Проектування моделі інноваційної діяльності викладача вищої школи

 

Інноваційну діяльність викладача можна трактувати як особистісну категорію, як творчий процес і результат творчої діяльності. Це дає можливість структурувати систему поглядів на цілісне вивчення цього виду діяльності в руслі акмеології. У системно орієнтованих дослідженнях інноваційна діяльність більш яскраво і професійно розкривається при аналізі особистісної, регулятивно-комунікативної і результативної підсистем креативної парадигми. Викладач-новатор, реалізуючись в педагогічній діяльності, обов'язково включається в креативний процес, що актуалізується в креативному результаті.

В сучасних умовах наявна потреба в додатковій підготовці педагогічних працівників до інноваційної діяльності в освіті. Згідно з особистісним напрямом, поняття готовності педагогів до інноваційної діяльності охоплює сукупність взаємопов’язаних інноваційних властивостей, зокрема, здатність до творчого мислення, активність особистості, її адаптивність, позитивне ставлення до себе та обраної діяльності, прагнення до особистісного і професійного розвитку і самовдосконалення.

Цей результат виражається не тільки в матеріальних, а потім у духовних цінностях, але й в особистісному перетворенні в ході створення не лише суб'єктивно, але й об'єктивно нового продукту. Виходячи з цього, можна припустити, що інноваційна діяльність утворює трирівневу структуру, де основою є рефлексія – осмислення особистістю власної пошуково-творчої діяльності; креативно-перетворювальна діяльність і співтворчість (рис. 7.4).

 

 

Рис. 7.4. Принципова структура інноваційної діяльності викладача ВНЗ

Велике значення для рефлексії структури інноваційної діяльності має розгляд співвідношення творчості і професіоналізму. Професіоналізм містить у собі приховану суперечність. З одного боку, диференціальні ознаки, що відрізняють професію викладача від інших, ведуть до системи вимог, недотримання яких позбавляє людину іміджу професійності. З іншого боку, чим вищий рівень складності завдань, ближче до акмеологічної характеристики майстерності, тим частішими стають інноваційні прояви, прагнення до подолання норм, створення продуктів і способів роботи, що не збігаються із „загальноприйнятими”. Інноваційна спрямованість характеризує собою творче самовираження, що не вміщується в звичних рамках. Чим ближче вершина досягнень, яку перевершує творець-новатор, тим більшу кількість „недотримань” норми він демонструє і втягує в це „ігнорування” більшу кількість інших викладачів.

Виходи за межі сформованих стереотипів, норм, установок, апробуються в практиці взаємодії зі студентами. Критерієм прийнятності „відходів від основної лінії” за межі загальноприйнятого є, у першу чергу, продуктивність навчально-виховного процесу.

Первісне порівняння, рефлексія спирається на критерії, специфічні для цього профілю, для всієї педагогічної професії. Але більш досконала саморегуляція виходить за межі професії, залучає загальнокультурні засоби і способи, коли включаються інтелектуальні і духовно-ціннісні культурні критерії поряд з індивідуальними й особистісними якостями фахівця.

Варто зупинитися також і на формах вираження індивідуальності педагога в професійній діяльності. Віковий психічний розвиток характеризується, як зазначається в психолого-педагогічній літературі, індивідуалізацією, що зростає в міру дорослішання людини. Індивідуалізація обговорюється як специфічна форма розвитку. Процес індивідуалізації викладача в педагогічній праці може мати різні прояви:

§ індивідуальні розходження як фрагментарні або епізодичні прояви несхожості в професійній поведінці і діяльності;

§ індивідуальний стиль як розходження в професійній діяльності, що стійко зберігаються протягом тривалого часу, індивідуальне поєднання способів і завдань професійної діяльності;

§ індивідуальність як вияв неповторності, самобутності особистості викладача в праці, індивідуальний професійний світогляд, нерідко індивідуальний варіант професійного типу особистості в праці (якщо індивідуальні розходження стійко захоплюють сферу особистості, то тоді говорять про наявність індивідуальності).

Індивідуальні розходження можуть виявлятися практично у всіх компонентах педагогічної діяльності. Становлення індивідуальних розходжень відбувається в ході включення, інтеграції в педагогічне середовище, порівняння себе з іншими педагогами. Кожен викладач несхожий, відрізняється від інших вибором і комбінацією способів викладання, ставленням до студента, динамікою і траєкторією руху, рівнем вимог, характером помилок і ускладнень. Для одних викладачів педагогічна діяльність є шляхом самореалізації, інші самовиражають себе в непрофесійній сфері. Набуваючи стійкого характеру, індивідуальні розходження можуть сприяти становленню індивідуального стилю професійної діяльності.

Під індивідуальним стилем прийнято розуміти обумовлену природними особливостями людини стійку систему способів і тактик діяльності, що складаються в людини, яка прагне до найкращого виконання роботи. Індивідуальний стиль професійної діяльності визначається природними, вродженими особливостями людини (стан організму, нервової системи, вищої нервової діяльності), а також прижиттєво сформованими якостями особистості, що виникли в ході взаємодії людини з предметним і соціальним середовищем. Механізмами становлення індивідуального стилю професійної діяльності є адаптація, компенсація, корекція. Адаптація складається у використанні людиною (усвідомлено або неусвідомлено) тих своїх сприятливих природних якостей, що сприяють успіхові в діяльності. Компенсація полягає у виборі таких умов праці, що допомагали б уникнути тих ситуацій, де могли б виявитися несприятливі якості педагога. Виділяється також і механізм корекції, коли забезпечується виконання діяльності в оптимальних межах (рис. 7.5).

 

Рис. 7.5. Принципові механізми становлення індивідуального стилю професійної діяльності особистості

В усіх описаних процесах (адаптація, компенсація, корекція) поведінка людини визначається логікою професійної діяльності і її психічного розвитку. Однак на досить високому рівні професіоналізму викладач може вийти з нормативних вимог професії, і тоді він здійснює реконструкцію професійної діяльності, випереджає її вимоги, здійснює творчий внесок у професію; відбувається вихід за межі своїх можливостей, вичерпування своїх резервів. Можна припустити, що тут процес розвитку фахівця не обмежується механізмами адаптації, компенсації, корекції і містить нові, поки мало вивчені механізми, що призводять до появи творчого стилю діяльності. На певному етапі педагогічної діяльності у педагога формується індивідуальність у професійній діяльності. Це найпізніша освіта. Виділяють кілька ознак індивідуальності: неповторність, цілісність, відносна закритість і автономність, непроникність для зовнішнього середовища, самість і самобутність, активність, творчість (рис.7.6).

Становлення індивідуальності означає самовизначення здатності до індивідуального саморозвитку, віддачі своїх здібностей іншим. Людина будує свою індивідуальність безпосередньо для себе, але, разом з тим, і для інших. Вона індивідуалізується не для того, щоб остаточно замкнутися в собі, а для того, щоб стверджувати себе в суспільстві.

 

 

 

Рис. 7.6. Ознаки індивідуальності в професійній діяльності педагога

Творча індивідуальність виявляється як вища характеристика професійної творчості. Вона є особистісною категорією, що містить:

§ інтелектуально-творчу ініціативу;

§ інтелектуальні здібності, широту і глибину знань;

§ чуття до суперечностей, схильність до творчого сумніву, здатність відчувати внутрішню творчу боротьбу;

§ інформаційний голод, відчуття новизни, незвичайного в проблемі, професіоналізм, жага пізнання (рис. 7.7).

 

 

Рис. 7.7. Компоненти творчої індивідуальності

Основними функціями реалізації творчої індивідуальності можна визначити:

§ збагачення культури, що визначається критерієм суспільної значущості;

§ перетворення педагогічного процесу й особистості;

§ знаходження нових технологій, що визначаються за критеріями продуктивності і значущості;

§ саморозвиток на основі самовизначення, самовираження особистості (рис. 7.8).

 

 

Рис. 7.8. Принципові функції реалізації творчої індивідуальності

Формування творчої індивідуальності викладача – динамічний інноваційний процес перетворення і саморозвитку особистості. Ядром творчої індивідуальності є продуктивна самосвідомість, що передбачає:

§ усвідомлення неповторності особистості при порівнянні себе з іншими;

§ сукупність креативних проявів і уявлень про себе;

§ цілісність і гармонійність, внутрішня єдність індивідуальних креативних особливостей;

§ динамічність і безперервність процесу власного саморозвитку особистості і становлення її як творця;

§ самоствердження особистості й усвідомлення власної компетентності;

§ самореалізація творця й усвідомлення власної значущості в особистісному і соціальному аспектах. В інноваційній діяльності викладача переважає потреба в новизні, у ризику, пошуку більш досконалих способів роботи. Акцентуйованість на пошуку визначена саморухом потреби, незадоволеністю досягнутим. Ризик підсилює пошукову спрямованість при попередньому прогнозі рівня невизначеності і небезпечності зони пошуку. Мотивація креативної особистості виявляється більшою мірою саме в тенденції до ризику, що ґрунтується на бажанні досягти і перевірити свої граничні можливості, розвити творчу індивідуальність. При зустрічі з перешкодою і виході в рефлексію викладач схильний не лише реконструювати ситуацію, але й переглядати можливі її зміни при стимулюючому впливі потреби нового.

У діяльності педагога завжди може настати такий момент, коли звичайні способи, процедури, не дають нового рівня вирішення професійних проблем і завдань. У такому випадку він звертається до нових прийомів і способів, запускає механізми аналізу, прогнозу можливих наслідків, самооцінки та ін. Об'єктивність аналізу і самооцінки забезпечується відповідним рівнем компетентності, коректності у використанні даних, відповідальністю перед студентами. Успішність одержання результату багато в чому визначається особистісними якостями: організованістю, працездатністю, умінням обмежувати можливу тривожність, вдаватися у певних випадках до компромісу, обережністю у висуванні категоричних тверджень, умінням уникнути конфлікту, певною сумісністю з іншими учасниками інноваційного процесу. Ці та інші якості можуть бути корисними лише тоді, коли ситуація правильно відрефлексована.

 

 

Акмеологічний аналіз здійснюється в умовах усієї життєдіяльності людини, що дозволяє цілісно, різнопредметно розкрити явища досягнення, утримання і подолання вершини („акме”) реальних педагогів у тісному зв'язку з розкриттям ролі всіх специфічних факторів, що зумовили прихід до акме[33]. Це особливо очевидно при аналізі інноваційної діяльності, у якій індивідуальне творче самовираження включене і підпорядковане критеріям соціально-культурного середовища. Практикозначущий інтегральний характер акмеологічної науки стимулює поява безлічі технологій, дослідницьких методик.

Таким чином, акмеологічний підхід до аналізу сутності інноваційної діяльності дозволяє осмислити закономірності розвитку особистості педагога в період його розквіту, співвіднести індивідуальний і творчий початок, стимулювати рефлексивне виконання дій.

Отже, функція викладача вищої професійної школи як технолога пізнавальної діяльності студентів включає планування, управління, аналіз, контроль. Якщо навчальний процес формує модель діяльності спеціаліста, то головним фактором освітньої технології є модель діяльності викладача, яка включає позицію, самовизначення, критерії і способи діяльності, які ведуть до результату.

Тут під діяльністю розуміється форма активного відношення людини до навколишнього світу; мотивована сукупність закономірно зв’язаних між собою поведінкових актів і послідовно звершуваних дій, спрямованих на виконання визначених завдань, на досягнення тих чи інших соціально значущих цілей.

Дія – це сукупність думок, слів і рухів, їх єдність і цілісність. Які думки спрямовують рух – така й дія. Якщо думки додають енергії, то дія енергійна, творча. Якщо думки створюють різні погляди (сумніви ослаблюють енергію), то дія в’яла, неактивна, невпевнена, не може досягти успіху. Оскільки індивід у нас невільний – залежить від природи, особистість у нас невільна – залежить від соціуму, місце волі в духовному, людському, в думках. Навчитися бути вільним, «видавити із себе раба» – навчитися справлятися з власними думками, спрямовувати їх на творчі дії, розумно керувати своїми потребами. Думка – це найтонша матерія, ще не вловима, ще не сформована в слово. Процес озвучування власних думок чи записування їх – це процес їх матеріалізації, їх розміщення на матеріальному носієві.