Празднование Нового Года и Рождества для Вашей Компании

Л-ра:

1. СУЛМ / за ред. М. Я Плющ - §183

2. Кулик Б. М. Курс суч. укр. літ. мови - §56-58

3. СУЛМ / за ред. І. К. Білодіда – с. 289-306

4. Шульжук К. Ф. Синтаксис укр. мови §4, 5 – с. 138-146

5. Суч. укр. мови: Синтаксис /за ред. Бевзенко С. П. та ін. - §40-41

6. Слинько І. І. Та інші Синтаксис суч. укр. мови: Пр. пит. - § 39-40

1. Питання про нечленовані конструкції (еквіваленти) речення є дискусійним у сучасній мов-ві.

Їх не зараховують до категорії речення, тому що вони не диференціюються на члени речення або ж становлять незачінчену частину речення. Ці структури є своєрідними замінниками речення, його еквівалентами. До них належать передусім слова-речення, а також незачінчені речення.

Переферію простого речення становлять слова-речення:

Слова-речення – структурно-нечленовані синтаксичні одиниці, що виражаються частками, модальними словами і вигуками.

Слова-речення- це особливі структури, основною ознакою яких є нечленованість, відсутність поділу на головні і другорядні члени. Тому ці речення перебудовують поза межами двоскладних і односкладних. На думку К. Ф. Шульжука, термін «нечленовані речення» більшою мірою відображає їхню синтаксичну сутність, оскільки вони можуть складатися і з сполучень слів, а двоскладні і односкладні речення нерідко реалізуються одним словом.

Дослідники нечленованих речень (О. Пєшковський, О. Шахматов, О. Германович, П. Коструба, О. Мельничук, П. Дудик та ін.) стверджують, що ці структури можуть самостійно формувати комунікативні одиниці мови без інших слів. Здебільшого «слова-речення» і «нечленовані речення» використовують як синоніми.

Н. Шведова термін «слова-речення» застосовує до окремих слоформ чи поєднань слів, що закріпили за собою певну комунікативну функцію і вимовляються з відповідн інтонацією.

І. Слинько, Н. Туйванюк, М. Кобилянська називають ці утворення комунікатами.

Слова-реченнями передається реакція мовця на висловлення співрозмовника. Тому цілком слушним є міркування І. Вихованця про те, що в ізольованому вжитку слова-речення втрачають свою інформативну вартість. Без зв’язку з відповідним контекстом вони не мають комунікативної сили. Тому з комунікативного боку нечленовані речення не належать до «справжніх» речень, оскільки не є семантично самодостатніми в ізольваному використанні. Слова-речення не мають окремих членів речення і не виконують номінативну функцію, бо вони нічого не називають.

Нечленовані речення – явище живого розмовного мовлення, вони часто функціонують у діалогічному мовленні, супроводжуючи синтаксично членовані двоскоадні і односкладні речення, і зумовлюються їхнім змістом. Ці речення виражають ствердження, заперечення, запитання, спонукання, емоційну оцінку. Залежно від цього виокремлюють стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, емоційно-оцінні слова-речення у функції структур мовного етикету.

а) Стверджувальні слова-речення. З огляду на функції, які вони виконують у мовленні, їх поділяють на кілька груп.

1) Власне ствержувальні, що є прямою позитивною відповіддю на поставлене запитання чи на зміст раніше сказаного. Вживаються самостійно або у складі двоскладного чи односладного речення.

Переважно такими реченнями є стверджувальні слова: так, еге, атож, ага, авжеж, аякже, угу, точно

- На фабрику? – Атож (М.Коц.).

- «Еге», - хтось промовив (А. Тесленко).

Так, вона повинна стати матір’ю (Б. Грінченко).

Стверджувальні слова-речення можуть фунціонувати в заперечній формі, напр.:

- Перелякався? – «А то ні?» (М. Стельмах).

2) Слова-речення репрезентовані словами добре, так, гаразд, правильно, звичайно

- Іди ти, дочко, а я вернусь додому.

- Добре, - відказала бабина дочка (нар. Тв.).

3) Слова-речення, в яких підсумовують почуття, побачене. Це конструкції на зразок Так воно і є! Хвлити Бога! Так тому і буть!

4) Слова-речення, що підтверджують міркування, погляди мовця. Вони є відгуками на його власні думки, хар-ся експресивного інтонацією. Переважно фунцію слова-речення виконує слово так, (Так, так, так).
- Так! Так, кажете, здорово пом’яли вам окупанти й гайдамаки потилиці? (О. Довженко)

Стверджувальними є і нечленовані речення типу нічого, не без того.

б) Заперечні слова-речення. Вони можуть бути власне заперечними, у яких виражається незгода з чиїмось висловленням, або словами реченнями, а також заперечується сказане самим мовцем. Виражається переважно заперечним словом ні, яке може бути емоційно нейтральним або мати певні модально-експресивні відтінки.

1) Власне заперечні слова-речення Вони є прямими заперечними відповідями на поставлені запитання і виражаються здебільшого словом ні, яке може супро воджуватися частками (та, бо, ба, майже, ой, ще), вигуками (о!, е!, ох!, ах!):

- А може, краще поїхать? –

- Ні (М. Коцюбинський).

- А було би цікаво? – Зовсім ні (І. Франко).

- Перелякався? – Та ні (М. Стельмах).

Фнкцію заперечення виконують модальні слова неправда, неправильно

Учитель: - Не розумієш?

Студентка: - Ні.

Учитель: - Неправда!

Поширеними є власне заперечні слова-речення, що виражаються модальними словами навпаки, ніскільки, дзуськи.

- Признався? – «Дзуськи!» (О. Гончар)

2) Слова-речення із запереченням мовця самому собі: функціонують у монологах, засвідчують емоційність мовлення і звичайно виражаються часткою ні:

Скажіть-бо: хто не любить торта? Хіба ви можете байдуже на нього дивитись. Ні! Не можете.

в) Питальні слова-речення. Характеризуються питальною інтонацією і виражаються стверджувальними і питальними словами так, ні, модальними словами добре, правильно, дійсно, справді, частками хіба, невже, навряд.

- На гарбі сидітемеш, коні поганятимеш. Добре? – «Добре». (О. Вишня)

- А круп’як тікає?- Ні. – Ні?(М. Стельмах).

Виділяють кілька груп питальних слів-речень:

1) у яких стверджувальні, заперечні чи модальні слова вимагають від співрозмовника прямої відповіді на поставлене запитання, напр.:

- А курей на буряки вивозила? – «Ні». – Ні? А чому? (О. Вишня)

2) у якиху непрямому запитанні втілені вагання, сумнів, подив та інші емоційні відтінки. Це слова-речення Хіба? Справді? Невже? Та ну? Овва? та ін.

- Яка радість у нас, Дмитре...Невже? (М. Стельмах).

- Іду назад, а він із собакою: йде й балака, наче до корішка. – «Та ну?» (І. Микитенко)

3) які виражають спонукання до певних учинків, дій. Вираж-ся часткою ну.

- У мене екзамен був. – ну і як? поцікавився батько (О. Гончар).

г) Спонукальні слова-речення. Виражають спонукання: наказ, заклик, прохання, одночасно вказуючина емоційну реакцію мовця в певній ситуації. Функцію таких речень виконують вигуки і близькі до них слова, зокрема: геть, годі, гайда, гей, марш, стоп, караул, точка, шабаш, цить, ну, ша, доволі.

- Годі! – гукає отаман. – Підпалити комиші. (М. Коцюбинський)

- Геть! Геть! Не давайте йому слова.

Своєрідними спонукальними словами-реченнями є звертання до свійських тварин:

- Вйо! – Спокійно гукнув на коня. (М. Стельмах)

- Но, кляті!

ґ) Емоційно-оцінні слова. Являють собою реакцію мовця на те, що відбувається. Реакція, негативна чи позитивна є водночас емоційною і оцінною, про що засвідчує контекст.

Робочий день має бути коротким на половину. – Ого! (М. Коцюбинський)

Поділяють на вигукові та іменникові.

1) Емоційно-оцінні вигукові слова-речення. Виражають емоційно-оцінне ставлення мовця до певних явищ за допомогою вигуків, словосполук вигукового типу а, о, е, у, ат, ей, ех, ах, ой, ох,тьху, ага, овва, ого, ба, ось як.

Експресивно-модальні значення вигуків розкриваються через ремарки, авторські слова, контекст:

- Ой! – скрикнув Остап, ухопившись за груди, і захитався (М. Коцюбинський).

- Тьху! – лайнувся Тихін, і Ларивон поспішно зник у хаті (К. Пісоцький).

Емоційно-оцінні значення вигуків містять різні відтінки болю, погрозу, страх, сумнів, вагання, докір, невдоволення, недовір’я, гнів, іронію, насмішку, подив, захоплення.

- О! – здивувався Макар. Це Козубенко (Ю. Смолич).

- Ха-ха! – реготала молодь (М. Коцюбинський).

Емоційно-оцінними є слова-речення фразеологізованого типу.

- Де Ян? От тобі й маєш! Він сам послав Яна до Ямищ, женців наймати (Коц.).