Розосереджений 6 страница- літаки готуються до бойового вильоту з підвіскою І бойового комплекту; - вводиться (посилюється) бойове чергування екіпажів (частина сил, яка здатна негайно почати виконання бойових завдань); - на КП встановлюється цілодобове чергування змін повного розрахунку; - офіцери та прапорщики переводяться на казармене становище, тих, хто знаходяться у відряджені та у відпусках викликають у частину; - особовому складу видається зброя; - проводяться заходи з захисту авіачастин від ЗМУ, по маскуванню аеродрому та об’єктів на ньому. У бойову готовність «Підвищена» частина приводиться таємно, без оголошення тривоги. Польоти з бойової підготовки проводяться поескадрильно. Бойова готовність «Військова загроза» - це такий стан апчз, при якому вони підіймаються по «бойовій тривозі» та проводять заходи, що спрямовані на завершення їх підготовки до виконання бойових завдань на основних аеродромах та аеродромах зосередження. При цьому апчз частиною сил здатні негайно приступити до виконання бойових завдань. Можуть впроваджуватися такі заходи: - посилюється бойове чергування літаків та засобів; - о/с та техніка, що не зайнята забезпеченням вильотів виводиться у район розосередження; - авіаційні частини та частини забезпечення доукомплектовуються до штатів воєнного часу; - аеродроми розосередження готуються до прийняття авіачастин, їх передові команди виходять на оперативні аеродроми; - о/с видаються патрони, гранати, захисні шоломи, засоби захисту та дозиметричного контролю; - вживаються заходи по підготовці до евакуації сімей військовослужбовців. Польоти по бойовій підготовці проводяться тільки для підтримання натренованості о/с та для введення в стрій поповнення, яке прибуває в частину. Бойова готовність «Повна » – це такий стан апчз, при якому вони готові негайно приступити до виконання бойових завдань згідно зі своїм оперативним призначенням. У бойову готовність «Повна» апчз приводяться по сигналу «Бойова тривога». В цій бойовій ступені готовності сили та засоби апчз можуть займати таке положення: - о/с на робочих місцях: льотний склад у кабінах літаків, ІТС біля літаків, бойові розрахунки КП біля пультів керування; - засоби ураження знаходяться на літаках; - техніка забезпечення польотів - на встановлених місцях. При цьому частина літаків може розташовуватися на ЗПС, інші в укриттях чи ЗБУ, враховуючи їх вирулювання та зліт у мінімально встановлені терміни. Приведення апчз у різні ступені бойової готовності в залежності від обставин може здійснюватися послідовно або відразу в вищі ступені минаючи інші (проміжні). Приведення апчз у різні ступені готовності проводять командири, які мають на це право, в порядку, встановленому планом, який був раніше розроблений. Сигнали на приведення апчз у вищі ступені готовності можуть передаватися: - письмово з доставкою посильним; - по технічним засобам зв’язку; - при особистому спілкуванні. Таким чином бойова готовність апчз – це стан, який визначає їх підготовленість до виконання покладених на них бойових завдань.
2.2.2. Ступені готовності до бойового вильоту З метою забезпечення своєчасного вильоту апчз на виконання бойових завдань, а також забезпечення чергування екіпажів, КП та засобів керування у мирний час у авіації ЗС встановлені три ступені готовності до бойового польоту. Під ступенем готовності до бойового польоту розуміється нормований стан АТ, екіпажів, технічних розрахунків, засобів наземного обслуговування та ПУ, що забезпечують виліт на виконання бойового завдання у встановлені терміни. Ступенями готовності до бойового вильоту є: - перша готовність (готовність №1); - друга готовність (готовність №2); - третя готовність (готовність №3); - четверта готовність(готовність №4). При готовності №1 сили та засоби апч займають таке положення: - літаки: повністю підготовлені до бойового польоту (двигуни випробувані, літаки дозаправлені та завантажені, ракети, бомби, контейнери з розвідувальним обладнанням чи засобами РЄП підвішені, гармати заряджені, обладнання повністю підготовлено) - засоби запуску двигунів та передстартового контролю: підключені; - льотний склад: знаходиться у кабінах; - технічний склад та спеціалісти наземних засобів забезпечення: біля літаків; - розрахунки КП: на робочих місцях; - засоби керування: увімкненні та готові до негайного використання; - бортові та наземні радіостанції: увімкненні на прийом. У деяких випадках у готовності №1 літаки можуть знаходитись із запущеними двигунами. Так наприклад, час вильоту екіпажу або пари літаків МіГ-29, Су-27 з готовності №1 складає 6 хв., а для вильоту ескадрильї, які озброєної літаками бомбардувальниками Су-24 - 7-10 хв. При готовності №2 сили та засоби апч займають таке положення: - льотний склад: у спорядженні зі знятими шоломами або без нього, знаходиться у літаках або в інших місцях, встановлених командиром; - особовий склад десанту чи військ, що перевозяться: знаходиться у готовності до посадки; - озброєння чи техніка, що перевозиться або будуть десантовані: завантажені у літаки; - технічний склад та спеціалісти наземних засобів забезпечення: біля літаків, або в місцях встановлених командиром; - розрахунки ПУ: на робочих місцях; - засоби управління: перевірені та готові до роботи. Так наприклад, час вильоту екіпажу або пари літаків МіГ-29, Су-27 з готовності №2 складає 10 хв., а для вильоту ескадрильї, яка озброєна літаками бомбардувальниками Су-24 – 15-30 хв. При готовності №3 сили та засоби апч займають таке положення: - літаки заправлені, гармати зарядженні, контейнери з розвідувальним обладнанням, або з засобами РЄП ракети та бомби підвішені, або підготовлені до підвішування та зберігаються поблизу літаків; - льотний, технічний склад та спеціалісти знаходяться на заняттях, працюють або відпочивають у місцях, встановлених командиром, частина технічного складу чергує біля літаків; - аеродромно-технічні засоби: розташовані поблизу стоянки літаків; - чергова зміна розрахунку КП: на робочих місцях; - засоби керування: перевірені та готові до роботи. Так наприклад, час вильоту екіпажу або пари літаків МіГ-29, Су-27 з готовності №3 складає 10 хв., тобто такий самий, як з готовності №2. При готовності №4 сили та засоби займають таке положення: - літаки підготовлені до бойового вильоту та знаходяться на стоянці чергових засобів у сховищах відкритого та закритого типу, з яких забезпечується виліт за сигналом з КП аеродрому в установлені строки. На літаках льотчиками випробуванні двигуни і перевірена працездатність всього обладнання в обсязі вимог керівництва з льотної експлуатації(Інструкції льотчику), заглушки, чохли на ППД і ліхтарях кабіни, а також запобіжні чеки катапультних крісел не зняті; - захисні пристрої з головок самонаведення авіаційних керованих ракет, оптичних вибухачів і запобіжні наземні чеки з пускових пристроїв на зняті ракети закриті захисними чохлами; - автомати захисту мережі та перемикачі в кабіні знаходяться у вимкненому положенні; - висотні костюми льотного складу знаходяться в спеціальному приміщенні в готовності до одягання; - льотний та інженерно-технічні склад займається навчально-бойовою підготовкою або знаходиться на відпочинку згідно з встановленим розпорядком дня. Рішенням командира авбр ІТС може притягатися на польоти, до виконання інших завдань без зниження бойової готовності чергових сил. Спеціалісти наземних засобів забезпечення знаходяться в спеціальному приміщенні поблизу літаків; - засоби управління та забезпечення бойової роботи, АСУ перевірені і підготовлені до включення; - чергові зміни бойових обслуг КП знаходяться в приміщенні ПУ, черговий по прийому та випуску літаків – на СКП (КДП) або в спеціальному приміщенні для чергових екіпажів, керівник зони посадки(ближньої зони) – на робочому місці або в приміщенні для чергових екіпажів. В метеоумовах, при яких можливе обледеніння, літаки (вертольоти) які знаходяться в готовності №1, 2, 3, 4 дозволяється закривати швидкоз’ємними чохлами. Ступінь готовності до бойового польоту, термін перебування в ній та час вильоту з кожній готовності встановляється старшим начальником. Тривалість безперервного перебування льотного складу у готовності №1 не повинна перевищувати однієї години. Перехід із одної готовності в іншу проводиться по сигналу або по плану-графіку. Таким чином, ступені готовності апчз до бойового польоту встановлюються з метою забезпечення своєчасного їх вильоту на виконання бойової завдання, а також забезпечення чергування екіпажів, КП та засобів керування у мирний час. Питання для самоконтролю
Глава 3. Основи організації управління авіаційними підрозділами та частинами § 3.1. Основи організації управління авіаційними підрозділами та частинами 3.1.1. Суть управління і вимоги до нього Авіаційні частини і підрозділи виконують різні бойові завдання, головною метою яких є нанесення супротивнику максимальних втрат, досягнення над ним перемоги. При цьому їх бойові дії являють собою єдиний процес двох взаємопов’язаних явищ: дії авіації по виконанню бойових завдань та діяльності командирів та штабів по керуванню авіаційними частинами та підрозділами. Ці явища тісно пов’язані й не можуть існувати окремо: дії апч без управління і, навпаки, управління без апч яки виконують бойові завдання. Таким чином, управління апч є цілеспрямованою діяльністюкомандирів та штабів з: - підтримання бойової готовності частин (підрозділів); - підготовці їх до бойових дій; - керування ними при виконанні поставлених завдань. Мета управління – забезпечити ефективне використання наявних сил і засобів у конкретних умовах обстановки для вирішення поставлених завдань в обмежені терміни та з мінімальними втратами. Управління включає: - безперервне отримання, збір, вивчення, відображення і аналіз даних обстановки; - прийняття рішень та планування бойових дій; - постановка та доведення завдань до підлеглих; - організацію взаємодії, управління всіма видами забезпечення; - управління підготовкою частин і підрозділів до виконання бойових завдань; - управління частинами і підрозділами у ході виконання завдань. Основою управління є рішення командира. У сучасній війні вся діяльність командирів та штабів по керуванню частинами і підрозділами повинна підпорядковуватись певним вимогам, у відповідності до яких управління авіацією у всіх ланках повинно бути: - стійким; - безперервним; - оперативним; - гнучким; - прихованим. Великі потенційні можливості супротивника по дезорганізації системи управління шляхом виведення з ладу КП та вузлів зв’язку звичайною і високоточною зброєю, а також використання засобів електронного придушення потребують забезпечення необхідної стійкості та живучості управління. Таким чином, стійкість управління складається з уміння командирів і штабів виконувати свої функції з управління військами в складній обстановці, яка швидко змінюється, а також при спільному впливі противника на пункти і засоби управління будь-якими видами ураження і електронного придушення. Стійкість досягається дублюванням засобів і каналів зв’язку. Приклад: ППО Іраку перестала існувати після використання авіацією БНС близько 130 КР “Томахок” та протирадіолокаційних ракет “Харм”. Безперервність управління досягається: високою надійністю і живучістю системи управління, підтримкою надійного зв’язку з старшим командиром, з підлеглими і взаємодіючими частинами, постійним наглядом за супротивником, своєчасним збиранням і обробкою інформації про обстановку. Оперативність управління складається зі спроможності командирів штабів і інших органів управління проводити всі заходи по керуванню підлеглими у строки продиктовані обставинами. Оперативність управління визначається: - швидкістю збору і обробки даних обстановки; - своєчасністю прийняття рішення і доведенням завдань; - організацією бойових дій за короткий термін. Найбільш повно виконання вимог оперативності управління досягається широким використанням засобів механізації і автоматизації управління. Гнучкість управління полягає в умінні командирів і штабів своєчасно вносити необхідні уточнення у раніше прийняті рішення і поставленні завдання підлеглим чи прийняти нове рішення в залежності від змін у обстановці. Прихованість управління полягає у забезпеченні приховування від супротивника заходів по підготовці і веденню БД, забезпеченню раптовості нанесення ударів. Прихованість управління забезпечується широким використанням: - апаратури засекречування гарантованої і термінової стійкості; - апаратури попереднього кодування; - різноманітних документів прихованого управління військами. Управління авіаційними частинами з боку старших начальників здійснюється, як правило, централізовано і тільки в окремих випадках на означений термін може припускатися часткова децентралізація. З таких форм централізоване управління є основною формою управління і передбачає керівництво з боку старших керівників всією бойовою діяльністю підлеглих як у період підготовки до бойових дій, так і у ході виконання бойових завдань. Централізація управління, тобто концентрація управління підлеглою авіацією у руках одного авіаційного керівника, не означає підміни дій підлеглих, а тим більш сковування їх ініціативи. Командир здійснює керівництво підлеглими підрозділами наступними способами: - особисто; - через штаб і інші органи управління; - в поєднанні “особисто і через штаб”, через своїх заступників і керівників служб. Управління особисто забезпечує командиру можливість безпосередньо поставити бойові завдання виконавцям і впевнитися у правильному розумінні цих завдань. Для постановки завдань підлеглим, командир використовує технічні засоби зв`язку або особисте спілкування. Управління через штаб здійснюється авіаційними командирами на рівні з управлінням особисто. Свою роботу штаб здійснює на основі рішень, наказів і вказівок командира, а також розпоряджень вищого штабу. Начальник штабу є першим заступником командира. Тільки він має право від його імені віддавати розпорядження і накази. Управління особисто і через штаб у системі управління авіаційними частинами здійснюється за допомогою різноманітних технічних засобів управління (ТЗУ) і бойових документів. До ТЗУ належать: - засоби зв`язку; - системи управління бойовими засобами; - засоби автоматизації і механізації управління. Засоби зв`язку є основними засобами і матеріальною основою управління авіації. Для забезпечення управління використовуються: радіо, радіорелейні, тропосферні, космічні, провідні, рухомі та інші засоби зв`язку. За допомогою цих засобів організується телефонний, телеграфний, факсимільний зв`язок і передача даних, а рухливими засобами – фельд’єгерсько-поштовий зв`язок. Радіорелейні і тропосферні засоби зв`язку забезпечують напрямлений зв`язок по деяких каналах, що сприяє прихованості їх роботи і зниженню взаємних перешкод. Зв’язок може здійснюватись як телефоном, так і телеграфом. Телевізійна передача дозволяє одержати на ПУ наглядне уявлення не тільки про обсяг впливу, але і про хід виконання бойових завдань і результатах нанесених ударів. Провідні засоби зв`язку забезпечують телефонний і телеграфний зв`язок по постійним повітряним і кабельним лініям з КП вищих і підлеглих інстанцій, а також забезпечуючими і взаємодіючими інстанціями. Рухомі засоби зв`язку включають автомобілі, мотоцикли, БТР, літаки, вертольоти та інші засоби пересування командира у підлеглі інстанції, а також надають з метою доставки бойових документів, передачу наказів і донесенню офіцерами штабів. Сигнальні засоби зв`язку використовуються для оповіщення і взаємодії. До них відносяться радіолокаційні системи розпізнавання, сигнальні ракети, димові шашки, еволюції літака, трасуючі снаряди та інше. Системи управління бойовими засобами являють собою комплекси різноманітних радіотехнічних (радіо, радіолокаційних, лазерних, телевізійних) засобів, а також розрахунково-обчислювальних пристроїв та засобів автоматизації, що забезпечують автоматизоване управління літаками і зброєю у повітрі. Ці системи вирішують наступні завдання: - наведення винищувачів-перехоплювачів на повітряні цілі; - наведення літаків ударної авіації на наземні (морські) об`єкти; - вивід літаків ВТА у район десантування; - управління БЛР та іншими ЛА; - виконують інші завдання. Засоби автоматизації і механізації управління дають можливість скоротити час і розширити можливості по збиранню, обробці та відображенню інформації. До засобів автоматизації і механізації належать: - ЕОМ; - розрахунково-обчислювальні пристрої; - кодувальні і шифрувальні машини; - різноманітні екрани і табло; - планшети, карти і фотоапаратура; - друкарські машинки; - ксерокопіювальні апарати; - датчики, диктофони, магнітофони, аудіо та відео апаратура та інше. 3.1.2. Структура системи управління авіаційними підрозділами та частинами Для управління авіаційними частинами і з`єднаннями створюється система керування. Вона включає: - органи управління; - пункти управління; - технічні засоби управління до яких відносяться: системи зв`язку та РТЗ, автоматизовані системи управління (АСУ) та інші спеціальні системи. Органи управління. До органів управління належать командування, штаби, посадові особи, відділення і служби. Їх найважливіші завдання: - підготовка апч і приведення їх у найвищі ступені бойової готовності і керування ними у ході приведення в бойову готовність до бойових дій; - підготовка апч до несення бойового чергування і керування силами, що чергують; - підготовка апч до перебазування і керування ними у ході перебазування; - підготовка апч до бойових дій і керування ними у ході виконання бойових завдань; - військове виховання особового складу апч; - організація бойової підготовки в апч. Командир частини (підрозділу) несе повну відповідальність за бойову і мобілізаційну готовність і підготовку частини (підрозділу), правильне використання підлеглими сил і успішне виконання ними завдань, а також за виховання і моральний стан особового складу. Штаб апч є основним органом управління. Свою роботу він планує і здійснює на основі рішень і вказівок командира, розпоряджень вищого штабу і в залежності від обставин, що склалися. Організацію діяльності штабу та керівництво нею здійснює начальник штабу – перший заступник командира авіаційної частини на підставі його рішень, а також розпоряджень і вказівок вищих штабів. Заступники командира і керівники служб частини відповідають за своєчасне і якісне виконання заходів по бойовій і мобілізаційній готовності, виконання завдань підлеглими, за організацію і здійснення відповідних видів забезпечення. Пункти управління. Для забезпечення командирам частин, підрозділів безперервного управління підлеглими при підготовці і у ході бойових дій створюються пункти управління. Під пунктом управління (ПУ) розуміється підготовлений і організований для роботи колектив посадових осіб і комплекс технічних засобів з персоналом, який їх обслуговує. Для управління підрозділами при підготовці та в ході ведення бойових дій в авбр створюються система пунктів управління, яка включає: - командний пункт авіаційної бригади (КП авбр); - запасний командний пункт авіаційної бригади (ЗКП авбр); - командно-диспетчерський (КДП); - стартові командні пункти (СКП); - командні пункти авіаційних ескадрилій (КП ае). - пункти управління підрозділами авбр в тому числі пункт управління інженерно-авіаційним забезпеченням (ПУ ІАЗ). У авіаційних частинах військово-транспортної авіації, окрім вищеназваних, створюються допоміжні пункти управління (ДПУ). Командний пункт авіаційної бригади (КП авбр) є основним пунктом управління авбр та призначений для забезпечення стійкого, безперервного, оперативного та надійного управління підрозділами авіаційної бригади при виконанні ними покладених завдань у повсякденній діяльності, під час приведення у вищі ступені бойової готовності, при підготовці та вході ведення бойових дій. З командного пункту командир здійснює управління польотами (бойовими діями). Командний пункт обладнується у двох варіантах – стаціонарному і на нерухомих засобах. Запасний командний пункт призначений для вирішення тих же завдань, що і КП авіаційної бригади на випадок виходу його із ладу. У окремих випадках роль ЗКП може виконувати КП одної з ескадрилій, заздалегідь підсилений засобами управління. Командно-диспетчерський пункт і стартові командні пункти призначені для керування польотами при виконанні апч різноманітних завдань, а також для управління повітряним рухом у районі аеродрому. Командний пункт авіаційної ескадрильї призначений для управління особовим складом ескадрильї, як правило на землі. Для управління підрозділами, які забезпечують бойову діяльність авіаційної бригади створюються пункти управління підрозділами авбр. Так одним з них є пункти управління інженерно - авіаційним забезпеченням ПУ ІАЗ. Пункт управління інженерно-авіаційним забезпеченням призначений для керівництва ІТС частини, контролю за ходом підготовки авіаційної техніки до польотів та приведення в боєготовний стан, своєчасного інформування командира про хід і стан підготовки авіаційної техніки, надання допомоги керівнику польотів (за його запитом) у керівництві діями льотного складу в особливих випадках в польоті пов’язаних з відмовами авіаційної техніки, а також для організації взаємодії з керівним складом тилу та підрозділів забезпечення. ПУ ІАЗ є складовою частиною КП. На ньому постійно у робочий час повинні знаходитись черговий і диспетчер, а у дні польотів - старший інженер польотів і диспетчер призначений зам. командира частини з озброєння. Допоміжний пункт управління (ДПУ) створюється на період виконання транспортною авіацією десантування війни та найважливіших повітряних перевезень. Він як правило, розгортається у вихідних районах десантування (ВРД), у районах завантаження військ та матеріальних засобів. На ДПУ виділяється оперативна група із складу штатних органів управління з засобами зв’язку. Системи зв`язку і РТЗ. Система зв`язку і РТЗ створюється для забезпечення обміну всіма видами інформації між органами управління, ПУ і екіпажами літаків. Для організації зв`язку і РТЗ застосовуються засоби зв`язку розглянуті вище, а також можуть застосовуватись засоби автоматизованого управління. Відрив командирів від засобів зв`язку не припустимий. Автоматизовані системи управління (АСУ). АСУ застосовуються для підвищення ефективності управління апч і авіаційними комплексами. Основу АСУ складають комплексні засоби автоматизації, якими оснащені органи і пункти управління, а також вузли і канали зв`язку, джерела інформації, авіаційні комплекси і спеціальні системи. За своїм призначенням АСУ поділяються на: - АСУ авіаційними частинами; - АСУ бойовими засобами; - АСУ спеціального призначення. АСУ авіаційними частинами забезпечує автоматизоване управління АЧ у ході підготовки бойових дій. АСУ бойовими засобами призначені для управління авіаційними комплексами і засобами ураження цілей у відповідності з їх бойовими можливостями. АСУ спец. призначення використовуються для підвищення оперативності, обробки і доведення до органів управління частин спец. інформації (про радіолокаційну, хімічну, бактеріологічну, метрологічну та іншу обстановку). 3.1.3. Основи роботи командира та штабу по управлінню апч Управління авіаційної частиною – це творча діяльність командира і його штабу з організації і ведення бойових дій авіаційними частинами, яка спрямована на своєчасне виконання бойових завдань. 1. Робота командира і штабу при підготовці до бойових дій. а) Загальні положення. Підготовка бойових дій частини полягає в проведенні комплексу заходів щодо організації бойових дій і їхньому всебічному забезпеченню, з метою успішного виконання поставлених бойових завдань. Вона починається з одержанням бойового завдання і завершується доповіддю старшому начальнику про готовність авіаційної частини до її виконання. Підготовка бойових дій включає: - ухвалення рішення і планування бойових дій; - постановку бойових завдань підлеглим підрозділам; - організацію взаємодії; - підготовку підлеглих підрозділів до бойових дій; - організацію усіх видів забезпечення; - організацію керування; - контроль за ходом підготовки до бойових дій; - безпосередню підготовку до бойового польоту. При підготовці бойових дій можуть застосовуватися: - метод послідовної роботи; - метод паралельної роботи; - сполучення цих методів (у різних ланках). Метод послідовної роботи застосовується при тривалих термінах підготовки бойових дій. При цьому кожна інстанція (за участю строго обмеженого кола осіб) включається в роботу після ухвалення рішення і завершення планування у вищі інстанції. Метод рівнобіжної роботи застосовується при обмежених строках підготовки бойових дій і в ході їх ведення. При цьому ухвалення рішення і планування бойових дій у нижчих ланках (із залученням необхідного кола посадових осіб) починається відразу після вироблення старшим начальником тільки першого елементу рішення-задуму бойових дій на основі відданих попередніх бойових розпоряджень. б) Ухвалення рішення і планування бойових дій. Бойові завдання авіаційними частинам ставляться на добу, детально – на перший виліт, орієнтовно – на наступні події, підрозділам – на день (ніч), детально – на перший виліт, орієнтовно – на наступні події. З одержанням бойового завдання командир частини зобов’язаний: - усвідомити завдання і зробити розрахунок часу; - довести її зміст посадовим особам частини (начальнику штабу, своїм заступникам, начальникам служб, командирам частин, що забезпечують); - визначити першочергові заходи; - дати вказівки начальнику штабу та іншим посадовим особам по підготовці даних і пропозицій для прийняття рішення; - оцінити обстановку; - прийняти рішення і доповісти його старшому начальнику; - віддати бойовий наказ (бойове розпорядження). З’ясування завдання, оцінку обстановки й ухвалення рішення командир частини здійснює особисто при участі строго обмеженого складу посадових осіб. Усвідомлюючи бойове завдання, командир повинен зрозуміти мету майбутніх дій, задум старших начальників, завдання, місце і роль своєї частини в бойових діях, порядок і терміни виконання, яких результатів необхідно досягти і з ким бригада буде взаємодіяти. Оцінку обстановки командир проводить у такій послідовності: - супротивник (СВ, авіація, флот, об’єкти дій) і очікувана протидія засобів ППО в районі (смузі) бойових дій; - свої війська (СВ, авіація, флот в районі (смузі) бойових дій), свої бойові можливості, можливості тилу, ІАЗ, зв’язку і т.п.; - час, погода, місцевість; - радіоелектронна, космічна, радіаційна, хімічна, біологічна й орнітологічна обстановка. В ході оцінки обстановки командир при необхідності заслуховує довідки і пропозиції начальнику штабу й офіцерів штабу, своїх заступників, начальників служб і командирів частин, які забезпечують, підрозділів по виконанню (забезпеченню) поставленої бойового завдання.
|
