Криві короткострокових витрат виробництва

 

С, ТС = VС + FC

витрати

 

змінні витрати

 

VC

FC

 

 

постійні витрати

 

0 Q^/ Q, обсяг виробництва

Рис. 9.1. Графічне відображення постійних, змінних та загальних витрат

Графік граничних витрат, середніх змінних та середніх загальних буде мати вигляд (рис. 9.2):

 

МС

АТС

С,

витрати С

AVC

 

 

В

 

А

Q, обсяг випуску

Рис.9.2. Графік МС, АVС, АТС

 

1) в точці А граничні витрати мінімальні. Тобто після точки А при кожній наступній додатковій одиниці продукції величина додаткових сукупних витрат буде збільшуватися;

2) криву МС перетинають криві середніх загальних витрат (АТС) і середніх змінних витрат (AVC) в точках їх найменшого (мінімального) значення;

3) в точці С, де АТС=МС значення середніх загальних витрат мінімальне, тобто фірма оптимізує виробництво з точки зору на мінімальні витрати.

Питання третє. Довгостроковий період у визначенні витрат

Довгостроковий період – це проміжок часу, достатньо тривалий для того, щоб фірма могла змінити обсяг усіх використовуваних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей. У цьому періоді немає поділу на постійні та змінні витрати: усі витрати можуть змінюватися залежно від обсягу виробництва. В довгостроковому періоді найголовніша проблема – оптимізація розмірів підприємства. В даному періоді розрізняють три види витрат: довгострокові загальні, середні та граничні витрати.

При розширенні фірми відбудеться зміна загальних витрат. Як і в короткостроковому періоді, вони будуть спочатку зменшуватися за рахунок ефекту масштабу. Коли дія ефекту масштабу виробництва буде вичерпана, витрати досягнуть свого мінімального значення. Потім розпочнеться процес збільшення загальних витрат.

 

загальні АТС ₅

витрати АТС ₁ АТС ₄

на одиницю АТС ₂

продукції В ₁ АТС₃ В ₅

В ₂ В ₄

В ₃

 

 

А ₁ А ₂ А ₃ А ₄ А ₅ Q

 

Рис. 9.3. Крива довгострокових середніх загальних витрат фірми (п’ять варіантів потужностей)

Ефект масштабу – загальні витрати на одиницю продукції до певного обсягу виробництва знижуються, досягаючи свого мінімального значення, а при подальшому розширенні виробництва, починають зростати.

На рис. 9.3 ординати А₁-В₁, А₂-В₂ і наступні виражають величину загальних витрат при нарощуванні виробничих потужностей фірми.

Неважко помітити, що середні загальні витрати мінімальні в третьому варіанті, а потім починають зростати.

Реальна динаміка валових витрат при збільшенні виробничих потужностей буде виражена кривою В₁В₂В₃В₄В₅, яка являє собою ламану криву, кожний з елементів якої відповідає певному етапу нарощування потужностей фірми. Разом з тим, дана крива – це крива вибору фірми. Коли змінюється ситуація на ринку – необхідно приймати нове рішення: збільшувати або зменшувати потужності.

Основні напрямки зниження витрат у всіх сферах національної економіки: 1 – використання досягнень НТП;

2 – удосконалення організації виробництва і праці;

3 – державне регулювання економічних процесів.

 

Питання четверте. Суть та види капіталу.

Капітал в перекладі з латинської означає „головне майно”, „головна сума”. Капіталом можуть називати: обладнання, фабрику, талановитого інженера або менеджера. Аналіз визначення капіталу дозволяє зробити висновок, що між численними визначеннями немає принципової відмінності крім підходу Маркса. Маркс дає три визначення капіталу:

Капітал – вартість, що приносить додану вартість.

Капітал – це економічні відносини, які базуються на експлуатації найманої праці. Більшість економістів вважає, що капітал відображає відносини з приводу використання ресурсів і створення матеріальних благ.

Капітал – це вартість, що самозростає. Але насправді, вартість сама по собі не може зростати. Додану вартість може приносити використання капіталу.

У.Фішер визначає капітал як „ дисконтова ний потік доходу”. Це означає, що кожен елемент багатства, що дає регулярний дохід його власнику на протязі тривалого часу, можна розглядати як капітал. Вартість капіталу оцінюється шляхом дисконтування. Тобто певна сума грошей, якщо вона є капіталом, дає власнику через рік збільшену суму на величину відсотку.

ТВГ = МВГ / (1 + і)^t,

де: МВГ – майбутня вартість грошей;

ТВГ – теперішня вартість грошей.

Ставка позичкового відсотку являє собою ціну, що сплачується за використання грошей. Ставку розглядають як відсоток від кількості позичених грошей. Гроші не є економічним ресурсом. Однак, їх можна використовувати для придбання засобів виробництва. Таким чином, використовуючи грошовий капітал, підприємці отримують можливість користування реальними засобами виробництва, тобто вони інвестують.

Інвестування – це процес створення і поповнення запасу капіталу. Процес інвестування який залежить від ставки позичкового відсотку, так і від норми прибутку, який очікується в результаті інвестування. Гроші будуть інвестуватися в тому випадку, коли норма чистого прибутку, що очікується, буде дорівнювати або більше ніж ставка відсотку. Процес інвестування триває у часі і тому підприємцю важливо знати теперішню вартість грошей.

Питання п’яте. Кругооборот і оборот промислового капіталу. Основний і оборотний капітал.

Якщо процес виробництва на підприємстві відновлюється у зростаючих масштабах, то це буде розширене відтворення. Якщо виробництво на підприємстві має капіталістичну чи соціалістичну форму, то й відтворення матиме таку саму соціально-економічну форму.

Перша стадія кругообігу має вигляд:

Г — Т (Р_с + З_в).

Далі, використовуючи формулу кругообігу капіталу

Г —Т ...В..ВТ'—Г'.

Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером оборо­ту традиційно поділяють на основний і оборотний.

Основний капітал — це частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, перено­сить свою вартість (за принципом втрачених альтернативних мож­ливостей) на новий продукт частинами (у міру зношення). До ос­новного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці. Перенесена частина вартості основ­ного капіталу створює амортизаційний фонд. При цьому слід за­пам'ятати два види зношування основного капіталу — фізичне і моральне, їх особливості і значення.

На відміну від основного капіталу, оборотний капітал являє собою ту частину продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошо­вій формі після їх реалізації.

Функціонуючи за схемою Г—Т—Г', капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своє­рідний рух по колу.

Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно послідовні стадії:

І — закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (3В) та робочої сили (РС));

II — виробництво визначеної товарної маси;

III — продаж створеної товарної продукції.

Г – Т

Кругооборот промислового капіталу — безперервний: рух капіталу по трьох стадіях із послідовною зміною форм та поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, розмірі.

Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу, в результаті якого авансовані кошти пов­ністю повертаються до своєї початкової форми.

У процесі обороту різні частини промислового капіталу

одночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах капіталу — конкретніша категорія, ніж кругооборот. Його конкретизують пов'язані між собою кількісно-вартісне вираження авансованого капіталу і швидкість руху цього капіталу за часом.

Перший вимір швидкості обороту капіталу — відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капіта­лу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу ста­новить один оборот.

Другий вимір швидкості обороту капіталу — кіль­кість обертів авансованого капіталу за рік. Цей вимір є по­хідним від першого і відображається формулою:

п =О/о,

де п — кількість оборотів авансованого капіталу за рік; О — рік (12 місяців); о — тривалість одного обороту.

Оборот капіталу характеризується безперервною цикліч­ністю. У процесі його руху генерується дохід та відбуваєть­ся зростання авансованої вартості.

Окремі частини промислового капіталу, представлені його особливими матеріально-речовими елементами, обертають­ся з різною швидкістю.

Засоби праці (будови, споруди, верстати, машини, облад­нання) функціонують від кількох років до кількох десятків років. Вони становлять матеріально-технічну основу під­приємств і послідовно беруть участь у багатьох виробничо-технологічних циклах.

Комплексна характеристика матеріально-технічної бази і засобів виробництва, рівня його розвитку складає виробничий потенціал підприємства. Він показує здатність виробляти продукцію певних видів, обсягу і якості.

Виробничий потенціал підприємства відображається виробничими фондами підприємства.

Виробничі фонди

 

Основні фонди Оборотні фонди

(засоби праці або (предмети праці)

основний капітал)

Оборотні виробничі фонди – це частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких, цілком споживаються у кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають свою натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість вироблюваної продукції (виробничі запаси, напівфабрикати, залишки готової продукції).

Основні виробничі фонди – це частина засобів виробництва, що бере участь у процесі виробництва; зберігає протягом тривалого часу натуральну форму і лише поступово, по мірі зношування переносить свою вартість, на вартість готового виробу.

Основний капітал протягом свого тривалого функціонування зазнає фізичного і економічного спрацювання (фізичний знос), а також техніко-економічного старіння (моральний знос).

Фізичний знос основних фондів – це втрачання ними своїх первинних техніко-економічних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості – економічного спрацювання.

Моральний знос основних фондів – це втрачання засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології.

Необхідною умовою відновлення засобів праці є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

Амортизація – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою їх повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємство здійснює амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів спрацювання й старіння.

Норма амортизації – це встановлений розмір амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів за певний період часу по конкретному їх виду, який виражений у відсотках до їх балансової вартості.

де В_П – балансова вартість основних фондів.