ПРИЙМИ МОЮ ВІРУ – ВРЯТУЙ УКРАЇНУ 1 страницаДід ТОВКАЧ
Доктрина гармонійного буття у матеріальному світі
ЗМІСТ.
1. ГОТУЙ СЕБЕ НА ВЕЛИКІ СПРАВИ ЗМОЛОДУ - 2 2. АБСУРДНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ – 5 3. ВІДЛУННЯ ПОДВИГУ ХРИСТА – 8 4. ШУКАЄМО БОЖУ ВОЛЮ В ЗАКОНАХ ПРИРОДИ – 10 5. ВАЖКИЙ ТЯГАР ІСТОРІЇ ЗА ПЛЕЧИМА, АБО КУДИ ПОДІЛИСЬ УКРАЇНЦІ – 14
«…Коли Ми діждемося Вашінгтона З новим і праведним законом? А діждемось-таки колись!» Т. Шевченко, «Юродивий».
ГОТУЙ СЕБЕ НА ВЕЛИКІ СПРАВИ ЗМОЛОДУ
Я звертаюся до опосередкованої молодої людини з відозвою: «Прийми мою віру – і ти врятуєш Україну!» Сьогодні ти ще маєш право обурюватись нашим злиденним життям, інформаційною брехнею, марудним бюрократизмом, хабарництвом чиновників, головотяпними рішеннями державних мужів, відвертим грабунком або розтринькуваннямдержавного (твого) майна, вивозом у закордонні банки награбованого у твого народу капіталу і т. д. Але дуже швидко ти станеш дорослим, і тоді май мужність, наявність цих злодійських безчинств записати і на свій рахунок, бо їх прояви зумовлюються недосконалістю твого суспільного організму, що, в свою чергу, залежить від громадянської позиції кожного його члена. Тому, з позиції Вищої Справедливості, кожен народ заслуговує тієї долі, яку він має, дурний народ – дурна в нього й доля. Ось тому, юний друже, якщо ти ще не встиг розтратити свій природний Божий дар радіти життю на пусті саморуйнівні забави, то готуй себе до постійної життєвої боротьби за вдосконалення навколишнього світу уже сьогодні, тим більше, що Бог спокійного життя тобі не гарантує. Скоро людству доведеться розплачуватись перед природою за руйнівний, споживацький підхід до неї. Температурні перепади, кліматичні зміни, підвищена радіація, озонові діри, засухи, повені, землетруси, нові хвороби – це не всі біди, які доведеться витримати. Нафта і газ скінчаться швидко, цілком вірогідно, що на очах твого покоління, і жорстока реальність переверне світ. Ті що були попереду і звикли розкошувати, можуть опинитися позаду, а ті, що жили скромніше стануть першими. Неминучий великий відсів людей і народів, які не зможуть пристосуватися до нових умов, неминучі мутації людини, велика ймовірність самознищення людства ядерною війною. Але боятися цього може тільки той, хто звик чекати милості від Бога, хто сприймає Його світ як гарантію своїх задоволень. Природний наступ ніколи не буде спрямований на абсолютне знищення людства, рятівна можливість завжди залишатиметься, і тому, хто приймає Боже надзавдання як своє, великої біди не матиме, бо він завбачливо підготує до неї і себе, і свій народ, а сам процес тієї підготовки – то радісна творча праця, шлях пошуків, цікавих знахідок, нових відкриттів, самовдосконалення з переконаним самоусвідомленням, що спільнота, яка доживе до кінця земного буття, то буде спільнота геніїв – інші, закономірно, або відсіються, або утворять нову популяцію «мавп». Готуй, юначе, себе і свій народ до нових умов виживання уже сьогодні, почни з того місця, де стоїш, почни з удосконалення самого себе і пам’ятай, що час, втрачений у молодості, ти не наздоженеш за все своє життя. Навчайся, розвивайся, вдосконалюйся, плануй, виконуй, перемагай і радій, що маєш таку можливість, а ще пам’ятай, що ти задіяний у планах Божих, що ти живеш у Його невидимих променях, і кожна твоя дія чи навіть найменший порух твоєї думки відбиваються у Його всюдисущій Свідомості і залишаються там назавжди. А ще пам’ятай, що ти маєш можливість постаратися і за тих, що в землі лежать, що пішли туди молодими, і тому не змогли для твого народу зробити багато добрих діл, і за тих, що сьогодні поруч з тобою, але внаслідок своєї затурканості або природної немочі нездатні на вдосконалення навколишнього світу. Накопичена сума твоїх земних діянь стане суттю твоєї душі, яка продовжить твоє позаземне життя у нематеріальній вічності під ласкою Божою. (Зроблю тут обмовку. Слово «матеріальний», тут і всюди, використовую чисто умовно, оскільки з подальшим розвитком науки може колись виявитись, що ідея також матеріальна, лише перебуває у іншому вимірі життя). Пам’ятай, що «всесвіт пронизаний всепроникливою космічною душею, що все в ньому зв’язане вібрацією взаємної симпатії» (Джордано Бруно). Уже тепер невидимі промені Божої Свідомості оточують тебе, проходять крізь твоє єство з готовністю тебе захистити і тобі допомогти, і ти підсвідомо взаємодієш з ними тим дужче, чим вище твоє емоціональне піднесення, і набувають найтіснішого контакту з тобою в хвилини твого творчого натхнення. Часто людина, витворивши шедевр в часи творчого натхнення, сама потім йому дивується, не вірячи, що це вона таке могла зробити, не розуміючи, що творила не сама, а з Божою допомогою. Боже надзавдання земної цивілізації (про це докладніше далі) надзвичайно складне і потребує максимальних скоординованих зусиль всіх людей і поколінь. І тут головну роль відіграє не лише твоя досконалість, а досконалість суспільного організму, в якому ти живеш і дієш. В недосконалому суспільстві твоя досконалість може бути нереалізованою. Ось чому, окрім твоєї професійної справи, тобі доведеться докладати чимало зусиль для політичної боротьби за створення такої держави, яка б максимально сприяла розвитку людської особи. В якій чесна праця, талант і вміння, творче завзяття людини цінувалися б як найцінніший скарб держави. Тут я не відкриваю нічого нового. Держави, які по-справжньому оцінюють інтелект своїх громадян, інтенсивно розвиваються. Так, США вирвалися вперед завдяки єдиному вдалому закону – закону про інтелектуальну власність. Якщо цей закон відкинути, то всі інші, хоч які б не були досконалі, таку могутню державу не витворили б. США пишаються тим, що в них людина, яка винайде хоча б мишоловку, кращу за всі попередні, має шанс розбагатіти. А в Японії, як відомо, винагороджуються ідеї навіть безперспективні – щоб не відбити людині охоту до творчості. Внаслідок такої уваги до творчої ініціативи своїх громадян Японія процвітає в таких природних умовах, де б інші народи (ми, наприклад) скотилися б до первіснообщинного ладу. В Радянському Союзі з його пресловутою «диктатурою пролетаріату» інтелігенція була принижена. Спочатку її знищували фізично, бо розумна людина в дурну систему не вписувалась, а далі її упосліджували всякими способами. Якщо, наприклад, головний інженер заводу почне проявляти аж занадто наглядну творчість (за власною ініціативою), то директор обов’язково знайде спосіб «перекрити йому кисень», осмикнути, поставити «на своє місце», бо самим розумним тут повинен бути він сам. Але жага до творчості в людині буває така велика, що і в системі, в якій і чорт ногу зламає, відбувалися відкриття і винаходи, часто, навіть за колючим дротом. З розпадом СРСР кордони відкрилися, і всі наукові уми потекли за кордон. Тобі, юний друже, як творцю майбутньої Держави, належить знати, що причина тут не лише у малій зарплаті науковців і навіть не в неможливості самореалізуватись, а головне у космополітичному світогляді українців, в денаціоналізованій свідомості, у відсутності натяку на патріотизм. Більше того, мені не раз доводилось стикатися з відверто ворожим ставленням до державності України, хоч, погодься, Україна не винна, що дурням дісталась. По-справжньому освічена, високо свідома своєї ролі людина свій знедолений народ у біді не кине – за це я ручаюсь, як і за те, що кредо космополіта завжди шкурне: «Батьківщина там, де ж… тепло». Тут драматизм ситуації напружується ще і тим, що освіта у нас безкоштовна (майже). Легко прорахувати, яка доля чекає той народ і його державу, яка, будучи відсталою сама, продукує за свій рахунок робітничі, інженерні і наукові кадри для світу. Також з вище названих причин по Україні гуляє руйнація цукроварень, тваринницьких ферм, складських приміщень, інших будівель (часто зовсім нових). Враження таке, ніби по наших селах пройшло масоване бомбардування. Після Другої Світової руйнація була значно меншою. Люди дивуються: «Невже наші правителі цього не бачать?» Бачать! Ще й користь від того мають – невелику, зовсім маленьку в порівнянні із заподіяною шкодою, але шкода – суспільна, а користь – своя. Оце і є та внутрішня пружина, що рухає механізм руйнації. Таке стало можливим тому, що при владі залишилися комуністичні кадри, а це все апологети нашої загальної зманкуртизованої свідомості, для яких «народне, державне, національне, українське» не просто пустий звук, а часто навіть викликає огиду, і десь там у закапелку захламленої свідомості тягне на означення «буржуазний націоналізм». А для такої людини суспільне – не своє, і вона ним легко пожертвує заради копійчаної вигоди для себе особисто. Отож, руйнація в головах спричиняє руйнацію в житті. Все в нашому житті залежить від обставин місця і часу. Прийде час – і слово «національний», можливо, перестане бути об’єднуючим, але сьогодні ми без нього обійтися не можемо, прийде час (коли майбутня людина відрізнятиметься від сучасної людини, як сучасна людина відрізняється сьогодні від мавпи) і слова «космополітизм, пацифізм, соціалізм, комунізм», можливо, стануть природно виправданими (тоді будуть інші способи виживання), але сьогодні вони несуть руйнацію. Щоправда, в минулій імперії «будівників комунізму» слово «космополітизм» підмінювалось словом «інтернаціоналізм» як противага націоналізму, але це не змінює суті справи, бо подавляючи національну свідомість громадян, імперія натворила космополітів з яскраво вираженими шкурними інтересами. Вони заповнили всі пори державного організму, вони спотворили твою історію, залишили тебе коло розбитого комуністичного корита, вони окрадають тебе сьогодні і закабалять твій народ завтра, якщо ти сьогодні не займеш активну, наступальну громадянську позицію, позицію самовдосконалення, творчого підходу до кожного діла, політичної боротьби за створення своєї могутньої держави – гідної корінної слов’янської нації, якою є українці. Можу гарантовано тебе запевнити, що окрім тебе, цього не зробить ніхто. Розграбують, розтягнуть, проп’ють ще й висміють, як донкіхотство, твою щирість, високі прагнення, твій патріотизм назвуть фашизмом і відлупцюють тебе гумовими кийками тренованою силою твоїх братів у шоломах, що тренуються за твої гроші, ну, як це вже було при похороні патріарха Володимира, якщо не зумієш взяти владу в свої руки. А коли прийдеш до влади, то вони враз зміняться і докладуть зусиль і винахідливості, щоб заколисати твою пильність улесливими словами, вихвалятимуть твій життєвий подвиг, демонструватимуть видимість максимальної турботи за велику спільну справу, мавпуватимуть твої повадки – лиш би залишитись біля державного корита. Якщо ти, юний друже, вже дозрів до усвідомлення своєї відповідальності за велику справу Всесвітнього Творця як Його посланець у матеріальному світі (а це, скоріш усього так і є, бо вже з Божого покликання ти читаєш ці рядки), то мусиш зрозуміти, що один у полі не воїн. Шукай однодумців, гуртуйся з ними в потужну, організовану лаву з чітко скоординованою, продуманою взаємодією. Сотня самостійних бійців нічого не варта в порівнянні із сотнею таких же, але згуртованих в єдину когорту. Але для вдосконалення нашого суспільного життя, для врятування нашої матері України потрібна не сотня, а могутня молодеча лава світового українства з козацьким завзяттям до обраної мети. Потрібна лава, яка б навальною інтелектуальною атакою накотилася на всю Україну, заповнила б всі пори державного організму, вичавивши звідти пристосуванців, лизоблюдів, хабарників, бюрократів, які за маленькі вигоди для себе готові обдерти твій народ, знищити його культуру, розтринькати його тяжко нажите добро, і в будь-який момент віддати твій народ в ярмо будь-кому, хоча б і за півдулі, але до свого носа. А що це воістину так, ти можеш переконатися, коли ось уже на двадцятому році «незалежності» вчитаєшся у назви вулиць: «Леніна, Ульянова, Косіора, Постишева, Артема, Чекістов і (немає їм числа) інших душителів твого народу, коли дізнаєшся, чому задавлені: українське книговидання, кінематограф, сценічне мистецтво, коли побачиш, що продовжується нахабне топтання по окрадених трупах борців за волю України: мазепинців, петлюрівців, січових стрільців, бандерівців. Коли ж спробуєш змінити ситуацію, то наткнешся не лише на ворожість відвертих і прихованих ворогів українства, а й на опір братів незрячих із зманкуртизованою історичною пам’яттю. Українофоби всіх мастей знають на що йдуть, коли при вирішенні цього напрямку питань погрожують референдумом. Звідки поколіннями загавкуваному народу знати причини своїх поневірянь, коли його інтелігенція, що мусила б сьогодні становити провідну верству суспільства, давно знищена і підмінена псевдо- інтелігенцією. Колонізатор знав, що робив: без провідної верстви суспільство - що отара овець без пастуха, жени куди хочеш, жодна вівця не супротивиться. Провідна верства – це розум суспільного організму, де генерується історичний досвід, формується життєвий світогляд, окреслюється перспектива розвитку. Якщо цей розум суспільства на своєму місці, то воно гарантоване від несподіваних руйнівних ударів долі, соціальних хвороб (пиятика, наркоманія, розбій, хабарництво і т.п.), таке суспільство інтенсивно розвивається і радісно живе. Вже доведено, що характер людини формує її долю і визначає її здоров’я. В повній мірі це стосується і суспільного організму, характер якого формує його провідна верства. В залежності від цього, суспільство може або радісно і повноцінно жити, або злиденно скніти в одних і тих же запропонованих природою обставинах. Отож, формуючи свою лаву однодумців, пам’ятай, що вона повинна стати провідною верствою суспільства, тому до неї повинні прийти люди всебічно розвинені, з широким світоглядом, які знають, чого хочуть і куди вести свою націю. Це треба робити поспіхом, бо та порожнеча в суспільному організмі, де мав би бути його розум, уже приносить народові щоденні втрати і загрожує ще більшими у майбутньому. Українську державну фуру смикають у різні боки, як лебідь, рак і щука, різновекторні політики, на свій смак і розсуд лаштуючи їй долю, часто на рівні войовничого невігластва, чи навіть з відвертою руйнівною ворожістю до української держави, від чого вона ще дужче грузне в болото. Таке розшарування спричиняється тяжким тягарем історії за плечима нашого народу зі штучно накоченими негативними стереотипами на все національне, котрі, як іржа, в’їлися в підсвідомість нашого народу. Ще і сьогодні ми нерідко чуємо з вуст, здавалося б, патріотично налаштованого, політика слово «шароварщина», яке було вигадане для приниження української національної культури ворогами, а наші хохли-нетями пустоголово їм відплескують в долоні. «Ті зреклися мови, ті зреклися роду, Ось така історія нашого народу» - співає Віталій Білоножко. Годі думати, що старше покоління зламає ці усталені стереотипи. Ні, воно вже і в могилу піде з твердими переконаннями на зразок «бандерівці – бандити», бо програма закладена в мізки в молодості – то на все життя. Саме внаслідок національного нігілізму українців, внаслідок переважання шкурних інтересів над загальнонаціональними у більшого числа обивателів і керівного товариства, Україна, здобувши незалежність і взявши курс на ринкову економіку, замість того, щоб прудко рвонутися вперед, скотилася на шлях саморуйнації. Особливо разюче цей негатив проявляється у порівнянні з сусідньою Польщею, яка мала набагато гірші стартові можливості за Україну, але дуже швидко лишила її позаду. Причина тут, здавалось би, банальна: пройди всю Польщу – і не знайдеш, хоча б найзатурканішого поляка, котрий би сумнівався в незалежності своєї держави, в її політичному векторі, в її суспільній формації і якою мовою йому говорити. Це саме можна сказати і про прибалтійські країни. Звідси висновок: не здолаємо руїну в головах – не здолаємо руїну в Україні. І тут вся надія на молоде покоління. Воно менше вражене розтлінним національним нігілізмом, йому легше стряхнути локшину з ушей, і, врешті, йому жити в майбутній державі, яку само мусить збудувати. Повір у свою особливу місію, повір у силу свого народу, повір у себе, справжня віра здатна творити дива. Якщо ти по-справжньому зумієш повірити, навіть, що можеш літати, - то відірвешся від землі.
АБСУРДНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ
Релігія, як і кожна світоглядна ідеологія, доцільна лише тоді, коли вона, виправдовуючи своє істинне призначення, згуртовує народ, чим примножує його сили на виживання у матеріальному світі. Кожна ідеологія, як і все в нашому світі, народжується, живе і помирає, часом перероджується, стає пристанищем для різного роду пристосуванців, іноді набуває потворних форм аж до свого самозаперечення, особливо тоді, коли є похибка в самій основі її сутності. Так сталося з комуністичною ідеологією – типовий приклад. Ознаки розтління тепер спостерігаємо у християнській ідеології, яка для українців перестала бути об’єднуючим фактором, а навпаки, стала фактором роз`єднуючим бо й сама розділена аж на чотири конфесії, не враховуючи численних сект. Нагадую, що у світі на сьогодні нараховується три з половиною тисячі вірувань (без урахування зниклих), і лише наївний може стверджувати, що християнство найправдивіше. У своїй життєздатній силі воно наглядно поступається хоча б навіть релігії ісламу, яка настільки володіє душами людей, що надихає їх аж на самопожертву в ім’я свого народу, а підтримка ісламом полішлюбної традиції створює для нації максимальні умови для розмноження. Християнська ж ідеологія була створена в умовах рабства і годиться лише для рабів, бо виховує рабську покірність і пасивність до земного буття, що аж ніяк не сприяє виживанню народу в матеріальному світі, де панує жорстка конкурентна боротьба за виживання, освячена нашим Творцем як найголовніший стимул для розвитку всього живого. Християнство стало релігією світового рівня завдяки Римській імперії, яка своєчасно зрозуміла, що кращої віри, яка допомагала б утримувати в покорі підкорені народи, просто не може бути. А як же: «Всяка влада від Бога», або ось: «Блаженні ниці духом, бо їхнє царство небесне». Отже, християнство – це релігія, яка допомагає виживати людині в умовах рабства, людині ж вільній вона лише зашкодить, бо заперечуючи будь-яке «вільнодумство», лишає людину права бути творцем у цьому світі, бути намісником Бога на Землі. Якщо в боротьбі проти католицької Польщі православна віра ще якось згуртовувала наш народ до визволення, то в православній імперії вона враз перетворилася на додатковий інструмент гноблення цього ж народу. І саме це мав на увазі Тарас Григорович, коли писав: «Будем, брате, з багряниць онучі драти, явленими піч топити, а кропилом будем, брате, нову хату вимітати.» Але ж ніхто, після цього, не наважився Т. Шевченка назвати безбожником. Та більше того, скажу, щоб узяти на себе сміливість в умовах тотальної тогочасної релігійної затурканості населення постати проти релігії, то означало кинути себе в жертву, і то свідчить, що для цього треба було мати свідомість на рівні свідомості Ісуса Христа. А сьогодні християнство - це уже не віра, - це вже лукава спекуляція християнськими цінностями, політика і… бізнес. Це уже театр абсурду, коли всі бачать, що «король голий», але, із серйозною міною облич, вдають, що цього не помічають. З болем спостерігаю сьогодні, як нашому десять разів обдуреному люду, який у безробітті не знайде, куди прикласти свої руки, замість підприємств, що дали б людям працю і заробіток, повсюдно зводять церкви, щоб вони там лоби хрестили та оплакували свою нещасну долю. Цим самим розтрачається матеріальний і духовний потенціал нації, що не дасть ніякої віддачі, хоча б уже тому, що наші люди масово віруючими уже не стануть – час не той. У наївні біблійні легенди про Адама і Єву, про Ноїв ковчег і всі інші вигадки люди вірили, коли були малограмотні і довіряли освіченішим служникам церкви, але тепер люди грамотніші за них і не зможуть сприймати на віру те, що суперечить поглядам науки, тим більше, що у традиційному суперництві християнства і науки, остання завжди виходить правою (згадаймо розправу інквізиції над ученими Коперніком, Галілеєм, Джордано Бруно). Християнство не тільки не дає стимулів для виживання і розвитку, а навпаки, все пригнічує. Народи що його сповідують, повинні були б уже давно зникнути з лиця Землі, якби його не лише сповідували, а й дотримувались. Уявіть, що було б з тим народом, який і справді, згідно вченню Христа, перестав би працювати, спробував жити, як птахи, денним прохарчуванням (дасть Бог день – дасть і їжу). Такий народ перестав би розвиватись фізично і розумово, хоча б до цього, скоріш усього, і не дійшло, бо він враз був би завойований іншою нацією з більш життєздатним світоглядом і послужив би перегноєм для подальшого розвитку останньої. Або згадаємо хрестоносців, запорізьких козаків та й усіх інших носіїв християнської віри, чи були вони схожі на таких, що одержавши по одній щоці, підставляли другу? Отож, як не крути, а для того, щоб вижити, доводиться жити не за християнськими заповідями, а за законами природи, які, безумовно, освячені Самим Творцем всесвіту. Дотримуючись цих законів і вивчаючи їх, ми і виживемо у цьому світі, і пізнаємо Його Волю, внаслідок чого зможемо уникнути в майбутньому багатьох соціальних катаклізмів. Тут доречно відзначити, що українська дохристиянська віра, хоч також була наївною, як і всі первісні релігії, була, одначе, правдивішою за християнське вчення, бо шукала Бога в природі і, отже, стояла на правильному шляху. Дане моє віросповідання, вважаю, є логічним продовженням саме української дохристиянської віри. Християнство ігнорує також і найголовніший закон природи – «не будь слабим, бо з`їдять». Присутній в християнстві пацифізм не раз відігравав у нашій історії трагічну роль. Так, Гетьман Іван Мазепа наставив за свій кошт багато храмів (у яких потім двісті літ читалася йому анафема), а цар Петро, навпаки, зняв дзвони з церков, перетопив їх на гармати, внаслідок чого виграв битву і, за рахунок України, створив могутню імперію на довгі роки. Цей факт переконливо свідчить про те, що Бог дав нам лоби не для того, щоб їх хрестити, а для того, що б ними думати і знаходити найоптимальніший варіант в запропонованих життям обставинах. Якби Мазепа розтрачав кошти не на храми а на військо, то наша подальша історія не була б такою трагічною. Цей же феномен повторився в 1917-му році, коли заангажовані розтлінним соціалізмом керівники УНР вирішили, що армія не потрібна, бо то, мовляв, інструмент насильства капіталізму, і розпустили півторамільйонну армію, яка, до речі, була на той час самою дисциплінованою армією в Російській імперії. Розплата за головотяпне, не тотожне історичному моменту рішення наступила негайно – і для народу, і для самих же керівників УНР, а які це мало наслідки для подальших поколінь – бодай не згадувати! Цей же закономірний феномен пацифізму повторився вже і в наші дні. Україна мала третій за потужністю ядерний арсенал у світі – це був занадто потужний інструмент для вдосконалення, для спасіння світу від загрози ядерного самознищення людства. Україна могла б той арсенал скорочувати поступово, домагаючись таких же кроків від інших ядерних держав. За знищення свого ядерного арсеналу Україна заручилася гарантією підтримки її територіальної недоторканості і її економічної безпеки збоку Росії і США. Коли ж тепер виникають з цього приводу суперечності з Росією, згадаймо конфлікти щодо Керченської протоки,острова Тузла, провокації Москви в сфері газового ринку,то другий «гарант» - США заявляє, що то, мовляв, внутрішня справа Росії і України, внаслідок чого останній нічого не залишається, як іти на принизливі поступки. Згідно Божої Істини це правильно: переможець завжди правий, переможеного не рятують ніякі закони, а слабаки в цьому світі поваги не мають – ні в людей, ні в Бога (гадаю, що і в паралельному, нематеріальному світі також). Показовим в цьому плані є також конфлікт з Румунією за острів Зміїний. Жорстоке двадцяте століття примусило людство взятися за розум, то ж була прийнята міжнародна угода визнати існуючі кордони недоторканними. У деяких країн при цьому є підстави вважати себе територіально обділеними, в України таких підстав найбільше. Згадаймо: в порівнянні з мапою на день Злуки 22 січня 1919 року Україна втратила Кубань, Ставропілля, Чорноморщину, Східну Слобожанщину, Стародубщину, Берестейщину, Гомельщину, Холмщину, Підляшшя, Надсяння, Північну Лемківщину, Південну Буковину, Придністров`я. Я вже не говорю про Далекосхідну Нову Україну вдвічі більшу за територією від метрополії, яка також мала право на існування. До останнього часу недоторканність кордонів дотримувалась, але тепер ми маємо прецедент відбирати територію через міжнародний суд, який, бачте, прийняв «компромісне» рішення. Цікаво, чи прийме суд також компромісне рішення,коли Україна забажає повернути собі від Румунії Південну Буковину? Не прийме, бо Україна сьогодні слабка, а зі слабаками ніхто не рахується. Румунію та перемога надихнула на нові територіальні претензії до України, і тільки закони НАТО, до якого вона входить, сьогодні не дозволяють їй застосувати проти нас силу, якій ми протистояти нездатні, бо весь цей час витрачали гроші і працю не на зміцнення армії, військової техніки, а на яхти для вибраних, на квадратно-кілометрові їхні дачні садиби, на утримання заповідників для царського полювання, на інші привілеї для них і їх амбітних «мажорів», на армію рейдерів, на армію корупціонерів і т. п. До речі, той вдалий хід Румунії раптом надихнув і деяких поборників у Польщі, яка до цього була нам найдобрішою сусідкою, а тоді там раптом почали підніматися претензії до України за «креси сходні», розумій терени Західної України, згадали поляки, що: «До войни то всишко наше було». Отож, щоб утримати нашу територію, слід сьогодні витрачати гроші не на церкви, а на армію. Світ тримається виключно на рівновазі сил – це закон природи, закон Бога, і це найнадійніша гарантія миру. Україна своїм роззброєнням цю рівновагу порушила, чим дала підстави для проявів нестабільності в регіоні і, в першу чергу, потерпає від цього сама. Але справедливості ради, визнаємо, що Християнство на своєму місці і в свій час відіграло позитивну роль бо, ідеалізуючи бідність, стимулювало, надихало до життя порабичені обездолені маси населення і збивало пиху багатіям, бо всі тоді пізнали, що вони, багатії, не достойні Царства Божого. В цьому сенсі Ісус Христос, дійсно, сприймається пророком свого народу, а з нашого погляду сприймається прообразом справжньої інтелігенції, якій ой як часто в історії людства доводилося йти в офіру за правду, заради спасіння чи просвіти свого народу з усвідомленням, що його народ його ж і прокляне внаслідок своєї затурканості. А вже де-де, а в українській історії майже жодного свого пророка не проклятого не лишилося. Відповідно, Діва Марія сприймається нами прообразом усіх страждалиць матерів, сини яких віддали своє життя за життя свого народу. Звичайно ж, Ісус Христос був сином людським, а Божим він міг назватися, або тому, що насправді всі люди сини Божі, або щоб люди скоріше повірили в його революційні ідеї, тобто так, як часто батьки не всю правду кажуть дітям для їхньої ж користі. Що ж стосується легенди воскресіння Христа, то вона суперечить не лише науці, а й самій Християнській релігії, згідно якої до Бога іде не тіло, а душа. Щодо заповідей на тему «не вбий, не вкради», то це чистої води плагіат, тому що ці поняття присутні в кожній релігії навіть тоді, коли вони там не записані, а сприймаються як само собою зрозумілі, тобто, заповіді ті, то є загально-людські цінності, а зовсім не оригінальне одкровення Біблії. Гадаю одначе, що погляд на Ісуса Христа як на сина людського не лише не применшує його самого і його життєвого подвигу, а навпаки, возвеличує ще більше. Бо коли б він дійсно був сином Божим, то це означало б, що він пішов на муки з примусу, виконуючи завдання Отця, а коли він син людський, то стає зрозуміло, що він здійснив цей подвиг з власної волі, хоча легко міг уникнути мук, зрікшись свого вчення, поступившись своєю правдою.
ВІДЛУННЯ ПОДВИГУ ХРИСТА
Нажаль, внаслідок недосконалості світу і людини, утвердження правди, добра, справедливості, честі і гідності, всього того, що уособлює Божу Істину, далеко не завжди дається без крові, без саможертовності людини, яка в своїй духовності вознеслася до усвідомлення свого обов’язку перед Творцем і стала Його проявом у земному матеріальному світі. При цьому людина не обов’язково усвідомлює, що виконує Його добру волю, вона просто поступає, як велить їй совість, а вона-то якраз і є частиною Божої Істини, що оселилася в людині - в цьому істинно храмі Господньому. Якщо ця «часточка Істини» прийнята людиною в повній мірі, то життя їй даватиметься нелегко, бо вона постійно перебуватиме в суперечності до проявів іншої сторони людської суті: брехні, підлості, підступності, лукавства, пристосуванства, чванства, байдужості і… ой як їх ще багато тих антибожих проявів! Але зразу зазначу, що однієї совісті недостатньо, щоб людина поступила правильно. Вона ще повинна бути розумною, з широким світоглядом і відповідальним ставленням до своїх дій, бо в людині обмеженій совість, навпаки, може проявитись джерелом зла – така ось непевна умовність нашого матеріального буття. Зате при наявності всіх компонентів Божої Істини, людина часто творить добро навіть ціною свого життя, бо не може поступити інакше, бо розуміє, що ось саме цю справу окрім неї не зможе здійснити ніхто. Так поступив Ісус Христос, так поступив Джордано Бруно, який навіть перед спаленням не зрікся своїх наукових (антибіблійних) поглядів, так поступив Галілей з його крилатим вигуком перед судом інквізиції: «І все-таки Земля крутиться!» Так поступив Андрій Сахаров – земна цивілізація переповнена такими прикладами, але зупинимося на цьому останньому.
|
