Функції конкуренції

1 – функція контролю – конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, підприємець може призначити високу ціну, та конкуренція надає покупцеві можливість вибирати серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справидливіша ціна;

2 – функція розподілу – конкуренція розподіляє прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску в створення суспільного продукту;

3 – функція мотивації – полягає в наступному:

- підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію або виготовляють її з меншими виробничими витратами отримують винагороду у вигляді прибутку;

- підприємства, що не реагують на уподобання клієнтів або порушують правила конкуренції зі своїми суперниками на ринку, отримують нижчі прибутки або взагалі банкрутують;

4 – функція регулювання – для того щоб перемогти у конкурентній боротьбі, підприємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач. Виходячи з цього, під впливом ціни капітали спрямовують в ті галузі, де можливий вищий прибуток.

На основі вище перерахованих основних функцій конкуренції можна сформувати похідні функції конкуренції:

- підвищення продуктивності праці;

- формування механізму вибору найефективніших рішень;

- розвиток виробничих сил і відносин;

- інтенсифікація товарообмінних процесів;

- регулювання співвідношення попиту і пропозиції;

- встановлення рівноважної ринкової ціни;

- перелив капіталу між галузями;

- покращення якості товарів та розширення їх асортименту;

- сприяння впровадженню та вибору нововведень;

- підвищення ефективності виробництва.

Для економік, що розвиваються (перехідних економік) до похідних функцій конкуренції також можна віднести:

1) прискорення демонополізації економіки;

2) створення умов для вільного вибору діяльності усіма учасниками ринку;

3) зростання ділової активності суб’єктів ринку;

4) посилення інтеграції в малому та середньому бізнесі.

Внутрішньогалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо у кожного з них встановлюється індивідуальна вартість виробництва певного товару.

Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.

Залежно від різних умов виробництва в галузях підприємці за однакових витрат капіталу одержують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримали меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де він вищий. Якщо це відбулося, то пропозиція товарів у малоприбуткових галузях зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а у високоприбуткових – збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені в галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки капітали відливають) – зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли рівень прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на однаковий капітал отримується однаковий середній прибуток.

Міжнародна конкуренція – це конкуренція виробників на світовому ринку, яка поєднує внутрішньогалузеву і міжгалузеву конкуренцію. Міжнародна конкуренція сприяє збалансованому розвиткові світового ринку, переливу капіталу не тільки між сферами виробництва, а й між різними державами.

Основними методами конкуренції є підвищення якості продукції, зниження цін (“війна цін”), реклама, до- і післяреалізаційне обслуговування, створення нових товарів і послуг із використанням досягнень НТР.

Конкуренція поділяється на цінову і нецінову конкуренцію.

Цінова конкуренція означає, що головним методом боротьби проти конкурентів є ціна. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна, вартості своєї продукції. Це, по суті, боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень НТП, наукової організації праці, підвищенню її продуктивності.

Нецінова конкуренція пов’язана зі стратегією боротьби, спрямованої не на зміну цін, а на створення зовнішніх умов, які поліпшують реалізацію продукції.

Методи нецінової конкуренції: покращення якості продукції, використання реклами.

Питання третє. Суть та види монополій

Монополізація – економічний результат концентрації та централізації виробництва і капіталу.

Концентрація виробництва – це зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів (наприклад, утворення акціонерних компаній).

Монополія – це полярна відмінність від досконалої конкуренції. На такому ринку, як правило, один продавець товару, який використовуючи монопольну владу може одноосібно диктувати рівень цін і обсяг виробництва продукції.

Монополії характерні такі риси:

- один продавець займає весь ринок;

- продукція продавця є унікальною (не існує подібних товарів, на які б могли перейти споживачі);

- існують значні бар’єри, що перешкоджають появі інших фірм на ринку, а вихід з ринку також ускладнений (бар’єри входу до галузі – високе мито, значні транспортні витрати, високий рівень капіталомісткості; вихідні бар’єри – необхідність відшкодування вкладених великих інвестицій; небажання втратити свій імідж; великі затрати на ліквідацію підприємства; протест постачальників, споживачів).

На практиці існують такі види монополій:

1) адміністративна (закрита) монополія – це галузь, яка захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень (наприклад, патентний захист, інститут авторських прав);

2) природна монополія відображає ситуацію, коли попит на даний товар (послугу) найкраще задовольняється однією фірмою. У цьому випадку розподіл випуску між двома і більшою кількістю фірм призведе до того, що масштаби кожної будуть неефективно малі. Тут конкуренція неможлива або небажана (наприклад: зв’язок, трубопровідний транспорт);

3) економічна (відкрита) монополія – це економічне явище, при цьому фірма на деякий період стає єдиним постачальником певного товару, не володіючи при цьому ніяким спеціальним захистом від конкуренції. До цього ведуть два шляхи:

- успішний розвиток підприємства, постійне зростання його масштабів шляхом концентрації капіталу;

- базується на процесах централізації капіталу, тобто на добровільному об’єднанні або поглинанні переможцями банкрутів;

Монополія має ряд переваг і недоліків.

Переваги зумовлені можливостями “великої” справи, потужної матеріально-технічної бази. Головними перевагами монополії є: а) концентрація значної частини науково-технічних розробок, патентів, нових технологій; б) вона сприяє економії та витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевою і якісною продукцією; в) найвища ефективність виробництва при найменших витратах.

Недоліком монополії є можливість встановлення монопольних цін, що значно відхиляються від ринкових, створюючи додаткові прибутки монополістам. Покупці змушені купувати товари за цінами вищими ніж за умов конкурентного середовища. Монополія веде до гальмування НТП. Послабивши натиск конкуренції монополія створює економічні передумови для стримування впровадження у виробництво технічних новинок, сповільнення нововведень.