Врегулювання колективних трудових суперечок і конфліктів в УкраїніУ Україні трудові суперечки розглядаються: 1) комісіями по трудових суперечках; 2) районними (міськими) судами. Такий порядок розгляду трудових суперечок, що виникають між працівником і власником або уповноваженим їм органом, застосовується незалежно від форми трудового договору. Комісія по трудових суперечках обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менше 15 чоловік. При цьому кількість робітників у складі комісії по трудових суперечках підприємства повинна бути не менше половини її складу. Комісія по трудових суперечках є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових суперечок, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях. Трудова суперечка підлягає розгляду в комісії по трудових суперечках, якщо працівник не врегулював самостійно або за участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, розбіжності при безпосередніх переговорах з працедавцем або уповноваженим їм органом. У нашій країні для законодавчого забезпечення проблеми пом'якшення суперечностей в соціально-трудових відносинах, характерних для ринкової економіки, прийнятий Закон України від 3 березня 1998 року «Про порядок дозволу колективних трудових суперечок (конфліктів)». Законом визначено, що колективна трудова суперечка (конфлікт) – це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, з приводу: 1) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці і виробничого побуту; 2) укладання або зміни колективного договору, угоди; 3) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; 4) невиконання вимог законодавства про працю. Колективна трудова суперечка (конфлікт), відповідно до Закону, виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найнятих робітників, категорії найнятих робітників, колективу працівників або профспілки одержав від власника або уповноваженого їм органу повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог, і ухвалив рішення про незгоду з рішенням власника або уповноваженого їм органу (представника), або якщо терміни розгляду вимог, передбачені Законом, закінчилися, а відповідь від власника не поступила. Встановлено, що розгляд колективної трудової суперечки (конфлікту) з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці і виробничого побуту, а також висновку або зміни колективного договору, угоди здійснюється примирливою комісією, а у разі неприйняття рішення в терміни, встановлені Законом, – трудовим арбітражем. Розгляд колективної трудової суперечки (конфлікту) з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, а також невиконання вимог законодавства про працю здійснюється трудовим арбітражем. Примирлива комісія – орган, призначений для розробки рішення, яке може задовольнити сторони колективної трудової суперечки (конфлікту), і що складається з представників сторін. Примирлива комісія утворюється за ініціативою однієї із сторін, на виробничому рівні – в триденний, на галузевому або територіальному рівні – в п'ятиденний, на національному – в десятиденний термін з моменту виникнення колективної трудової суперечки (конфлікту) з однакового числа представників сторін. Колективні трудові суперечки (конфлікти) розглядаються виробничою примирливою комісією в п'ятиденний, галузевою і територіальною примирливими комісіями – в десятиденний, примирливою комісією на національному рівні – в п'ятнадцятиденний термін з моменту утворення комісій. З відома сторін ці терміни можуть бути продовжені. Після ухвалення рішення про врегулювання колективної трудової суперечки (конфлікту) примирлива комісія припиняє свою роботу. Незалежний посередник – визначена по загальному вибору сторін особа, сприяюча встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, що бере участь у виробленні примирливою комісією взаємоприйнятного рішення. Трудовий арбітраж – орган, що складається з привернутих сторонами фахівців, експертів та інших осіб, якій приймає рішення по суті трудової суперечки (конфлікту). Він утворюється за ініціативою однієї із сторін або незалежного посередника в триденний термін у разі неприйняття примирливою комісією узгодженого рішення про дозвіл колективної трудової суперечки (конфлікту) або його виникнення з приводу вказаних вище питань, вирішення яких знаходиться безпосередньо в його компетенції. Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається з відома сторін. Колективна трудова суперечка (конфлікт) розглядається трудовим арбітражем при обов'язковій участі представників сторін, а у разі потреби – представників інших зацікавлених органів і організацій. Трудовий арбітраж повинен ухвалити рішення в десятиденний термін з дня його утворення. За рішенням більшості його членів цей термін може бути продовжений до двадцяти днів. Рішення трудового арбітражу про врегулювання колективної трудової суперечки (конфлікту) є обов'язковим для виконання, якщо сторони про це заздалегідь домовилися. Законом встановлені обов'язки і права сторін колективної трудової суперечки (конфлікту), гарантії незалежним посередникам, членам примирливих комісій і трудових арбітражів. Зокрема визначено, що жодна із сторін колективної трудової суперечки (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирливій процедурі. Сторони колективної трудової суперечки (конфлікту), примирлива комісія і трудовий арбітраж зобов'язані використовувати для врегулювання колективної трудової суперечки (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством. Відповідно до Закону, для сприяння поліпшенню соціально-трудових відносин і попередження виникнення колективних трудових суперечок (конфліктів), їх прогнозування і сприяння своєчасному їх рішенню, здійснення посередництва для врегулювання таких суперечок (конфліктів), Указом Президента України від 17 листопаду 1998 року створена Національна служба посередництва і примирення, затверджене Положення про неї. Основна мета служби – сприяння взаємодії і надання допомоги сторонам соціально-трудових відносин в процесі врегулювання колективних трудових суперечок. Рішення Національної служби посередництва і примирення мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективної трудової суперечки (конфлікту) і відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Національна служба посередництва і примирення, відповідно до покладених на неї задач і прав: – вивчає і узагальнює причини виникнення колективних трудових суперечок (конфліктів) і можливі їх наслідки на національному, територіальному і галузевому рівнях, розробляє пропозиції по попередженню виникнення колективних трудових суперечок; – здійснює реєстрацію висунутих працівниками вимог і колективних трудових суперечок (конфліктів); – аналізує висунуті працівниками вимоги і здійснює оцінку їх обґрунтованості; – перевіряє у разі потреби повноваження представників сторін колективної трудової суперечки (конфлікту); – консультує сторони колективної трудової суперечки (конфлікту) з питань: а) компетенції органів щодо задоволення вимог, що є предметом колективної трудової суперечки (конфлікту), або виконання яких сприяє його врегулюванню; б) застосування нормативно-правових актів для врегулювання колективної трудової суперечки (конфлікту); – здійснює посередництво в вирішенні колективної трудової суперечки (конфлікту); – координує роботу трудового арбітражу, направляє своїх фахівців, експертів для участі в роботі примирливих органів; – вивчає, узагальнює і поширює вітчизняний і зарубіжний досвід роботи по попередженню і врегулюванню колективних трудових суперечок (конфліктів); – узагальнює і вносить в установленому порядку пропозиції по удосконаленню законодавства з питань дозволу колективних трудових суперечок (конфліктів); та ін. Після дотримання передбаченої Законом примирливої процедури сторони колективної трудової суперечки (конфлікту) мають право звернутися за сприянням в вирішенні цієї суперечки (конфлікту) в Національну службу посередництва і примирення, яка розглядає всі матеріали і в десятиденний термін направляє сторонам свої рекомендації. Статтею 44 Конституції України визначено, що працюючі мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Згідно статті 17 Закону України «Про порядок дозволу колективних трудових суперечок (конфліктів)» страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи[4] працівниками підприємства, установи, організації, структурного підрозділу з метою врегулювання колективної трудової суперечки (конфлікту). Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпані) врегулювання колективної трудової суперечки (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого їм органу (представника) задовольнити вимоги найнятих робітників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок або уповноваженого їм (ними) органу. Страйк може бути почато, якщо примирливі процедури не привели до врегулювання колективної трудової суперечки (конфлікту), або власник чи уповноважений їм орган (представник) ухиляється від примирливих процедур, або не виконує угоди, досягнутої в ході дозволу колективної трудової суперечки (конфлікту). Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті в страйку. Орган (особа), що очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити працедавця або уповноважений їм орган (представника) не пізніше, ніж за сім днів до початку страйку, а при прийнятті рішення про страйк на безперервно діючому виробництві – за п'ятнадцять днів. Повноваження органу (особи) як керівника страйку припиняються, якщо сторони підписали угоду про врегулювання колективної трудової суперечки (конфлікту), а також при прийнятті рішення про відміну або про припинення страйку. Незаконними признаються страйки, оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів і адміністративно-територіальної побудови України, а також з вимогами, що порушують права людини, які оголошені і (або) проводяться під час здійснення вказаних вище примирливих процедур. Забороняється проведення страйку, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життя і здоров'ю людей, навколишньому середовищу або перешкоджає попередженню стихійних бід, аварій, катастроф, епідемій або ліквідації їх наслідків. Забороняється проведення страйку працівників (окрім технічного і обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Озброєних Сил України, органів державної влади, безпеки і правопорядку. У разі оголошення воєнного положення автоматично наступає заборона проведення страйків до моменту його відміни. У випадках, при яких забороняється проведення страйку, і якщо рекомендації Національної служби посередництва і примирення по врегулюванню колективної трудової суперечки (конфлікту) сторонами не враховані, служба виступає із заявою про врегулювання колективної трудової суперечки (конфлікту) у Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міський суд, відповідно. Участь працівників в страйку, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення ними трудової дисципліни, і не може бути підставою для залучення їх до дисциплінарної відповідальності. За працівниками, що не брали участі в страйку, але у зв'язку з його проведенням не мали нагоди виконувати свої трудові обов'язки, зберігається заробітна платня в розмірах не нижче встановлених законодавством і колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника. Облік таких працівників є обов'язком власника підприємства або уповноваженого їм органу (представника). Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь в ньому є порушенням трудової дисципліни. Час страйку працівникам, що беруть в ньому участь, не оплачується. Час участі працівника в страйку, визнаному судом незаконним, не зараховується в загальний і безперервний трудовий стаж. Власник або уповноважений їм орган (представник), що порушив закони України, унаслідок чого склалися умови для страйку, і страйк закінчився повним або частковим задоволенням вимог найнятих робітників, компенсує збиток учасникам страйку в розмірі, визначеному судом (в межах засобів, що належать йому, і майна). Порядок врегулювання індивідуальних трудових суперечок в Україні визначений Розділом XV (статті 221-241) Кодексу законів про працю України. Контрольні питання і індивідуальні завдання 1. Що таке страйк? 2. Що є локаутом? 3. Які трудові конфлікти відносять до юридичних, і які – до економічних? 4. Хто виконує функції посередника в колективних трудових конфліктах в країнах з розвиненою ринковою економікою? 5. Які можна виділити чотири підходи до організації трудової юстиції в розвинених країнах світу? 6. У яких випадках трудова суперечка підлягає розгляду в комісії по трудових суперечках? 7. Що таке колективна трудова суперечка (конфлікт)? 8. Які задачі примирливої комісії? 9. Хто такий незалежний посередник, його роль в врегулюванні колективної трудової суперечки? 10. Які склад і задачі трудового арбітражу? 11. У чому полягає основна мета Національної служби посередництва і примирення в Україні? 12. Які функції виконує Національна служба посередництва і примирення? 13. Що може бути причиною трудової суперечки (конфлікту) колективного характеру? Тести Тест 7.1. Що передує укладенню колективного договору: a. страйк; b. переговори; c. локаут; d. арбітраж.
|
