Тест із підтеми

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1066

1. У літнє півріччя відмінності у надхо­дженні сумарної сонячної радіації між низькими і високими широтами згла­джуються через:

Абільшу тривалість освітлення у високих широтах;

Бзменшення різниці у куті падіння сонячних променів.

2. Різницю між усією поглинутою сонячною радіацією і величиною теплового випромінювання Землі називають:

А сумарною радіацією; Брадіаційним балансом;

В прямою радіацією; Грозсіяною радіацією.

3. Для більшості територій Землі річний радіаційний баланс має:

А додатні значення; Бзначення близькі до нуля;В від’ємні значення.

4. Середня річна температура повітря приземного шару тропосфери для всієї земної кулі становить:

А +26°; Б+18°;В +14°; Г–10°.

5. Середні річні температури повітря приземного шару тропосфери на широтах 40° обох півкуль знаходиться в інтервалі:

А +24–+27°; Б+22–+25°;В +12–+14°; Г+5–+6°.

6. У південній півкулі середні річні температури повітря на всіх широтах у порівняні з північною півкулею:

А однакові; Бнижчі;В вищі.

7. У сонячний день влітку над поверхнею води повітря порівняно з повітрям над прилеглим суходолом:

Азначно тепліше; Бдещо тепліше Впрохолодніше.

8. Лінії на карті, що сполучають точки на земній поверхні з однаковою середньомісячною температурою, називають:

Аізобарами Бізобатами Візотермами.

9. Середні температури липня прийнято позначати на кліматичних картах ізотермами:

Асинього кольору Бчервоного кольору Вчорного кольору.

10. У якій півкулі ізотерми січня та липня йдуть плавно і майже в широтному напрямку?

А північній; Бпівденній.

11. У якій півкулі середня температура повітря приземного шару в липні +10°, а у січні +17°?

А північній; Бпівденній.

12. Біля екватора середньомісячні температури липня і січня близькі до:

А+ 27°С; Б+ 21°С В+ 16°С.

13. Біля північного полюса середні температури січня близькі до:

А– 4°С; Б–10°С; В –19°; Г–71°.

14. Найнижчі температури приземного шару повітря відзначені у північній півкулі:

Апоблизу Північного полюса Бу Східному Сибіру Ву Центральній Азії.

15. Встановіть відповідність між складовими процесу теплообміну між Землею та космосом та їх особливостями:

А максимальна величина у тропічних пустелях сягає близько 850 Дж/м² (200 ккал/см²) за рік;

Б спричиняє значне охолодження земної поверхні впродовж ночі;

В при хмарному небі досягає максимальних величин;

Г середні величини у південній півкулі на всіх широтах нижчі, ніж у північній;

Д різниця між усією поглинутою сонячною радіацією і величиною випромінювання, яке спрямоване у космос.

16.Розташуйте характеристики температури приземного шару повітря у послідовності зростання географічної широти територій, у межах яких вони проявляються:

17. Вкажіть твердження, які правильно характеризують розподіл температур приземного шару повітря земної кулі:

Тиск атмосфери і його вимірювання. Вітри та їхнє походження. Загальна циркуляція атмосфери. Пасати та інші постійні вітри

Повітря, що оточує Землю, має масу, а тому спричиняє тиск на земну поверхню. 1 л повітря на рівні моря важить 1,333 г. Отже, на кожний квадратний сантиметр земної поверхні атмосфера тисне із силою 1,333 кг. Цей середній тиск повітря на рівні моря відповідає вазі ртутного стовпчика заввишки 760 мм з перетином 1 см². Його приймають за нормальний. Зараз тиск повітря частіше вимірюють також у гектопаскалях (гПа). 1 мм ртутного стовпчика тиску становить 1,333 гПа. Отже, щоб перевести міліметри у гектопаскалі, треба міліметри тиску помножити на 1,333. Нормальний тиск повітря у гектопаскалях становить 1013 гПа.

Величина тиску змінюється залежно від температури повітря і висоти над рівнем моря. Оскільки при нагріванні повітря розширюється, а при охоло­дженні стискується, то тепле повітря легше (спричиняє менший тиск), ніж холодне. З підняттям угору повітря тиск зменшується в основному через те, що менша висота стовпчика його припадає на одиницю площі. Тому у високих горах тиск значно менший, ніж на рівні моря. Вертикальний відрізок, через який атмосферний тиск зменшується на оди­ницю, називається баричним ступенем. У нижніх шарах атмосфери біля поверхні тиск зменшується при­близно на 10 мм на кожні 100 м підняття.

Для вимірювання тиску використовують ртутний стовпчиковий баро­метр, а у польових умовах – металевий барометр-анероїд. Останній склада­ється з металевої коробочки, з якої викачане повітря. При збільшенні атмосферного тиску дно коробочки здавлюється, а при зменшенні розги­нається. Ці зміни передаються на стрілку, що переміщається за круговою шкалою.

У розподілі тиску на земній поверхні також виявляється зональність. Загальна планетарна схема розподілу тиску така: уздовж екватора простя­гається пояс зниженого тиску; до півночі і до півдня від нього на 30–х широтах – пояси підвищеного тиску; далі на 60°–70° пн. і пд. ш. – пояси зниженого тиску й у приполярних районах – області підвищеного тиску.

Реальна картина розпо­ділу тиску набагато складніша, оскільки на це впливає передусім відмінність теплообміні над суходолом і поверхнею океану, але така спрощена схема дозволяє зрозуміти причини виникнення постійних вітрів. Адже, нерівномірний розподіл тиску на земній кулі викликає переміщення повітря з області підвищеного тиску в область зниженого тиску. Такий рух повітря в горизонтальному напрямку називається вітром. Чим більша різниця тисків, тим сильніше дме вітер. Сила вітру оцінюється у балах: від 0 до 12.

Напрямок вітру визначається за тією стороною горизонту, звідкіля він дує. Вітер змінюється залежно від зміни тиску. Величезний вплив на його напрям має також обертання Землі навколо своєї осі, внаслідок чого вітер відхиляється від свого початкового напрямку в північній півкулі праворуч, а в південній — ліворуч.

Вітри, що спостерігаються над земною поверхнею, дуже різноманітні. Їх поділяють на три групи: місцеві вітри, викликані місцевими умовами (тем­пе­ратурою, особливостями рельєфу); вітри циклонів і антициклонів; вітри, що є частиною загальної циркуляції атмосфери. Загальну циркуляцію атмо­сфери створюють найбільші повітряні потоки планетарного масштабу, що захоп­­люють усю тропосферу і нижню стратосферу (приблизно до 20 км) і харак­те­ри­зуються відносною сталістю. У тропосфері до них відносяться пасати, західні вітри помірних широт і східні вітри приполярних областей, а також мусони. Причиною цих планетарних переміщень повітря є також різниця тиску.

Над екватором формується пояс зниженого тиску через те, що тут повітря тепле впродовж року і воно, переважно, підіймається вгору (домінує висхід­ний рух повітря). У верхніх шарах тропосфери воно охолоджується і розті­кається у напрямку до високих широт. Якщо б не існувало добового обертання Землі, то воно б, можливо, рухалося до полярних широт, де завжди панує холодне і важке повітря, а отже, високий тиск і низхідний рух повітря. Однак сила Коріоліса, відхиляючи повітряні потоки, що йдуть у верхній тропосфері від екватора у північному напрямку, надає їм на 30-х широтах західного нап­рямку, заставляючи руха­тись тільки вздовж паралелей. У південній півкулі до таких же наслідкив приводить відхилення повітря верхніх шарів уліво. На 30-х широтах охолоджене повітря з екватора зазнає низхід­ного руху, спричиняючи високий тиск (хоч біля поверхні температури повітря навіть вищі, ніж на екваторі). Ці субтропічні пояси високого тиску слугують основними «вітророзділами» на Землі. Від них об’єми повітря нижнього шару тропосфери спрямовуються як до екватора, так і в бік помірних широт.

Спрямовуватись з 30-х широт до помірних повітря може тому, що тут тиск нижчий. Порівняно із субтропічними він нижчий завдяки тому, що сюди не доходить охолоджене повітря, яке піднялось над екватором. Високий тиск у приполярних широтах є закономірним наслідком того, що холодне повітря тут завжди важке (чинить великий тиск). Отже, у помірних широтах тиск нижчий у порівнянні як із 30-ми, так і приполярними широтами. Завдяки переважно вищим температурам, ніж у приполярних широтах, повітря на широтах 60°–70° пн. і пд. ш. має висхідний характер У верхніх шарах здебільшого воно спрямовується до полюсів, у меншій мірі до 30-х широт.

З кожної області високого тиску у кожну найближчу область зниженого тиску у приповерхневому шарі тропосфери спрямовуються постійні вітри. Вітри, що відзначаються великою стійкістю напрямку і швидкості, протягом усього року дмуть від поясів високого тиску (25—35° пн. і пд. ш.) до екватора нази­ваються пасатами. Внаслідок обертання Землі навколо своєї осі вони відхи­ляються від попереднього напрямку: у північній півкулі вони дмуть з північного сходу на південний захід, а в південній — з південного сходу на північний захід.

Вітри, що дмуть від субтропічних поясів високого тиску в напрямку до полюсів, відхиляючись вправо або вліво залежно від півкулі, змінюють свій напрямок на західний. Тому в помірних широтах переважають західні вітри, хоч вони й не такі сталі, як пасати.

З областей високого тиску полярних широт у напрямку до помірних широт з порівняно низьким тиском також дмуть постійні вітри. Зазнаючи дії сили обертання, вони у північній півкулі є північно-східними, а у південній – південно-східними.