. Певною мірою в цій як і в інших тогочасних роботах митця класична правильність та готична одухотвореність сплавлюються у внутрішньо напружену формулу.

В 1501-1505 роках Дюрер багато працює на замовлення. Серед живописних робіт слід назвати перші німецькі композиції чисто ренесансного характеру – “Поклоніння волхвів” та образи “Паумгартнерівського вівтаря”. Крім цього створено дві графічні серії з текстами, у вигляді книг – “Таємна вечеря” та “Зустріч Іоакима та Анни біля Золотих воріт”. У 1506-1507 роках Дюрер знову відвідує Італію. Він вже свідомо сприймає Високе відродження, знайомиться з творчістю Рафаеля. Роботи цього періоду особливо споріднені з італійськими зразками. Це, передусім, “Свято чоток”, де привертає увагу рівновага побудови і гнучкість контурів. Особливо послідовно прагнув майстер до реалізації теоретичних ренесансних засад в знаменитій композиції “Адам і Єва”. Постаті перших людей не мають нічого індивідуального. Це ідеальні зображення, побудовані за принципами класичного канона. Жести вишукані, обличчя замріяні. Все буденне видалено з полотен та гравюр цього періоду. Проте, невдовзі митець повертається до внутрішньо напружених образів, які набирають рис узагальнення та істинного гуманізму.

Вершиною графічної майстерності не лише Дюрера, а європейської графіки тієї доби в цілому є три гравюри 1513-1514 років. “Вершник, смерть і диявол” звеличує вольові засади в людині. Сильний і спокійний озброєний вершнник їде на могутньому коні, не звертаючи уваги на диявола та Смерть з піщаним годинником, які намагаються його зупинити. “СВ. Ієронім в келії” відтворює персоніфікований образ ясної людської думки. В типово німецькій кімнаті за робочим столом сидить гідний пошани старець, на підлозі – лев і собака. Тиша і злагода панують навколо. Найуславленіша гравюра Дюрера – “Маланхолія”. Вона сповнена симіволічних атрибутів і багато поколінь по різному їх тлумачать. Це багатогранник і сфера, терези, дзвін, рубанок і зазубрений меч, годинник і спляча собака і т.д. Але образ могутнього крилатого генія, заглибленого у важкі роздуми, настільки визначний, що деталі відступають на другий план. “Меланхолія” – образ сили людського духу і, водночас, вражаюче визнання безсилля людини в прагненні досягти довершеності і пізнати вищу істину.

Портрети 1510-1520-х років презентують нам людей, сповнених внутрішніх протиріч, енергії і сили духу. Всі портрети відзначаються вільними, невимушеними композиціями, узагальненістю та пластичністю образу, гармонійним колоритом і одночасно – прихованим напруженням. Це, передусім, такі яскраві роботи як “Бергарт фон Рорстен”, “Ієронім Гольцшуєр”. Багаторічна робота над конкретними образами завершується знаменитими “Чотирма апостолами”. В цій двочастинній композиції є синтез між філософськими узагальнюючими засадами і конретними якостями окремої особистості. Чотири фігури поєднують мудрий спокій з самобутністю певних характерів, що опукло відтіняють один другого завдяки вдалому контрастному співставленню. І всі вони втілюють незалежність людського розуму.

Вплив творчості Дюрера на мистецтво Німеччини був величезним. Завдяки йому митці вже інакше дивились на світ. Послаблюється релігійна тематика, розквітає портрет, міфологічні сюжети і загалом в мистецтві стверджуються реалістичні засади.

Послідовником Дюрера був його товариш Ганс Бальдунг Грін(1476-1545). Проте, йому притаманні ускладненість та манірність композицій, підвищена кольорова експресія. “ Різдво”, “Алегоріятлінност і” поєднують ренесансні риси з середньовічною фантастикою.

Маттіас Грюневальд (1460-1528) – талановитий сучасник Дюрера, але стиль його відмінний від італійського ренесансного мистецтва. Творчість Грюневальда – найсамобутніше явище німецького живопису, глибоко пов’язане з народною психологією, тим більше що головним чином майстер втілює свої ідеї у звичних релігійних образах. Його роботи сповнені бунтарства і болю, напруженості і радості. Підвищена емоційність, експресія композиції і колориту – типові риси живопису Грюневальда. Гловний твір митця – “Ізенгеймський вівтар”. Це велична споруда з 9 живописних творів і дерев’яної скульптури. В закритому вигляді вівтар вражає своєю суворою “Голгофою”. Тіло Христа вкрито ранами і спотворено стражданням. Фігури Богоматері, Іоана, Магдалини – втілення безмежного горя і відчаю. Характерно, що ці постаті за розмірами менші ніж фігура Христа і, водночас, всі вони, рівно як і пейзаж, трактовані об’ємно-просторово, що надає пронизливо-жахливого трагізму зображенню. Постаті опукло виділяються на тлі безлюдного нічного ландшафту. Від тіла Христа струмує потік крові і ірреального світла. Зліва від “Голгофи” – “Св.Себаст’ян” із спокійно суворими рисами; на мускулясте оголене тіло червоним полум’ям лягла яскрава тканина.

В розкритому вигляді вівтар випромінює відчуття всеохоплюючої радості центральним “Апофеозом Марії”. З неба на Марію з немовлям ллється потік золотих променів, ангели славлять їх.

Альбрехт Альтдольфер (1480-1538). Голова “дунайської школи”, роботам котрого притаманні бюргерська тверезість у поєднанні з своєрідною романтикою і поезією народної казки. Велике місце в його творчості відведено пейзажу. Багато разів Альтдольфер пише “Різдво”, “Святу ніч”.Типовим зразком творчої манери майстра може бути “Св. Георгій у лісі”, що уявляє собою казковий дрімучий ліс, в якому губиться маленька фігурка вершника.

Визначним живописцем Саксонії був Лукас Кранах Старший(1472-1553). Він був заможним і почесним бюргером Віттенберга, бургомістром, мав величезну майстерню. Кранах полюбляв портретний жанр, де пильну вагу приділяв відтворенню розкішних вбрань знатних дам і кавалерів, побутовим деталям, з відчутним захопленням передаючи максимально переконливо матеріальність предметів. Не менше уваги приділяв митець і побутово-міфологічній тематиці. Серія графічних аркушів зображує придворне життя: турніри, полювання, бали. Серет найцінніших робіт Кранаха - відомий мідьорит, що зображує Лютера, що товаришував із митцем. В пізній творчості переважають ман’єристичні тенденції. Міфологічні сцени відзначаються гостро сучасним трактванням образів, ідеалізацією в поєднанні з натуралізмом деталей, присмаком еротики. Як приклад можна назвати “Суд Париса” з манірними постатями оголених дам та вишукано вбраного кавалера серед трафаретного пейзажу.

Найвизначнішим німецьким портретистом XVI століття був Ганс Гольбейн Молодший (1497-1543). Митець слідуючого після Дюрера покоління, він набагато менше пов’язаний з готичними традиціями. Набагато байдужіше ставився майстер до церкви, зберігав зацікавленість античністю, книгою. У молді роки жив в Базелі, де був під впливом Еразма Роттердамського, який збирав навколо себе викладчів і студентів університету. Творчості Гольбейна притаманні врівноваженість, спокій і гармонія, яких з такими зусиллями намагався досягти Дюрер. Люди в портретах Гольбейна живуть в єднанні з оточенням. Для них характерні спокійні обличчя, повільні рухи, загострене відчуття краси світу. Гольбейн віртуозно передає пластичні якості предметів: одягу, аксесуарів тощо. Та найбільша чарівність робіт Гольбейна – в природності та гармонії. Його персонажі сповнені розумної впевненості в своїх силах, в них відсутні роздвоєність і тривога героїв Дюрера. Вольові риси подані дуже стримано, зате підкреслюється походження та соціальний стан моделі. ПортретБоніфація Амербаха доносить до нас образ представнка нової європейської інтелігенції. Це різнобічно розвинена людина, приваблива духовно і фізично, шляхетна і незалежна. Стовбур дерева і дубова гілка посилюють відчуття просторовості.

Проте, Гольбейн залишався громадянином своєї доби і своєї країни і трагічні події селянського повстання не могли не відбитись в його творчості. Зокрема, митець створює виразну серію гравюр “Образи смерті”, що належить до кращих надбань тогочасної графіки. В ній чітко простежуються політична позиція автора, народні смаки та ідеї. Смерть у вигляді кістяка безжально і суворо забирає з життя дворянина, ченця чи Папу і співчутливо веде в кращий світ убогу дитину, бідного старенького, вкорочує тяжкі дні селянина.

В 1516-1529 роках Гольбейн багато працює по замовленням. Він виконував оформлення творів гуманістів і реформаторів, багато працював як монументаліст. Зокрема, оформив будинок люцернського бургомістра Якоба Гертенштейна, великий зал базельської Ратуші, будинок ювеліра Ангельрота і будинок Боніфація Амербаха. В ці роки Гольбейн багато подорожує, відвідує Італію, Францію, Нідерланди, Англію. В 1532 році він назавжди виїздить до Англії, повністю присвячуючи себе портрету.

Портрет Герга Гісце блискуче відтворює образ лондонського купця в своїй конторі. Дзвінкі співставлення чорного, зеленого, рожевого і жовтавого створюють чудовий акорд. Майстерно написані аксесуари доповнюють характеристику ділової людини, яка вміє милуватись красою світу. До кращих творів Гольбейна належить Портрет Сьєра Морета. Портретований – родовитий французький посол в Англії - вбраний в роскішні шати з хутра і оксамита, і представлений на тлі пишних драпувань. З захоплюючою майстерністю написані обличчя та руки Морета, всі деталі одягу. Тонко обіграно співставлення темнозеленого тла і чорного з білим і коричневим вбрання. Цей блискучий зразок репрезентативного портрету змальовує соціальне становище людини, виявляє роль моделі в тогочасному суспільстві. Майстерність Гольбейна у створенні виразного художнього образу, уміння відбирати для цього необхідні складові особливо відчутне при порівнянні цього портрету з камерним графічнимзображенням цієї ж моделі.

З 1536 року Гольбейн був придворним живописцем короля Генріха VIII. Роботи цього часу – портрети короля, Джейн Сеймур, англійської аристократичної верхівки – точні, сухуваті і дещо дріб’язкові за кількістю деталей. Зате безумовне захоплення викликають досконалі портретні малюнки митця. Віртуозний малювальник, він бездоганно-впевненою лінією з легкою розтушовкою моделює форму, відтворюючи об’єми на площині. Такими є портрети Джона Пойнса, графа де Серрей та інші.

Німецька скульптура XVI століття не досягла рівня живопису чи графіки. В ній, навпаки, посилюються готизуючі риси. Чи не найвідомішим майстром доби був Петер Фішер з Нюрнберга, його головний твір – Рака св. Зебальда. Цікаві також надгробки Фішера, зокрема, гробниця імператора Максиміліана.