Методи навчання молодших школярів фонематичного сприймання

Групи методів навчання
Наочні	Практичні	Словесні
· спостереження; · демонстрування; · ілюстрування	· вправи; · ігрові завдання	· бесіда; · пояснення; · робота з підручником і посібниками

 

Певна перевага серед них надається наочним і практичним методам навчання, оскільки, на думку М. Вашуленка, саме в результаті активних спостережень і усвідомлених дій з мовленнєвими явищами [1, с. 53] в дитячій свідомості формуються такі поняття, як «голосні звуки», «приголосні звуки», «тверді» і «м’які», «дзвінкі» і «глухі» приголосні, «склад», «наголос».

Спостереження за фонетичними явищами визначається як організація сприймання на слух звуків мовлення, дослідження їхніх істотних ознак. Ураховуючи той факт, що зазвичай учням доводиться сприймати не ізольовані один від одного мовні звуки, а їхні комплекси (слова), вчені радять використовувати спеціальні прийоми, які дозволяють виділяти виучувані мовленнєві одиниці з різних звукосполучень і порівнювати їх. До таких прийомів належать: виокремлення найуживанішого або заданого звука; визначення місця звука в слові, кількості складів у словах, наголошеного складу (послухайте вірш і скажіть, які звуки в ньому чуємо найчастіше; послухайте слова і «впіймайте» ті з них, які мають м’який приголосний; послухайте слова і скажіть, де в кожному з них чується звук [а] – на початку, в середині, в кінці або він у слові відсутній; послухайте і скажіть, скільки складів у словах; який зі складів, перший чи другий, я вимовляю сильніше); категоризація почутого звука (який звук чуємо в кінці слова?; який це звук – голосний чи приголосний?); зіставлення пар звуків; слів, які розрізняються окремими звуками; слів різних мов (чим відрізняється звук [п] від звука [б]?; чим відрізняється перший звук у словах риба, ріка?; послухайте ці два слова і скажіть, чи є в них однаковий приголосний звук; послухайте, чи однаково вимовляються звуки на початку слів російської й української мов: [ч']ай – [ч]ай, у кінці слів: коне[ц] – кіне[ц']).

Плідним в організації спостереження фонематичних явищ є також прийом дослідження артикуляції звуків. Він дозволяє зосереджувати увагу школярів на істотних ознаках звуків, надає процесу сприймання усвідомленого характеру, є економним і таким, що здійснюється на полісенсорній основі: в обстеженні звукової оболонки слова поряд зі слуховим задіяні й інші аналізатори, зокрема моторно-руховий, зоровий і дотиковий. До застосування цього прийому доцільно вдаватися під час таких навчальних ситуацій: виокремлення звука зі слова за його артикуляцією (сьогодні ми будемо вивчати звук, який створюється губами: вони міцно стискаються, струмінь повітря розриває цю перешкоду, впізнайте такий звук у слові дуб); встановлення кількості складів у слові (покладіть кулачок під бороду, а лікоть поставте на парту, скажемо слово листок. Скільки разів ви відкрили рота, щоб вимовити слово?); розпізнавання ознак голосних і приголосних звуків (приставимо долоню близько до губів і вимовимо повільно слово жук; подивимось у дзеркальце, як працюють наші мовленнєві органи, коли ми вимовляємо різні звуки в слові; розкрийте свої зошити і замалюйте, як працюють губи, коли вимовляємо голосні звуки; прикладіть до шиї на рівні гортані кінчики пальців і вимовте дзвінкий звук [б] – голосові зв’язки дрижать; закриємо пальчиками вуха і промовимо звуки [т], [т'] – голосу не почуємо; зверніть увагу на напружені, дещо розтягнуті губи під час вимови м’якого приголосного).

Основним призначенням демонстрування у фонематичному розвитку молодших учнів є надання їм зразка правильної звуковимови. Оскільки носієм такого прикладу здебільшого є вчитель, виправдано, що до його вимови висуваються чіткі вимоги. Учитель має ретельно стежити за тим, щоб у його мовленні букви не фігурували в ролі звуків, приголосний звук вимовлявся без призвуку голосного, глухий приголосний відрізнявся від парного дзвінкого повною відсутністю голосу, м’який приголосний чітко відрізнявся від парного твердого.

Окрім звуків мовлення, учитель має продемонструвати школярам ще й немовні звуки. Способи показу таких звуків широко описано в методичних виданнях – це звернення до звукових уявлень дітей, здобутих з природного оточення (мукання корови, кукурікання півня, квоктання курки, кування зозулі тощо), відтворення звуків за допомогою різних предметів (удари в склянку або металевий предмет, шарудіння паперу, удар у барабан, дзеленчання дзвіночка, падіння камінця, плескіт у долоні, звук камертону тощо), демонстрування звуків природи, наприклад голосів птахів, записаних на аудіокасету тощо [1, с. 77]. Найпоширенішими прийомами демонстрування фонетичних явищ є такі: підкреслене вимовляння вчителем, учнем одного зі звуків слова: силою голосу або протяжністю вимови (с-с-син, с-и-и-ин, син-н-н); наголошеного складу слова (ма-мо); усіх складів слова (О-лю-уу!, Ка-тру-сю-у!, Ві-тю-уу!); вимовляння звуків парами ([д] – [д'], [з] – [з'], [н] – [н'], [т] – [т'], [дз] – [дз']); промовляння складів-злиттів у різному темпі (фа, фо, фи, фі, фе); наслідування (імітування) вимови вчителя (я буду тихенько називати звук, а ви всі разом його повторите; послухайте, як вимовляється цей звук, а тепер вимовте його самостійно).

Функція методу ілюстрування полягає у використанні спеціальних зображень, які наочно пояснюють сутність фонетичних явищ, супроводжують відповідний навчальний матеріал. До таких зображень, насамперед, належать складові та звуко-складові графічні моделі слів: складову будову слова прийнято зображувати у вигляді прямокутника, поділеного на частини відповідно до кількості складів, з визначенням наголошеного складу; звуко-складові схеми вміщують до того ж позначення окремих звуків. Учені з цією метою рекомендують застосовувати умовні символи, які асоціюються в уяві школярів з артикуляційними особливостями різних типів звуків. Так, кружечок, який слугує позначенням голосних, символізує вільне проходження струменя видихуваного повітря через ротову порожнину; смужка, якою позначаються тверді приголосні, означає перешкоду на шляху струменя повітря, а дві паралельні смужки – посилену перешкоду, характерну для вимови м’яких приголосних звуків [8, с. 51]; у той же час, позначення умовними знаками такої розрізнювальної ознаки приголосних звуків, як дзвінкість або глухість, у методиці навчання грамоти не передбачено (на наше переконання, введення відповідного символу є раціональним і надасть учням можливість усвідомлювати фонетичні явища більш цілісно).

Опосередкований вплив на розвиток фонематичного слуху мають також предметні та сюжетні малюнки. Предметні ілюстрації застосовують як допоміжний матеріал для виокремлення виучуваного звука (в назвах зображення потрібний звук перебуває в зручній для цього позиції) та актуалізації словникового запасу молодших учнів, надання їм допомоги в доборі слова – носія тих чи інших фонетичних властивостей (інколи використовуються так звані «провокаційні» предметні картинки, в назвах яких досліджуваних явищ немає). Сюжетними зображеннями різних життєвих ситуацій (наприклад, у читальному залі, на ігровому майданчику, у класі, на уроці тощо) вчителі користуються для організації засвоєння школярами інформації про тембр, силу голосу, темп мовлення.

Систему вправ та ігрових завдань складають такі різні за перцептивним змістом типи: класифікація звуків на групи за певними ознаками (назвіть спочатку дзвінкі, а потім глухі приголосні у слові горобчик; спишіть з дошки слова, у яких дзвінкі приголосні стоять перед глухими); серіація приголосних за твердістю – м’якістю, дзвінкістю – глухістю (назвіть подібний склад, але з м’яким приголосним: па, но, ни, ле, си, цу; продовжте пари звуків: [б] – [п], [д] – [т], [з] – [с]; наведіть пари приголосних: твердий – м’який); ідентифікація звукової оболонки слів (назвіть звуки, якими відрізняються слова: лак – ляк, лук – люк, рись – рис, лин – лінь; назвіть спільні звуки в словах: день, тінь, кінь, синє, літнє; вимовте складами слово лисиця. Який останній склад у цьому слові?; послухайте інше слово – синиця. Чи є у цьому слові такий самий склад?; чи є в словах ще однаковий склад, окрім останнього ця?); окремого звука або мовленого слова з відповідними графічними моделями (покажіть фішкою, який звук, голосний чи приголосний, чуємо в кінці слів кіно, мак, ґедзь, земля, сич; після того, як я вимовлю кожне слово, підносьте вгору картку або з одним, або з двома складами; покажіть карткою, який ненаголошений звук – [е] чи [и] – чуємо в словах: озеро, весло, широкий, крило; назвіть звуки, які позначаємо кружечком, тепер вимовте звуки, які будемо позначати двома рисочками; придумайте і назвіть злиття для такої схеми; доберіть слово до цієї моделі).

Важливе значення в забезпеченні фонематичного розвитку школярів надається вправам та ігровим завданням на відтворення звукової та складової структури слова. У межах цієї групи можемо виокремити кілька підгруп за способом організації перцептивних дій зі звуками: аналітичні та синтетичні (в тому числі – комбінаторні). До завдань аналітичного характеруналежать ті, що передбачають відбиток ритмічно-складової структури слова (наприклад, односкладове слово – один удар; двоскладове слово – два удари: один слабше, тихіше, другий – сильніше, голосніше); виконання часткового звукового аналізу: впізнавання певного звука в слові, додавання звука до розпочатого слова, добір слів із заданим звуком (впізнайте м’який приголосний у словах ліс, день, сіно, хлопець; гра «Знайди предмет»: учні вибирають з розкладених на столі предметів ті, у назвах яких є заданий звук; учитель, показуючи предметний малюнок їжака, каже: «Їжа…», діти додають [к]; спробуйте дібрати різні слова, в яких є звук [у]; ігрова вправа: добираємо слова, які розпочинаються звуком [н], а тепер добираємо слова, які розпочинаються звуком [н']); повний звуковий аналіз двофонемних складів, три-, чотири-, п’ятифонемних слів, трискладових слів та слів більш складної структури (назвіть звуки в таких злиттях: ло, зи, бо, шу;назвіть звуки у слові он, от, на, то; назвемо послідовно звуки у слові лось; назвіть послідовно звуки в слові осінь та запишіть звукову модель слова; назвіть послідовно звуки в слові Уляна, поділіть його на склади, назвіть перший (другий, третій) склад та звуки в ньому і запишіть звукову модель слова).

Впливовими на фонематичний розвиток школярів є синтетичні звукові вправи такого змісту: створення складів із двох, трьох звуків ([л], [о] – ло;[с'], [і] – сі; [й], [у] – ю; [т], [р], [а] – тра; [м], [р'], [і] – мрі); злиття приголосного з усіма вивченими голосними звуками (злийте звук [м] зі звуком [а], зі звуком [и], зі звуками [е], [о], [у]); сполучення голосного з різними наступними приголосними (вимовляйте [у] і додайте приголосний, який я назву, щоб утворився склад, наприклад: [р] – ур,[н] – ун, [л] – ул); утворення сполучень, подібних до зразка, але з іншими приголосними: ово (оро, осо, оно, одо, оньо, ольо); додавання певного звука до сполучення на його початку (к-лас, к-ран, к-ріт, к-луб, к-рик, к-рюк); додавання до поданих слів (складів) окремих звуків або інших складів, щоб утворилося слово (рука-в, коса-р, рано-к, коло-с; ігрова вправа «Додай склад»: додайте склад зі звуком [а], щоб вийшло слово – гро-за, кни-га, во-да, со-ва, лі-так, тра-ва, жур-нал); комбінаторні дії зі звуками слова (замініть у слові білка перший звук[б] на звук [г], у слові гілка – звук [і] на звук [о], хто здогадається, як слово голка перетворити на слово галка?; утвори слово зі звуків, переставивши, якщо треба, їх місцями: [с,н,о] – сон,[л',с,і] – ліс,[а,м,к] – мак, [р,с,и] – сир, рис; з таких самих звуків утвори інше слово: вікно – вінок, гори – роги, смола – масло; ігрове завдання: діти отримують ролі звуків, послідовно виходять, стають поряд і повторюють «свої» звуки, інші школярі зливають звуки в слово, після цього перший і третій учасники міняються місцями, учні відгадують нове слово).

Діапазон вправ з фонематичного розвитку розширюють завдання на вдосконалення дитячого звуковимовляння, забезпечення його відповідності загальноприйнятим орфоепічним нормам. Суто перцептивне розрізнення звуків у цих вправах включене в такий вид мовленнєвої діяльності, як говоріння і набуває тому вагомого значення у формуванні загальної мовленнєвої культури молодших школярів. Як правило, учителю пропонується проводити цілеспрямовану роботу з відпрацювання в учнів: чіткої повноголосої вимови звуків [а], [о], [у], [і] під наголосом і в ненаголошеній позиції без будь-якого наближення до інших голосних; взаємного наближення ненаголошених голосних [е] та [и] (с[е^и]ло́, в[е^и]сло́, л[и^е]мо́н, с[и^е]ди́ть); неоглушеного вимовляння дзвінких приголосних в усіх позиціях – як перед голосними та сонорними, так і перед глухими та в кінці слова (ді д, ві з, ло ж ка, ка з ка, бли з ько, ву д ка, гри б, ри б ка) за незначними винятками (ле[х]ко, во[х]кий, ми[х]тіти); правильної вимови африкат [д͡ж], [д̑з], [д̑з'] та задньоязикового проривного звука [ґ] [8, с. 65].

Слушною є рекомендація щодо виконання на уроках української мови та літературного читання артикуляційної зарядки (мовної гімнастики) на матеріалі малих форм усної народної творчості – приказок, лічилок, скоромовок, чистомовок, спотиканок тощо. Вони насичені звуками, вимова яких зазвичай викликає в школярів певні труднощі і потребує корекції (наприклад: стриб-стриб-стриб – підстрибує по стерні рідня: перепілка, перепел, перепеленя; наш садівник розсадівникувався; серед корчів цей корч найкорчакуватіший) [13, с. 59]. Управляння молодших школярів у правильній звуковимові можна організовувати також способом поперемінного вимовляння звуків ізольовано ([р] – [р']) та в складах (ра – ря, ру – рю, ри – рі, ро – рьо); колективного або індивідуального декламування з виразною артикуляцією окремих звуків (тепер прокажемо вірш так, щоб добре було чути звуки [л], [л']); поскладового промовляння (вправа ігрового характеру: вчитель пропонує учням пригадати лічилки і вимовити їх обов’язково по складах); інтонаційного читання з домовлянням фрази за змістом (му-му-му – молока кому?; ма-ма-ма – молока нема; мо-мо-мо – зараз подамо; ми-ми-ми – напилися ми); виділення наголошеного складу силою голосу, висотою тону (вимова слова з питальною інтонацією: хви́ля?, шко́ла?, ходи́ла?); вимовляння скоромовок у звичайному, пришвидшеному і швидкому темпі; тихо із нарощуванням сили голосу, зі зміною логічного наголосу.

Окремого аналізу потребують вправи на усвідомлене розрізнення істотних ознак мовних звуків. Спосіб поєднання перцептивних та розумових пізнавальних задач у вправах такого типу буває різним, на підставі чого можна виокремити два їх різновиди: характеристика артикуляції мовленого звука (за допомогою якої частини язика вимовляється звук [т]?; а яку частину язика ми притискували до твердого піднебіння, коли вимовляли звук [т']?); вимова звука за його артикуляційною характеристикою (назвіть звуки, які вимовляємо, міцно стиснувши губи, а потім розриваючи цю перешкоду; які звуки вимовляємо, притискуючи кінчик язика до верхніх зубів?; під час вимовляння якого звука язик дрижить?; вимовте кілька звуків, які утворюються глибоко в роті за допомогою задньої частини язика). Вправи на розрізнення артикуляційних ознак мовленнєвих звуків мають безсумнівний перцептивно-розвивальний ефект, проте в методичній літературі вони не є поширеними, використовувати їх рекомендовано переважно в період навчання учнів грамоти.

У вдосконаленні фонематичного слуху молодших школярів широко застосовуються також словесні методи навчання – бесіда, пояснення, робота з навчальною книгою. Призначенням бесіди є актуалізація наявних знань в учнів або надання їм нової інформації про природні та мовленнєві звуки; керівництво увагою школярів під час обстеження ними артикуляційних явищ, розгляду графічних звукових моделей; систематизація та узагальнення набутих фонетичних знань. З урахуванням різних дидактичних цілей у методиці навчання мови вживають бесіди таких видів: вступні (актуалізація опорних знань на уроці «Голосні звуки. Букви, що їх позначають»у 2 класі: назвіть голосні звуки української мови, скільки їх?; чому вони називаються голосними?); супроводжувальні (звукові спостереження на уроці «Уявлення про тверді й м’які приголосні. Умовне позначення твердих і м’яких приголосних» у 1 класі: вимовте звук [н'], на який інший звук він схожий?; вимовте звуки [н], [н'] і порівняйте, чи однаково вони утворюються; ще раз вимовте ці звуки один за одним і скажіть, який з них створює сильнішу перешкоду на шляху видихуваного повітря); підсумкові (підсумок уроку «Наголос. Наголошені й ненаголошені склади» в 2 класі: який склад називається наголошеним?; як називається решта складів у слові?; скільки наголошених складів може бути в слові?, а ненаголошених? Узагальнення знань на уроці «Звуки і букви» в 2 класі: на які дві групи поділяються всі звуки в українській мові?; скільки є голосних звуків?, назвіть їх; на які групи поділяються приголосні звуки?; назвіть пари дзвінких і глухих приголосних; що ви знаєте про вимову дзвінких приголосних у кінці складу чи слова?).

Метод пояснення вважається дидактично плідним у витлумаченні фонетичних понять, розкритті акустичних і артикуляційних ознак звуків, особливостей мовленнєвих явищ. До застосування цього методу вчені висувають чітку вимогу: перед тим, як одержати нове поняття, учні мають здійснити належні спостереження за найістотнішими якостями мовних звуків. Тому найголовніші поняття доречно репрезентувати у вигляді індуктивних умовиводів, отриманих у результаті усвідомленого сприймання учнями фонетичних явищ. Наведемо для прикладу методику ознайомлення школярів з прикметами голосних звуків: учитель пропонує учням виявити ті звуки, при вимовлянні яких повітря не натрапляє на перешкоди, губи відкриваються і вільно пропускають повітря; школярі шляхом спостережень виявляють усі голосні звуки, фізично (на долоні) та артикуляційно відчувають струмінь видихуваного повітря, а в дзеркальце бачать, що губи при цьому створюють для нього вільних прохід; учитель робить висновок: усі ці звуки – голосні, вони вимовляються голосом, бо струмінь повітря проходить вільно, без перешкод і не утворює шуму [1, с. 80]. Цей приклад свідчить, що поєднання пояснення і спостереження (словесних і наочних методів взагалі) в організації обстеження школярами властивостей мовленнєвих звуків є виправданим, значно підвищує результативність фонематичного розвитку, тому широко практикується в початковому навчанні.

Робота з підручником у контексті вдосконалення слухових сенсорних процесів передбачає організацію таких видів пізнавальної діяльності учнів: читання текстів, заучування правил фонетичного змісту; споглядання та аналіз схематичних звукових моделей, предметних і сюжетних ілюстрацій; спостереження за фонетичними явищами; вправляння в розрізненні та відтворенні акустичних і артикуляційних ознак мовленнєвих звуків.

Основною формою фонематичного сенсорного розвитку є урок як елемент цілісного процесу навчання. Природно, що уроки, змістове наповнення яких переважно ґрунтується на звуковому матеріалі, є поширеними на етапі опанування першокласниками грамоти, оскільки саме звук стає основною виучуваною мовною одиницею в добукварний період; у букварний до звука додається буква, проте ознайомлення з нею здійснюється в напрямі «від звука до букви» [1, с. 35]. Типологію уроків з удосконалення фонетичних сенсорних процесів складають: уроки засвоєння нових знань про немовні та мовні звуки, класифікаційні групи мовних звуків, нормативні вимоги щодо їх вимовляння; уроки формування вмінь обстежувати звуки, розрізняти їх за акустичними та артикуляційними ознаками; уроки застосування фонетичних знань, умінь та навичок у різних видах мовленнєвої діяльності; уроки узагальнення і систематизації знань з фонетики; комбіновані уроки. Найефективнішими складовими уроків різних типів в аспекті розвитку фонематичного слуху школярів є звукові спостереження; узагальнення істотних ознак виучуваних понять; закріплення фонетичних знань й умінь; вправляння у практичному застосуванні набутих знань.

Навчальну діяльність учнів на уроці традиційно рекомендовано здійснювати в єдності їхньої фронтальної, групової та індивідуальної роботи. Фронтальну діяльність учнів вважається доцільним застосовувати з метою первинного ознайомлення з фонетичним матеріалом, оскільки така робота дозволяє відразу донести інформацію до значної кількості школярів. Зазвичай, це слухання зразків мовлення, наданих безпосередньо вчителем, окремими учнями, різноманітними аудіовізуальними засобами навчання; хорове декламування учнями віршів і скоромовок; вправляння в аналітико-синтетичних операціях з мовними звуками, складання графічних моделей слів, читання відповідних текстів та правил у підручниках. Групову роботу можна використовувати на етапі закріплення фонематичних уявлень, наприклад, шляхом організації вправ ігрового характеру – групове змагання в доборі слів із заданим звуком, складання та комбінаторні перетворення слів із звуків, ролі яких виконують групи учнів тощо. Індивідуальній роботі надається перевага під час організації звукових спостережень, коли школярі стежать за діяльністю власних мовленнєвих органів, а також на етапі систематизації та узагальнення знань, виконуючи різноманітні дії з сигнальними фішками та картками.

Крім методів та форм навчання, важливе значення в забезпеченні фонематичного розвитку учнів початкової школи мають дидактичні засоби, які виконують навчальну, розвивальну, мотиваційну, контрольну функції, значно збагачують і розширюють систему педагогічних впливів на процеси слухової перцепції. До головних засобів, що обслуговують формування в учнів умінь сприймати мовні звуки, належать: орфоепічно правильне, виразне слово вчителя, що має розмірений темп і силу звучання; навчальна література (підручники та навчальні посібники для учнів, методичні посібники для вчителів); роздатковий дидактичнийматеріал (картки з предметними малюнками, картки-схеми одно-, дво- і трискладового слова, картки-схеми двоскладових слів з наголосом на першому або другому складі, індивідуальні набірні полотна з фішками на позначення голосних і приголосних звуків, індивідуальні дзеркальця для артикуляційних спостережень); наочні засоби (зображувальні – предметні та сюжетні ілюстрації, демонстраційний фланелеграф з набором умовних позначок голосних і приголосних звуків; символічні – графічні звукові схеми слів); технічні засоби (аудіальні – аудіозапис «Голоси птахів», аудіокасети із записом різних природних звуків); навчальні комплекси на базі ЕОМ (навчальна гра «Грамотійка», педагогічний програмний засіб «Українська мова», інформативні SMART-дошки).