РОЗГЛЯД ПИТАННЯ З ПОГЛЯДУ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ

Дата добавления: 2014-10-29; просмотров: 577

Однією з цілей бюджетної політики є досягнення фіскальної справедливості, тобто забезпечення того, щоб доступ до суспільних послуг і податкова вартість таких по­слуг не залежали від того, у якому регіоні мешкає той чи інший платник податків. Місцеві органи влади забезпечують надання багатьох суспільних послуг, як-от благоустрій. освіта тощо. Центральний уряд зазвичай надає послуги, які не можуть бути надані будь-яким іншим, крім центрального, рівня (йдеться, наприклад, про оборону).

Як правило, податкових ресурсів місцевих бюджетів не­достатньо для фінансування всіх суспільних послуг, які надає місцеве самоврядування. Водночас, у розпорядженні цент­рального уряду у багатьох країнах перебуває більше подат­кових ресурсів, ніж він потребує для надання тих суспільних послуг, за надання яких він відповідає. Розширення практики розщеплення загальнодержавних податків, що його обстою­ють критики розподілу податкових повноважень, передбаче­ного у Бюджетному кодексі, є одним із очевидних розв'язань проблеми вертикальних дисбалансів. Однак оскільки бази загальнодержавних податків розподілені по регіонах нерів­номірно, таке розв'язання може призвести до серйозних го­ризонтальних фіскальних дисбалансів між регіонами. До тих пір, поки центральний уряд не вживає заходів, спрямованих на вирівнювання фіскальної ситуації по регіонах, доступ платників податків до суспільних послуг великою мірою за­лежить від того, у якому регіоні він мешкає.

Центральний уряд має у своєму розпорядженні два ме­ханізми фіскального вирівнювання в рамках системи роз­щеплення загальнодержавних податків. По-перше, в рамках системи розщеплення при єдиних ставках заможніші регіони мають передавати частину власних коштів центральному урядові для подальшого перерозподілу між біднішими регіонами. Однак ніхто не може гарантувати, що місцеві ор­гани влади регіонів-донорів будуть скрупульозно робити такі трансферти. Справді-бо, регіони-донори робитимуть їх украй неохоче, тоді як центральному урядові бракуватиме ефективних механізмів для того, щоб змусити їх переказува­ти кошти. Тож коли пристати на аргумент адептів податкового розщеплення про те, що центральний уряд також не схильний скрупульозно дотримуватися трансфертних зо­бов'язань, то однаково очевидно, що система зустрічних трансфертів у поєднанні з податковим розщепленням є менш надійною, ніж система, запроваджувана Бюджетним кодек­сом. По-друге, можна встановити нормативи відрахувань, зворотно пропорційні відносній податкоспроможності того Чи іншого регіону, з тим, щоб бідніші регіони мали право на більшу частку надходжень від загальнодержавних податків Порівняно із заможнішими регіонами. Очевидно, що повер­нення до системи розщеплення загальнодержавних податків не розв'яже проблему збільшення власної фінансової бази місцевого самоврядування без шкоди для рівного забезпе­чення суспільними послугами населення, що мешкає в різних регіонах.

Прибічники системи податкового розщеплення твер­дить, що нормативи відрахувань повинні бути стабільними протягом певного терміну. Однак дуже малоймовірно, щоб вдалося підтримувати таку стабільність. Різні групи місцевих органів влади вважатимуть будь-який існуючий варіант по­даткового розщеплення несправедливим, а тому лобіюватимугь, добиваючись перегляду або нормативів відрахувань, або сум трансфертів. Такі заклики можуть призвести до час­тих коригувань, а це, в свою чергу, утруднюватиме виконан­ий місцевими органами влади завдання по складанню фіскальних планів, бо вони не знатимуть заздалегідь, яким буде обсяг ресурсів, що його вони матимуть у своєму роз­порядженні наступного року. Більш того, лобіювання й наступне коригування перетворить центральний уряд на оста­точного арбітра, котрий визначатиме рівень видатків місцевого самоврядування — у його владі стимулювати або урізати суму видатків місцевих бюджетів шляхом коригуван­ня нормативів відрахувань або субвенцій.