Теоретичні засади профілактики негативного впливу молодіжних субкультур на формування особистості підлітка

Субкультура нерозривно пов'язана і похідна від загальної культури. Соціологи роблять акцент на зв'язок субкультури з певною соціальною групою людей, наприклад, субкультура - це соціальна, етнічна чи економічна група з особливим власним характером в межах загальної культури суспільства [27].

«Молодіжна субкультура» не відразу стала описуватися та аналізуватися саме як субкультура (у даній моделі). Її феномени тривалий час розглядалися як «девіації» (відхилення від норм) і привертали увагу більшою мірою кримінологів, ніж культурологів. Оформлення власне наукового підходу зі своєю методологією включеного спостереження відноситься до 1920-х років, коли група соціологів і кримінологів із Чикаго почала збирати дані про підліткові вуличні банди і різні девіантні групи. Акцент на дослідженні субкультури девіантних груп молоді домінував протягом декількох десятиліть. Це пов'язано, напевне, з природою основного критерію, що визначає специфіку молоді як групи - віком. [28]

Існує цілий ряд концепцій, що пояснюють сутність і причини залучення молоді в ту чи іншу субкультуру.

Соціо-психологічний підхід пов'язував схильність до девіантної поведінки у колективній формі з особливостями підліткового віку. Акцент робився, головним чином, на молодь як жертву соціалізації. Формування субкультур бачилися скоріше як порушення механізмів соціалізації

А. Коен стверджував, що у груп підлітків одного й того ж віку, але по-різному орієнтованих, існують значні відмінності в уявленнях про статус і критерії його досягнення. Для «слухняних учнів із середнього класу» - це освіта, кваліфікація, повага, заміжжя, визнання заслуг з боку значимих дорослих, а в їх особі - суспільства в цілому. Для «хлопчаків з підворіття» - моментальне задоволення, грубість, жорстокість, високий рівень ризику і хвилювання, цінності, які не обіцяють будь-яких похвал з боку дорослих і суспільно значущого визнання. [28]

Т. Парсонс і Ш. Айзенштадт вважали, що всі молодіжні субкультури, незважаючи на поведінку, стиль або сленг, були, в кінцевому рахунку, деякими адаптивними формами, їх існування допомагало суспільству в цілому досягати стабільності, і з цієї точки зору вони були соціально значимими і позитивними. Т. Парсонс бачив основну функцію молодіжної культури в позитивній допомоги, яку надавали молодіжні субкультури процесу важкого переходу дітей у дорослий статус. На думку Ш. Айзенштадта, молодіжні субкультури - це період підготовки молодих людей до світу поза родиною. Він вважав, що вони грали настільки важливу роль у соціалізації молодих людей, тому що саме молодіжні субкультури створювали набір цінностей, позицій і поведінкових норм, які повертали почуття влади, загублене молодими людьми в результаті їх маргинальной соціо-економічної та культурної позиції в сучасному суспільстві [29].

Для позначення інтервалу між підлітковістю і дорослістю Е. Еріксон ввів поняття «психосоціального мораторію» - період, коли молодим людям дається відстрочка прийняття ролей і норм дорослих і надається можливість експериментувати зі своєю ідентичністю, пробувати альтернативні ролі і способи життя. Еріксон вважав, що надмірна ідентифікація з представниками контркультури чи кримінальної культури вириває особистість з її соціального оточення, тим самим придушуючи її та обмежуючи розвиток ідентичності. Еріксон показав, що в культурі з жорсткими соціальними нормами (наприклад, в країнах ісламу) проблеми ідентичності мінімізовані, оскільки невеликий вибір можливостей. Американське суспільство, навпаки, надає молоді широкий спектр можливостей, в результаті чого молодь стає більш вразливою щодо проблем ідентичності. Зауважимо, що одним із яскравих проявів кризи ідентичності Еріксон вважав вживання наркотиків. [30].

А.В. Мудрик розглядає вплив субкультури на соціалізацію дітей як специфічний механізм соціалізації, названий їм «стилізований механізм». Серед ознак субкультури їм виділяються: ціннісні орієнтації, норми поведінки, взаємодії та взаємовідносин, бажані джерела інформації, мода, жаргон, фольклор. [31].

Ця традиція домінувала аж до 80-х рр. Постмодерністські тенденції у вивченні молодіжної субкультури висловилися в інтерпретації субкультури як простору гри, експериментувати з ієрархією дорослого світу. Товариство «дозволяє» виражати молоді себе в цій сфері. Молодь, в свою чергу, не втрачає свого зв'язку із загальною культурою, розділяючи її фундаментальні норми та цінності. Сучасні дослідження орієнтуються на вивчення нових форм культурної активності сучасної молоді. Особлива увага приділяється формам тілесного догляду і насолоди. Експерименти зі своєю зовнішністю здійснюються вже не тільки через одяг, а через тіло: гоління голови, татуювання, нанесення шрамів. Навіть вживання наркотиків, розглядається як своєрідний спосіб експериментування, маніпуляції зі своєю тілесності і чуттєвістю. Вплив ідей постмодернізму призвів до того, що на певному етапі на Заході практично перестали говорити про субкультури, прийнявши їх як даність.

Відтворення й передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації - засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів попередніх поколінь. Вона формується під впливом таких факторів, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місце проживання. Цінності субкультури не означають повну відмову від національної культури, прийнятої більшістю, вони виявляють відхилення від неї. Однак більшість, як правило, ставиться до субкультури з несхваленням або недовірою.

Іноді група активно виробляє норми або цінності, які явно суперечать пануючій культурі, її змісту й формам. На основі таких норм і цінностей формується контркультура. Відомий приклад контркультури - „хіпі” 60-х років.

Елементи, як субкультури, так і контркультури виявляються в культурі сучасної молоді в Україні. Під молодіжною субкультурою розуміється культура певного молодого покоління, що має спільний стиль життя, поведінку, групові норми, цінності і стереотипи.

Її визначальною характеристикою в Украйні є феномен суб'єктивної „розмитості”, невизначеності, відчуження від основних нормативних цінностей (цінностей більшості).

Соціальне відчуження проявляється найчастіше в апатії, байдужності до життя суспільства, образно говорячи, у позиції „стороннього спостерігача”. На рівні самоідентифікації прояв яких-небудь певних установок мінімально. Разом з тим емоційність, легковірність і психологічна нестійкість молодих людей уміло використаються.

Протиставлення образів „ми” і „вони” традиційна, досить згадати хоча б хрестоматійний роман И. С. Тургенєва „Батьки й діти”. Однак сьогодні в молодого покоління нерідко виливається в повне заперечення всіх „батькових” цінностей, включаючи історію власної держави. Ця позиція особливо уразлива, якщо мати на увазі власну аполітичність молодих людей, їх відстороненість від участі в рішення соціальних проблем для суспільства, а не тільки для себе. Особливо виразно це протиставлення простежується на рівні культурних (у вузькому змісті) стереотипів молоді: є „наша” мода, „наша” музика, „наше” спілкування, а є - „батькове”, що пропонується інституціональними засобами гуманітарної соціалізації. І тут виявляється третій аспект відчуження молодіжної субкультури - це культурне відчуження.

Криза інституту родини й сімейного виховання, придушення індивідуальності й ініціативності дитини, підлітка, юнака як з боку батьків, так і педагогів, всіх представників „дорослого” світу. Це приводить, з одного боку, до соціального й культурного інфантилізму, а з іншого боку - до прагматизму й соціальної неадаптованості й до проявів протиправного або екстремістського характеру. Агресивний стиль виховання породжує агресивну молодь.

Молодіжна субкультура є перекручене дзеркало дорослого миру речей, відносин і цінностей. Розраховувати на ефективну культурну самореалізацію молодого покоління у хворому суспільстві не доводиться, тим більше що й культурний рівень інших вікових і соціально-демографічних груп населення України також постійно знижується. Спостерігається тенденція до дегуманізації й деморалізації в мистецтва, що проявляється, насамперед, у приниженні, деформації й руйнуванні образа людини.

Вибір тих або інших культурних цінностей найчастіше пов'язаний із груповими стереотипами досить твердого характеру (не згодні з ними легко попадають у групу „інакших”), а також із ієрархією цінностей престижу у неформальній групі спілкування [32].

Особливо це стосується роботи з учнями підліткового віку, тому що підлітковий період є складним і протирічливим етапом розвитку людини.

Підлітковий період є складним і з боку формування особистості, адже він є перехідним від незрілості до зрілості.

Процес розвитку особистості підлітка характеризується визначеними психологічними закономірностями.

За І. Бехом, їм властиве почуття дорослості, показниками якого являються:

1) потреба, щоб оточуючі ставились до нього як до дорослого;

2) прагнення до самостійності і бажання захистити деякі сфери свого життя від втручання дорослих (наприклад, взаємини з однолітками. Заняття у вільний час, танці);

3) наявність власної лінії поведінки (не зважаючи на незгоду дорослих чи товаришів).

Також їм властива тенденція до дорослості – прагнення бути і вважатись дорослими. Ця тенденція, як і почуття дорослості, проявляється у тому, що підлітки претендують на нові права у відносинах з дорослими і товаришами, копіюють різні сторони поведінки і зовнішнього вигляду дорослих, бажають, щоб оточуючі визнали той факт, що вони вже не маленькі.

Почуття дорослості і тенденція до дорослості виникають за протилежних умов: з одного боку – за авторитарної системи виховання, а з іншого – за умов значної свободи та самостійності. Взагалі дорослість формується у практиці стосунків з оточуючими, що побудована за зразком стосунків дорослих, та відбувається в діяльності, у якій підліток орієнтується на зразки та еталони дорослих. Прагнення до дорослості відображається у бажанні бути самостійним у всьому: в навчанні, праці, виборі друзів та дозвіллі. Підліток хоче сам приймати важливі рішення та активно відстоює свою позицію.

Одним з провідних моментів розвитку підлітка являється формування самосвідомості та самооцінки. Це виявляється у виникненні інтересу до самого себе, у зіставленні себе з іншими людьми та у самовихованні, стимулом до якого є критичне ставлення до себе. Зростання інтересу до оточуючих людей та їх морально–естетичних якостей приводить до формування морально–естетичних ідеалів, які найчастіше (особливо у молодшому підлітковому віці) обираються безпосередньо, за першим яскравим враженням, справленим на підлітка конкретною людиною. Під впливом цього враження підліток намагається у всьому наслідувати своєму кумирові. В процесі особистісного зростання ці ідеали або втрачають свою цінність, або навпаки – стають більш стійкими в залежності від того, наскільки змінюється або укріплюється світоглядна позиція підлітка.

Такими ідеалами можуть бути видатні історичні особистості, діячі культури та мистецтва, герої літературних творів чи улюблених фільмів, або, навіть ті люди, з якими підліток безпосередньо спілкується (наприклад, старший товариш або ровесник). Цей ідеальний образ стає критерієм, за яким підліток оцінює себе та інших людей, та являється регулятором його власної поведінки.

Провідним фактором самоутвердження підлітка є усвідомлення своєї ролі у двох існуючих системах взаємовідносин з оточуючими – ровесниками та дорослими. У кожній з цих систем підліток виявляє себе по різному.

Взаємини з дорослими характеризуються складним протиріччям внутрішньої позиції підлітка – прагнення до самостійності поєднується з тривогою, що він не впорається з новими завданнями, які поставлені перед ним. У цьому йому потрібна підтримка дорослого, але відкрито визнати це він не хоче. В даних відносинах підліток шукає прийнятне для нього співвідношення піклування і власної незалежності.

Зважаючи на це, дорослий повинен бачити і поважати в дитині особистість, але зберігати при цьому позицію ведучого. Зміна ставлення дорослого до підлітка має попереджувати вимоги підлітка, а не бути лише відповіддю на них. В останньому випадку дитина сама почне ламати рамки незадовольняючих її стосунків, і це може призвести до конфліктної ситуації. На жаль, нерозуміння є типовою особливістю взаємин підлітків з дорослими, і як наслідок цього виникають часті конфлікти з приводу як повсякденних звичок (одяг, макіяж, час відсутності вдома, тощо), так і з приводів шкільного життя та особистісних принципів та норм.

Емансипація від влади дорослих проявляється у заміщенні їх ролі групою однолітків, що являється феноменом з точки зору впливу оточуючих на дану особистість. Нестримний потяг до спілкування, до колективу, до спільних діяльності та дозвілля являються причинами об‘єднання підлітків у групи і сумісної діяльності у цих групах. Спрямованість таких груп лякає і вчителів, і батьків, тому що умовити підлітка оставити групу буває дуже важко.

У підлітковий період людина більш відчуває необхідність мати друга. Спостерігається підвищення інтересу до ровесника, як до людини з певними внутрішніми якостями. В процесі спілкування з однолітками підліток вибирає друзів за схожістю поглядів на життя, та чітко усвідомлює різницю між товаришем і другом, якому можна довіритись.

Навчальна діяльність підлітка також, як і особистісне спілкування, являється провідним типом його діяльності. Її результативність значною мірою залежить від того, які взаємовідносини склались у підлітка з вчителями та однокласниками. Оволодіння знаннями та вміння їх примінити на ділі має безпосередній вплив на ставлення підлітка до товаришів, на його соціальний статус у групі однолітків, на визнання його досягнень учителями. Намагаючись утвердитися у класному колективі, підліток прагне розширити свій кругозір і розвивати інтелект, тому що інформованість та вміння відстояти свою думку значно підвищують його самооцінку та сприяють його самоствердженню у шкільному середовищі.

У підлітків із завищеною самооцінкою дуже яскраво помітна така вада характеру, як негативізм, тобто протидія усякому зовнішньому втручанню у своє життя. У поєднанні з почуттям дорослості негативізм часто виявляється у таких проявах підліткової поведінки, як словесна грубість, розбещеність, тютюнопаління, вживання спиртних напоїв та наркотиків, гра в азартні ігри, схильність до суїциду, тощо. Таких підлітків називають “важкими”, а їх виховання потребує індивідуального психолого-педагогічного підходу з боку дорослих. Зважаючи на розміри цієї ситуації у сучасному суспільстві, у багатьох школах з підлітками працюють психологи, існують різні молодіжні соціальні служби типу “Телефону довіри”, і це допомагає знизити вражаючи показники морального розкладання підлітків.