Вакцинація.

Ющенко Віктор Андрійович

Я

Янукович Віктор Федорович

Ярослав Мудрий

Література

 

1. Баран В. Грицак Я. Історія України. – К.,1997.

2. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. К.: – Видавничий центр “Академія”, 2001. – 656 с. (Альма-матер.)

3. Бушин М.І., Загоріна Р.К., Лисенко А.І. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років та Черкащина. Книга перша: Герої Радянського союзу і повні кавалери ордена Слави(Під ред. Бушина М.І. – Черкаси: Вертикаль,П П Кандич С.І.,2005. – 335 с.

4. Великий українець. Матеріали з життя та діяльності М.С. Грушевського. – К.: Веселка, 1992. – 551 с.

5. Довідник з історії України (А-Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів / за редакцією І.Підкови, Р. Шуста. – К.: Генеза, 2001, 2001. – 1136 с.

6. Довідник з історії України. В 3 т. – Т.ІІ. – К.: Генеза, 1995. – 453 с.

7. Історія України / Під ред. М.І. Бушина. – Черкаси: „Брама”, 2000.

8. Історія України в особах XІX – XX ст./ І. Войцехівська (кер. авт. кол.), В. Абліцов, О. Божко та ін. – К.: Україна 1995. – 479 с.

9. Історія України в особах ІX – XVІІІ ст./ В. Замлинський (кер. авт. кол.), І. Войцехівська, В. Галаган та ін. – К.: Україна 1993. – 396 с.

10. Історія України в особах. Литовсько-польська доба / Авт. кол. О.Дзюба, М.Довбищенко. – К.:країна, 1997. – 272 с.

11. Історія України. Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів. освіти – (за заг. ред. д.і.н., проф.Бушина М.І. та д.і.н., проф Гуржія О. І. Черкаси: Черкаський ЦНТЕІ, 2007.

12. Книга для читання з історії Української РСР (з найдавніших часів до кінця XІX ст.)/ за редакцією проф. І.О. Гуржія, Радянська школа, К., 1970. – 278 с.

13. Кондуфор Ю.Ю. История Украинской ССР: в 10-и томах, Т. 1-10: – К.: 1982.

14. Котляр М. Історія України в особах. Давньоруська держава. К., 1996.

15. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К.: Україна, 1996. – 463 с.

16. Крушинський В.Ю., Левець Ю.А. Історія України: Події. Факти. Дати. Худож. оформл. В.І. Бариби. – К.: АТ “ТАРНЕКС”, МП “ВЕТА”, 1992. – 200 с. іл.

17. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. – К.,1994.

18. Лось Ф.Є. Нариси з історії СРСР (епоха капіталізму), Радянська школа, К., 1972 р., 280 стор.;

19. Субтельний Орест Україна: історія/ Пер. з англійської Ю.І. Шевчука; Вст. Ст. С.В. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1993. 720 с.: іл.

20. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XІV до середини XVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1994.

 

Вакцинація.

Вакцинація (щеплення) — це введення чужорідного біологічного матеріалу (антигену) з метою викликати імунітет (стійкість) до хвороби, який запобіжить зараженню хворобою або ослабить (полегшить) її перебіг та негативні наслідки.

Як антигенний матеріал використовують:

· живі, але ослаблені штами мікробів;

· убиті (інактивовані) мікроби;

· очищений матеріал, наприклад білки мікроорганізмів;

· також застосовуються синтетичні вакцини.

За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я, планова імунізація проти поліомієліту, правця, дифтерії, кашлюка, кору і епідемічного паротиту («свинки») щороку врятовує життя і здоров'я 3 мільйонам дітей в світі. А за допомогою нових вакцин, які буде розроблено в найближчих 5-10 років, можна буде запобігти загибелі ще 8 мільйонів дітей на рік.

Дієвість вакцинації було вперше виявлено народною медициною. З давніх часів в Індії і Китаї практикувалася інокуляція — щеплення рідиною з бульбашок хворих легкою формою віспи. Недоліком інокуляції було те, що, незважаючи на меншу патогенність (здатність викликати хворобу) вірусу він все ж інколи викликав летальні (смертельні) випадки.

У Англії існувала прикмета, що доярки, які перехворіли коров’ячою віспою (яка не є небезпечним для людини захворюванням), ніколи не захворюють натуральною віспою (яка свого часу була особливо небезпечним інфекційним захворюванням людини, що викликало масові смертоносні епідемії).

Англійський аптекар і хірург Дженнер вирішив перевірити цю прикмету своїми спостереженнями, і вона підтвердилася. Встановивши це, 14 травня 1796 ріка Дженнер прищепив коров'ячу віспу 8-річному Джеймсу Фіпсу, а через півтора місяці — людську віспу — і хлопчик не захворів (тобто зробив хлопчикові інокуляцію; сам Дженнер переніс таку процедуру у 8-річному віці і, маючи імунітет від віспи, на собі перевірити не міг). Так було експериментально доведено можливість відносно безпечних профілактичних щеплень.

Проте, у той час даний метод мав обмежені можливості, оскільки він базувався на випадковості, що полягає в існуванні в природі двох споріднених хвороб різної сили. Лише сто років потому французькому мікробіологу Луї Пастеру вдалося цілеспрямовано ослабити хвороботворність збудників інших захворювань і приготувати з них препарати для щеплень. У 1881 він створив щеплення проти сибірської виразки, а в 1885 — проти сказу.

Саме Луї Пастер запропонував називати такі препарати вакцинами, а процедуру їх вживання — вакцинацією (від лат. vacca — корова).