Соціологія права, мистецтва, моралі в соціології культури

Соціологія права — спеціальна соціологічна теорія, що вивчає право як соціальний інститут, як систему регулювання суспільних відносин і трансформації юридичних норм в соціальну поведінку громадян на всіх рівнях їх життєдіяльності. Цей напрямок соціо­логічної науки формується на стику юриспруденції і соціології, ставлячи основною метою вивчення функціональної дії права і його соціальної ефек­тивності. В сучасних умовах в Україні серед проблем соціології права висту­пають: правове регулювання соціальних відносин, становлення державності і правової держави, забезпечення участі мас в контролі влади та ін. В проце­сі формування державності України, розширення гласності і демократії ви­никають завдання, що формулюються і усвідомлюються в межах соціології права (вивчення питань дотримання законів правоохоронцями; виявлення співвідношення влади і соціального авторитету в дотриманні законів; вияв­лення причин порушення законів посадовими особами; визначення ступеня відповідності правових норм соціально-економічним реформам та ін.).

Ефективність правових норм — найголовніша проблема соціології права, яка шляхом соціологічних досліджень виявляє фактори, що визначають ефективність або неефективність права. Соціологія права розвивається у тісному взаємозв'язку з усіма галузями правознавства. Теоретичні висновки науки, що формуються на базі соціологічного знання, використовуються при фор­муванні дослідницьких гіпотез в правоохоронній діяльності. Особливо ін­тенсивно проводяться соціологічні дослідження з проблем соціальної профі­лактики правопорушень та їх соціальної діагностики.

Соціологія мистецтва — галузь соціології, що вивчає виникнення, фун­кціонування, розвиток мистецтва в конкретних історичних системах сус­пільних відносин. У межах соціології мистецтва здійснюється аналіз різно­манітних аспектів зв'язків і залежностей між суспільством і художньотворчою діяльністю. Соціальні функції мистецтва настільки своєрідні, а специфіка входження мистецтва в суспільні системи настільки відрізняється від інших проявів суспільного життя, що все це визначає потребу особливих засобів і методів соціології. У соціології мистецтва у великому обсязі застосовується апарат філософії, психології, педагогіки, мистецтвознавства. Але через те, що мистецтво є соціально-естетичне явище, загальна методологія соціології мистецтва формується в сфері філософії та естетики. Для соціології мистец­тва основними є два твердження. По-перше, визнання відповідності між станом суспільства і мистецтва як специфічною сферою суспільного життя. По-друге, можливість визначення ступеня відповідності в достатньо чітких поняттях, що піддаються математичній обробці.

Сучасна соціологія мистецтва розпалась на відносно самостійні галузі: соціологія кіно, соціологія театру, соціологія літератури, соціологія музики, соціологія живопису та ін. У самій соціології мистецтва виділяються напрям­ки, що відрізняються за шириною охоплення явищ мистецтва і за «зрізом» соціологічного аналізу. В суспільно-соціологічному аспекті розкривається со­ціальна суть мистецтва, аналізуються соціальні закономірності розвитку мис­тецтва. Мистецтво — суб'єкт і об'єкт суспільних відносин. Тут пропонують­ся варіанти включення мистецтва в соціальну систему, визначаються його функції. На інституціональному рівні мистецтво розглядається як інститут в системі інших соціальних інститутів. На етносоціальному рівні вивчається роль мистецтва в життєдіяльності різних національно-соціальних спільнос­тей. На соціально-комунікативному рівні мистецтво аналізується як соціаль­на ситуація: митець — творіння мистецтва — інтерпретатори — художні виконавці — аудиторія. На рівні конкретно-соціологічного дослідження здій­снюється типологія публіки, досліджується структура і динаміка аудиторії, аналізуються глядацькі інтереси та ін. На рівні соціального планування і прогнозування розробляються перспективи управління і фінансування усік галузей мистецтва.

Соціологія моралі — галузь соціології, що досліджує емпіричними метода ми закономірності практичної моралі на різних соціальних рівнях. Об'єкт дослідження соціології моралі — моральна практика, що склалася в різни* соціальних спільностях і прошарках (сім'я, трудовий колектив, професійна група, нація та ін.). Соціологія моралі покликана вирішувати триєдине завдання: по-перше, описувати реальні моральні відносини і специфіку їх виявлений в суспільстві; по-друге, досліджувати ставлення різних соціальних груп до постановки і способу вирішення моральних проблем; по-третє, вивчити еволюцію, прогнозувати тенденції і шляхи розвитку моральної свідомості.

Ще на кінці XIX ст. запропоновано французьким соціологом Емілем Дюркгеймом термін соціологія моралі і тоді ж сформовано основну проблематику галузі: роль моралі в суспільстві; мораль віруючих і невіруючих; поняття щастя; моральні ідеали молоді; сімейна мораль; співвідношення правових і моральних норм та ін. Сучасна соціологія моралі значно трансформувала проблематику, з одного боку, спрямувавши її в русло формування практич них рекомендацій, а з другого — значно розширила, поле соціологічного аналізу. Тепер соціологія моралі вивчає процеси формування і функціонування моральних систем, розроблює моделі морального стану колективу і окремих соціальних спільностей, прошарків, груп та ін., виявляє шляхи формування моральної культури особи, моральні мотиви участі людей в різноманітних видах соціальної діяльності, методи морального регулювання людських вчинків.

Соціологія моралі виходить з того, що суть морального регулювання не передбачає добровільне прагнення людей керуватись в своїх вчинках моральними принципами і нормами. Встановлені моральні норми стають ру­шійною силою і засобом впливу на соціальні процеси. Ось чому моральний фактор завдяки всепроникнутості здебільшого визначає стабільність основ них засад життя. Різні школи соціології моралі рідняться в одному: у визнанні діалектики взаємовпливу соціально-економічних і моральних суперечностей. Звідси висновок: навіть застійні явища в економіці формуються не без впливу моральної культури керівників, через нездатність керувати мораль ним розвитком суспільства. Соціологія моралі значне місце відводить етико-соціологічним дослідженням громадської думки, механізму подвійної моралі. Використовуються різні методи: історичний, типологічний, статистичний, мет­рологічний та ін., що значно збільшує арсенал всієї науки.

Категорії соціології моралі досить широкі: моральний процес, мораль­ний статус, моральні санкції, морально-психологічний клімат тощо, сформульовані достатньо ґрунтовно і поповнюють категорії соціології, психології, педагогіки і філософії. Починаючи з 80-х років в соціології моралі виника­ють елементи скептицизму і песимізму стосовно оцінки стану моралі, що дає основу для висновків про зростаючу деградацію моральних цінностей та ін. Нова мораль висуває два принципи: «Не примушуй себе» і «Роби, що забажаєш». Численні дослідження показують, що в моральній свідомості де­мократичного суспільства, що нормально розвивається, відбуваються карди­нальні зміни: на місце матеріального добробуту, високооплачуваної праці приходять цінності внутрішньої свободи, піднесення статусу особи.

Категорії соціології культури класифікують відповідно до рівня соціологічної теорії на категорії загальної соціології культури і на категорії спеціальних теорій соціології культури — категорії соціоло­га науки, освіти, мистецтва, права, моралі та ін. їх відрізняють за обсягом відображуваної соціокультурної сфери. Так, обсяг категорій соціології мистецтва значно перевищує загальний обсяг категорій соціології театру, кіно, живопису, музики та ін. Кожна спеціальна теорія соціології культури застосовує різноманітний арсенал категорій прикладної соціологи. Соціологія культури володіє багатим вибо­ром методів дослідження, що забезпечують різноманітні напрямки ефективної діяльності: надійність і вірогідність одержаного знання. У повному обсязі використовуються стандартні методи: анкетне опи­тування, інтерв'ю, аналіз факторів, спостереження, експерименти та ін. При аналізі документів сфери культури застосовується також ці­лий набір методів, але тільки історичний метод дозволяє встановити надійність і вірогідність документа.

В Україні соціологія культури розвивається як складова частина регіональних соціологічних досліджень. Стоять конкретні завдання, що виступають актуальними проблемами саме соціології культури. Найважливіші з них: по-перше, наукове обґрунтування оптимальних пропорцій і темпів розвитку культури в Україні; по-друге, обґрунтування найефективніших шляхів розвитку культури в окремих регіо­нах України; по-третє, комплексне дослідження духовних потреб, ін­тересів і попиту населення регіонів, специфіки шляхів і засобів цілеспрямованого підходу до розвитку культури; по-четверте, роз­робка планів і програм культурного розвитку окремих регіонів, що можуть бути покладені в основу державної культурної політики. Спеціалісти відзначають необхідність здійснення вже в сучасних умовах ряду пілотажних, так званих пробних, досліджень культурної ситуа­ції для визначення якості основних досліджень в сфері культури. Уточнення завдань і гіпотез, методики збору інформації, безсумнівно, значно спростить і здешевить дослідження, що плануються, доз­волить відмовитись від повторних, так званих панельних, досліджень регіонів і груп населення.

Аналіз процесів і реалій, що відбуваються в соціології культури, і дає можливість зробити висновки, що, по-перше, культура людини є інтелектуальною стороною соціального середовища її мешкання. Со­ціологічний підхід до культури зв'язаний з вивченням процесів її | засвоєння (освіта індивіда) і з проблемами її раціонального освоєння (наука). У сукупності ці два компоненти складають динамічну основу культури. По-друге, соціологія культури, освіти і науки викликані реальними соціальними процесами і мають чітко визначене завдан­ня — ліквідувати диспропорції між зростаючою гуманітаризацією ос­віти і наявною системою соціально-професійної підготовки. По-тре­тє, поява в межах соціології культури більш конкретизованих підсистем (соціології права, мистецтва, літератури та ін. пояснюєть­ся прагненням розробки практичних рекомендацій, покликаних лік­відувати деформації, що склалися в суспільному бутті людей і в струк­турах соціальної свідомості.

Визначаючи національні і регіональні особливості розвитку культу­ри, можна зробити висновки, що, по-перше, сферу життєдіяльності індивіда визначають не лише матеріальні основи конкретно-історич­ного суспільства. Принаймні якість суспільного життя людини виз­начається культурною ситуацією, що склалася в суспільстві. Суспіль­ні відносини виступають регулятором і результатом функціонування культури. По-друге, культура функціонує в суспільстві завдяки ос­воєнню і розвитку її цінностей і норм. Будучи цілісним утворенням, вона є безперервний процес динаміки ціннісних орієнтирів, що складають основи освіти, виховання особи. Цінності культури розкриваються лише в певних суспільних відносинах. Вони включаються в соціальне життя людини, стають елементами соціального буття По-третє, цінності культури можна вважати збереженими лише тоді, коли вони активно формують духовний світ особи, визначаючи її потреби та інтереси. В основу культурного процесу покладено ді­яльність по виробництву цінностей культури. Розподіл культурних цінностей здійснюється через системи освіти і виховання, засобі» масової інформації, установ культури. По-четверте, культурний процес містить тенденцію зближення націй і народів. В рамках процесу зближення має місце діалектика загальнолюдського і націоналі, но-історичного.