Договір про обслуговування недержавного пенсійного фонду зберігачем

Зберігач надає свої послуги пенсійному фонду на підставі договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем. Укладення договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, поряд із договором про адміністрування й договором про управління активами, є передумовою виникнення повної правосуб’єктності НПФ. Договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем є підставою виникнення зобов’язальних правовідносин між НПФ та зберігачем, що дають змогу зберігачу забезпечувати реалізацію правосуб’єктності НПФ через адміністратора та особу, що здійснює управління активами. Розпочинаючи цивільно-характеристику договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, доцільно визначити місце цього договору в системі цивільно-правових договорів.

Договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем не передбачений ні ЦК України, ні Законом України „Про банки і банківську діяльність”. Однак цей договір передбачений Законом України про НПЗ. Закріплений у ЦК України принцип свободи договору дозволяє укладати у практиці банківської діяльності не тільки договори, що передбачені ЦК України чи Законом України „Про банки і банківську діяльність”, але й інші договори, якщо вони не суперечать загальним засадам цивільного законодавства.

Оскільки предметом договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачемє певні дії банку нематеріального характеру, результатом яких не є створення матеріального об’єкта, можна погодитися із дослідниками, які вважають, що договори, що укладаються в банківській сфері, цілком відповідають положенням договору про надання послуг. Банківські правочини, як односторонні, так і двосторонні, спрямовані на реалізацію певного правового результату при наданні фінансових послуг[228]. Таким чином, договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем належить до групи цивільно-правових договорів про надання послуг. Правила глави 63 „Послуги. Загальні положення” ЦК України можуть застосовуватися до договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, якщо це не суперечить спеціальним нормам банківського законодавства чи суті зобов’язання.

На підставі договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем виникають певні зберігальні зобов’язання, але цей договір не можна вважати договором зберігання. В основі договору зберігання лежить обов’язок зберігача забезпечити схоронність майна інших осіб від втрати, пошкодження, псування, тобто забезпечити фізичну і певну юридичну схоронність такого майна, і повернути це майно в схоронності (цілісності)[229]. Договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем є підставою виникнення набагато більш комплексних правовідносин, які окрім зберігання документів та інших цінностей, включать розрахункові правовідносини, правовідносини, пов’язані з обігом цінних паперів, правовідносини з надання інших послуг, що виходять за межі зберігального зобов’язання. Обов’язком зберігача є не стільки забезпечити фізичну схоронність документів чи інших цінностей НПФ, скільки маючи постійну інформацію про ці документи й цінності, здійснювати контроль за відповідністю структури пенсійних активів вимогам законодавства. Таким чином, зберігальне зобов’язання є лише супутнім, другорядним зобов’язанням, що виникає на підставі договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем. У частині зберігання документів та цінностей до договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем може застосовуватися глава 66 „Зберігання” ЦК України, якщо це не суперечить спеціальним нормам банківського законодавства чи суті зобов’язання між НПФ і зберігачем.

Попова А.В. визначає договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем як господарський договір між зберігачем та радою пенсійного фонду (для якої укладення цього договору є обов’язковим), відповідно до якого зберігач надає послуги щодо зберігання пенсійних активів пенсійного фонду та обліку прав власності на них, а також обслуговування операцій пенсійного фонду[230]. Стаття 179 ГК України розглядає господарський договір як підставу виникнення господарсько-договірних зобов’язань, що визначаються як майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання та не господарюючими суб’єктами-юридичними особами. У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарські зобов’язання є різновидом цивільно-правових зобов’язань. Таким чином, договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем є насамперед цивільно-правовим договором і віднесення цього договору до будь-яких інших груп договорів ґрунтується саме на його цивільно-правовій природі.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України про НПЗ і п. 3.1 Положення про здійснення діяльності зберігача недержавного пенсійного фонду щодо операцій з активами недержавного пенсійного фонду, порядок обчислення тарифів за послуги зберігача та їх граничний розмір, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 336 від 11 серпня 2004 року, договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем укладається із радою пенсійного фонду. У попередніх пунктах нами вже зазначалося, що рада пенсійного фонду є лише органом управління пенсійного фонду, сам договір повинен укладатися із пенсійним фондом як юридичною особою. З огляду на це, пропонуємо в абзаці першому ч. 2 ст. 44 Закону України про НПЗ і п. 3.1 наведеного Положення слова „радою пенсійного фонду” замінити словами „пенсійним фондом, від імені якого діє рада фонду”.

У практиці поки що нетривалої діяльності НПФ поставало питання про те, скільки договорів може бути укладено між НПФ і зберігачем. Деякі банки-зберігачі пропонують укладення окремих договорів на розрахунково-касове обслуговування, на обслуговування рахунку в цінних паперах, на обслуговування рахунку в банківських металах. На нашу думку, між НПФ та зберігачем може бути укладений лише один договір про обслуговування, який повинен містити всі перелічені вище обов’язки зберігача. Такий висновок випливає з ч. 2 ст. 44 Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, у якій міститься імперативна норма, що зберігач надає свої послуги на підставі договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем. Про один договір йдеться і в Положенні про здійснення діяльності зберігача недержавного пенсійного фонду щодо операцій з активами недержавного пенсійного фонду, порядок обчислення тарифів за послуги зберігача та їх граничний розмір, затвердженому рішенням ДКЦПФР № 336 від 11 серпня 2004 року.

Договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем є двостороннім банківським правочином, тобто права та обов’язки за договором мають обидві сторони. Так, зберігач НПФ зобов’язаний: відкрити рахунки НПФ; своєчасно здійснювати банківські операції по рахунках відповідно до банківських правил та умов договору; виконувати розпорядження щодо пенсійних активів особи, що здійснює управління активами, а у визначених законом випадках — адміністратора НПФ; приймати, передавати (переводити), обліковувати та забезпечувати зберігання цінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах, документів, пов’язаних з формуванням та використанням пенсійних активів; здійснювати купівлю та продаж банківських металів згідно з банківськими правилами на підставі заяв особи, що здійснює управління активами НПФ; перевіряти підрахунки чистої вартості активів НПФ і чистої вартості одиниці пенсійних внесків НПФ, здійснені адміністратором та особою, що здійснює управління активами тощо.

У свою чергу, НПФ несе такі обов’язки: надати зберігачу документи для відкриття рахунків відповідно до вимог законодавства України та внутрішніх правил зберігача; дотримуватися встановлених зберігачем типових форм документів та банківських правил ведення операцій по рахунках; повідомляти зберігача про заміну адміністратора НПФ, про тимчасове призначення адміністратора НПФ та заміну особи, що здійснює управління активами НПФ; надавати зберігачу довідки, інформацію та документи, що передбачені договором та законодавством України; здійснювати контроль за цільовим використанням пенсійних активів особою, що здійснює управління активами.

Договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем є відплатним, що є характерним для всіх банківських правочинів[231]. Крім того, висновок про відплатність цього договору випливає з ч. 7 ст. 45 Закону України про НПЗ і розділу 7 Положення про здійснення діяльності зберігача недержавного пенсійного фонду щодо операцій з активами недержавного пенсійного фонду, порядок обчислення тарифів за послуги зберігача та їх граничний розмір, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 336 від 11 серпня 2004 року. Оплата послуг зберігача здійснюється за рахунок активів пенсійного фонду і визначається як відсоток від вартості активів пенсійного фонду, які відповідно до договору знаходяться на зберіганні у зберігача (хоча в цьому випадку більш коректно було б говорити про пенсійні активи, щодо яких зберігач надає послуги). Конкретний розмір тарифу визначається в договорі з урахуванням граничних тарифів, встановлених ДКЦПФР за погодженням із Держфінпослуг. Причому тариф у договорі може визначатися як за виконання договору в цілому, так і за виконання окремих операцій.

Договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем є консенсуальним, тобто набуває чинності з моменту досягнення сторонами згоди з приводу всіх істотних умов.

Хоча Законом України про НПЗ строк не передбачений як істотна умова договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, із суті правовідносин між НПФ та зберігачем випливає строкова природа цього договору, оскільки ці суб’єкти можуть здійснювати свої права й обов’язки протягом узгодженого ними строку.

Предметом договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем є юридично-технічні дії зберігача, спрямовані на задоволення потреб НПФ (банківські правочини). На підставі договору про обслуговування пенсійного фонду зберігач матиме право вчиняти різні види банківських правочинів: 1) правочини, що забезпечують надання зберігачем розрахункових послуг; 2) правочини, що пов’язані з наданням послуг у сфері обігу цінних паперів; 3) правочини зі зберігання документів та інших цінностей НПФ; 4) правочини, що опосередковують надання зберігачем консультаційних, інформаційних послуг.

У відносинах, що ґрунтуються на договорі про обслуговування пенсійного фонду, зберігач не має права визначати напрями використання пенсійних активів чи іншим чином обмежувати діяльність особи, що здійснює управління активами. Водночас, зберігач має право контролювати напрями використання пенсійних активів особою, що здійснює управління активами. Про виявлені порушення зберігач зобов’язаний повідомляти раду НПФ, Держфінпослуг, ДКЦПФР, адміністратора, особу, що здійснює управління активами, а також виконувати розпорядження ДКЦПФР щодо припинення (блокування) виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами НПФ. Вважаємо, що зберігач не має права самостійно приймати рішення щодо припинення (блокування) операцій особи, що здійснює управління активами, якщо, на думку зберігача, така особа порушує закон чи інвестиційну декларацію в частині напрямів або лімітів використання активів. Такий висновок підтверджується ч. 3 ст. 1066 і ст. 1074 ЦК України, які встановлюють, що обмеження права клієнта розпоряджатися грошовими коштами можуть застосовуватися зберігачем тільки тоді, коли вони передбачені договором або законом, а також за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України про НПЗ істотними умовами договору є: права й обов’язки сторін; порядок подання звітності та інформації з дотриманням вимог Закону України про НПЗ та інших нормативно-правових актів; умови дострокового розірвання договору з дотриманням вимог Закону України про НПЗ; порядок і строки передачі пенсійних активів та відповідної документації іншому зберігачу; порядок та умови блокування операцій з активами НПФ у разі порушення особою, що здійснює управління активами, вимог інвестиційної декларації і закону; порядок зміни умов договору; розподіл активів НПФ між особами, що здійснюють управління активами такого фонду; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору та порушення конфіденційності.

Незрозумілим є підхід законодавця до визначення істотних умов договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, адже до переліку цих умов на рівні ч. 1 ст. 45 Закону України про НПЗ не включено предмет договору, розмір винагороди зберігача та строк дії договору. Ці умови є істотними для даних правовідносин. Крім того, включення їх до істотних умов сприятиме уніфікації структури з іншими договорами, спрямованими на забезпечення реалізації правосуб’єктності НПФ.

Договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем припиняється у разі: 1) закінчення строку договору; 2) дострокового розірвання договору з ініціативи НПФ чи зберігача.

Частини 3, 4 ст. 45 Закону України про НПЗ встановлюють такі випадки дострокового розірвання договору:

а) з ініціативи НПФ у разі: анулювання ДКЦПФР ліцензії на провадження депозитарної діяльності зберігача цінних паперів; повідомлення органів державної влади про порушення зберігачем законодавства про недержавне пенсійне забезпечення; невиконання зберігачем умов договору; порушення справи про банкрутство зберігача, прийняття рішення про його ліквідацію або введення щодо нього режиму санації;

б) з ініціативи зберігача в разі неспроможності зберігача виконувати свої функції відповідно до умов договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем.

На нашу думку, перелік підстав, з яких може відбутися дострокове розірвання договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем в односторонньому порядку, не є вичерпним. Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не передбачено договором чи законом. Тобто, договором можуть бути встановлені додаткові, порівняно із законодавством, підстави одностороннього розірвання договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем.

Отже, за договором про обслуговування пенсійного фонду зберігачем зберігач зобов’язується надати НПФ комплекс банківських послуг (розрахункові послуги, послуги у сфері обігу цінних паперів, зберігання документів та інших цінностей НПФ, консультаційні та інформаційні послуги), а НПФ зобов’язується прийняти, оплатити ці послуги та вчиняти інші дії, передбачені договором і законодавством. Договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем належить до групи договорів про надання послуг, але не є договором зберігання, хоча на його підставі можуть виникати окремі зберігальні зобов’язання.

ВИСНОВКИ:

- за договором про адміністрування адміністратор зобов’язується за завданням, від імені й за рахунок НПФ надати комплекс послуг із прийняття пенсійних внесків, здійснення пенсійних виплат, ведення персоніфікованого обліку, організаційно-технічного й матеріального забезпечення діяльності ради і зборів засновників фонду, а також рекламні, агентські, бухгалтерські, інформаційні та роз’яснювальні послуги, а НПФ зобов’язується оплатити адміністратору ці послуги та вчиняти інші дії, передбачені договором і законодавством. Договір про адміністрування є різновидом договору про надання послуг (як юридичного, так і фактичного характеру), містить елементи договору доручення та характеризується особливостями, що випливають із суті відносин адміністрування, і передбачені законодавством про недержавне пенсійне забезпечення;

- за договором про управління активами одна сторона (НПФ) зобов’язується передати особі, що здійснює управління активами, на певний строк пенсійні активи в управління, а друга сторона (особа, що здійснює управління активами) зобов’язується за винагороду вчиняти від імені НПФ дії з інвестування цих активів у дозволені законодавством об’єкти цивільних прав в інтересах учасників НПФ та з метою отримання прибутку на їхню користь. Договір про управління активами належить до групи цивільно-правових договорів про надання послуг, та є, зокрема, договором про надання фінансових послуг. Договір про управління активами містить елементи різних видів договорів, передбачених ЦК України (договору управління майном і договору доручення), що, на наш погляд, свідчить про змішану природу цього договору;

- за договором про обслуговування пенсійного фонду зберігачем зберігач зобов’язується надати НПФ комплекс банківських послуг (розрахункові послуги, послуги у сфері обігу цінних паперів, зберігання документів та інших цінностей НПФ, консультаційні та інформаційні послуги), а НПФ зобов’язується прийняти, оплатити ці послуги та вчиняти інші дії, передбачені договором і законодавством. Договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем є насамперед цивільно-правовим договором і віднесення цього договору до будь-яких інших груп договорів ґрунтується саме на його цивільно-правовій природі;

- змішана цивільно-правова природа договору про адміністрування й договору про управління активами зумовлена комплексністю відносин, що ними регулюються і представницьким характером правовідносин між пенсійним фондом та особами, через яких реалізується його правосуб’єктність; змішана цивільно-правова природа договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем спричинена розмаїттям банківських правочинів та послуг, що надаються зберігачем, а також виступом зберігача в ролі суб’єкта, що забезпечує реалізацію правосуб’єктності НПФ. Відповідні договірні конструкції ЦК України можуть застосовуватися до елементів аналізованих договорів у частині, що не суперечить особливостям, передбаченим спеціальним законом.