Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Чернов С.А. Начала философии. Ч.2. – Учеб. пособие – СПбГУТ. - СПб, 2005.





Вивчення зразків японського казкового епосу дає підстави стверджувати, що загалом японський казковий матеріал підлягає розмежуванню за таким же принципом (чарівні, соціально-побутові та казки про тварин), однак містить піджанр, не властивий загалом українським народним казкам, – це, так би мовити, «казки легендарного типу», які поєднують в собі ознаки як казкової, так і легендарної прози. Аналізуючи проблеми розмежування казки й легенди, Лідія Дунаєвська зазначає, що «явище подібності генеалогічного зв'язку в оповіді спонукає до висновку, що казка в тій формі, в якій вона дійшла до нас, може розглядатися як форма якогось іншого художнього мислення, ніж легенда, що легенда завдяки своїй «логічній» структурі зв'язку мотивів – це явище пізніше, ніж казка. Вона належить до періоду міфу розвиненого» [Дунаєвська 2009, 22]. Казка має настанову на вигадку, легенда ж – навпаки, на ймовірність; якщо у казковій прозі, як правило, добро перемагає зло, то в легендах така тенденція не простежується, що ми можемо помітити і в ряді японських казок, зокрема: «Ставок 3aлиш», «Вітри й дітвора», «Сон ґедзя», «Риба-наречена», «Журавка», «Як баба перетворилась на мале дитинча», «Небесний ланцюг», «Як собака перетворився на чайник», «Дивовижний барабан», «Ловець качок Ґомбей», «Казка про Урасима Таро», «Як сосна кашляла», «Каґуя-хіме – діва місячного сяйва», «Сніговиця» та ін.

Характерною рисою цих, як і переважної більшості інших японських народних казок є їхня глибока міфологічна закоріненість.

Мотифемою деяких із них є покарання героя через порушення ним табу. Табу (від полінезійського слова tapu або tabuзаборона) як система заборонних приписів на здійснення певних дій (використання якихось предметів, вимовляння слів тощо), порушення яких карається надприродними силами, виникла і сформувалася на соціальній, магічній і релігійній основі ще в період первісного суспільства (сам термін було введено до соціології Джеймсом Джорджем Фрезером, який першим звів докупи усі факти, що мали стосунок до табу [Фрэзер 1984, 188—250]). На думку Фрезера, слово табу утворилося від дієслова «ta» (відмічати) і прислівника підсилення «pu», що разом означає буквально «цілком виокремлений, відмічений». Звичайне значення слова – «священний», що вказує на зв'язок предмета з богами, віддалення від звичних занять, виключну належність чогось особам чи предметам, шанованим як священні, інколи – «об'єкт обітниці». Такими в японському казковому матеріалі є сюжети «Ставок 3aлиш», «Риба-наречена», «Журавка», «Казка про Урасима Таро», «Сніговиця» та ін.

В основі сюжету «Казки про Урасима Таро» – мандри рибалки Урасими підводним царством. Міфи про подорожі людини до дна моря відомі багатьом народам світу. Прикладом можуть слугувати корейський міф про Чакчегона – володаря чудесного лука і доньку Царя Драконів, билина новгородського циклу «Садко», осетинський нартський епос про Ахсартага та Дзерассу тощо. Врятована Урасимою черепаха на знак вдячності за порятунок запрошує хлопця в гості до морської царівни – прекрасної Отохіме. Варто зазначити, що в японській міфології підводне царство, «Ватацумі-но-куні» (海神), як і в багатьох інших світових міфологічних системах – одне із втілень потойбіччя, що протиставляється світові людей. У цьому царстві всі чотири пори року співіснують одночасно. Весь день Урасима любувався чудесним садом Отохіме, де на сході панувала весна, квітнули вишні, витьохкував соловейко, на півдні стояло літо, співали цикади, дерева буяли зеленню, на заході цвіли осінні хризантеми і золотом опадало листя з дерев, а на півночі гілля гнулося під сніговою ковдрою і струмки були скуті кригою. Увечері ж, попри всі вмовляння морської царівни, рибалка вирішив повернутися до світу людей, і володарка підводного царства дарує йому коштовну скриньку із суворою забороною її відчиняти. Герой повертається на землю. Проте у підводному світі час плине інакше, ніж на землі, адже «міфологічний час – це час першопочатковий, ранній, перший; це прачас, час до часу, до початку історичного відліку часу. Це час першопредків, першотворення, «час сновидінь», в якому не існує межі між минулим, теперішнім і майбутнім» [Колодний, Скиртач, Мозговий 2006, 54-56]. Тож на землі Урасима не застає ні батьків, ні знайомих людей, ні своєї хати, позаяк у підводному потойбіччі він провів не один день, як йому здалось, а сім століть. Хлопець порушує заборону Отохіме і відчиняє чарівну шкатулку, що призводить до покарання: «З неї вилетів клубок диму і, піднявшись йому до обличчя, враз перетворив його на сивого дідуся, і душа покинула його тіло». Як зазначає Тетяна Муравйова, «за законами міфології, людина, яка переступила межу двох світів, порушує рівновагу між ними і вже не може повернутися до свого попереднього світу» [Муравьева 2007, 89]. Немає чіткого жанрового визначення тексту про Урасиму: одні учені вважають його міфом, інші ж – легендою, хоча більшість дотримуються точки зору, що це – казка з яскравим міфологічним началом, яка була переспівана у VIII ст. у баладі, включеній до збірника «Манйосю».

Сюжетотвірним мотивом є і порушення табу в казках «Журавка» та «Риба-наречена». Ці ж мотиви-універсалії зустрічаємо і в українських народних казках «Кривенька качечка» і «Царівна-жаба». В обох японських казках чоловік рятує чи то пташку («Журавка»), чи горбушу («Риба-наречена»), і вдячні порятовані в образах дівчат приходять до дому героя і стають йому за жінку. Героїня-журавка, усамітнившись у приміщенні для ткання, зі свого пуху тче дорогоцінну парчу, яку задля прожиття продає бідний чоловік, героїня-горбуша за відсутності чоловіка щоразу пірнає в казанок з юшкою, від чого та набуває неймовірного смаку, у чому можна помітити релікти пубертатних жіночих ініціацій, підґрунтям яких в архаїчних суспільствах були тотемістичні уявлення, теогонічні та героїчні міфи. Жіночий пубертатний обряд ініціації полягає в ізоляції, забороні бачити світло, ступати на землю і вживати в їжу деякі види продуктів, а також у навчанні жіночим ремеслам (ткацтву). У традиційних культурах ініціації мають структуру, що вміщує три етапи: 1 – сегрегація (розрив неофіта з його оточенням) і ізоляція (відхід, відведення, зміна способу життя); 2 - транзиція (проміжний, безстатусний стан посвячуваного); 3 - інкорпорація (повернення до громадського життя у новому статусі) [Элиаде 1996, 50-51], – всі ці елементи наявні у сюжетах аналізованих казок. Та коли чоловік порушує табу й підглядає за чудесним перетворенням жінки, журавка зринає в небо, а горбуша назавжди поринає у воду річки. В міфологічних системах усіх народів світу вода вважалася джерелом життя (саме води слугують хаосом, із яких твориться космос; вологість є запліднюючою субстанцією і для істот, і для землі – дощ), опорою, на якій тримається земля, символом чистоти і засобом очищення, а також медіатором між світами, своєрідним провідником на «той світ». В народних уявленнях вода співвідноситься із жіночим началом (на противагу вогню, що символізує чоловічий первінь). Вода ж у тому чи іншому вигляді тісно вплетена в канву казки «Риба-наречена»: герой рятує горбушу на березі річки, перетворена на дівчину риба приходить до його дому у «ливний дощ», дружина готує чарівну юшку, після порушення чоловіком табу дружина-риба повертається у річку. У світовій міфології у різні історичні періоди риба мала широку міфологічну та магічну семантику – від сакрального деміурга до символу плодючості [Топоров 1982, 391 – 393]. Багатогранною є й міфологічна семантика журавки – птахи, яка на Сході здавна вважалася символом мудрості, пильності, довголіття і відданості, у Китаї ж – іще й безсмертя. В єгипетській та грецькій міфології журавель є символом родючості, африканська традиція пов'язує цього птаха із мистецтвом словесності. Індійська ж та кельтська міфологія, навпаки, наділяє журавля негативною конотацією – зрадництва та нещастя.

Подібні риси простежуються і у казці «Ставок Залиш»: символіка риби, води, табу та його порушення і покарання. Герой казки Міцудзаемон тричі отримує попередження відпустити (продати незнайомці) рибу, проте не дослухається до нього, внаслідок чого у розв'язці на нього чекає покарання: дружина перетворюється на загадкову незнайомку, Міцудзаемон непритомніє і отямлюється у глухому темному лісі без риби і снастей. Ліс у міфології – медіальний простір, межа між світами. Непритомність героя (як і сон, сама смерть) свідчить про його перехід до «іншого», потойбічного світу.

Близькою у сюжетному плані є й казка «Сніговиця», міфологізм якої ще виразніший. Старому Мосаку та його підмайстрові Мінокіті якось довелося в холодну зимову пору заночувати у хатинці перевізника в лісі на березі річки. У міфологічному мисленні зима, як мертва пора, символізує саму смерть. У казці смерть в образі вродливої жінки у сліпучо-білому вбранні подихом крижаного вітру забирає життя Мосаки, проте жаліє юності і вроди парубка і дарує йому життя за умови, що той ніколи нікому не розповість про побачене й почуте. Через рік хлопець познайомився із дівчиною на ім'я Юкі, яка стала йому за гарну дружину і народила десятьох славних дітей. Коли ж у світлі ліхтаря обличчя дружини нагадало Мінокіті образ жінки з тієї жахливої ночі і чоловік зізнається у цьому Юці, вона називається Юкі-Онною і розчиняється у білій імлі, погрожуючи наостанок: «Ти зламав свою присягу, ти обіцяв нікому не розповідати про це. … Якби не наші діти, я б зараз негайно розправилася з тобою. Закарбуй собі, якщо тільки я почую, що вони нарікатимуть на тебе, скаржитимуться, то зимової снігової ночі я прийду, і ти розпрощаєшся-таки з життям!» [Бондаренко, Осадча 2010, 45-46] Юкі-Онна, Снігова діва – персонаж японської міфології, яка є уособленням зими і смерті. Окрім того, як і в казці «Риба-наречена», акцентується на ночі як часові дії (з'яви) чарівної героїні – порі, яка традиційно вважається найбільш міфологізованим добовим періодом внаслідок найбільшої концентрації темряви (потойбічного) і сну, який асоціюється із тимчасовим вмиранням, внаслідок чого у багатьох міфологічних системах світу ніч ототожнюється із потойбічним світом.

Глибока міфологічна закоріненість вирізняє казку «Каґуя-хіме – діва місячного сяйва», в якій присутні мотиви лунарного культу: і монети, які старий щодня знаходив у стеблах бамбуку, і осяйно-сріблясте коло, яке опускається з неба, і срібна карета, запряжена крилатим конем, і дві діви – посланці за героїнею, та й сама казкова героїня – місячного походження. Казка має традиційний зачин: бідні дід і баба журяться, що не мають дітей. Досліджуючи «жіночі» казки, Інна Сікорська наголошує на другорядності персонажів нерепродуктивного віку: «Казкові персонажі відображають народні уявлення про найголовніше завдання людини – продовження роду: із втратою репродуктивної функції жінка витісняється на периферію життя. Це пояснює непопулярність і нечисленність сюжетів, де головними героями є старці та баби: вони можуть бути лише другорядними персонажами – добротворцями або ж злотворцями» [Сікорська 2010, 14]. Функцію добротворців виконують названі батьки місячної діви, виховуючи її як рідну донечку. Казка містить мотив чудесного народження (дівчинку знаходить дід у стеблинці бамбуку – «була вона не більше долоні»), мотив неймовірно стрімкого дорослішання (характерна риса героїв чарівних казок: «Вже за три місяці Кагуя-хіме перетворилася на прекрасну діву»), а також мотиви чоловічих ініціацій (виконання хлопцями-нареченими неймовірних завдань, які ставить перед ними названий батько місячної діви). Повернення Кагуї-хіме на місяць ще раз підтверджує точку зору про архаїчні світоглядні уявлення щодо неможливості взаємопроникнення різних світів. Розв'язка казкового сюжету будується на традиційній для японської культури філософії буття – дід і баба кидають у вогонь подаровану донькою на прощання пляшечку із зіллям молодості: «Без тебе, Кагуя-хіме, хіба зможемо ми коли-небудь знову стати щасливими. А що толку у вічному житті без щастя?» [Бондаренко, Осадча 2010, 43]

Навпаки, дещо гумористичний характер має інша казка – «Як баба перетворилась на мале дитинча», – хоча і вона не позбавлена міфологічних рис: роки пропливають для баби у зворотному порядку, коли вона п'є воду із чарівного джерела в лісі. Символ джерела, що повертає молодість, характерний для багатьох світових культур. Зокрема, у в'єтнамському міфі «Чому люди смертні» фігурує небесний сад із чудесними джерелами. Проживши на землі 90 років, люди на 12 днів відправлялись до небесного саду, де, з'ївши чарівні плоди і напившись із чудесних джерел, повертали собі молодість і знову продовжували жити на землі [Муравьева 2007, 124-125].

Сюжет-універсалій містить казка «Небесний ланцюг»: злотворець на час відсутності матері намагається викрасти дітей з дому. Українським відповідником є казка «Вовк і семеро козенят», в якому значно сильнішими, порівняно із японським варіантом, є тотемістичні культи. Японський зразок вирізняє наявність численних мотифем: потойбічна подорож матері, що чітко зазначається в тексті – «на батькову могилу»; злотворець – відьма, якій притаманні зооморфні риси – «волохаті руки» і «хрипкий голос». На відміну від українського матеріалу, злотворець вдається не до коваля (найсакральніша професія на землі), щоб той перекував голос, а випиває «юшки з-під червоної квасолі, і її голоспом’якшав». Згідно з японськими міфами (збірка «Ніхонгі», свиток І) квасоля з’явилася на землі після того, як бог місяця Цукуйомі вбив богиню їжі Укемоті-но камі і виявив її в носі богині. Якщо українська казка традиційно закінчується перемогою добра над злом, розв'язкою японської є втеча двох братів від відьми спочатку на дерево (символ древа світового), а звідти – залізним ланцюгом, скинутим небесним богом, на небо: «Один із братів, щопіднялися на небо, став місяцем, а другий – зіркою». Інваріант цього мотиву містить корейська міфологія: за одним із міфів про походження сонячних світил, три брати: Хесун (Сонце), Тальсун (Місяць) і Пьольсун (Зірка), – рятуючись від тигра, вилізли на велику сосну і на їхні мольби про порятунок Небесний володар спустив до них залізну мотузку, якою брати піднялися на небо [Муравьева 2007, 109]. Текст японської казки виявляє лунарний культ і містить, на наш погляд, релікт солярного міфу, який пояснює зміну світил на небі: хлопчики піднімаються небесним ланцюгом, в той час як відьма пожирає їхню сестру – мотиви пожирання сонця чудовиськом притаманні більшості світових міфологій, зокрема й українській (на заході сонце ковтає двоголовий підземний Ящур, виригуючи його на сході). На підтвердження цієї гіпотези слугує і те, що в японській синтоїстській міфології божество місяця Цукійомі (月读 або ツキヨミ) – чоловічої статі, сонця ж – Аматерасу (天照大神) – богиня, яка осяює небеса. Окрім того, відьма намагається залізти на древо світове за допомогою серпа, який, повторюючи форму півмісяця, є місячним знаком, символом плодючості й достатку, водночас і емблемою смерті.

Прикметно, що в усіх аналізованих текстах чітко виявляються гендерні ознаки: головними героїнями є або ж заборону накладають саме жінки (на наш погляд, відголоски матріархальної культури), які, окрім того, обов'язково належать до «іншого» світу – нижнього чи верхнього, що втілено в образах пташки, риби, Сніговиці, морської царівни, відьми тощо.

Японський казковий матеріал засвідчує і наявність давніх тотемістичних культів: ґедзь, вилетівши з носа героя, вказує на заховані в землі скарби («Сон ґедзя»), качки переносять з місця на місце жадібного героя («Ловець качок Ґомбей»), журавка («Журавка») чи горбуша («Риба-наречена») стають чарівними дружинами казкового персонажа – порушника табу, черепаха стає провідником героя до підводного царства («Казка про Урасима Таро»), танукі допомагає бідному чоловікові, перетворившись на золотий чайник, щоб той мав змогу продати його настоятелеві храму і виручити трохи грошей («Як собака перетворився на чайник») (образ єнотовидного собаки танукі, який часто виступає у вигляді «перевертня» і може бути як ворожим до людей, так і доброзичливим, є одним із найуживаніших в японському фольклорі).

Привертає увагу і числова символіка аналізованих текстів. Тричі герой казки «Ставок Залиш» отримує попередження, троє діток намагаються врятуватися від відьми («Небесний ланцюг»), сім століть триває перебування Урасими в потойбіччі – ці числа в переважній більшості міфологічних систем є сакральними. Числова ж символіка тексту, яка виявляється як на рівні просторово-хронологічних елементів, так і на рівні персонажної системи, є однією із ознак міфологізму твору: «Комбінація чисел, що реалізуються в мотивах казки і легенди, як і інших жанрах, виявляє їх міфологічну ґенезу, прив’язаність до давніх ритуалів. Проблема символіки чисел в художній свідомості певного народу сягає в незапам’ятні часи, привертала і привертає увагу філософів, психологів, зокрема, математиків, а в останнє століття - фольклористів і літературознавців. Власне, числа-символи у народних віруваннях, творах існують відтоді, відколи склалися поняття про них» [Дунаєвська 2009, 246].

Література:

1. Jacob Grimm. Teutonic Mythology: 4 Vol. – London: George Bell and sons, York street, Covent Garden, 1882. – 1960 p. / Гримм Я. Німецька міфологія (в 4-х томах). – Лондон, 1882. – 1960 с.; 2. Дунаєвська Л.Ф. Золота криниця // «Семиліточка». Укр. народні казки у записах та публікаціях письменників ХІХ-поч.ХХ ст. / Упорядкув., передмова, примітки. – К.: Веселка, 1990. – 320 с.; 3. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна проза (легенда, казка): еволюція епічних традицій. – Вид. 2-е, стереотипне. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2009. – 304 с.; 4. Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість. Підручник. – Вид. 3-є, стереотипне. – К.: Знання-Прес, 2005. – 592 с.; 5. Літературознавча енциклопедія: У 2 т. / Авт.-уклад. Юрій Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – Т.ІІ. – 624 с.; 6. Муравьева Т.В. Мифы народов Востока и Средней Азии / Т.В.Муравьева, О.М.Куницкая. – М.: Вече, 2007. – 464 с.; 7. Релігієзнавство: курс лекцій/ А. М. Колодний, В. М. Скиртач, Л. І. Мозговий; М-во освіти і науки України, Слов’янський державний педагогічний університет. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 267 с.; 8. Сікорська І. М. «Мати й мачуха» в українській та німецькій казковій прозі (опозиція образів) [Текст]: автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.07 / Сікорська Інна Миколаївна; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2010. – 19 с.; 9. Топоров В. Рыба // Мифы народов мира. – Т.ІІ. – М., 1980. – С. 391 – 393; 10. Фрэзер Дж. Дж. Фольклор в Ветхом завете. – М.: Изд-во политической литературы, 1989. – 296 с.; 11. Фрэзер Дж. Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. – М. – 1984. – 703 с.; 12. Элиаде М. Аспекты мифа.– М: Инвест, 1996. – 240 с.; 13. Юнг К. Бог и бессознательное. – М.: «Олимп»; ООО «Издательство АСТ-ЛТД», 1998. – 480 с.; 14. Юнг. К. Архетипи колективного несвідомого. Психологічні типи. Вибрані праці з аналітичної психології // Зарубіжна філософія ХХ століття. – К.: Довіра, 1993. – С. 167-179; 15. Японська література: Хрестоматія. Том I (VII-XIII ст.) / Упорядники: Бондаренко І.П., Осадча Ю.В. – Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – 562 с.

Чернов С.А. Начала философии. Ч.2. – Учеб. пособие – СПбГУТ. - СПб, 2005.

 

 

Утверждено редакционно-издательским советом университета в качестве учебного пособия.

 

В пособии раскрываются все темы общего основного курса философии для студентов всех специальностей и форм обучения. Во второй части изложена история античной философии, которая рассматривается лишь в той мере, которая необходима для введения в основные философские проблемы, понимания дальнейшего развития философии и современной философской литературы.

 

 

Рецензент – доц. В.Н.Садовников

 

 

CС.А.Чернов, 2005

CСанкт-Петербургский государственный университет телекоммуникаций им. проф. М.А.Бонч-Бруевича, 2005

Оглавление






Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 257. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.089 сек.) русская версия | украинская версия