Тест із підтеми

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1202

1. Корисні копалини осадового походження:

2. Корисні копалини магматичного походження:

Тест із підтеми

1. Уся повітряна оболонка, яка оточує земну кулю і пов’язана з нею силою тяжіння називається:

Атропосферою Бстратосферою; Векзосферою Гатмосферою.

2. Основну частину (78%) газового складу атмосфери становить:

Акисень Бвуглекислий газ Вазот; Гінертні гази.

3. Кисень в атмосфері становить:

А78% Б21%; В0,9% Г0,03%.

4. Вміст вуглекислого газу в атмосфері становить:

А78% Б21%; В0,9% Г0,03%.

5. Вкажіть коротко­хвильові промені, які найбільше розсіюються повітрям атмосфери

Азелені Бфіолетові; Вчервоні; Гжовті.

6. Поло­вина маси атмосфери припадає на нижніх

А5 км Б20 км; В50 км; Г100 км.

7. Верхню межу атмосфери умовно проводять на висоті близько:

А50 км Б80 км В20000 км Г1000 км.

8. Найнижчий і найщільніший шар атмосфери – це:

Атропосфера Бстратосфера Втермосфера Гмезосфера.

9. Вкажіть шар атмосфери, який поширюється в основному, до висоти 50 км, а температури з висотою у ньому підвищуються:

Атропосфера Бстратосфера Втермосфера Гмезосфера.

10. Від згубної дії шкідливих променів Землю захищає:

Аозоновий шар Бвуглекислий газ Вводяна пара Газот.

11. Зовнішній шар атмосфери – це:

Аекзосфера Бтропосфера; Встратосфера Гмезосфера.

12.Встановіть відповідність між шарами атмосфери та їх особливостями:

Аповітря дуже іонізоване, температура з висотою підвищується до 2000°;

Бверхню межу проводять на висоті 18 км над екватором та 8–12 км — над полюсами;

Втемпература повітря в підвищується з висо­тою в середньому на 1–2° на 1 км, від –40° (–70°) до 0° і вище на верхній межі;

Ггустина повітря на висоті 3000 км близька до густини речовини в міжпланетному просторі;

Дхарактеризується зниженням температури від 0° до –90°С;

13.Розташуйте назви газів у послідовності від найбільшої до меншої об’ємної частки їх у складі атмосфери Землі:

14.Встановіть послідовність розміщення шарів атмосфери починаючи від найнижчого:

15. Вкажіть твердження, які правильно характеризують тропосферу:

Сонячна радіація та її розподіл в атмосфері й на земній поверхні

Сонце випромінює величезну кількість енергії у всіх напрямках. Випромінювання Сонцем світла і тепла називають сонячною радіацією. Лиш маленьку частку її отримує Земля. Вона в 2,2 мільярди разів менша від загальної кількості енергії, яку випромінює Сонце. Однак за добу поверхня земної кулі дістає від нього більше тепла, ніж його могло б дати все паливо, використане людством за 1000 років при теперішній річній витраті.

Енергія переноситься до Землі через міжпланетний простір у виг­ляді електромагнітних хвиль різної довжини. Найбільше енергії (48%) до Землі приносять від Сонця короткі хвилі. Їх називають видимим випро­мінюванням абосвітлом. Довгі, або теплові хвилі приносять на Землю менше енергії (45%). Ще 7% енергії надходить у формі дуже коротких електромагнітних хвиль – ультрафіолетового випромінювання

Сонячна радіація, перш ніж досягти земної поверхні, проходить довгий шлях в атмосфері. Долаючи його, вона значною мірою поглина­ється і розсі­юється повітряною оболонкою. Радіація, яка безпосередньо досягає земної поверхні у вигляді прямих променів, називається прямою радіацією. Частина радіації, яка розсіюється в атмосфері краплинками води, твердими частинками, також потрапляє на поверхню Землі у формі розсіяної радіації. Сукупність прямої і розсіяної радіації, що надходить на земну поверхню, називається сумарною сонячною радіацією.

Атмосфера погли­нає близько 20% сонячної радіації, що надходить на її верхню межу. Ще 34% її (відбита радіація) відбивається від атмо­сфери і поверхні Землі. Решту 46% від усієї радіації, що поступила на верхню межу атмосфери, поглинає земна поверхня (24% становить радіація, яка поступила у вигляді прямої і 22% – розсіяної). Таку радіа­цію називають поглинутою. Величину сумарної чи поглинутої радіація визначають у Дж/м² за рік. Вона показує скільки джоулів енергії отримав чи поглинув 1 м² горизонтальної земної поверхні.

Відношення інтенсивності відбитої сонячної радіації до інтенсивності всієї променистої енергії Сонця, яка надходить на верхню межу атмосфери, називають альбедоЗемлі і виражають у відсотках. Отже, альбедо нашої планети разом з її атмосферою складає в середньому 34% (26% всієї енергії відбиває атмосфера і 8% земна поверхня). Величина альбедо на різних широтах має значні відмінності, пов’язані з кольором поверхні, рослинністю, хмарністю тощо. Ділянка поверхні, вкрита свіжим снігом, відбиває 80–85% радіації, трав’яною рослинністю і піском – відповідно 26 і 30%, а водою – лише 5%.

Кількість отримуваної окремими ділянками Землі сонячної енергії зале­жить, насамперед, від кута падіння сонячних променів. Чим прямовисніше падають вони (тобто більша висота Сонця над горизонтом), тим більша кількість сонячної енергії потрапляє на одиницю площі.

Залежність величини сумарної радіації від кута падіння променів обумов­лена двома причинами. По-перше, чим менший кут падіння сонячних променів, тим на більшу площу розподіляється даний потік світла і тим менше енергії припадає на одиницю поверхні. По-друге, чим менший кут падіння, тим довший шлях проходить промінь в атмосфері, тим більшим буде ослаблення його. Коли Сонце своїм нижнім краєм торкається лінії горизонту, сонячне проміння проходить в атмосфері шлях майже у 35 разів довший, ніж коли воно знаходиться у зеніті.

Впливає на величину сонячної радіації, яка потрапляє на земну поверхню, і прозорість атмосфери, особливо хмарність. Залежність сонячної радіації від кута падіння сонячних променів та прозорості атмосфери обумовлює зональ­ний характер її розподілу. Відмінності у величині сумар­ної сонячної радіації на одній широті спричинені, в основному, хмарністю.

Кількість тепла, що надходить на земну поверхню, визначають у кало­ріях на одиницю площі (1 см²) за одиницю часу (1 рік).

Прозоре повітря мало затримує сонячні промені. Під впливом променевої енергії сонця нагріваються верхні шари атмосфери. Температура повітря в тропосфері визначається нагріванням її від земної поверхні.

Поглинута сонячна радіація затрачається на процес фотосинтезу у зелених рослинах, випаровування води і нагрівання тонкого приповерхне­вого шару Землі. Нагріта земна поверхня передає тепло в природне довкілля за допомогою теплопровід­ності, конвекції та випромінювання.

Дуже тонкий приземний шар тропосфери отримує тепло від земної поверхні способом теплопровідності, а тому температура його значно вища. Нагріте повітря стає легшим і підіймається вгору, а холодніше і важке його заміщує. Цей процес називається конвекцією. Завдяки ньому прогріваються вищі шари повітря тропосфери.

Земля, маючи температуру поверхні значно вищу абсолютного нуля, випромінює енергію у вигляді довгохвильового теплового випромі­нювання. Атмосфера, володіючи парниковим ефектом, затримує частину цього випромінювання, і в результаті повітря нагрівається. Суть даного ефекту полягає в здатності про­пускати сонячну короткохвильову радіацію на земну поверхню, але затриму­вати, головним чином завдяки водяній парі і вуглекислому газу, теплове випромінювання Землі.

Отримують тепло вищі шари тропосфери також за рахунок енергії, що вивільняється при конденсації водяної пари під час утворення хмар.