В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

 

Початок ХХІ століття, стрімкий розвиток науково-технічної революції ознаменувався процесами, що мають назву глобалізаційні. І сьогодні навряд чи хто буде заперечувати той очевидний факт, що ми живемо в умовах глобалізації [2, с.40-49]. Хоча, на думку німецького політологайі філософа Р.Сафранські, глобалізація являє собою не єдиний і односторонній, а складний і багатогранний процес, тому варто говорити не про “глобалізацію”, а про “глобалізації” [6, с.19].

Глобалізація світу, на думку авторів праці “Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз” має позитивні і негативні наслідки. З одного боку, добре, коли всі нації відчувають себе частиною людства, включені до глобальних інформаційних структур, до світової економіки й політики. Але, з іншого боку, глобалізація веде до диктату наддержав, транснаціональних корпорацій, а отже, обмежує автономію національних держав [3, с.204].

Глобальна освіта, в свою чергу, виступає найефективнішим засобом позитивного розвитку процесів глобалізації, оскільки якраз освічене суспільство і освічене людство може критично й розумно протиставити позитивні процеси розвитку негативним, уникнути анархії та насильства. Саме глобальна освіта може забезпечити активну участь світової науки і громадськості в управлінні світом у новому тисячолітті. Людство, стурбоване своїм виживанням, все більше звертається до проблем освіти, його розвитку й удосконалення, оскільки вже зараз з’ясовується, яким буде нове століття – проінформованим або неосвіченим, гуманним або агресивним. Тому актуальність цієї проблеми беззаперечна. Метою цієї статті є аналіз глобальних проблем освіти в контексті розвитку сучасного суспільства.

Ряд завдань які ми ставимо перед собою, це дати аналіз самого поняття “глобальна освіта”, визначити роль і значення глобальної освіти та проаналізувати головні її проблеми.

В ХХІ столітті та новому тисячолітті проблеми освіти стають пріоритетними у всьому світі, оскільки вони визначають майбутнє кожної країни окремо і планети в цілому. Перед нами стоїть стратегічне завдання виховання освіченої і відповідальної особи, здатної забезпечити не тільки власну життєтворчість, а й розумну життєдіяльність інших людей. Настав час, коли кожній людині потрібно отримати комплекс екологічних, економічних і юридичних знань у системі глобальної освіти і раціонально використати Інтернет як інструмент безперервної самоосвіти.

Саме поняття “глобальна освіта” активно використовується на різних рівнях:

– на рівні глобальної мегасистеми (планетарному), тобто на рівні взаємодії і взаємозбагачення національних освітніх систем, міждержавних, міжрегіональних зв'язків та міжнародної співпраці;

– на рівні конкретних освітніх систем (шкіл і класів, освітніх центрів, університетів ТОЩО), тобто на рівні змісту інтернаціональної (міжнародної) освіти, що розвиває планетарне мислення і свідомість, організації процесу навчання відповідно до сучасних освітніх стандартів, нових інформаційних та навчальних технологій. ·

Отже, глобальна освіта це не просто сукупність безлічі національних освітніх просторів і систем, це особлива “мегасистема”, де задається й реалізується мета національної та світової освітньої політики, де функціонують специфічні зв'язки й відносини між державами та їх освітніми системами, спрямовані на всесвітнє розширення можливостей розвитку особи.

Ініціаторами і лідерами в напрямі розвитку Глобальної освіти є американці. Ще в 1970 році був створений “The American Forumfor Global Education” (“Американський Форум для Глобальної Освіти”) – недержавна організація, що створила рухи за Глобальну освіту як у самих США, так і на міжнародній арені. У квітні 1995 р. в Нью-Йорку відбулася конференція за ініціативою Американського Форуму для Глобальної освіти і під егідою ЮНЕСКО. Глобальна освіта була визнана найважливішим напрямом розвитку сучасної педагогічної науки і практики, метою якого є підготовка людини до життя в тривожному, швидкоплинному і взаємозалежному світі, до розв’язання наростаючих глобальних проблем.

Розвитку Глобальної освіти сприяють різні наукові конференції, зустрічі і інші міжнародні заходи. Так, наприклад, істотний внеском у розвиток Глобальної освіти став проведений в Австрії у вересні 2000 р. міжнародний симпозіум, на якому обговорювалися потреба і значення розвитку Глобальної освіти в новому столітті, в тому числі через нові навчальні технології.

Особливе наукове і практичне значення має найбільша конференція (“Annual Meeting”), що проводиться щорічно американською асоціацією дослідників освіти (AERA), в якій беруть участь близько 10000 учених, викладачів та вчителів з різних країн світу.

Дуже важливі численні публікації з найактуальніших проблемах освіти в журналах, що видаються асоціацією (АЕRA): “American Educational Research Journal”, “Educational Researcher”, “Reviewof Educational Research” та ін.

Проблеми розвитку Глобальної освіти розглядаються в доповідях настільки конкретно, що в них представлено не лише зміст, а й розклад шкільних занять, тобто розробляється “глобальный контекст” у школі, в класі (James Becker, Jonson).

Зміст Глобальної освіти, на думку американських дослідників, складається з таких основних напрямів (Kniep, 1989):

– вивчення систем (економічних, політичних, екологічних, технологічних);

– вивчення гуманітарних цінностей (загальних і різних);

– вивчення універсальних проблем (війна і мир, права людини, навколишнє середовище);

– вивчення глобальної історії (розвиток глобальної системи, гуманітарних цінностей) [4, 140-144].

Про потреби перебудови системи освіти і науки у зв'язку з розв’язанням глобальних проблем сучасності говорять документи 6-ої Сесії Комісії ООН зі стійкого розвитку (CSD), що відбулася в Штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку [6, 197-205].

Зазначемо також, що питання глобалістики, реформування й удосконалення системи освіти знайшли широке відображення і в працях як зарубіжних так і вітчизняних авторів В.Андрущенка, В.Біблера, А.Бойко, І.Василенко, С.Гессена, В.Давидова, М.Євтуха, І.Зязюна, В.Кременя, В.Лутая, М.Михальченка, А.Панаріна та ін.

Сучасний процес навчання потребує використання нових досліджень проблеми розвитку в контексті глобальної освіти. Цьому присвячена ціла низка книг, у яких потрактовують проблеми освіти в ХХI столітті: “Інтеграція світової освіти – реальність третього тисячоліття”, “Глобальна освіта – шлях до інтеграції світового освітнього простору”, “Культурологічна складова інтернаціоналізації світової освіти”, “Утворення майбутнього: глобальні проблеми – локальні рішення”, а також колективні праці: “Теорія і практика глобальної освіти”, “Організація навчального процесу в глобально-орієнтованій школі”.

Глобальна освіта забезпечує усвідомлення взаємозалежності й неподільності сучасного світу, прищеплює підростаючому поколінню вміння спілкуватися з представниками інших націй і народів, дозволяє вивчати культуру своєї власної нації в світлі культур народів світу через гуманізацію та гуманітаризацію загальної освіти. З метою реалізації глобальної перспективи в освіті розробляються нові й переструктуровуються наявні навчальні програми й матеріали, удосконалюються методичні підходи й технології відповідно до сучасних вимог, відпрацьовуються міжнародні зв'язки. Глобальна освіта ставить одне зі своїх основних завдань розвиток розумової діяльності, розвиток умінь, ухвалення самостійних рішень. Але, як зазначає В.Вернадський “ми все більше спеціалізуємося не за науками, а за проблемами. Це дозволяє, з одного боку, заглиблюватися в вивчаюче явище, а з іншого – розширювати охват його з усіх точок зору” [1, с.54].

На сьогоднішній день одними із головних проблем у сфері глобальної освіти є потреба в більш широкому доступі до освіти та її безперервності, і в кожному регіоні світу цей доступ швидко розширюється. Так, наприклад, у кінці шістдесятих років ХХ століття в Західній Європі не було жодної країни, де частка вікової групи у вищій освіті (18-22 роки) перевищила б 8%; сьогодні там ця частка складає не менше 35%. В усьому світі число тих, хто вступає до ВНЗ, зростає на 10-15% в рік, в тому числі і в країнах Азії, Африки та Латинської Америки з середніми та низькими доходами на душу населення.

Велике значення для глобалізації освіти має підвищення рівності у здобутті освіти учнів та студентів з бідних сімей або регіонів. Багато першокласних навчальних закладів мають в своєму розпорядженні достатні засоби, щоб виплачувати стипендії, чого, на жаль, не можуть забезпечити державні навчальні заклади. Але здійснення цієї мети вимагає великих витрат, і лише деякі країни можуть дозволити собі фінансувати їх тільки за рахунок державних коштів. Із зростанням числа тих, хто навчається, і зростанням очікувань відносно якості освіти і рівності при його отриманні державних ресурсів виявляється недостатньо.

І приватна, і державна освіта відіграють певну роль у забезпеченні повноцінного життя громадян окремої країни й належного співіснування зі своїми сусідами, а це означає, що випускники навчальних закладів мають бути достатньо підготовлені технічно, аби відповідати очікуванням й успішно функціонувати на ринку праці. Отже, глобальна освіта сприяє (або перешкоджає) соціальній згуртованості нації.

Навчальні заклади, які демонструють дуже високий ступінь розвитку людського й суспільного капіталу, стають більш якісними. І саме високоякісні НЗ найпозитивніше впливають на соціальну згуртованість нації. Болонський процес, за допомогою якого члени Європейського союзу докладають зусилля по гармонізації своїх систем освіти для забезпечення більш високої мобільності учнів і викладачів, і нове керівництво ЮНЕСКО з акредитації надає можливість порівнювати навчальні заклади в різних регіонах світу.

Величезне значення для глобалізації освіти має її якість. І тут теж маємо безліч проблем. За останнє десятиріччя в критеріях якості освіти відбулася справжня революція. Якісна освіта тепер вимагає наявності сучасної електроніки в класах, гуртожитках, бібліотеках, наукових лабораторіях й аудиторіях. Найякісніші та передові навчальні плани більше ґрунтуються не на підручниках, а на найсвіжішій інформації з друкарських таелектронних джерел. Інформація для студентів сканується і розміщується в Інтернеті. Студенти мають доступ до навчальної інформації скрізь, де б вони не жили і куди б не їздили. До того ж змінився стиль викладання. Заняття більше не зводяться до надання студентам інформації; натомість на них робиться акцент на аналізі інформації, засвоєної студентами самостійно. Інтернет та інші електронні канали поширення інформації змінили та підвищили якість навчання.

З приводу цього російський дослідник А.Богатуров стверджує, що в основу визначення глобалізації наприкінці ХХ століття були покладені в різних сполученнях такі основні взаємозамкнуті тенденції та явища, як формування віртуального простору електронно-комунікаційного спілкування, що різко збільшує можливості для соціалізації особистості, тобто для безпосереднього залучення індивіда в пасивній чи інтерактивній формах до загальносвітових інформаційних процесів, незалежно від його місцезнаходження. Це також є доказом того, що загальноосвітня проблема в сучасному суспільстві є глобальною на сьогоднішній день [5, с.7].

Аналізуючи цю проблему, неможливо залишити осторонь і особу вчителя в глобальній освіті, як носія культури та її творця, наступника і творця світового педагогічного досвіду. За світовими стандартами сучасний учитель – це творча індивідуальність, що володіє оригінальним проблемно-педагогічним і критичним мисленням, творець багатоваріативних програм, що спираються на передовий світовий досвід і нові технології навчання, інтерпретуючи їх у конкретних педагогічних умовах на основі діагностичного цілевизначення і рефлексії.

При цьому позиція педагога розглядається як система всіх інтелектуальних, вольових і емоційно-оцінних відносин до світу, соціальної дійсності і педагогічної діяльності. Соціальна позиція педагога зростає з тієї системи поглядів переконань і ціннісних орієнтацій, які були сформовані ще в загальноосвітній школі. У процесі професійної підготовки на їх базі формується мотиваційно-ціннісне ставлення до педагогічної професії мети, і засобів педагогічної діяльності освіти (навчання і виховання), що оновлюється в інноваційній діяльності вчителів та має значний позитивний досвід. Однак усе це засновано на дидактичній теорії і все ще залишається масово-репродуктивним, а не індивідуально-творчим.

Загальна система освіти, що реформується, не зважаючи на всі нововведення, продовжує працювати згідно з дидактичною теорією, яку розробив Ян Амос Коменський ще в 17 столітті. Близько чотирьох століть вона служить освіті людства але в третьому тисячолітті, що наступило, дидактична теорія вже не сприяє прогресу, а тягне вітчизняну освіта назад, залишаючи нове покоління на рівні лінійного мислення. Тенденції розвитку сучасної освіти зазначають потребу пошуку нових підходів до навчання мислити і діяти в нових умовах, тому потрібна нова теорія навчання, яка веде освіту в майбутнє – до нового образу мислення і нового способу життя майбутніх поколінь.

Порівнюючи дидактичну і критичну теорії, ми бачимо, що більш об'єктивною, ефективною і практичною є критична теорія навчання, заснована на пріоритетах логічного, проблемного, критичного мислення в пошуках нестандартних відповідей і дослідницької діяльності тих, хто навчається, що сприяє розвитку творчості, самостійності, професіоналізму і відповідальності – особистих якостей, вкрай потрібних у сучасних соціокультурних умовах.

Виходячи з викладеного спостерігаємо, що в останні десятиріччя зміни в характері навчання відбуваються в контексті глобальних освітніх тенденцій, які отримали назву “мегатенденцій” та сприяють вирішенню багатьох проблем. До їх числа можна віднести:

– масовий характер освіти та її безперервність як ознака нової якості;

– значущість як для індивіда, так і для суспільних очікувань і норм;

– орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності;

– адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості;

– орієнтація навчання на особистість вчитися, забезпечення можливостей її саморозкриття.

Для української освіти актуальна об'єктивна потреба у вивченні як світового передового педагогічного досвіду, так і індивідуального стилю діяльності сучасного вчителя – вічного учня, що шукає і приймає все нове, веде за собою підростаюче покоління в суперечливому й динамічного світі. Діяльність учителя ніколи не була такою важкою, ще ніколи йому не доводилося конкурувати з глобальною інформаційною системою. У зв'язку з цим постає гостра потреба допомоги вчителям, викладачам ВНЗ орієнтуватися в тенденціях розвитку глобальної освіти та сучасних вимогах до педагогічної освіти.

Развиток освіти в кожній окремій країні і складає сутність розвитку глобальної освіти в цілому, яке може проходити тільки через взаємообмін та збагачення світового педагогічного досвіду. Розв’язання ж глобальних проблем освіти слугує для об'єднання різних освітніх системи багатьох держав, відрізняються за своїми філософськими, історичними, культурними та педагогічними традиціями. І хоча вони по- різному декларують своє ставлення до глобальної освіти, але однак використовуючих її можливості в реалізації спільної мети.

Висновок. Отже, глобальна освіта відкриває величезний світ інформації й відкриває великі можливості для успішної й компетентної діяльності на світовому рівні. Опановуючи її змістом, людина може стати “людиною світу” – це реальність сучасної глобальної освіти, а перспективи його непередбачувані, особливо в період, коли освіта вступає в якісно новий етап – міжнародну інтеграцію, що є результатом розвитку і поглиблення попереднього етапу – інтернаціоналізації – і доведення його до рівня інтеграції національних систем. Для інтеграції стають характерними зростаючі за рахунок злагодженої міжнародної освітньої політики взаємне зближення, взаємодоповнення і взаємозалежність національних освітніх систем, синхронізація дій, що досягається на основі регулювання їх наднаціональними інститутами, поступове переростання національними освітніми системами своїх державних рамок і зародження тенденцій до формування єдиного освітнього простору як найефективнішої форми реалізації завдань майбутнього.