Questions

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 760

ПОСИЛЕННЯ НАСТУПУ ЦАРИЗМУ НА ПРАВА ГЕТЬМАНЩИНИ

ТА ПОСТУПОВА ВТРАТА ЇЇ АВТОНОМІЇ”

Мета: Охарактеризувати політику російського царизму щодо України, суть якої полягає в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати українські землі до складу імперії. Розглянути основні напрями діяльності українських гетьманів І.Скоропадського, П.Полуботка, Д.Апостола, К.Розумовського, що слугуватиме усвідомленню тому, що їх потуги по збереженню автономії Української держави були слабшими, ніж наступ самодержавства на українську козацьку державність.

План

1. Обмеження влади Лівобережного гетьмана. Введення російського адміністративного устрою в 1708-1709 рр.

2. Ліквідація гетьманства в 1722 р. Павло Полуботок.

3. Перша Малоросійська колегія: склад, функції, місце в системі місцевого адміністративного управління.

4. Відновлення гетьманства в Україні. Данило Апостол.

5. Друга ліквідація гетьманства. „Правління гетьманського уряду” (1734-1750 рр.).

6. Проект кодексу законів „Права, за якими судиться малоросійський народ” (1744 р.).

7. Гетьманщина за часів гетьманування К. Розумовського (1750-1764 рр.).

8. Остаточна відміна гетьманства. Друга Малоросійська колегія.

9. Поділ Гетьманщини на намісництва. Нова структура адміністративного управління.

ІНДЗ

1. Пояснити терміни: генерал-губернаторство, гетьманські статті XVIІ-XVIII ст., Малоросія, Малоросійська колегія.

2. Скласти хронологічну таблицю „Гетьмани України”.

Реферати:

Гетьман Павло Полуботок.

Гетьман Данило Апостол.

Гетьманування Кирила Розумовського.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

У першому питанні потрібно дати характеристику гетьманування І.Скоропадського (1646-1722 рр.). З 1706 р. він обіймав посаду полковника Стародубського полку. А у зв’язку із антимосковським виступом гетьмана І.Мазепи, 6 листопада 1708 р. на раді у Глухові за велінням царя Петра І був поставлений на гетьманство. Як людина твердих консервативних переконань, обережний і дипломатичний, І Скоропадський був виразником інтересів козацької старшини. Зміцнив особисту гетьманську владу і залишився лояльним царським васалом. За його потурання розпочався форсований наступ царизму на українську автономію. Характерними рисами цього процесу були: обмеження влади гетьмана та контроль за нею (гетьманську резиденцію перенесено ближче до російських володінь, з Батурина до Глухова, до гетьмана приставлено російського резидента – наглядача); економічні обмеження (значну частину українських товарів дозволялося вивозити лише до російських портів в т.д.); експлуатація демографічного потенціалу (на будівництво Ладозького каналу у 1721 р. було направлено 10 тис. козаків, третина з яких загинула; 1725 р. під час Дербентського походу з 6 790 козаків померло чи загинуло 5 183 козаки); культурні обмеження, що проявлялись в обмеженні української мови. Збільшувалась кількість російських землевласників в Україні, у володіннях яких поширювалось кріпацтво.

З 1708 р. в Україні запроваджується губернський адміністративний устрій, який спочатку співіснував з поділом території на полки і сотні.

Ще за життя гетьмана І.Скоропадського була створена Малоросійська колегія.

Відповідь на друге питання є логічним продовженням першого. Потрібно підкреслити, що після смерті І.Скоропадського у 1722 р. царський уряд заборонив обрання нового гетьмана. Сенатським указом наказним гетьманом призначено Павла Полуботка (бл. 1660-1724 рр.), полковника Чернігівського полку у 1706-1724 рр. Козацька старшина, очолювана П.Полуботком, «докучала» цареві з проханням про вибори гетьмана та скаргами на президента Малоросійської колегії С.Л.Вельямінова, який взяв під свій контроль збір податків і заборонив Генеральній військовій канцелярії відправляти в полки універсали без його підпису. В свою чергу Вельямінова скаржився цареві на протидію старшини. Конфлікт загострювався. У травні 1723 р. П.Полуботок направив до царя старшинську депутацію із документами, які спростовували наклепницький характер звинувачень Вельямінова. Цар викликав П.Полуботка, генерального суддю І.Черниша та ін. до Санкт-Петербургу, де вони були арештовані. П.Полуботка у жовтні 1723 р. ув’язнено в Петропавловській фортеці, де він і помер.

Третє питання – це розповідь про першу Малоросійську колегію, яка являла собою центральний орган російської колоніальної адміністрації в Україні. Запроваджена указом Петра І від 16 травня 1722 р. Серед мотивів її утворення називались такі: недоліки внутрішнього управління в Гетьманщині; недосконалість судочинства та податкової системи; необхідність захисту українського люду від утисків старшини.

Знаходилась Малоросійська колегія у Глухові, складалася із шести російських офіцерів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. До її складу входили: президент, віце-президент, 4-5 радників, 4 асесори. Мала цілий штат службовців, до якого входили секретарі, нотаріус, перекладач, копіїсти, регістратори, канцеляристи тощо – всього 39 осіб.

Перша Малоросійська колегія мала функції вищої судової інстанції, контролювала збирання податків, здійснювала нагляд за козацькою старшиною, організовувала розквартирування російських військ на території Гетьманщини. Вона підміняла діяльність гетьманського уряду, її утворення фактично означало ліквідацію основних засад Переяславського договору 1654 р. і наступних договірних статей українських гетьманів з російськими царями.

Складаючи відповідь на четверте питання, необхідно підкреслити, що у зв’язку з наближенням війни з Туреччиною, московський уряд прагнув залучити на свій бік козацтво. Малоросійська колегія була ліквідована і дозволено обрання нового гетьмана.

Першого жовтня 1727 р. на раді у Глухові гетьманом обрано Данила Апостола (1654-1734 рр.), який очолював старшинський уряд упродовж 1727-1734 рр. Данило Апостол їздив у 1728 р. на коронацію царя Петра ІІ, де й подав петицію про відновлення державних прав України на основі Березневих статей 1654 р. У відповідь на гетьманську петицію російський уряд видав т.зв. «Рішительні пункти» 1728 р., які, ставши своєрідною конституцією Гетьманщини значно обмежували гетьманську владу і політичну автономію Лівобережної України. Данило Апостол здійснив ряд управлінських і соціально-економічних реформ, які значно упорядкували державне життя Гетьманщини. У 1729-1731 рр. було проведено Генеральне слідство про маєтності, під час якого на основі документів і повідомлень старожилів було визначено і повернуто в державне користування рангові землі. Проведена реорганізація фінансової системи, вперше встановлено точний бюджет державних видатків. Проведена судова реформа, зокрема встановлено порядок апеляції у судових справах. Гетьман Д.Апостол поставив перед російським урядом вимогу скасування заборони на експорт зерна, воску, шкіри, прядива і т.д. Було відновлене право гетьмана призначати полковників. Серед важливих заходів відновлення української державності були і такі: зменшено кількість росіян в адміністрації; обмежено до шести кількість російських полків в Україні; Київ переведено з-під влади генерал-губернатора під юрисдикцію гетьмана; повернуто під гетьманську владу запорожців, які з 1708 р. змушені були жити на території Кримського ханства. Загалом, гетьманування Д.Апостола позначено прагненням гетьмана зменшити російський тиск на Україну.

П’яте питання доцільно розпочати з того, що після смерті Д.Апостола 15 січня 1734 р. російський уряд знову заборонив обрання гетьмана. Для управління Гетьманщиною був створений спеціальний орган – «Правління гетьманського уряду», що діяв у 1734-1750 роках. Правління складалося із 6-х осіб: трьох росіян і трьох українців. З російського боку: князь О.Шаховський, князь І.Барятинський та полковник Гур’єв; з українського боку – генеральний обозний Яків Лизогуб, генеральний осавул Федір Лисенко, генеральний підскарбій Андрій Маркович. А фактично влада перейшла до О.Шаховського.

Діяльність цього органу привела до посилення контролю і втручання з боку російського уряду у внутрішні справи Гетьманщини.

У шостому питанні потрібно охарактеризувати першу спробу кодифікації законодавства в Україні, реалізація якої вилилась у підготовку проекта збірника правових норм «Права, за якими судиться малоросійський народ» ( 1743 р.). Ця справа була зініційована гетьманом Д.Апостолом, за наполяганням якого 28 серпня 1728 р. за царським указом було створено спеціальну комісію з верхівки козацької старшини, української шляхти та духовенства, яка почала кодифікацію українського законодавства. Джерелами «Прав ..» були юридичні норми, введені в українське право Литовськими статутами, «Холмським правом», «Саксонським зерцалом», а також звичаєве право і судова практика, російське законодавство тощо. Робота комісії (складалася з 12, а потім 18 членів ) продовжувалась 15 років і завершилась у 1743 р. створенням обширного збірника, що складався з 30 розділів, які ділилися на 531 артикул (статтю) і 1716 пунктів. До нього додавалися: «Інструкція кодифікаційній комісії» та «Степенний малоросійського військового звання порядок після гетьмана», тобто перелік службових військових та цивільних чинів Гетьманщини. За формою і внутрішньою структурою кодекс відрізнявся від усіх джерел, якими користувались кодифікатори, також від діючих тоді пам’яток права Російської імперії.

У 1744 р. проект кодексу був поданий до Сенату, але із затвердженням справа зволікалася. Через 12 років його було повернуто на «доопрацювання». Та в другій половині ХVІІІ ст.. залишки української автономії були знищені, а на Україну поширено російське законодавство.

Сьоме питання передбачає характеристику гетьманування К.Розумовського (1728-1803 ), який був останнім гетьманом України у 1750-1764 роках. У лютому 1750 р. на козацькій раді у Глухові гетьманом було обрано президента імператорської академії наук К.Розумовського, який став виразником прагнень освіченої і заможної частини українського суспільства щодо відновлення становища України часів Б.Хмельницького. Гетьманування К.Розумовського ознаменувало тимчасове уповільнення процесу російської експансії.

Новообраний гетьман своєю столицею визначив зруйнований у 1708 р. Батурин, отримав великі рангові та приватні маєтності. Гетьманщина була виведена з-під відомства Сенату і передала до Колегії закордонних справ. Влада гетьмана поширювалась на Запорозьку Січ і Київ. З 1760 р. гетьман К.Розумовський знаходився переважно в Україні і серйозно займався державними справами. Серед них: вдосконалення діючої системи судочинства і проведення у 1760-1763 роках судової реформи; обмеження права переходів селян (за умови письмової згоди поміщика і залишення йому селянського майна); реформа козацького війська; реформа системи освіти і запровадження обов’язкового навчання козацьких дітей (намагався відкрити в Батурині університет). Гетьман намагався добитися права вільних дипломатичних відносин з іноземними державами. Та прихід до влади цариці Катерини ІІ (1762-1769рр.) суттєво змінив ситуацію. Спроба добитися визнання спадковості гетьманства стала офіційним приводом для зміщення К.Розумовського, так як його державницька позиція і заходи щодо зміцнення автономії України суперечили централістській політиці російського уряду. Катерина ІІ примусила К.Розумовського подати рапорт про відставку і 10 листопада 1764 р. вийшов указ про скасування гетьманства.

Логічним продовження є відповідь на восьме питання. Після скасування гетьманства у 1764 р. управління Лівобережною Україною перейшло до Другої Малоросійської колегії і її президента, графа П.Рум’янцева-Задунайського, який був у ранзі генерал-губернатора. Було взято жорсткий курс на централізацію і русифікацію. Рум’янцев отримав від Катерини ІІ таємну інструкцію з наказом обережно, але цілеспрямовано і систематично нищити українські права та вольності і поступово готувати населення до сприйняття загальноімперських порядків.

Друга Малоросійська колегія складалася із 8 членів: чотирьох українських старшин і чотирьох урядовців – росіян. До її штату також входили: прокурор, 2 секретарі (українець і росіянин). В адміністративному відношенні Малоросійська колегія підлягала канцелярії малоросійського генерал-губернатора (того ж П. Рум’янцева). Поступово Малоросійська колегія узурпувала всю повноту військової влади. Друга Малоросійська колегія була скасована за указом 20 серпня 1781 року.

У дев’ятому питанні потрібно показати зміни в адміністративно-територіальному устрої. Ще з 1708 р. на території Лівобережної України було створено дві губернії – Київську і Азовську, що поклало початок створенню паралельних органів державного управління. Розглядаючи Гетьманщину як складову частину Російської імперії та намагаючись уніфікувати систему управління державою, російський уряд вирішив повністю ліквідувати автономію України. Як вже відзначалося, 10 листопада 1764 р. було ліквідоване гетьманство на Лівобережній Україні. Наказом Катерини ІІ від 28 липня 1767 р. було ліквідоване слобідське козацтво, а на його території утворено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові.

У відповідності з «Учреждением о губерниях» (1775 р.), доповненим у 1780 р. на Лівобережній Україні і Слобожанщині запроваджувалась загальнодержавна система адміністративно-територіального устрою – поділ на намісництва. За збереження губерніального поділу в Російській державі були утворені 34 намісництва, в т.ч. на Україні – Харківське, Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське. Правління кожного намісництва складалося із намісника, який здійснював адміністративно-поліцейські функції, губернатора, віце-губернатора і двох радників. Правління намісництв відали адміністративними, судовими, фінансовими та іншими справами. У 1782 р. в Україні виникли станові суди.

Указом «Про новий поділ держави на губернії» (1796 р.) намісництва ліквідувались. Харківське намісництво увійшло до складу Слобідсько-Української губернії, а Чернігівське з 1797 р. – до Малоросійської губернії, до якої входили також Новгород-Сіверське, частина Київського та Катеринославського намісництв. У 1802р. Малоросійську губернію було поділено на Чернігівську і Полтавську.

Таким чином, колоніальна політика Російської держави щодо України характеризувалася тотальним потужним і прогресуючим обмеженням українських прав і вольностей, посилення тенденції централізації та уніфікації державного устрою.

Основна хронологія:

6 листопада 1708 р. – 1722 р. – гетьманування Івана Скоропадського;

1722-1724 рр. – гетьманування Павла Полуботка;

1722-1727 рр. – діяльність Першої Малоросійської колегії;

1727-1734 рр. – гетьманування Данила Апостола;

28 серпня 1728 р. – ухвалено «Рішительні пункти»;

1734-1750 рр. – діяльність «Правління гетьманського уряду»;

1743 р. – складено проект кодексу «Права, за якими судиться малоросійський народ»;

1750-1764 рр. – гетьманування Кирила Розумовського;

10 листопада 1764р. – указ Катерини ІІ про ліквідацію гетьманства в Україні;

1764-1781 рр. – діяльність Другої Малоросійської колегії;

1782-1783 рр. – остаточна ліквідація української козацької державності, Україна втратила національні збройні сили і була зведена до звичайної окраїни Російської імперії.

Опорні поняття та терміни:

КОДЕКС – сукупність законів у якій-небудь галузі права.

КОДИФІКАЦІЯ – систематизація чинного законодавства певної держави шляхом зведення різних правових законів, постанов тощо в єдине ціле – кодекс.

РЕЗИДЕНТ – царський представник при гетьмані, приставлений для постійного контролю. Вперше був призначений при І.Скоропадському. Цар Петро І спеціальною грамотою від 30 липня 1709 р. призначив своїм резидентом до гетьмана А.Ізмайлова.

Література:

1. Бердута М.З., Бутенко В.І., Солоненко О.М. Історичні постаті. Гетьмани України. – Харків, 2004. – С. 95-118.

2. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 160-164.

3. В. Горобець. Данило Апостол // Історія України в особах. Козаччина. – К., 2000. – С. 225-235.

4. В. Горобець. Павло Полуботок // Історія України в особах. Козаччина. – К., 2000. – С. 215-225.

5. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. – К., 1994. – С. 499-535.

6. Горобець В.М. До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині ХVІІІ ст. // УІЖ. – 1993. - № 2-3. – С. 70-73.

7. Гуржій О.І. Гетьман Іван Скоропадський // УІЖ. – 1998. - № 6. – С. 77-90.

8. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Л., 1991. – С. 389-443.

9. Історичні постаті України: Іст. нариси: Зб. / Упоряд. О.В. Болдирєв. – Одеса, 1993. – С. 310-337.

10. Історія України в особах ІХ - ХVІІІ ст. – К., 1993.

11. Історія України: нове бачення. – Т. 1. – К., 1995. – С. 219-245.

12. Крип’якевич І.П. Історія України. – Л., 1990. – С. 224-225; 228.

13. Машкін О. Останній злет Гетьманщини // Історія в школі. – 2004. - № 4. – С. 1-5.

14. Мельник Л.Г. Маєтності та скарби Полуботків // УІЖ. – 2000. - № 5. – С. 40-62.

15. Мельник Л.Г. Правління Гетьманського уряду (1733-1735) // УІЖ. – 2001. - № 5. – С. 81-90.

16. О.Струкевич. Кирило Розумовський // Історія України в особах. Козаччина. – К., 2000. – С. 251-261.

17. Полонська-Василенко Н. Історія України. – Т. 2. – К., 1992. – С. 77-96.

18. Путро О. Останній гетьман // КС. – 1993. - № 2. – С. 40-62.

19. Путро О.І. Гетьман України Кирило Розумовський (нові штрихи до соціально-політичного портрета // УІЖ. – 2002. - № 5. – С. 105-119.

20. Репан О. Мобілізація козаків Гетьманщини для воєнних походів у 1735-1739 рр. // КС. – 2000. - № 1. – С. 18-30.

21. Струкевич О.К. Про остаточне знищення гетьманства на Україні та заснування другої Малоросійської колегії // УІЖ. – 1993. - № 7-8.

22. Шевчук В. Козацька держава. К., 1995. – С. 213-274.

23. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. – К., 1997. – С. 279-296.