Фінікійсько-палестинське перехрестя

У центрі Близького Сходу приблизно за 3 тис. років до н. е. слідом за високорозвиненими цивілізаціями шумерів та єгиптян на східному узбережжі Середземного моря оселилися фінікійці Це були досвідчені мореплавці та купці, які на багато століть опанували середземноморську торгівлю. Вони заснували багато міст-держав (Акко, Тир, Сидон, Беритос, Ар-вад, Угарит); тримали в руках високорозвинене ремесло (у тому числі кораблебудування, ткацтво, виробництво скла, пурпуру). Особливого розвитку Фінікія досягла в XI—VIII ст. до н. е.

Саме тут було винайдено письмо (з літературним позначенням тільки приголосних). Фінікійці уже в III тис. до н. е. довели до кінця велике відкриття єгиптян, винайшовши алфавітне складове письмо у вигляді простих значків консонантного звукового, складового письма, яке з X ст. до н. е. стали запозичати греки, а вже від них пішла більшість сучасних алфавітів.

Незважаючи на свій економічний та культурний розвиток, Фінікія (сучасні Ліван і частина Сирії) політично завжди залежала від найсильніших у певний період держав: Ассирії, Вавилонії, Персії, Греції, Риму, Візантійської імперії, аж поки у VII ст. н. е. її не завоювали араби.

Тут же, на території майбутньої Палестини, утворилася стародавня країна Ханаан,заселена семітськими племенами, які на початку II тис. до н. е. створили чимало міст-держав. Згідно зі Старим Заповітом, ця земля була обіцяна Богом ізраїльським племенам.

Палестина — це історична країна на Близькому Сході від узбережжя Середземного моря до Йорданської долини і Мертвого моря, із сухим субтропічним кліматом. Головні міста — Єрусалим, Тель-Авів, Газа; заселена за доби бронзи ханаанцями. У XIII—XI ст. до н. е. вона була завойована племенами гебреїв, які наприкінці XI ст. до н. е. утворили самостійну об'єднану державу (найвищий розквіт за часів царя Соломона). У X ст. до н. е. відбувся поділ на 2 царства: ізраїль та Юдею, завойованих по черзі стародавніми імперіями: Персією, Александра Македонського, Римом.

Власне саме Близький Схід став місцем народження 3 великих монотеїстичних релігій. Монотеїзм (віра в єдиного Бога) був основою вірувань стародавніх гебрейських племен. Розуміння сутності Бога в розвинутій релігії євреїв — юдаїзм і було сприйняте християнством, а згодом ісламом. У VII ст. весь регіон завоювали араби.

Палестина була розташована на роздоріжжі культурних держав. Ско-тарі-семіти сповідували юдаїзм, який однак, не став світовою релігією внаслідок своєї замкнутості. Тут ідея нації підмінюється ідеєю обраності, індивідуальності, воскресіння.

Розглядаючи міфологію Близького Сходу, спостерігаємо, що міфотворців єднало не лише уповання на божественні сили у своїх житейських справах, а прагнення вивести людські закони життя з вселенських. Це засвід-

чує сама Біблія, в якій поряд із богоборчими мотивами (книга Йова), що зображують трагічний результат суперечки людини з Богом, невідомим книжником XIV ст. до н. е. Еклезіастом описуються марність і безглуздість буття, абсурдність синів людських і напружений пошук Абсолюту.

Пророк проповідує не світову гармонію, а світовий смисл, тобто розуміння власне людського значення того, що відбувається. На землі немає миру, а є бентежна, ненаситна, стражденна людська душа. "Все марнота марнот, всяка марнота і стомлення духу".

Незважаючи на суперечливий характер близькосхідної і насамперед палестинської культури, не можна применшувати її значного впливу на культуру Європи і всього людства. "Саме ця традиція стала основою великого культурного синтезу між Заходом і Сходом, Європою і Азією, Афінами і Єрусалимом, еллінським раціоналізмом та юдейською містикою, синтезу, ім'я якому — християнство. Протягом двох тисяч років цей синтез визначає культурне обличчя значної частини населення нашої планети¹".

Складовою культури Сходу, зокрема духовної, була і е релігія, яка з локальних конфесій виросла у світові релігії, що збереглися донині.

Юдаїзм — найдавніша монотеїстична релігія світу, яка виникла на території колишньої Палестини і викладена у Старому Заповіті з моменту спілкування Авраама з Богом (2085 р. до н. е.) та обітування, яке дав Бог Аврааму. Вже тоді Бог явив Себе як всемогутнього, люблячого, благого і справедливого. Він — нескінченний та глибоко особистісний Творець всього сущого. Через Яхве і пророків Бог здійснював постійні суспільно-моральні реформи ізраїлю. Було введено жертвоприношення, що демонструвало необхідність умилостивления Бога та спокути гріхів. Юдеї ще в часи вигнання до Вавилонського полону стали збиратися для молитов і роздумів у особливих місцях — синагогах. З деякими перервами і змінами вони лишилися місцем молитовних зібрань і вивчення Мойсеевого закону, який став регламентувати навіть найдрібніші деталі життя, дотримання Суботи, яку тепер, наприклад, у США юдаїсти-ліберали перенесли на неділю.

До речі, сучасні юдаїсти сповідують найрізноманітніші звичаї, обряди і вірування. Зростають секуляризація євреїв, відмова від будь-якої форми юдаїзму і навіть від національних звичаїв. Національна народна творчість (фольклор) зубожіє. Однак євреї у будь-якому випадку відповідно до біблійного вчення вважають нащадками Авраама через Якова лише себе як єдиних обранців Бога на землі.

Зороастризм — найраніша іранська релігія, що носить назву її засновника, котрий народився в Східній Персії в часи, коли перси вклонялися арійським божествам, які символізували сили природи, Заратустри (грецький варіант імені цієї людини — Зорастр (660—583 pp. до н. е.)). Вона визнавала єдиного Бога, пришестя Спасителя, воскресіння мертвих, суд

¹ Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. — К, 1993. — С. 89. 68

 

Божий та вічне життя (юдейський варіант). В основі зороастризму лежить дуалізм (двоїстість понять) добра і зла, які споконвіку ведуть між собою боротьбу. Заратустра — легендарний персидський пророк, котрий здійснив реформу давньоіранського племінного культу, створивши нову релігію, засновану на культі Агури Мазди, якому приписують авторство най-святішої частини "Авести", відомої під назвою "Гати" (IX—VI ст. до н. е.).

Християнство — поширена і одна з найбільш розвинених релігійних систем сучасного світу. Має багато запозичень догматичного і ритуального характеру з релігій Стародавнього Сходу. Виникнувши у і ст. н. е. в умовах розвинутого суспільства з гострими політичними, економічними та соціальними суперечностями спочатку в Палестині, воно поширилося майже по всій землі й розпалось на ряд самостійних напрямів зі своєрідними тлумаченнями деяких догматів і культів.

В основі християнського вчення — віра в єдиного Бога, який виступає в трьох іпостасях: Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого (Свята Трійця). Заради спасіння людства Бог-Син зійшов з небес, втілився від Духа Святого і Діви-Марії і став боголюдиною ісусом Христом, який за гріхи людства дав себе розіп'яти, по смерті похований, Та на третій день воскрес і через 40 днів вознісся на небо. Християни очікують другого пришестя ісуса Христа для суду мертвих і живих; саме тоді він воздасть кожному по заслузі, після чого встановиться Царство Боже. Християни вірять в існування пекла і раю, де, відповідно, грішники і праведники проводять своє загробне життя.

Християнські богослужіння провадяться по-різному, залежно від статуту тієї чи іншої конфесії, однак всі християни відзначають неділю — день молитви і відпочинку, а також день свята. Службу проводить священик. Чоловіки та жінки моляться разом, чоловіки у храмі повинні бути з непокритою головою, а жінки з покритою. Служба супроводжується інструментальною музикою та хоровим співом.

Християнство поділяється на православ'я, католицизм та протестантизм.

Іслам (з араб. — покірність) — одна з найпоширеніших релігій, яка виникла в VII ст. її засновник Мугаммад (Магомет, Мухаммед). Шляхом завоювань вона була поширена на Близькому і Середньому Сході, в Азії, Африці. Головні принципи викладені в Корані, основним догматом якого є поклоніння одному Богові й визнання Мугаммада як "посланця Аллаха". Від юдаїзму і християнства іслам сприйняв низку догматичних та обрядових положень, які за ритуалом стали тут простішими і доступнішими для звичайних людей. Нескладні й етичні норми ісламу, немає моральних норм, яких важко дотримуватися.

Існує п'ять стовпів ісламу: сповідання віри, намаз (салат) — п'ятиразова щоденна молитва, піст у місяць рамадан (саум), благодійництво (закат) та паломництво до Мекки (хадж). Мусульманський культ включає також ритуал омовіння (очищення), регулярне відвідування мечеті, дотримання мусульманських свят — ід-аль-адха (жертвоприношення) тощо, обряд обрізання у хлопчиків (сунат) та ін. Ті, хто сповідують іслам (мусульмани),

69
становлять близько 20 % населення світу і поділяються на сунітів (переважна більшість) та шиїтів.

Іслам першими прийняли арабські кочові племена Аравійського півострова. іслам виходить з традиції юдаїзму і християнства; визнає Аллаха єдиним Богом, проголошує віру в страшний суд і кару, а також нагороду після смерті.

Щодо художньої літератури, то в близькосхідній (юдейській) літературі виділяється епічний розділ П'ятикнижжя — перші 5 книг Біблії (в іудаїзмі називаються Тора): Буття, ісход, Левіт, Числа, Второзакония, створені в основній своїй частині в IX—VII ст. до н. е. З'являється світового значення "Пісня пісень" (збірка ліричних пісень III ст. до н. е. мовою іврит).

Ці та інші зразки літератури, що виникли на основі усної народної творчості й "підправлені" придворними письменниками, описували тривалі війни, героїчні подвиги королів, їх полководців, велику людську і матеріальну здобич та її розподіл між воїнами, зайняли чільне місце в напівпрофесійній художній літературі. Це такі міфічні й легендарні герої, як давньоєгипетський Осіріс, вавилонський Думузу, грецький Діоніс, фінікійський Адоніс і найбільш популярний ісус Христос як мудрець і месія.

Оскільки література наймогутніший з усіх видів мистецтва, і народ став її успішно опановувати, це вже свідчило, що людство невпинно рухається від первісного суспільства, тяжкої фізичної праці, до більш розвиненого, професійної розумової праці, виділяючи зі свого середовища не лише правителів, вождів, жерців, воєначальників, а й письменників, співаків, оповідачів, поетів, артистів, постановників вистав, сатурналій та інших видовищ, до зародження інтелігенції.