Навчальний матеріал. Пункт 1.

Інструкції: прочитайте пункт 1 та складіть термінологічний словник.

Розв’язання проблеми статеворольової соціалізації учнів повинне спиратися на міцний науково-теоретичний фундамент, який у даному випадку являє собою обґрунтовану систему наукових знань, що містять основні сутнісні характеристики статеворольової соціалізації особистості.

До таких характеристик ми відносимо визначення вихідних понять і передусім понять „соціалізація” і „статеворольова соціалізація”. По-друге, це змістовна характеристика процесу статеворольової соціалізації. Розв’язанню цих завдань присвячено цей підрозділ.

Поняття „соціалізація” (від латинського socialis – суспільний) сьогодні широко використовується представниками філософії, психології, соціології, педагогіки й інших наук. Виникнення цього поняття пов’язане з іменами французького соціолога Г.Тарда й американського соціолога Ф.Гіддінгса (кінець ХІХ ст.). Г.Тард розглядав соціалізацію як процес розвитку суспільства, умови для якого повинні створювати освіта й виховання. Засвоєння норм поведінки, за Г.Тардом, здійснюється через соціальні взаємини людей. Нам більше імпонує трактування соціалізації Ф.Гіддінгса, який вважав, що соціалізація – це процес стихійного впливу на людину оточення й цілеспрямованого впливу суспільства (сім’я, школа та ін.), завдяки яким в індивіда формується поведінка, що відповідає суспільній свідомості.

Дослідженням процесу соціалізації займались і вітчизняні вчені. Ще К.Ушинський вивчав роль і значення середовища, яке справляє вплив на дитину. Він стверджував, що для розвитку й виховання важливо знати людину, „яка вона є насправді з усіма її слабкостями й в усій величі”, треба знати „людину в сім’ї, серед народу, людства... у будь-якому віці, в усіх класах...” [166, 38].

З початку ХХ ст. радянськими педагогами й психологами (Л.Виготським, А.Панкевичем, В.Шульгіним та ін.) проводяться дослідження середовища та його впливу на становлення й розвиток особистості. Між тим, до 80-х років поняття соціалізації не входило в категоріальний апарат педагогіки. Інтерес до проблем соціалізації особливо зріс за останні десятиліття. У сучасній літературі існує багато робіт, у яких подано трактування соціалізації, розкрито її етапи, механізми й типи [2; 10; 22; 37; 39; 50; 73; 97; 114; 115; 116; 121; 153; 154; 164; 165].

Так, І.Кон розглядає соціалізацію як „сукупність усіх соціальних і психологічних процесів, за допомогою яких індивід засвоює систему знань, норм і цінностей, що дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства. Вона містить не тільки усвідомлені, контрольовані, цілеспрямовані впливи (виховання в широкому розумінні слова), але й стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на формування особистості” [73, 19].

Н.Лукашевич під соціалізацією розуміє „процес становлення особистості як суспільної істоти, у ході якого складаються її багатоманітні зв’язки із суспільством, засвоюються орієнтації, цінності, норми, відбувається розвиток особистісних властивостей, формується активність і цілісність особистості, набувається соціальний досвід, накопичений людством за весь період розвитку”. Індивід виступає і як об’єкт, і як суб’єкт соціалізації, оскільки бере участь у творчо-перетворювальній суспільній діяльності.

Згідно з розробленою Н.Лукашевичем адаптивно-розвиваючою концепцією соціалізації, людина протягом усього свого життя адаптується до різноманітних життєвих умов. Кожна адаптація збагачує соціальний досвід людини, робить його більш соціалізованим [97, 175 – 179].

Соціалізація як двосторонній процес засвоєння індивідом суспільного досвіду й відтворення ним систем соціальних зв’язків розглядається Г.Андрєєвою. „Соціалізація – це двосторонній процес, який містить, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків; з іншого боку, процес відтворення індивідом систем соціальних зв’язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище” [2, 276].

У соціологічній літературі існує класифікація типів соціалізації, здійснена за різноманітними критеріями. Залежно від створення соціалізаційного процесу соціалізація може бути професійна, політична, трудова, правова, економічна та ін. [65, 113]. Існує ще статеворольова соціалізація, як один із типів соціалізації.

Перш за все необхідно виявити сутнісні характеристики статеворольової соціалізації. Для цього треба звернутися до найбільш часто вживаних у науковій літературі формулювань понять „статева соціалізація” і „статеворольова соціалізація”. Ми беремо два цих поняття, оскільки вони, як правило, виступають синонімами. Термін „статева соціалізація” з’явився раніше, ніж термін „статеворольова соціалізація”. Останній став використовуватися педагогами й психологами тільки з кінця 90-х років, і можна сказати, що він є модернізованим варіантом першого, оскільки означає те саме, що й перший, але в контексті рольової теорії.

Наукової літератури, у якій міститься формулювання необхідних термінів, обмежена кількість. Це перш за все дослідження Т.Говорун, Д.Ісаєва, В.Кагана, І.Кона, Г.Крайг, Дж.Мані, Т.Машихіної, В.Романової, Л.Столярчук.

За визначенням І.Кона, статева соціалізація – процес, у ході якого індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки [72, 192]. Т.Говорун статеворольову соціалізацію тлумачить як функцію суспільства, „яка полягає в спрямуванні розподілу гендерних ролей, розширенні їхнього діапазону, гармонізації міжстатевої взаємодії в різних сферах людського буття” [36, 8]. В.Романовою статеворольова соціалізація розглядається як „процес засвоєння індивідами соціокультурних цінностей, що зумовлюють більшість наявних особливостей статеворольової поведінки особистості” [139, 5].

Найбільш повно розкриває зміст поняття „статева соціалізація” В.Каган. Він вважає, що статева соціалізація – це процес активного засвоєння „особистістю стандартів психосексуальної культури по мірі входження в соціальні відносини... З одного боку, особистість у ньому – об’єкт, на який психосексуальна культура впливає: пропонує стереотипи й еталони для порівняння, схвалює чи не схвалює той чи інший стиль його поведінки й відносин. З іншого боку, особистість – суб’єкт, який переломлює сприйняте через призму власних особливостей і установок, приймає одне й відкидає інше, експериментує й вибірково перетворює в ціннісні орієнтації, установки й мотиви те, що пропонує йому соціальне середовище та його культура. До того ж особистість як суб’єкт грає й активно-перетворюючу роль впливу на статево специфічну поведінку інших людей, пропонуючи свої думки й т. ін.” [57, 7-8].

Л.Столярчук не тільки дає визначення статеворольової соціалізації в різних контекстах. У її розумінні статеворольова соціалізація – „процес і результат загального й психосексуального розвитку дівчинки/хлопчика по мірі входження в соціальні відносини відповідно до особливостей вікових етапів дорослішання” [157, 54]; „процес розвитку особистості, індивідуальності дівчинки, хлопчика, дівчини, юнака в реальній життєдіяльності, який здійснюється в системі взаємин з дорослими, ровесниками своєї й протилежної статі й самим собою” [157, 3]. Вона вибудовує взаємозв’язок по лінії: розвиток – статеворольова соціалізація – статеворольове виховання. „Розвиток – загальний процес становлення дівчинки й хлопчика, дівчини і юнака. Статеворольова соціалізація – процес і результат розвитку, зумовлений конкретними соціальними умовами. Статеворольове виховання – відносно соціально контрольований процес розвитку хлопчика й дівчинки в ході їх статеворольової соціалізації”. І далі уточнює, що „статеворольове виховання передбачає врахування статеворольових та індивідуальних особливостей розвитку хлопчиків і дівчаток шкільного віку й на основі розробленої концепції й методики – спеціально організовану, цілеспрямовану педагогічну діяльність з розвитку здібностей до реалізації статеворольового репертуару, оволодіння вміннями й навичками відповідної поведінки, становлення жіночої/чоловічої індивідуальності” [157, 6 – 7].

Для того щоб показати, яке велике значення має статеворольова соціалізація в житті кожної людини, необхідно з’ясувати, що таке стать, статева ідентичність (приналежність), стереотипи маскулінності/фемінінності, статева роль, статеворольова поведінка.

Поза статтю не може бути людини. Стать у широкому розумінні слова – „це комплекс репродуктивних, тілесних, поведінкових і соціальних ознак, які визначають індивіда як чоловіка (хлопчика) чи жінку (дівчинку)” [57, 5]. „Стать є біосоціальною єдністю, у якій біологічне й соціальне є його рівнями. Поняття статі виявилось багатомірним та ієрархічним, а формування його стало тлумачитись як послідовна, спадкова й узгоджена дія біологічних і соціальних детермінант, або як двомірний процес взаємодії біологічного й соціального” [55, 46].

У психології переважно вживають термін „гендер”, який характеризує соціальні відмінності чоловіків і жінок, на відміну від терміна „стать”, який розглядається як біологічна категорія. Деякі спеціалісти користуються цими термінами як синонімами.

Поняття статевої ролі й статевої ідентичності (статевої приналежності) тісно взаємопов’язані, але не тотожні. Статева роль – це система середовищних стандартів, приписів, нормативів, очікувань, яким повинен відповідати індивід, щоб його визнавали чоловіком (хлопчиком) чи жінкою (дівчинкою) [57, 47]. Статева ідентичність являє собою „єдність поведінки й самосвідомості індивіда, який зараховує себе до певної статі й орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі” [72, 60]. Згідно з Дж.Мані, статева ідентичність – суб’єктивне переживання статевої ролі; статева роль – публічне вираження статевої ідентичності [198].

Особистісні якості й моделі поведінки, на які орієнтуються більшість чоловіків і жінок, становлять стереотипи маскулінності/фемінінності, їх ще називають стереотипами мужності/жіночності; статевими, статеворольовими або гендерними стереотипами. За висловом В.Кагана, маскулінність і фемінінність – це, „з одного боку, філогенетично зумовлені властивості психіки, а з іншого – соціокультурні утворення, які складаються в онтогенезі”. Єдність переживань і поведінки людини як представника чоловічої/жіночої статі забезпечується інтеграцією природного й соціального [57, 52]. Г.Крайг дає таке визначення цьому поняттю: статеворольові стереотипи – це „укорінені, тверді уявлення про те, якою повинна бути поведінка чоловіка й жінки” [81, 145].

Статеворольова поведінка визначається як „система дій, очікувана від людини певної статі, яка залежить від соціально-статевого статусу (чоловік, жінка) і реалізується відповідно до соціально-статевої ролі й уявлень про себе як особистість певної статі” [103, 6].