Тема 2: Основні принципи міжнародного права1. Поняття та система основних принципів сучасного міжнародного права.
Основні принципи сучасного міжнародного права у загальному плані можна визначити як загальновизнані норми, що мають найбільше юридичне значення у розв'язанні найважливіших проблем міжнародних відносин. Вони мають вищу юридичну чинність і носять імперативний характер, тобто обов'язковий до виконання. Основні принципи визначають головний зміст міжнародного права. Сучасні міжнародні відносини визнаються правомірними тільки за умови їхньої відповідності основним принципам міжнародного права, що у свою чергу є основним найважливішим юридичним орієнтиром при виробленні політики кожної держави. Основні принципи сучасного міжнародного права носять універсальний характер, є цементуючим засобом у справі зміцнення світового правопорядку. У зв'язку з цим основні принципи сучасного міжнародного права можна характеризувати як керівні правила поведінки суб'єктів міжнародного права, що виникають як результат суспільної практики, як юридично закріплені витоки міжнародного права.
Є чимало класифікацій основних принципів міжнародного права за різними критеріями. Наприклад, за ступенем важливості відносин, що захищаються принципами вони поділяються на: 1) такі, що забезпечують загальнолюдські цінності, знищення яких призведе до знищення самої цивілізації: поваги прав та основних свобод людини, співробітництва держав у сфері охорони дон» кілля; 2) пов'язані з інтересами держав — невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози силою, загальне і повне роззброєння тощо; за формою закріплення: 1) писані принципи — принципи територіальної цілісності, непорушності кордонів; 2) звичаєві принципи — принцип співробітництва держав з охорони довкілля).
Проте, поки не вироблені взаємовизнані критерії формулювання основних принципів, доцільніше керуватися в їхній класифікації міжнародно-правовими актами. А вони дають підстави поділяти всі основні принципи на: 1) універсальні; 2) регіональні (наприклад, непорушності державних кордонів, який є обов’язковим тільки Європи); 3) локальні чи партикулярні (наприклад, Принципи співробітництва СРСР і Франції 1972 р.; Основи взаємовідносин СРСР і США 1972 р.).
Можна також виокремити: 1) загальносистемні принципи; 2) галузеві принципи; 3) принципи інституту міжнародного права.
Джерела міжнародного права та міжнародні судові рішення засвідчують наявність таких галузевих принципів та принципів інститутів міжнародного права: · принципу свободи відкритого моря й повітряного простору над ним; · принципу забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації; · принципу збереження і раціонального використання морських живих ресурсів; · принципу свободи досліджень та використання космічного простору та небесних тіл.
Одним із важливих факторів прийняття (вироблення) регіональних і партикулярних принципів є потреба заповнити прогалини в міжнародному праві у разі неможливості домовитися про більш конкретне нормативне регулювання. Теоретично їх можна розмістити в ієрархічній залежності: партикулярні принципи залежать від регіональних та універсальних, регіональні — від універсальних.
2. Нормативно-правовий зміст принципів міжнародного права в галузі забезпечення миру і безпеки.
в галузі забезпечення миру і безпеки: принцип незастосування сили чи погрози силою в міжнародних відносинах, принцип мирного врегулювання спорів;
Принцип незастосування сили чи погрози силою в міжнародних відносинах.
Принцип заборони застосування сили або загрози силою стосується всіх суб'єктів міжнародного права без винятку. Він, зокрема, покладає на них зобов'язання: 1) утримуватися від застосування сили (прямої чи опосередкованої); 2) утримуватися від загрози силою; 3) утримуватися від будь-яких дій, які є проявом сили з метою примусити іншу державу відмовитися від повного здійснення її суверенних прав; 4) відмовитися від актів репресії за допомогою сили; 5) відмовитися від сили або загрози силою як засобу врегулювання спорів тощо.
Це, так би мовити, нормативний зміст принципу, основні напрями його застосування. Перелік конкретних дій, які забороняються цим принципом, випливає з численних резолюцій та декларацій ООН. Цей перелік не є стабільним, а постійно розширюється як у рамках ООН, гак і на регіональній основі для держав регіону. Зважаючи на це з метою зміцнення принципу незастосування сили або загрози силою, сучасне міжнародне право чітко визначає всі випадки можливого правомірного застосування сили. Це, зокрема, за Статутом ООН такі випадки: 1) застосування збройної сили з метою самооборони (ст. 51) і 2)застосування збройної сили за рішенням Ради Безпеки у разі загрози миру, порушення миру або акту агресії (ст. 39 і 42).
З метою запобігання довільному тлумаченню „самооборони” і застосуванню сили за рішенням Ради Безпеки” обидва випадки чітко визначені в нормативному плані. Так, наприклад, Декларація про посилення ефективності принципу відмови від загрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 р. наголошує, що «держава має невід'ємне право на індивідуальну чи колективну самооборону, якщо станеться збройний напад, як це передбачено Статутом ООН».
Право на самооборону може використати як держава-жертва агресії, так і на прохання останньої інша держава. Принцип незастосування сили або загрози силою поширюється не тільки на безпосередні дії або погрожування ними, а й на пропаганду таких дій.
Принцип мирного врегулювання спорів.
На сьогодні принцип мирного врегулювання спорів покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання: 1) вирішувати всі свої суперечки і розбіжності виключно мирними засобами; 2) врегульовувати спори в найкоротший термін; 3) не зупиняти процесу мирного врегулювання і пошуку взаємоприйнятних рішень; 4) використовувати визнані в міжнародному праві мирні засоби (переговори, розслідування, посередництво, арбітраж, судове розслідування, інші засоби на власний вибір, узгоджені до виникнення спору); 5) утримуватися від ультимативності; 6) утримуватися від будь-яких дій, які можуть поглибити напруженість; 7) враховувати інтереси іншої сторони — учасника спору; 8) виконувати прийняте в узгодженому порядку рішення.
Здійснення принципу мирного розв'язання міжнародних спорів забезпечено належними інституційними механізмами як на універсальній, так і на регіональній основах. Практично всі відомі регіональні організації безпеки створили власну структуру мирного розв'язання міжнародних спорів: Ліга арабських держав — Раду Ліги і спеціалізований юридичний комітет, Організація африканської єдності — Комісію з питань посередництва, примирення та арбітражу, Організація американських держав — Раду ОАД, потім Міжамериканський комітет миру, а згодом Постійну Раду, Організація з питань безпеки та співробітництва у Європі — Суд і Комісію з питань примирення.
3. Нормативно-правовий зміст принципів міжнародного права в галузі міжнародного співробітництва.
в галузі мирного співробітництва: принцип суверенної рівності держав, принцип непорушності державних кордонів, принцип територіальної цілісності держав, принцип співробітництва держав; принцип добросовісного виконання зобов’язань у міжнародному праві.
Принцип суверенної рівності держав.
На сьогодні принцип суверенної рівності держав надає останнім такі права: 1) право кожної держави на юридичну рівність; 2) право на територіальну цілісність; 3) право на свободу і політичну незалежність; 4) право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи; 5) право встановлювати свої закони та адміністративні правила; 6) право визначати і здійснювати на власний розсуд свої відносини з іншими державами відповідно до міжнародного права; 7) право змінювати кордони згідно з міжнародним правом мирним шляхом і за домовленістю; 8) право належати або не належати до міжнародних організацій; 9) право бути чи не бути учасником двосторонніх або багатосторонніх міжнародних угод; 10) право бути чи не бути учасником союзних договорів; 11) право на нейтралітет.
Зазначеним правам кореспондуються відповідні обов'язки держав, а саме: поважати правосуб'єктність інших держав виконувати добросовісно й сповна свої міжнародні зобов'язання, жити в мирі з іншими державами, не нав'язувати групових правил поведінки іншим державам тощо.
Не однаково активно держави беруть участь в укладанні міжнародних договорів. Одні держави пов'язані зобов'язаннями, що випливають із сотень міжнародних договорів, інші уклали не більше десятка міжнародних угод. Саме тому Міжнародний суд ООН констатував, це як нормальне правове становище: «Суб'єкти права в будь-якій правовій системі не обов'язково ідентичні за обсягом своїх прав». Коли йдеться про рівність держав, то слід також мати на увазі юридично рівні потенційні можливості щодо розв'язання питань у неврегульованих сферах міжнародних відносин. Фактично такі можливості далеко не рівнозначні.
Принцип територіальної цілісності держав
На сьогодні принцип територіальної цілісності держав покладає на них зобов'язання утримуватися від будь-яких дій, несумісних із цілями та принципами Статуту ООН, стосовно: 1) територіальної цілісності; 2) політичної незалежності; 3) єдності будь-якої держави; 4) дій, які являють собою застосування сили або загрози нею; 5) перетворення території на об'єкт привласнення прямо чи опосередковано, застосовуючи силу в порушення міжнародного права. За державами закріплено право визнання окупації незаконною.
Коли йдеться про територіальну цілісність і недоторканність держави, то маються на увазі і її природні ресурси, природне середовище (що не може бути, зокрема, об'єктом забруднення з боку інших держав), правовий режим певних територіальних ділянок держави тощо.
Принцип співробітництва держав.
На сьогодні принцип співробітництва покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання: 1) співробітничати відповідно до цілей та принципів ООН; 2) робити свій внесок у співробітництво на умовах рівності; 3) сприяти взаєморозумінню, довірі, дружнім та добросусідським відносинам в умовах миру, безпеки і справедливості; 4) підвищувати добробут народів; 5) ширше знайомити інші держави з власними досягненнями в економіці, науці, техніці, культурі; робити власні досягнення в цих сферах надбанням інших; 6) скорочувати різницю в економічному розвитку.
Співробітництво держав має бути рівноправним, справедливим, без тиску і втручання у внутрішні справи. Вигода від співробітництва повинна бути не тільки взаємною, а і для блага інших держав, світового співтовариства.
Принцип добросовісного виконання зобов’язань у міжнародному праві
Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць цієї Наради 1989 р. виокремлює такі принципові положення виконання міжнародних зобов'язань:
1. Кожна держава зобов'язана добросовісно виконувати свої зобов'язання: а) за Статутом ООН; б) із загальновизнаних принципів та норм міжнародного права; в) за міжнародними договорами, які є дійсними відповідно до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права.
2. У разі суперечностей між зобов'язаннями за міжнародними договорами і зобов'язаннями як членів ООН за її Статутом перевага надається статутним зобов'язанням.
3. Кожна держава, здійснюючи свої суверенні права, в тому числі й такі, як встановлення власних законів та адміністративних правил, повинна забезпечити, щоб такі закони і адміністративні правила, так само як і практика, і політика їх застосування, відповідали її зобов'язанням з міжнародного права.
Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань стосується всіх зобов'язань — як таких, що випливають з міжнародних договорів і звичаїв, так і таких, що сформульовані в обов'язкових рішеннях міжнародних органів та організацій, міжнародних судів, арбітражів тощо. За цим принципом не можна в односторонньому порядку відмовитися або переглянути міжнародне зобов'язання.
Принцип добросовісного виконання зобов'язань є критерієм законності діяльності суб'єктів міжнародного права. Його добросовісна реалізація — основна умова стабільності та ефективності міжнародного правопорядку.
В сучасному міжнародному праві вироблено досить ефективні інституційні механізми дотримання принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань, зокрема взаємні консультації, переговори, суди, третейські суди тощо.
4. Нормативно-правовий зміст принципів міжнародного права в галузі дотримання прав людини та основних свобод. в галузі прав людини: принцип поваги прав і свобод людини, принцип рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею;
На сьогодні принцип поваги прав і основних свобод людини покладає на суб'єктів міжнародного права, насамперед на держави, такі основні права та обов'язки: 1) обов'язок поважати права людини та основні свободи незалежно від статі, раси, мови, релігії; 2) обов'язок сприяти і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод; 3) обов'язок поважати право людини на об'єднання з іншими, свободу особистості сповідатися одноособово або спільно з іншими; 4) обов'язок поважати право національних меншин на рівність перед законом, надавати їм повну можливість користуватися правами людини та основними свободами і захищати їхні законні інтереси в цій галузі; 5) обов'язок визнавати право людини знати свої права та свободи і захищати їх; 6) обов'язок дотримуватися міжнародних пактів, декларацій та угод з прав людини, якщо вони ними пов'язані; 7) обов'язок приймати законодавчі акти і вживати інших заходів, які є необхідними для забезпечення міжнародно визнаних основних прав і свобод людини; 8) обов'язок гарантувати людині, права якої порушено, ефективні засоби захисту.
Кожна людина має сьогодні право звертатися до міжнародних структур для захисту своїх прав. Для цього створено відповідний інституційний механізм на універсальній і регіональній основі: в рамках ООН — Верховний комісар ООН з прав людини, Комісія з прав людини, Підкомісія щодо попередження дискримінації і захисту меншин, Комісія з проблем становища жінок, Комітет з питань ліквідації расової дискримінації, Комітет з прав людини, Комітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок, Комітет проти катувань тощо; на регіональній основі: Суд Європейського Союзу, Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини, Міжнародний трибунал з питань колишньої Югославії, та ін.
Принцип рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею
На сьогодні принцип рівноправності і права народів розпоряджатися власною долею передбачає за суб'єктами міжнародного права такі права та обов'язки: 1) обов'язок поважати рівність народів і націй; 2) обов'язок поважати право самостійно розпоряджатися власною долею; 3) право народів жити в умовах повної свободи; 4) право визначати, коли захочуть і як захочуть, свій внутрішній і зовнішньополітичний статус; 5) право здійснювати на власний розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток; 6) право кожного народу, нації вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами; 7) право просити і отримувати підтримку відповідно до цілей та принципів Статуту ООН, у разі позбавлення їх права на самовизначення насильницьким шляхом.
Право народу і нації розпоряджатися власною долею і в період деколонізації не позбавляє права на відокремлення та утворення самостійної держави, на об'єднання з іншою державою або на приєднання до іншої держави. Обов'язок суб'єктів міжнародного права — поважати права, передбачені принципом рівноправності і права народів розпоряджатися власною долею і сприяти їх здійсненню як індивідуально, так і шляхом сумісних, спільних дій.
|
