Can RESPONDENT Rely on Article 79 CISG and Be Exempted from Obligation to Pay Damages?

Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 610

80. Jakie święto obchodzi się w Polsce 1 listopada? (Какой праздник отмечается в Польше 1 ноября?)

Dzien wszystkich Swietych. Uroczystość Wszystkich Świętych wywodzi się głównie z czci oddawanej męczennikom, którzy oddali swoje życie dla wiary w Chrystusa. Pierwszy dzień listopada jest w Polsce dniem wolnym od pracy, co powoduje, że wiele osób podróżuje nawet na wielkie odległości, aby odwiedzić groby swoich bliskich. Ludzie odwiedzają cmentarze, aby ozdobić groby kwiatami, zapalić znicze i pomodlić się w intencji swoich zmarłych. To święto ma charakter religijny, głównie katolicki, ale dobrym zwyczajem obchodzi je także wiele osób innych wyznań, albo nie wyznających żadnej religii. Jest to wyrazem pamięci oraz oddania czci i szacunku zmarłym.

Перевод: День всех святых. Всех Святых в значительной степени связано с почитанием мучеников, отдавших свои жизни за веру во Христа. В первый день ноября в Польше день от работы, которая означает, что многие люди путешествуют на большие расстояния, даже посещать могилы своих близких. Люди посещают кладбища, чтобы украсить могилы цветы, зажигают свечи и молятся о намерении своих мертвецов. Этот фестиваль является религиозным, в основном католических, но хорошая привычка, она также отмечает многие люди других вероисповеданий или не придерживаются никакой религии. Это выражение памяти и чтить и уважать мертвых.

81. Jaki wielki dzień na początku Wielkiego Postu? (Какой великий день в начале Великого поста?)

Środa Popielcowa - Перевод: Пепельная среда

82. Kim był Karol Józef Wojtyla? (Кем был Ка́роль Ю́зеф Войты́ла?)

Papież Jan Paweł II (Папа Римский Иоанн Павел II)

83. KiedyPolskaprzystąpiła do Unii Europejskiej? (Когда Польша вступила в Европейский Союз?)

1 maja 2004 roku (1 мая 2004 года)

84. Сo ugotować do Wigilij? (Что приготовить на Рождество?)

Karp, makówki, barszcz z uszkami, pierogi z grzybami, piernik, kutia, kompot z suszonych owoców (śliwki, jabłka, gruszki) - Перевод:Карп, мак, борщ спельменями,варениками сгрибами, имбирем,кутья, компот из сушеных фруктов(слив, яблок, груш)

85. Swięto ruchome w kalendarzu chrześcijańskim przypadające 7 dni przed Wielkanocą (Праздник в христианском календаре за 7 дней до Пасхи)

Niedziela Palmowa, święci palmy - Перевод: Вербное воскресенье, светим вербы

86. Ile województw w Polsce? (Сколько воеводств в Польше?)

Reforma administracyjna, która weszła w życie 1 stycznia 1999, ustanowiła 16 województw.
Перевод: Административная реформа, которая вступила в силу с 1 января 1999 года, установлено 16 воеводств.

87. Wymień wszystkie województwa Polskiej (Перечислить все польские воеводства)

województwa	godło	flaga
воеводства	герб	флаг
Dolnośląskie
Kujawsko-pomorskie
Lubelskie
Lódzkie
Lubuskie
Małopolskie
Mazowieckie
Opolskie
Podkarpackie
Podlaskie
Pomorskie
Śląskie
Świętokrzyskie
Warmińsko-mazurskie
Wielkopolskie
Zachodniopomorskie

88. Jaka była nazwa Trzech Króli, i co przynieśli prezenty? (Как звали трёх королей и , что они принесли подарки? Kasper, Melchior, Baltazar (Złoto, kadzidło, mirra)
Переод: Каспар, Мельхиор, Бальтазар (Золото, ладан, мирра)

89. Ile posiłków powinna być na Wigilijnym tabeli? (Сколько блюд должно быть на столе в Рождество?) 12, liczba apostołów. - Перевод: 12, число апостолов.

90. Dlaczego na Stole Wigilijnym umieścić jedną dodatkową jednostkę? (Зачем на столе в Рождество ставят на один лишний прибор больше?) Dla niespodziewanego gościa (lub Dzieciątko Jezus)
Перевод: Для неожиданного гостя (или Младенца Иисуса)

91. Kto był zwycięzcą w bitwie pod Grunwaldem? (Кто стал победителем Грюнвальдской битвы?)
1410 Na polach pod Grunwaldem stoczono największą w historii średniowiecznej Europy bitwę między siłami Zakonu Krzyżackiego a zjednoczonymi oddziałami polsko-litewskimi. Potęga Krzyżaków zostaje ostatecznie złamana.
Преревод: 1410 На полях Грюнвальда величайший бой в истории средневековой Европы, битва между силами Крестоносцев и объединенными польско-литовскими войсками. Власть Крестоносцев, наконец, сломана.

92. ListaUNESCO w Polsce? (Список Всемироного наследия в Польше?)
Na liście Światowego Dziedzictwa UNESCO figuruje 13 polskich obiektów. Są wśród nich fragmenty miast, świątynie, zamek, park i puszcza, muzeum obozu zagłady, a także zabytek techniki. Nie warto podejmować oceny, który z tych obiektów jest najcenniejszy. Można jednak być pewnym, że każdy z nich jest unikatowym skarbem kultury i dziedzictwa Polski.
Перевод: В списке Всемирного наследия ЮНЕСКО перечислены 13 польских объектов. Они включают в себя фрагменты из городов, храмов, замок, парк и лес, музей лагеря смерти и памятники техники. Не стоит принимать оценки, что является наиболее ценных предметов. Однако, вы можете быть уверены, что каждый из них является уникальным сокровищем польской культуры и наследия.

1) Historyczne Centrum Krakowa, 1978 (Исторический центр Кракова)
2) Kopalnia soli w Wieliczce, 1978 (Купяльня соли в Величце)
3) Obozy zagłady w Auschwitz-Birkenau (Oświęcim-Brzezinka), 1979 (Лагеря смерти в Освенциме-Биркенау (Аушвиц-Биркенау))
4) Puszcza Białowieska z Białowieskim Parkiem Narodowym, 1979 (Беловежская пуща в Беловежском национальном парке)
5) Historyczne Centrum Warszawy, 1980 (Исторический центр Варшавы)
6) Stare Miasto w Zamościu, 1992 (Старое место в Замостье)
7) Średniowieczny zespół miejski Torunia, 1997 (Средневековый город Торунь)
8) Zamek Krzyżacki w Malborku, 1997 (Замкок Крыжаски в Мальборке)
9) Kalwaria Zebrzydowska, 1999 (Кальвария)
10) Kościoły Pokoju w Świdnicy i Jaworze, 2001 (Костёл Мира в Свидница и Яворе)
11) Drewniane kościoły Małopolski i Podkarpacia, 2003 (Деревянные костёлы Малопольски и Подкарпаця)
12) Park Mużakowski, 2004 (Парк Мужаковски)
13) Hala Stulecia we Wrocławiu, 2006 (Зал Столетия во Вроцлаве)

Подробно про памятники ЮНЕСКО в Польше

93. Miasto, w którym urodził się Mikołaj Kopernik? (В каком городе родился коперник?)

Toruń (Торунь)

94. Miasto, w którym znajduje się międzynarodowy festiwal folklorystyczny?(Город в котором проходит международный фестиваль фольклора) Zielona Gora (Зелена Гура)

95. Muzeum Hymnu Narodowego w Będominie(Музей Национальный гимна в Бедомне )
Muzeum Hymnu Narodowego w Będominie – oddział zamiejscowy Muzeum Narodowego w Gdańsku, znajdujący się w Będominie na Kaszubach. Muzeum ulokowano w dworze szlacheckim, należącym w latach 1741 - 1783 do rodziny Wybickich. Tam urodził się Józef Wybicki, twórca Mazurka Dąbrowskiego, hymnu państwowego Polski.

Перевод: Музей Национального гимна в Бедомне - за пределами разделе Национальный музей в Гданьске, расположенном в Бедомне на Кашубах. Снаружи музей был расположен в благородство, принадлежащие в годы 1741 - 1783 в семье Wybicki. Там родился Юзеф Выбицкий , основатель польского национального гимна, польского национального гимна.

 

Питання

Держава як форма організації людського суспільства покликана виконувати складні завдання регулювання суспільних відносин. Соціальне управління як вид діяльності людини у будь-якому випадку тісно пов’яза- не із соціальним впливом та взаємовпливом: держави на суспільство, суспільства на державу. Їхні відносини мають суперечливий характер: з одного боку, держава завжди намагається панувати над суспільством, з іншого – вона зацікавлена у формуванні гармонійних відносин, які є запорукою стабільності й соціального миру; держава репрезентує спільний інтерес, а грома- дянське суспільство представляє різні інтереси. Держава уособлює свою волю за допомогою влади (політичної, державної), яка у своєму первинному розу- мінні тісно пов’язана із насиллям. Саме межа насилля держави й міра свободи людини були вирішальними критеріями розвитку цієї форми організації суспільства і тисячі років тому, і тепер. Вплив держави на сус- пільство, громадянина визначається насамперед типом політичного режиму, формою правління та низкою інших чинників. Держава створюється людьми, і за висловом англійського філософа Дж. Локка, «головною метою об’єднання людей у держави і передачі ними себе під владу уряду є збереження їхньої власності». Під влас- ністю філософ розумів життя, свободу й володіння. Р. Нозик у праці «Анархізм, держава, утопія» (1974) писав, що держава має обмежитись функціями захисту людини від грубої сили, обману і грабунку. Функціонування держави в межах суспільства потребує визначення місця людини в системі суспільних відносин.

Слід зауважити, що вплив держави на суспільство здійснюється з урахуванням того, що людина – це не лише особа, а й громадянин. Статус громадянина вона має тільки в державі, її особиста свобода і права можуть бути гарантовані лише законом. Відносини між суспільством, громадянином і держа- вою можна окреслити за допомогою наведеної вище схеми. Конкретний стиль поведінки цих суб’єктів відно- син зумовлений низкою чинників: економічним розвит- ком суспільства, традиціями, рівнем правової й полі- тичної культури населення. Держава за допомогою таких методів здійснення влади, як примус і переконан- ня, керує діяльністю інших суб’єктів політичної систе- ми й спрямовує її в обсязі й мірі, необхідних для виконання найважливіших загально-суспільних зав- дань. Досягається це визначенням прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин, забезпеченням дотри- мання всіма вимог закону, інших правових актів.

Відносини «держава – особа» можна звести до двох теоретичних підходів: 1) індивідуалістичний, особистий, гуманістичний (природно-правовий) підхід. Згідно з ним, особа є метою, а держава – засобом її досягнення. Таке розу- міння поведінки людини в суспільстві відповідає категоричному імперативу видатного німецького філо- софа І. Канта, сутність якого зводиться до максими: «Вчиняй так, щоб ти ставився до людства і в своїй особі, і в особі будь-кого іншого як до мети, і ніколи лише як до засобу». Такі відносини між державою й громадя- нином ґрунтуються на постулаті про те, що права нале- жать людині від природи і є невід’ємними. Завдання держави й суспільства полягає в тому, щоб дотриму- ватися цих прав, не допускати їх порушення, створю- вати умови для їх реалізації. Конкретні зміст і обсяг прав змінюються й розширюються з розвитком сус- пільства, самі ж фундаментальні права залишаються незмінними; 2) державний, статичний (юридично-позити- вістський) підхід ґрунтується на розумінні держави як мети, а особи – як засобу для її досягнення. Його осно- вою є уявлення про те, що свої права людина отримує саме від суспільства й держави, а тому держава висту- пає не лише джерелом, а й гарантом цих прав завдяки закріпленню їх у законі. Отже, право й закон не мають істотних відмінностей; більш того, права особи змі- нюються залежно від державної доцільності. За таких умов панує патерналістський характер відносин між громадянином та державою. Увага! Не слід плутати патерналістську і патріархальну держави. Це близькі, але не тотожні поняття. Сучасна правова держава побудована на гуманістичному підході. Проте в державі завжди є низка чинників, що не сприяють розвитку демократії і навіть становлять для неї загрозу. Одна з таких загроз криється в механізмах державної влади, часто реалізованої недемократичними методами. Через те що державна влада тяжіє до абсолюту, спільнота потребує важелів і «противаг» проти неї. Саме громадянське суспільство є запорукою стримування держави, важливою складо- вою забезпечення балансу влад поряд із її поділом на законодавчу, виконавчу та судову гілки. Громадянське суспільство якраз постає як альтернатива, контрагент державного врядування із властивим йому насиллям, формалізмом, свавіллям бюрократичного апарату. Це не структурна одиниця, а насамперед спосіб життя людей, сфера їхньої свободи, життєдіяльність особистості поза офіційною регламентацією. Питання про межі втручан- ня держави в життя громадянського суспільства обгово- рювалися від часів Н. Макіавеллі, Ш.-Л. Монтеск’є, Г.В.Ф. Гегеля й залишаються предметом наукових супе- речок, партійних змагань тощо. Як відомо, рівень демократизму в кожній країні ве- ликою мірою залежить від характеру взаємо відносин між державою та громадянським суспільством. Саме держава з її великим ресурсним потенціалом здатна створити сприятливі умови для самореалізації суспіль- ства, а може й заблокувати всі його потяги до самостій- них дій. Громадянське суспільство, у свою чергу, є одним з інститутів, покликаних забезпечити ефективне функціонування держави. Тобто певною мірою вони потрібні одне одному і здатні максимально розкрити свій потенціал лише в умовах демократії. У су часному цивілізованому суспільстві скла- даються партнерські відносини між державою та грома- дянським суспільством, зумовлені нормами суспільного життя й «пра вилами гри», застосовуваними в політич- ній сфері. Характер домінантних відносин між грома - дянським суспільством і державою й визначає рівень демократизму суспільства загалом. Про це свідчить історія. У чому полягає взаємопідтримка демократичної держави та громадянського суспільства? Давні народи не приділяли великої уваги особистим правам людини. Громадянське суспільство, яке стано- вить сферу особистої діяльності людини, ще не було окремим союзом – особа поглиналася державою. Тому і свобода полягала насамперед у праві участі грома дян у державному управлінні. Хоча вже за стародавніх часів римський громадянин був захище ний законом від свавілля володарів. Наприклад, його не можна було розіп’ясти на хресті, оскільки це вважалося ганьбою. У середні віки, навпаки, превалювало індивідуаліс- тичне начало. Громадянське суспільство, своєю чергою, поглинуло державу, внаслідок чого особисті права розширилися не на користь державної влади. Це призводило до зловживань, найвищим виявом яких було право приватних війн. У цей період сваволя особи розвивалася на користь сильних і призводила до пригнічення слабких. Тільки за Нового часу держава знову посіла належне їй місце в суспільному союзі, не погли наючи, однак, громадянського суспільства, проте надавши йому відпо- відну самостійність. Отже, рівновага між громадянським суспільством і державою є важливим чинником стабільного демократичного розвитку. Пригадайте, які права існували в Україні часів Русі та козацтва. У процесі історичного розвитку громадянського суспільства та взаємодії його інститутів зі структурами держави у ХХІ ст. спостерігається стійка тенденція переходу від антагоністичних, конфронтаційних форм взаємодії до дедалі більшого утвердження принципів соціального діалогу та партнерства у практиці країн, що обрали демократичний шлях. Розглядаючи місце і роль держави в політичній системі суспільства, потрібно передусім зупинитися на проблемі співвідношення держави й суспільства (насамперед громадянського) – як суспільства громадян разом з державою розвинуті правові відносини. Визначальними у відносинах держави і громадянського суспільства є такі принципи: сприяння формуванню громадянського суспільства з боку держави; забезпечен- ня державою рівних можливостей для всіх суб’єктів у всіх сферах суспільного життя; чітке законодавче окрес- лення меж можливого державного втручання у справи людини й суспільства. Проблеми взаємозв’язку держави, суспільства та індивіда є визначальними для будь-якого соціуму. Такими вони є і для України за умов побудови демократичної, правової, соціальної держави й формування громадянського суспільства.

Питання

Людина є головним суб’єктом політики, здатним брати участь у політичному житті, впливати на владу. Ставлення людини до влади та держави залежить від рівня її політичної та правової культури й може набувати різних форм – від свідомого схвалення до стихійного заперечення. Між громадянами і державою існують такі форми відносин: компроміс, консенсус, конформізм, політичний екстремізм, політичний конфлікт. Іноді у стосунках між громадянами й державою спостерігається політичне відчуження – процес, що характеризується сприйняттям політики, держави, влади як сторонніх, чужих сил, які панують над людиною, пригнічують її. Важливим атрибутом сучасної держави є інститут парламентаризму. Саме через своїх представників громадяни беруть участь не тільки у формуванні органів влади, а й у прийнятті політичних та державних рішень. Ефективним каналом реалізації волі громадян, їхньої участі у виробленні державної політики є політичні партії й громадські організації. Саме політична діяльність індивідів, через яку вони реалізують свої найрізноманітніші інтереси, є одним з найголовніших способів впливу на державу. Політична діяльність індивідів реалізується через професійну політичну діяльність (виконання обов’язків народного депутата, державного чиновника, наділеного владними повноваженнями, лідера політичної партії та ін.) і політичну участь, яка може здійснюватися в різних формах колективної та індивідуальної поведінки (вибори, референдуми, демонстрації, мітинги, акції громадянської непокори тощо). Форми політичної діяльності й участі залежать від політичного режиму, типу політичної культури громадян і рівня правосвідомості. Найважливішою соціальною функцією держави є врахування інтересів широких верств населення. Однак уряд не зможе ефективно задовольняти колективні потреби, не знаючи їх характеру. Тому зміцнення суспільних інститутів слід розпочинати з наближення держави до людей. Це означає, що народ має брати участь у виробленні державної політики на різних рівнях і що індивідуальні споживачі повинні отримати змогу висловлюватися, так само як і організації приватного сектору та інші групи громадян – мати право голосу. Все це може відбуватися за децентралізації державної влади і рівномірного (оптимального) розподілу ресурсів між владою та суспільством. На певному етапі розвитку державу почали розглядати як утворення, вороже громадянському суспільству. Ця тенденція особливо простежувалася у суспільній думці кінця ХХ ст. – після повалення тоталітарних режимів й розпаду Радянського Союзу. У той час панувало уявлення, що надцентралізація, притаманна тоталітарним і авторитарним режимам, має бути замінена децентралізацією. Яким чином децентралізація держави впливає на життя її громадян? Децентралізація має сенс, якщо вона сприяє підви- щенню ефективності діяльності держави, насамперед на місцях. Проте щодо цого є певні застереження. Децентралізація надає можливість для тиску на державні структури, щоб змусити їх відтворювати суспільні послуги відповідно до вимог часу, а також сприяє підзвітності на місцях і розвитку економіки в регіонах. Але тут є приховані небезпеки. На думку фахівців, центральний уряд, що визначає стратегічний курс розвитку, може втратити контроль над макроекономічною ситуацією через відсутність скоординованих рішень, прийнятих на місцевих рівнях. Може поглибитися нерівність між регіонами, що підвищить економічне й соціальне напруження. Місцеві органи влади можуть потрапити також під вплив специфічних (егоїстичних) інтересів, що часом призводить до зловживання державною владою й навіть до того, що уряд менше реагуватиме на потреби людей і звітуватиме про свої дії. Таким чином, децентралізація без належної організації інститутів громадянського суспільства та самовря- дування на місцях, забезпечення прозорості дій центральної влади не лише не сприятиме демократизації, а й навпаки, може призвести до руйнування державної структури, провокувати відцентрові тенденції, регіональний егоїзм та сепаратизм. Вектор централізації або децентралізації не має самодостатньої цінності поза конкретного історичного контексту. Тому доцільніше говорити про ефективну державу, яка мусить бути сильною й демократичною, здатною забезпечити підтримання прав і свобод індивіда, належний рівень життя, стимулювати ініціативу, позитивну активність та самоврядування громадян. Важливим каналом залучення громадян до участі у здійсненні владних та суспільно значущих повноважень є громадські організації. Вони є не лише «становим хребтом» громадянського суспільства, а й вагомим чинником демократизації суспільних відносин. Це пояснюється характером їхньої взаємодії з державою, де переважають дискурсивні, діалогові відносини, що є запорукою досягнення стану консолідованої демократії. Об’єднуючись у громадські організації, трудові клективи, громадяни безпосередньо впливають на державу через участь у формуванні представницьких (законодавчих) органів державної влади. Керівні органи громадських об’єднань можуть наділятися правом законодавчої ініціативи. Як свідчить практика, вплив громадських організацій в Україні на прийняття політичних рішень та здійснення державної політики неоднозначний. Це пояснюється браком сталої демократичної традиції, особливостями процесів суспільно-політичної трансформації. За слабкої структуризації суспільства, відсутності стабільних організованих груп інтересів громадські об’єднання разом з політичними партіями є водночас і лобістськими організаціями, і групами тиску на владні структури, й каналами взаємодії держави та суспільства. Які важелі впливу на державу мають громадські організації? Більшість громадських організацій можна класифікувати як групи інтересів або групи тиску. На відміну від політичних партій ці групи не праг нуть політичної відповідальності, не ставлять собі за мету завоювання державної влади, а обмежуються лише впливом на неї. Найпоширенішими форма ми такого впливу є підготовка звернень до законодавців або представників адміністрації, організація відповідних кампаній у засобах масової інформації, проведення демонстрацій, маршів, пікетувань, інших публічних акцій. Важливим інститутом громадянського суспільства, які захищають права і свободи громадян насамперед у галузі трудових відносин, є профспілки. Ці організації не є ані державними, ані політичними. Політичного характеру їхні дії набувають під час співпраці з державою у форматі соціального партнерства, коли вони залучаються до формування та затвердження державного і регіональних бюджетів, а також у межах корпоративних угод за участю державних структур. У разі цілеспрямованого, тривалого недотримання державними органами або іншими суб’єктами трудових відносин угод і домовленостей щодо соціальних стандартів або умов праці, профспілки також залишають за собою право на проведення політичних акцій: вимог щодо відставки певних посадових осіб або органів влади, страйків, маніфестацій, блокувань державних установ та ін. У чому полягають функції профспілок? Усі ці інституційні об’єднання громадян не лише здатні певним чином реагувати на дії влади. Вони також сприяють наданню більшої легітимності демократії, висловленню політичних інтересів, покращенню інформованості, підвищенню довіри громадян до уряду. Однак водночас демократична влада повинна мати певний ступінь автономії від зазіхань різних груп – для того, щоб ухвалювати й проводити в життя непопулярні рішення. Більш того, діяльність груп інтересів може йти на шкоду інтересам суспільства, зокрема, коли групи, що володіють значними матеріальними ресурсами і могутніми важелями впливу на процеси вироблення та прийняття політичних рішень, намагаються підмінювати державні інтереси власними. Великий потенціал ефективної співпраці держави та суспільства у вирішенні багатьох проблем мають колективні органи, до яких входять представники владних структур та громадськості. Зі зростанням соціальної активності громадян, виникненням численних зацікавлених груп, громадських об’єднань та потребою спрямування процесів демократизації в правове та організоване річище, постала необхідність у формуванні структур, які сприяли б координації зусиль державних органів та громадськості. В їх компетенції – створення ефективних організаційних і правових умов для всебічної реалізації громадянами їхнього конституційного права на участь в управлінні, забезпечення відкритості діяльності органів виконавчої влади, врахування громадської думки не лише у процесі підготовки рішень, а й на етапі їх виконання. Не втрачає актуальності й здійснення постійного діалогу з усіма соціальними групами громадян, надання можливостей для вільного та об’єктивного висвітлення проблем, що турбують людей, у засобах масової інформації, повніше врахування позицій політичних партій та суспільно-політичних об’єднань, широких кіл громадськості під час вироблення регіональної політики. Серед механізмів і процедур, спрямованих на ефективне партнерство влади та громади, можна виокремити три головних напрями: робота зі зверненнями громадян, інформування населення про діяльність органів влади та місцевого самоврядування і спільна робота в колективних органах (радах, колегіях, комісіях, комі- тетах та ін.). Важливим напрямом роботи державних інститутів є організація консультацій. Цей вид громадянської активності не можна стовідсотково відносити саме до полі- тичної участі. Консультування передбачає використання механізмів (консультативні комітети, громадські та координаційні ради), які дають змогу доводити думку громади до тих, хто має право приймати рішення. Ключова особливість консультування полягає в тому, що політики не зобов’язані слідувати висловленим їм рекомендаціям: вони погоджуються слухати, але діяти відповідно до того, що почують, не повинні. Саме до такого виду участі належить діяльність громадських дорадчих комітетів. Однак, як свідчить практика, значна частина гро- мадських комітетів і рад існує лише формально й створююся владою з метою демонстрації нібито її демократичності, а фактично – для маніпулювання масовою свідомістю. До роботи в таких утвореннях запрошуються активісти громадських організацій, але реального впливу на політику вони часто не мають. Як перетворити консультування у дієвий спосіб співпраці громадян та держави? Отже, незважаючи на критику, держава залишається основною формою співжиття людей та організації суспільства. Проте упродовж історичного розвитку людство вибудовувало модель ідеальної держави та наполегливо до неї рухалось. Саме демократична, правова та соціальна держава є основним суспільним ідеалом на сучасному етапі. Це той дороговказ, у напрямі якого крокують більшість сучасних демократичних країн.