Форми проведення дискусії. Культура мовлення під час дискусії

План

1. Форми проведення дискусії

2. Культура мовлення під час дискусії

3. Прийоми активізації уваги слухачів

 

Студенти повинні знати: основні форми проведення дискусії; поняття культури мовлення під час дискусії; основні прийоми активізації уваги слухачів.

Студенти повинні вміти: застосовувати певні форми проведення дискусії; дотримуватися правил спілкування мовця і слухача.

 

1. Дискусія- форма колективного обговорення, мета якої - виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне вирішення проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний.

На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, добрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. Учасників дискусії краще розмістити у приміщенні так щоб усі присутні бачили одне одного в обличчя й добре чули.

Добір теми багато в чому визначає ефективність дискусії. Звичайно, краще формулювати її проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п'ять питань. Якщо тема складна, доцільно зробити невеликий вступ, щоб учасникам дискусії було легше визначитись щодо основних понять.

На другому етапі обговорюються ті питання,які були винесені на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий. Щоб не тиснути на присутніх авторитетом, ведучому не слід самому багато говорити. Він це може робити тільки тоді, коли не вистачає інформації для пошуку нового погляду на вже відому проблему. Різні заклики ведучого на зразок „дотримуйтесь правил дискусії", „будьте цивілізовані" не знімуть загострення пристрастей, а можуть лише образити її учасників. Тому не варто зловживати такими висловами.

Якщо під час обговорення виникла пауза внаслідок роздумів учасників, переривати її не слід, бо, можливо, вона допоможе знайти новий цікавий поворот дискусії.

Третій етап дискусії - підбиття підсумків. Це звичайно робить ведучий. Проте можна доручити це і досвідченому спеціалісту з числа учасників. Він оцінить повноту й глибину розкриття теми, новизну інформації, відзначить різні погляди. Добре якщо до аналізу дискусії будуть залучені й інші учасники.

Як свідчать спостереження, дискусія не повинна тривати понад три години. Зловживання часом може викликати роздратування у присутніх. Важливо також дотримуватися схваленого регламенту. Як правило, для повідомлення надається 15-20 хвилин, для виступу - 3-5 хвилин.

Під час обговорення нерідко народжується багато різних думок, іноді цілком полярних. І тоді учасники відповідно до своїх думок починають тяжіти до людей, думки яких їм близькі. Тривалий час вважалося, що істина належить більшості, а меншість сприймалася як дестабілізаційний фактор. Справді більшість використовує психологічний тиск на інших.

Сварка під час дискусії виникає нерідко тому, що присутня на ній людина починає відчувати гнів або злість. Це явище не можна ігнорувати. Доцільніше розібратися в ньому та знайти шляхи, які допомогли б подолати його. Людина легше впорається зі своєю злістю, якщо знайде інші варіанти вирішення проблеми.

Першим кроком до її переборення стане вже те, що людина зрозуміє, що з нею відбувається. Можна зменшити це відчуття, з'ясувавши, що саме його викликало. Якщо зі злістю не покінчити одразу, вона, виникнувши на дискусії, може призвести до того, що зіпсуються взаємини з іншими людьми.

Якщо під час дискусії в декого сформуються погляди, протилежні тим, які хотілося сформувати при її організації, то це означає дію „ефекту бумеранга", тобто негативний результат дискусії.

Полеміка як конформація ідей, поглядів, думок, на відміну від дискусії, має на меті не досягнення згоди в суперечці, а перемогу над опонентом. Нерідко в полеміці її учасники використовують різні засоби спілкування, не дуже піклуючись про його культуру.

Як зазначилося, диспут найчастіше використовується для публічного захисту наукової позиції або для того, щоб визначитись у життєво важливих, найчастіше моральних, проблемах. Теми для диспуту нерідко добирають на основі аналізу життєвого досвіду.

„Мозковий штурм" - це спільне вирішення творчої проблеми, яке забезпечується особливими прийомами. Ця форма обговорення виникла ще наприкінці 30-х років XX ст. І спрямована на активізацію творчої думки з використанням засобів, які знижують критичність і самокритичність людини, а отже, підвищують її впевненість у собі й готовність до творчого пошуку. Під час „мозкового штурму" на першому його етапі - генерація ідей — кожний учасник вільно висуває свої пропозиції щодо вирішення поставленого завдання.

Після генерації ідей бажано вибрати серед них кращі, а не відкинути гірші. Після відбору кращої ідеї треба розділити на дві групи - прихильників і противників. Вони спробують ще раз проаналізувати всі аргументи „за" й „проти" висловленої ідеї.

Звичайно, велику роль у досягненні результатів під час „мозкового штурму" відіграє керівник. Саме він має зробити все для того, щоб створити відповідну моральну і психологічну атмосферу в групі, від нього залежить, щоб не було втрачено жодної пропозиції, щоб навіть „дика" ідея була обговорена, щоб усі висловлювання перетворилися з оцінних на змістовні. Психологічний бар’єр у такій групі людей зникає швидше, якщо склад учасників більш-менш однорідний.

Отже, колективні форми обговорення, за яких розвивається зацікавленість його учасників процесом пізнання, сприяють підвищенню активності людини, розвитку її творчого потенціалу.

2. Важливе місце після логіки та організації дискусії мас культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і тлі., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу - це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв'язання суперечки.

Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.

3. Контакт між слухачами і виступаючим залежить значною міроювід того, яке враження справить промовець у час його появи, як він звернеться до аудиторії, як почне свій виступ. Слухачі завжди добре відчувають, чи промовець виступає з внутрішнім задоволенням чи лише з обов’язку; вони досить швидко орієнтуються в тому чи промовець володіє матеріалом, а чи боїться і теми, і аудиторії. Тон його, манери, одяг, жести, міміка, інтонації — усе промовляє до слухачів і все або посилює вплив від сказаного або навпаки, послаблює його.

Тому передвиходом на трибуну слід зібратися з думками, зосередитися, підготувати себе внутрішньо і починати виступ активно, доброзичливим тоном, одразу ж показавши своє бажання щось нове повідомити аудиторії. Якщо промовцеві вдасться закріпити такий початок цікавою і змістовною подальшою розповіддю, викликати до себе повагу слухачів за знання, щирість, принциповість і переконаність, то можна вважати, що контакт встановлено.