Роман Коваль 4 страница

В середині липня Орел несподівано напав на кінний взвод. Захопили коней і кулемет “Люїс”, знищили двох червоноармійців, що вчинили опір.

16 липня в селі Лісовий Мукарів роззброїли “всеобуч”, побили гвинтівки, спалили справи волосного виконкому.

22 липня обстріляли зведений “летотряд” 12-го полку і курсантів. Під час перестрілки вбито командирів курсантів.

25 липня налетіли на волвиконком у селі Великі Струги, що за 8 верст від Ново-Ушиці, спалили всі справи волосного виконкому. Шукали совєтських працівників.

Наступного дня в селі Кошківці спалили справи сільради, зіпсували телефонний зв’язок, побили гвинтівки “всеобучу”, вбили демобілізованого червоноармійця.

6 серпня о 10 год. ранку в лісі, що на захід від села Морозів, червоноармійський загін атакував повстанців Галюка, командира одного з підрозділів отамана Орла. Несподівано для червоних, з криком “Слава!” повстанці перейшли у контрнаступ. Червоні кинулись врозтіч.

10 серпня несподіваним наскоком відділом у 200 шабель Орел здобуває повітовий центр Летичів, вирубує шаблями большевицьку залогу, без пострілу винищує адміністрацію та ЧК, розбиває браму в’язниці.

"В результаті шестигодинного перебування, - зазначали чекісти, - спалене волосне управління, всі справи волвиконкому, розбиті телеграф і телефон, розграбована райфілія... Підпалений міст через річку... З Допру випущено близько 20 кримінальних і політичних злочинців, частина з яких, близько 15-ти осіб, пішла з бандою. О 5 год. біля будинку волвиконкому робив огляд банди сам Гальчевський, (який був) у формі червоного командира полку з орденом червоного прапора. Іменує себе з одного боку воєнкомом 7-го полку, в наказах же підписується "Орел". В місті розклеєний Наказ №1 по Красній Армії, розташованій на території Подільської губернії, де вимагає негайного переходу військ на бік повстанців і вбивств комісарів, комуністів і краскомів, які наче 5 років вже розорюють рідний край (Україну). Після нальоту банда 10 серпня о 5 год. ранку пішла в напрямку села Войтківці (8 верст на схід від Летичева)". 13)

16 серпня Орел після двогодинного бою здобув містечко Зіньківці.

17 серпня відбувся бій з “летотрядом” 70 полку. В цей же день під особистим командуванням Гальчевського-Орла тридцять кінних козаків здійснили наліт на ст. Бар. Охоронцям Орел представив документи на ім’я командира загону 24-го полку “по борьбє с бандітізмом”. “Бандити говорили російською мовою, - згодом зазначали більшовики, - отаман вище середнього зросту, брюнет, на вигляд 30-36 років, одягнутий у червоний картуз, чорну шкіряну тужурку”. 14)

Перед тим як знищити телефонні та телеграфні апарати, Орел надіслав телеграму на ім’я начальника губдільниці: “21 год. Вінниця. Начальнику бойової одиниці Осадчому. Я - Орел - іду далі, прошу перекинути 24 кавполк у район Гайсина. Чому ви не прибули в призначене місце?.. Орел, командир національних партизанів”...

20 серпня 1922 року Головний Отаман Симон Петлюра видає Наказ про підвищення сотника Української Армії Якова Гальчевського підвищує до рангу полковника УНР. 15)

21 серпня 1922 р. до Гальчевського з-за кордону прибули Хмара і Шепель. Можливо, саме вони й передали наказ Симона Петлюри. Хмара очолив підрозділ загону Гальчевського, який нараховував 50 шабель, а Яків Шепель з огляду на хворобу роботи в загоні не вів.

Незабаром коло села Буцнянський Майдан відбувся найтяжчий і найдовший бій, який мала Подільська повстанська група. Важка перемога дісталася завдяки хитрощам - відділ повстанців переодягнувся у червоноармійські однострої і зміг впритул наблизитися до ворога...

Недалеко від села Вербицький Майдан козаків Орла атакують червоні частини Примакова, що підійшли з боку Новокостянтинова. “Лють помсти Орлової не знає меж - він карає примаковців винищенням до одного”. 16)

Потім бої коло Майдану Грузького та Монастирка, неподалік рідного села Майдан Літинський та Бруслинова, де колись вчителював, в Ялтушковім лісі, в районі Комарівців та Зінькова...

Особливо тяжкий бій відбувся у Русанівці. На щастя він знову завершився вдало: розбиті більшовики кинулись врозтіч, залишивши повстанцям господарчу частину 2-ї червоної дивізії.

У двох кілометрах на схід від Зінькова, в густому лісі навпроти Литинецького Майдану, недалеко Монастирки, отаман Орел розбиває Вінницьку піхотну школу червоних командирів. Лише маленька частина більшовиків вирвалася з оточення, лишивши на полі бою 150 трупів.

І знову бій. На цей раз між Зіньківцями та Новою Ушицею. В цьому бою поранено начальника повстанського штабу Павла Коноплянка.

Згодом бої під Баром, коло сіл Багринівці, Слобчуки, під Трешнівським Майданом, під Сахнівським Майданом. Під час нападу на Лознянську цурковарню козаки Гальчевського на перегній спровадили сотню башкирів.

Чудова операція була здійснена в селі Сахни, де свого часу вчителював Яків Гальчевський. “Під час святочної вистави із заповідженими танцями і буфетом, на якій були присутні начальники большевицьких установ цілої області, з’явився невеликий добірний відділ на чолі з Отаманом Орлом, переодягнений в уніформу большевицького війська. Увійшовши до театру, (Отаман) оголосив контроль документів ’’отдєлом особого назначєнія’’. По документах виокремив всіх комуністів та комуністичне начальство, вивів з театру і тут же на очах здивованої людності розстріляв, а театральному хорові наказав проспівати український гімн”. 17)

Після цього “відділ особливого призначення” зник.

“Терпінню” окупаційних властей настав кінець і вони розпочинають масштабну операцію, яка має на меті знищення невловимого отамана. 26 серпня 1922 року розпочинається планомірна концентрація ворожого війська: відділи піших і кінних розміщуються в усіх селах районів, де дислокувалися відділи Орла-Гальчевського. Кінні полки 1-ї та 2-ї червоних дивізій, 24-ї Самарської дивізії, дві дивізії з Одеси заповнили всю місцевість - не пройти, не проїхати, ні в село за харчами прийти. Три піхотних та три кінних дивізії було кинуто проти повстанців!

Ось повідомлення про один з боїв: “Винищувальний загін тов. Щербакова о 12 год. 29 серпня наздогнав банду Гальчевського чисельністю 120 шабель коло лісу, що під селом Михайлівці і у 5 верстах північно-західніше містечка Сніткова. Після півторагодинного бою банда, втративши вбитими 20 чоловік і декілька пораненими (також вбито декілька коней), пішла у зазначений ліс. З нашого боку поранені начальник винищувального загону тов. Щербаков і воєнком тов. Канєєв, які вибули зі строю. Вбиті бандити всі стрижені, з оселедцями”. 18)

Орел маневрує, уникаючи зустрічі зі значними армійськими одиницями. І наносить дошкульних ляпасів. Так, 1 вересня він вчинив успішний наліт на Левадський завод (Проскурівський кущ). Операція була проведена без жодного пострілу і без опору з боку красноармійців. “Банда чисельністю близько 120 вершників при 7 кулеметах і 1 бомбометі, - писали комуністи, - відрекомендувалась коменданту заводу як полк Червоної дивізії і була допущена на територію заводу. Виставивши в потрібних пунктах караули, банда забрала все, що було необхідно і вільно віддалилась до кордону без будь-якого переслідування”. 19)

Але оскільки червоні війська повністю заполонили терен, Орел вирішив зберегти цінні повстанські кадри і 2 вересня перейшов річку Збруч - совєтсько-польський кордон.

Ось, що писали в донесеннях більшовики: “Банда Гальчевського у складі 56 шабель та невиясненній кількості кулеметів о 6 год. 2 вересня в районі сіл Бондарівка-Крикове... перейшла за кордон, викинувши білий прапор. Поляками банда була зустрінута радісно. Вишикувавшись на польському боці, пішла з піснями до містечка Гусятин... Перш ніж перейти на польський бік, банда перерізала проводи в районі Ланцкорунь-Гусятин”. 20) Інші два загони Орла загальною чисельністю 150 шабель продовжували діяти.

5 вересня повстанців відправили залізницею до Львова. Яків Гальчевський зустрічається з Симоном Петлюрою, дає йому вичерпний звіт. Як представник воюючої України Гальчевський-Орел відвідує посольства різних держав і закликає підтримати боротьбу проти більшовиків.

Тим часом Совєтська Росія вимагає у польського уряду видачі Якова Гальчевського. Це примушує його змінити прізвище на “Войнаровський”.

 

З України доходили щораз тривожніші чутки. Зойки і крики, здавалось, доносились до самої Варшави. І отаман Орел приймає рішення вертати в Україну - для продовження збройної боротьби.

На початку липня 1923 р. Яків Гальчевський перейшов кордон з боку Польщі. Разом з ним було ще п’ятеро. Одночасно перейшли ще дві боївки: одна на чолі з Хмарою (5 чол.), другу - з шести чоловік - очолював Галюк. Хмара і Галюк підпорядковувались Гальчевському. Всього відділи нараховували 20 досвідчених бійців, як правило старшин. Мета рейду - підняти повстання. Боївка Хмари направилась у Жмеринський район, а Галюка - у Кам’янецький.

Більшовикам майже відразу стали відомі прізвища бойовиків, що перейшли Збруч з Гальчевським, Хмарою та Галюком: Барановський, Бортащук, Ковальський, Ковбасюк, Карабчієвський, Коростовський, Кохан, Матвієнко, Мотрук, Огородник, Олійник, Почарук, Реймович, сотник Рибалко, Сендзяк, Шмалій і Печелат. Останній і зрадив побратимів, з’явившись 17 липня з повинною в ЧК і давши інформацію про своїх товаришів.

18 липня о 10.30 біля Керницьких хуторів об’єднаний загін (24 чол.) Подільської губернської ЧК і Вінницької окружної міліції зіткнувся з групою Гальчевського. У звіті про бій чекісти писали: “За отриманими раніше від перебіжчика з банди жителя села Майдан Літинський даними з’ясувалось, що банда політичного характеру, складається з офіцерства, перейшла з Польщі, де отримала завдання переправитись на Україну і приступити до організації банд. Ватажок - колишній бандит Гальчевський. На озброєнні банди є 3 револьвери "Стеєр" з 60 патронами, "Браунінг" з 14 патронами, гвинтівковий обріз з 3 патронами і карабін з 20 патронами і невияснена кількість ручних гранат французького зразка. Одягнуті у шинелі, френчі, черевики і чоботи англійського зразка... Чисельність банди - 6 піших. При перестрілці було вбито одного бандита і одного, очевидно, поранено, оскільки залишена шинель зі слідами крові. Поранений не захоплений. З боку загону, що діяв проти бандитів, втрати такі: вбиті командир взводу резерву Віно-крміліції тов. Перелєтко і молодший кінний міліціонер резерву т. Дроздов, поранений молодший кінний міліціонер т. Веровський, вбито двох стройових коней резерву окружної міліції, забрано бандитами від вбитого комвзводу 1 ро-сійську гвинтівку кавалерійського зразка, револьвер системи "Наган" і покришку від сідла”. 21)

А ось як відбувався бій.

Вранці 18 липня внаслідок зради на Керницьких хуторах була оточена боївка Гальчевського. Шестеро повстанців потрапили в лещата 32 чекістів і міліціонерів. Майже відразу загинув сотник Карабчієвський. П’ятеро повстанців, оточені у невеличкому ліску, запекло захищались, в той же час намагаючись берегти кожний патрон.

Густий ліс був недалеко, але прохід до нього загородили ударники Подільського губернського відділу ГПУ. Кинувши в лаву чекістів бомбу, Гальчевський з товаришами, стріляючи на ходу, спробував прорватись. Але побачивши, що цей напрям малоперспективний, бойовики кинулись у протилежний бік і несподівано напали на спішених міліціонерів. Гальчевському поталанило застрелити взводного командира, а іншого важко поранити у живіт. Ще один міліціонер був поранений у ногу. Вихопивши у вбитого револьвер, Гальчевський розрядив його у переслідувачів. Серед них почалася справжня паніка: міліціонери розбігалися хто куди. Стріляючи навздогін, повстанці кинулись за ними. На їхньому “хвості” вискочили з оточення. Перелякані міліціонери, сховались у клуні і вже не стріляли вслід повстанцям, які швидко віддалялись. Кінна погоня чекістів наслідків не дала.

Яків Гальчевський вкотре вислизнув з пастки...

І все ж ворог завдає щораз відчутніших ударів. Один з таких болючих ударів отримано завдяки зраднику Репію, який таємними стежинами, котрі знали лише місцеві, провів червоних під самий табір, де спочивали повстанці...

 

На початку серпня 1923 р. загін Гальчевського чисель-ністю до 150 шабель діяв у Літинському, Летичівському, Ново-Ушицькому та Жмеринському повітах.

У ніч на 5 серпня 1923 р. він здійснив наліт на Бар, а 7 серпня - на цукровий завод коло Літина. На шляхах проходження розвішували Наказ № 1 з погрозами на адресу красноармійців, якщо ті продовжуватимуть знущатися над українськими селянами. Гальчевський діяв на той час двома загонами Кирилика та Кохана.

Але в найближче оточення Гальчевського вже був інфільтрований сексот. Завдяки йому ЧК мала детальні інформації про особовий склад загону. Ось що повідомляв про структуру загону Гальчевського начальник розвідки “1-ї Кінної Запорозької Червоного Козацтва дивізії”:

“Начальник Штаба Коноплянко Павел Павлович, студент-юрист, деникинской службы полковник...

Помощник Гальчевского Пагуба (правильно Погиба - Р.К.) Петр, уроженец Кубани, 23 лет, старой армии поручик, был помощником у Хмары... Пагуба является главным советником Гальчевского, весьма предприимчивый и необыкновенно храбрый, пользуется большим авторитетом среди бандитов и населения.

Ад’ютант Платонов, артиллерийский Штабс-Капитан старой армии, был ад’ютантом Хмары.

Комендант Штаба Кохан - бывший Начальник Резерва Летичевской Милиции. Под его руководством совершается ряд убийств пойманных Совработников и красноармейцев. Ныне Кохан с отрядом около 40 сабель отделился и действует самостоятельно под руководством Гальчевского.

Начальник конной разведки Капустян - бывший Начальник Летичевской Милиции.

Командир комендантской сотни и хорунжий Ковалевич - галичанин.

Командир 1-й сотни Рогота (Рогоза -?) Иван Сафронович, подпрапорщик артиллерии старой армии.

Командир 2-й сотни Новоселицкий, бывший красный командир 24 дивизии (?).

Командир 3-й сотни Грабарчук Онисим служил в О. О. 8-й Черказдивизии.

Командир пешей сотни Ковбасюк Евгений (сотня служит для пополнения конных частей).

Состав банды увеличивается по мере надобности...

Вооружение банды:

Конные бандиты вооружены карабинами, винтовками кавобразца, патронами к ним от 30 до 270 шт., патроны все бандиты носят при себе. Большая часть (вооружена) револьверами и шашками, многие имеют шашки, бомб мало.

Пехота вооружена винтовками русского образца, обрезов в банде за исключением ездовых на тачанках не имеет никто. Банда имеет один "Максим", который возит за собой.., 2 "Люиса", один из них неисправный, к ним 10 кругов...

Документы и бланки, имеющиеся в штабе банды:

Имеется личное удостоверение командира 10 полка тов. Святогора.

Документ политрука 411 пехотного батальона.

Документ Начальника Летичевской уездной милиции.

Документ Начальника резерва Летичевской уездной милиции.

Документ Начальника районной милиции Капустяна.

Бланки с печатью политрука 411 пехотного батальона.

Бланки с печатью Начальника районной милиции Летичевского уезда.

Регистрационные карточки (неясно) волостей Летичевского Военного Комиссариата.., много партийных билетов, личных удостоверений убитых коммунистов и работников Соввласти, (которые) используются для известных целей.

По сведениям бандита Ковальского - деятеля банды Гальчевского, наиболее отзывчивым районом к формированию банд является район ограниченный линиями Копай-город Скитнево - (неясно) - Виньковцы и Бар - (неясно) - Ялтушково - Слобода Ходецкая.

Банда Кирилика (Кирилюка? - Р.К.) проявляет себя в Ново-Ушицком уезде. Кирилик (неясно) галичанин, суровый, храбрый. Численность банды до 80 (преувеличенно). Банда Кирилика является частью банды Гальчевского, хорошо вооружена и одета в красноармейскую форму”... 22)

Як бачимо, чекісти були поінформовані грунтовно. Але попри це, вони ніяк не могли розбити мобільні загони Орла-Гальчевського, які пересувались, як правило, вночі та стежками, детально вивчивши маршрут, під охороною розвідки. В разі небезпеки розбивалися на групи в 15-20 чоловік і розсипалися у різні напрямки. “Банде способствует лесистая и пересеченная местность, (что) затрудняет преследование банды”, - зазначали чекісти.

У зв’язку з появою Гальчевського ударна група ЧК протягом тижня (з 16 по 23 серпня 1923 р.) “зняла”, тобто арештувала 24 мешканців Ялтушківського, Віньківського та Зіньківського районів, які у минулому мали зв’язок з Гальчевським...

Взимку 1924 року над ними відбувся суд. Ось повідомлення газети “Червоне село” від 23 лютого 1924 року: "16 лютого біжучого року в Губсуді закінчився суд над решт-кою банди Гальчевського, яка бушувала на Поділлі в 1921-1924 рр. (з перервами)... За один тільки 1921 р. банди ці (Трейка, Костюшка та Гальчевського - Р.К.) зробили 138 нападів на міста, села, радянські установи, залізниці. В 1922 р. банда Гальчевського втікає до Польщі, але після переговорів з українським урядом вертається назад. Тікає туди в тому самому році ще раз і в квітні 1923 р. з'являється назад з метою організації повстання під осінь 1924 року. Але не повезло. Банду розбито. Гальчевський втік за кордон. Найголовніша особа процесу - помічник Гальчевського Кохан (колишній укапіст). За радянської влади був міліціонером. Друга особа - Матвієнко, начштабу Галюка, вславився звірствами. Активними бандитами були ще: брати Дідури, Огородників та Паталай.

Після 24-х годин нарад суд присудив Кохана, Матвієнка, Огородникова та братів Дідурів до розстрілу. Патолая - до 10 років строгої ізоляції та позбавлення прав на 3 роки”. 23)

 

Настала весна 1925 року. Яків Гальчевський вирішує продовжувати боротьбу!

Могилівський Прикордонний загін ГПУ повідомляв: “1 квітня на світанку кінною бандою в 10 чоловік, добре озброєних гвинтівками, револьверами і бомбами, здійснений наліт на село Богушівку (14 верст південніше Ялтушкова). Бандою пограбований кооператив і розгромлена сільрада, причому канцелярія знищена, а списки членів КНС забрані бандитами. Керівника банди, якого бандити називали "пан сотник", опізнано: це відомий отаман петлюрівської банди Гальчевський, який оперував на Поділлі з 1920 року... Після розгрому сільської ради Гальчевський звернувся до селян з промовою і заявив, що прийшов для боротьби за незалежну Україну. Після нальоту банда пішла в напрямку села Ходацька Слобідка (6 верст на північний захід від Ялтушкова) і розташувалась в лісі Перелуки. Місцеві селяни опізнали помічника Гальчевського - Галюка і бандита Якуба (житель Ходацької Слобідки), які пішли за кордон з Гальчевським у 1923 році. Цією ж бандою вдень 1 квітня вчинено наліт на село Житники.., де (вона) розграбувала сільраду, знищила всю канцелярію і забрала з собою голову КНС, доля якого не відома”. 24)

А в ніч на 3 травня 1925 р. в районі села Курашівка, що в 40 верстах на північний захід Могилева, “з’явилась на 2 підводах бандгрупа в кількості 8 чоловік, озброєних гвинтівками, браунінгами, бомбами і одним кулеметом. Бандити одягнуті в шинелі, плащі і картузи з зеленими околицями (форма лісництва), на картузах приколоті булавками червоні паперові зірки. Ватажка банди, як встановлено з опитування селян, бандити називали "Пан Сотник", останній схожий за прикметами на Галюка... Банда пішла в село Лісові Берлинці, що в 42 верстах північніше міста Могилів, де розгромила сільбудинок, розкидала в сількопі товари, розшукувала сільвладу і членів партії, після чого залишила записку "Хай живе Україна!", "Хай живуть мужики!", "Хай живе батько Петлюра!"”... 25)

П’ять рейдів здійснив в Україну отаман! До кінця 1925 р. не давав спокою окупантам!

Але він вже не знаходить тієї підтримки серед селянства, яка була раніше. Одного разу він, поранений у п’яту, потрапив під облаву. Тікаючи від селян, яких стільки років безстрашно обороняв від російської орди, Гальчевський змушений був пробігти десятки кілометрів по ріллі, ярах та лісах.

Моральний стан отамана можна лише уявити!

 

І знову Яків Гальчевський у Варшаві, на Алеї Руж, 6 - у посольстві УНР.

Зрозумівши, що повстання в Україні підняти вже неможливо, Яків Гальчевський вирішує продовжити військову освіту й у ранзі сотника вступає до польського війська. Дослужився до майора.

В 1933-39 роках через свою другу дружину Надію Іва-нівну тримає контакт з підпільним протипольським рухом на Холмщині. У Львові від псевдом “Яків Правобережець” таємно зустрічається з українськими діячами. Публікується в українському журналі “Діло” та у “Віснику” Дмитра Донцова.

Польська контррозвідка стежить за діяльністю колишнього отамана, а військове начальство ставиться до нього з недовірою. Все ж таки незвичайний військовий талант переважує - і на початок Другої Світової війни “майор Войнаровський” командує окремим батальйоном польської армії. Виявляє героїзм під Кутном. Польський генерал Болтуць представляє “майора Войнаровського” до найвищої нагороди Польщі, а генерал Бортновський відзначає його у своїх рапортах вищому керівництву держави.

Врешті Гальчевський-Войнаровський потрапляє до німецького полону...

Обставини його звільнення невідомі, але вже у 1942- 43 роках він організовує на Холмщині самооборону і разом зі своїм заступником Юрком Лукащуком обороняє українців від польського насильства.

В один з серпневих днів 1943 року, повертаючись з похоронів товариша Домбського, забитого поляками, заїхав у Переселовичі провідати родину. Але хтось виказав, що полковник провідуватиме свою молоду дружину Надію та сина Романа.

Школу, де відбувалася зустріч, було оточено тридцятьма бойовиками Армії Крайової, озброєними автоматами. Гальчевський мав лише пістолет. Боївкарі Армії Крайової прекрасно знали, що у школі знаходяться дитина і жінка. Попри це, вони почали кидати у вікна гранати. Полковник Гальчевський на льоту зловив кілька гранат і через вікно викинув їх назад. П’ятеро недолюдків поплатилися за свою жорстокість. Але кілька куль таки потрапило у відважного отамана.

Озвірілі “жолнєже” витягують пораненого отамана на подвір’я. На очах дитини і дружини жорстоко б’ють, ламаючи йому руки і ноги, а потім добивають багнетами. 26)

“Стривожена Холмщина величаво ховала свого героя, лицаря й отамана... Людину боротьби, а не переговорів з ворогом... Без благання і нарікань йшов він важким шляхом служби Україні і Військові... Полковник Гальчевський навіки пов’язав себе з українською визвольною ідеєю”. 27)

Похований отаман Яків Гальчевський-Орел у місті Грубешові на Холмщині (нині Польща) при масовій участі населення та приїжджих з інших українських земель.

 

У 1951 році, у тридцяті роковини героїчного повстанського чину, в одному з українських емігрантських журналів друзі вмістили пам’ятну згадку про Отамана Гальчевського-Орла:

“Ніхто не робив йому реклями і не співав дитирамбів; ані Уряд УНР, ані міністер Військових Справ не признали йому посмертно ранги генерала: ніхто досі навіть не затвердив його номінації Головним Отаманом в полковники Армії УНР, ніхто не називає його вождем, не влаштовує на його честь галасливих академій, не пише шумних похвал, не розповсюджує погрудь та портретів.

Бо великий Повстанець, полковник Яків Гальчевський-Орел-Войнаровський був тільки вірний син України і залізний старшина Симона Петлюри. Жив і боровся не для партії і не для слави. Він жив, боровся і поляг за невмирущу ідею Української Державності.

Полковник Гальчевський - великий Петлюрівець, оборонець Поділля і Брацлавщини, захисник і мученик Холмщини, лицар лицарів і командир безстрашних невідомих, згинув як вояк, обороняючись до останнього набою.

Слава його імені житиме вічно в серцях хоробрих, мовчазних і вірних.

Dulce et decorum est pro Patria mori!”. 28)

 

Це правда, помирати за Батьківщину солодко і почесно. Але все ж таки: коли ж зродиться в Україні герой, який, як Орел-Гальчевський, без жалю помститься за народні кривди?!

 

 

Примітки, джерела:

 

1,11,15-17,27) М.Чеботарів, “Лицар без реклами”. “Неділя”, Український незалежний часопис у Німеччині. Спеціальне видання, ч.13 (211), 1951.

2) В 1959 р. перейменоване в Малинівку. К.Завальнюк.

3) Справді, дійсне прізвище отамана - Гольчевський, але надалі будемо користуватися загальновживаним - “Гальчевський”. Р.К.

4,5) ДАВО-284, оп.1, спр.20.

6) Вислів Юрія Горліса-Горського.

7) Ю.Тютюнник, “Зимовий похід 1919-1920 рр.”, “Універсум”, січень-лютий 1995.

8,22) “Информация о бандах, действующих на участке 1-й Конной Запорожской Червонного Казачества Дивизии” від 14 серпня 1923 р.

9) ДАВО, р-925, оп.8, спр.81, арк.191.

10) ДАВО, р-925, оп.8, спр.84, арк.19.

12) ДАВО, р-195, оп.3, спр.397, арк.106.

13) ДАВО, р-195, оп.3, спр.397, арк.85.

14) ДАВО, р-925, оп.8, спр.84, арк.380.

18) ДАВО, р-925, оп.8, спр.85, арк.13.

19) ДАВО, р-925, оп.8, спр.26, арк.36.

20) ДАВО, р-925, оп.8, спр.85, арк.18.

21) ДАВО, р-195, оп.1, спр.69, арк.68.

23) Надав К.Завальнюк.

24) ДАВО, р-925, оп.8, спр.55, арк.296.

25) ДАВО, р-925, оп.8, спр.55, арк.574.

26) “Літопис УПА”, т.2, с127.

28) “Неділя”, Український незалежний часопис у Німеччині. Спеціальне видання, ч.13 (211), 1951. Правопис збережено. Латинське прислів’я перекладається так: “Солодко і почесно вмерти за Батьківщину!”.

 

Документи 4,5,8,9,10,12,13,14,18-25 надав Костянтин Завальнюк.

 

Отаман Мліївської Гайдамацької Січі Трохим Голий