Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємозв'язок

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 5035

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови — фактори виробництва. Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духов­них благ. Використовується і така категорія як ресурси виробниц­тва. Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в про­цесі виробництва.

Різниця між двома категоріями: фактори виробництва – це реально використані в процесі виробництва ресурси – "працюючі ресурси".

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу фак­торів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприєм­ницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

Рис. 2.4. Фактори виробництва

Капітал – це су­купність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, ви­користовуваних для виробництва товарів та послуг.

Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі. Це специфічний та не відтворюваний фактор виробництва необхідно берегти та раціонально використовувати.

Наука – це специфічна форма людської діяльності, спря­мована на отримання та систематизацію нових знань про при­роду, суспільство і мислення.

Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва. Це система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань лю­дини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Екологічний фактор виробництва – це система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне викори­стання природних ресурсів, охорону навколишнього середови­ща та його відтворення.

Підприємницькі здібності – специфічний фак­тор виробництва, що характеризує діяльність людини стосов­но поєднання та ефективного використання всіх інших фак­торів виробництва з метою створення благ та послу.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробниц­тва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляєть­ся за допомогою цього набору факторів, характеризує виробни­чу функцію.

Виробнича функція – це зв'язок між величиною затрат факторів виробництва і кількіс­тю продукції, яку можна отримати. Якщо врахувати весь набір факторів виробництва, то виробнича функція ма­тиме такий вигляд:

, (2.1)

де Q – обсяг випуску продукції;

L – затрати праці;

К – затрати капіталу;

С – витрати матеріалів;

Х_п – витрати інших факторів.

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції.

Залежно від кількості факторів виробнича функція буває:

ü однофакторна;

ü двофакторна;

ü багатофакторна.

Класичним прикладом виробничої функції є двофакторна ви­робнича функція, яка встановлює зв'язок між виробництвом про­дукції та витратами двох основних факторів виробництва: капіталу (К) і робочої сили (L). Вона має назву – функція Кобба – Дугласа:

, (2.2)

а, b, c >0; b, c <1;

де а – параметр, який характеризує рівень технологій;

b, с – параметри, які характеризують ступінь впливу ресурсу (праці та капіталу відповідно) на кінцевий результат.

Зростання обсягів використання ресурсу (L чи К) на 1 % приводить до зростання обсягу продукції (Q) на b чи с %. Науково-технічний прогрес, який дозволяє підвищувати ефективність використання наявних ресурсів, збільшує величину а.

Для того, щоб побудувати двофакторну функцію у графічній формі, слід вибрати всі різні комбінації ресурсів, що забезпечують один і той самий обсяг випуску (табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Виробництво за двома змінними ресурсами

Графічна інтерпретація виробничої функції за даними таблиці 2.1 наведена на рис. 2.5. Випуску Q₀ = 10 відповідає А₀(2; 4), B₀(3; 3), D₀(5; 2).

При Q₁ = A_І(2;3); B_І(3;2); D_I(5;1). Отримаємо лінію незмінного випуску — ізокванту –це комбінації ресурсів, які дозволяють виробляти заданий обсяг виробництва продукції за умови повного й ефективного викорис­тання наявних ресурсів.

Рис. 2.5. Карта ізоквант

Властивості ізоквант:

– ізокванти не перетинаються;

– більш віддалена від початку координат ізокванта відповідає вищому рівню виробництва;

– криві не перетинають ко­ординатних осей, а лише наближаються до них. Це означає, що фактори виробництва лише частково можуть замінювати один одного.

Сукупна вартість виробництва – один і той самий обсяг виробництва, який можна досягти за рахунок різних витрат факторів виробництва.

Сукупна вартість виробництва (ТС) визначається:

, (2.3)

де Р_K – ціна одиниці капіталу;

Р_L – ціна робочої сили.

Графічне зображення відрізку лінії, що описується цим рів­нянням, називається ізокостою(рис. 2.6).

Рис. 2.6. Ізокоста

Мінімізуючи витратифірма обирає такі обсяги використання ресурсів, коли сукупна вартість набору ресурсів буде найменшою для забезпечення заданого обсягу виробництва (графічно, вартість виробництва мінімізується в точці, де ізокванта дотична до ізокости):

, (2.4)

Правило мінімізації витрат:витрати досягаютьмінімуму, якщо гранична продуктивність у розрахунку на кожну витрачену гривню по всіх видах ресурсів буде однаковою:

. (2.5)

Гранична продуктивність (МР) –це збільшення загального випуску продукції при залученні у виробництво додаткової одиниці фактору виробництва.