Визначення культури

Як зазначалося раніше, терміни культура і цивілізація не­рідко використовуються як синоніми. Так, англійський антро­полог, історик культури Едуард Бернетт Тайлор писав у своїй праці "Первісна культура" (1871), що "культура, або цивілізація, в широкому етнографічному смислі складається в цілому із знан­ня, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв та деяких інших властивостей і звичок, засвоєних людиною як членом су­спільства".

Наприкінці XIX — на початку XX ст. відбулись певні зру­шення в осмисленні зазначених понять переважно у працях німецьких філософів і соціологів. Культура відтепер пов'язуєть­ся з внутрішнім духовним змістом, а цивілізація — із зовніш­ньою, матеріальною формою. Таку позицію обстоював, наприклад, О. Шпенглер. М. Вебер, який також поділяв цю думку, виокрем­лював в історії три процеси: соціальний, цивілізаційний та культурний. Соціальний процес формує соціальні інститути та структури; цивілізаційний за допомогою техніки, винаходів та природознавства адаптується до зовнішніх умов; культурний визначає за допомогою філософії, релігії та мистецтва мету жит­тя людей.

Можливо, під впливом ідей М. Вебера американський соціо­лог Роберт Макайвер протиставляє цивілізацію і культуру як засіб і мету. Цивілізацію він розглядає як технологічний порядок, сферу засобів, створюваних людиною для забезпечення бажаних умов життя, досягнення поставленої мети, культуру ж розуміє як сфе­ру цілей, оцінок, стилів, традицій та ін. Це сфера самодостатньої духовності, що маніфестується передусім у філософії, мистецтві й релігії.

Аналогічної думки дотримується відомий американський соці­олог Роберт Мертон, який розрізняє "цивілізаційну" культуру як дещо об'єктивне і "культурну" культуру, що має суб'єктивний характер. Інший американський автор — антрополог Алфред Луїс Кребер, звертаючи увагу на специфіку цивілізації і культури, називає першу "культурою дійсності", а другу — "культурою цінностей".

З огляду на наведені думки цивілізація, таким чином, ста­новить комплекс технічних засобів та способів оволодіння при­родою, має практично-утилітарний характер, є сферою суто ін­струментальною. Розвивається цивілізація шляхом акумуляції наукових і техніко-технологічних досягнень. Зрозуміло, що кожне нове покоління людей або нова спільнота починає свою жит­тєдіяльність з освоєння й використання накопичених попе­редниками досягнень цивілізації. Разом з тим ці досягнення з часом старіють, руйнуються, зникають, а тому вимагають постій­ного відтворення. Культура ж — це сфера духовних, самодо­статніх цінностей, що не пов'язані безпосередньо з утилітарною користю. Вони, як правило, триваліші за будь-які блага цивілізації, оскільки втілюють ідеали краси, добра, правди, справед­ливості тощо.

Неважко помітити, що таке розуміння культури не відповідає її широкому антропологічному трактуванню, яке виходить з про­тиставлення культури і природи. Протиставлення цивілізації і культури призводить до вузького тлумачення поняття "культу­ра". У вузькому розумінні культура охоплює передусім сукупність духовних форм певної епохи — науку, філософію, мистецтво, ре­лігію, мораль, право та ідеологію.

У сучасній спеціальній літературі поняття "цивілізація" тлу­мачиться досить широко. Так, світова цивілізація розглядається як етап в історії людства, що характеризується певним рівнем потреб, здібностей, знань, навичок та інтересів людини, технологіч­ним та економічним способом виробництва, побудовою політич­них і суспільних відносин. У цьому разі духовна культура, зро­зуміло, не протистоїть цивілізації, а входить до її структури. До структури цивілізації входить і матеріальна культура, хоча за походженням вона може належати до різних цивілізацій.

У цілому сучасне розуміння культури ускладнюється наявні­стю надто великої кількості визначень її. Якщо в 1952 р. амери­канські антропологи А.Л. Кребер та Клайд Клакхон навели 164 формальні визначення поняття культури, то в 1964 р. система­тизованих ними дефініцій культури було вже 257. За оцінками фахівців, на сьогодні число дефініцій культури зросло приблиз­но вдвічі.

З плином часу поняття культури не тільки природно збага­чувалося змістом, а й варіювалось залежно від того, в якому ас­пекті розглядались ті чи інші культурні явища. Досить цікавим є аналіз визначень культури, виконаний групою фінських дослід­ників у середині 70-х років. Було проаналізовано монографії про політику в галузі культури у тридцять одній державі — учасниці ЮНЕСКО.

Згідно з проведеним аналізом усі держави у визначення куль­тури ввели мистецтво. Поряд з такими видами діяльності, як музика, театр, література, кінематографія, архітектура і живопис, що становлять дещо на зразок загального культурного ядра, було вказано й деякі специфічні національні види культури. Японія, наприклад, до визначення культури ввела мистецтво ікебани, чайну церемонію, Польща — випікання хліба, Танзанія — татую­вання. Крім того, у багатьох державах до культури залучалися засоби масової інформації: телебачення, радіомовлення і преса. Освіту більшість держав віднесли до розряду мистецтв. Наука згадувалась рідко. Там, де це мало місце, про неї йшлося у зв'язку з археологією, антропологією, фольклористикою та історією. Отже, переважна більшість держав розглядає мистецтво як най­важливішу складову культури. Оскільки мистецтво тісно пов'я­зане з творчістю й майстерністю, які не обмежені лише мисте­цтвом, то можна зробити висновок, що культура ідентифікується переважно з творчістю.

А.Л. Кребер і К. Клакхон, аналізуючи зібрані ними дефініції культури, класифікували їх, виокремивши: 1) дескриптивні ви­значення культури (наприклад, дефініція Е.Б. Тайлора), що об­межуються лише переліком складових культури; 2) історичні визначення, які роблять акцент на механізмі передачі культур­ної спадщини; 3) нормативні визначення, які наголошують на підпорядкуванні людської поведінки загальним взірцям, цінно­стям і моделям; 4) психологічні визначення, які акцентують увагу на процесах навчання та формування культурних умінь, вра­ховують вплив культури на особистість індивідів; 5) структурні визначення, що зосереджують увагу на внутрішньокультурних зв'язках та інструментальному характері культури; 6) генетичні визначення, які тлумачать культуру як специфічно людську форму адаптації до навколишнього середовища, підкреслюють роль мови як головної умови переходу від природи до культури, а також роль символів у комунікації та акумуляції знань і прак­тичних умінь.

На ґрунті виконаного аналізу американські автори формулю­ють власну дефініцію культури: "Культура складається з явних і латентних взірців поведінки, вивчених і переданих за допомо­гою символів, що являють собою специфічне надбання людських груп, включаючи їх матеріальне втілення в артефактах; суттєве ядро культури становлять традиційні (тобто історично відібрані й передані) ідеї і передусім пов'язані з ними цінності". На пер­ший погляд ця дефініція нібито повністю узгоджується з вузь­ким трактуванням культури, оскільки ядром культури є мен­тальні утворення — ідеї та цінності. Однак поряд з ними до культури належать, як вважають автори, також і поведінкові взірці, символи, їхнє матеріальне втілення в артефактах, тобто культура не вичерпується лише духовним змістом, вона пе­редбачає і форми реалізації його. Такий підхід певною мірою відповідає завданням і функціям соціології, яка акцентує увагу на культурі у вузькому розумінні (а саме на символічній куль­турі), а також прагне віднайти зв'язки її з проявами групового життя людей.

Численність і різноманітність дефініцій культури, що побу­тують у сучасній соціологічній і культурологічній літературі, ймо­вірно, свідчать про те, що таке складне явище, як культура, не вдається визначити за допомогою однієї дефініції. Сьогодні уні­версального визначення культури, яке задовольнило б усіх, немає і навряд чи воно можливе. Викладені американськими антро­пологами аспекти культури — внутрішня структура культури, механізм передачі культурних досягнень, її нормативність, інструментальність, інтегральна взаємозалежність елементів, символіч­ний характер — є однаково важливими.

 

Разом з тим слід підкреслити аспекти культурної дійсності, які можна назвати фундаментальними і які визнаються всіма соціальними науками і філософією.

По-перше, культура є історичним явищем, вона модифікується, змінюється залежно від типу цивілізацій і культурно-історич­них епох, успадковується поколіннями і передається в часі.

По-друге, культура є суспільним явищем, культуру не можна зрозуміти у відриві від суспільства. Суспільство ще можна уяви­ти без культури, але культура без суспільства неможлива. Влас­не, з огляду на свою суспільну природу культура ніколи не була монолітною у межах певного суспільства. Існують, наприклад, відмінності, пов'язані з різними соціальними ролями, виконува­ними чоловіками, жінками, людьми різного віку, несхожих професій, орієнтацій тощо.

По-третє, культура є символічним утворенням, як система символів вона передається в соціумі за допомогою мови та інших соціальних інститутів. На цей аспект особливу увагу звертає сучасна соціологія культури. Можна стверджувати, що всі люд­ські дії та продукти їх мають символічний характер, оскільки вони — а не тільки мова — передають певну інформацію і постають у процесі комунікації як знаки і символи. Разом з тим існують такі царини культури, як мова, мистецтво, релігія, магія, світоглядні системи, де символічна функція має гіпертрофований порівняно з інструментальною функцією прояв. Деякі соціологи саме ці культурні структури розуміють під "символіч­ною культурою".

По-четверте, культура є також своєрідною інструменталь­ною реальністю, яка поєднує в собі не тільки явні, а й латентні, не тільки функціонально корисні, а й дисфункційні елементи і структури. Розбіжність між ними зумовлюється часом виник­нення та обсягом впливу, оскільки формуються вони в різні історичні періоди. Звідси неминучість суперечності різноманітних культурних впливів на соціально організовані системи діяль­ності людей.

По-п'яте, культура в певному розумінні є психологічним яви­щем. Незважаючи на те, що культуру часто-густо тлумачать як понадіндивідуальне буття, вона так чи інакше замикається на індивідуальному досвіді, психології, ментальності індивіда.

 

Представники американської школи "культури і особистості" стверджують, що погляд на культуру з погляду індивідуального досвіду, взірців поведінки, які індивід привласнює та інтерналізує, може розповісти про конкретну культуру більше, ніж пе­релік існуючих, об'єктивованих культурних продуктів. Отже, культура в цілому становить багатоманітну та складну суспіль­ну, історично мінливу, символічну, інструментальну і психологічну реальність. Цю багатоманітність і складність обов'язково слід брати до уваги під час наукового вивчення соціологією феномену культури.