Поряд із пом’якшенням кримінальної відповідальності. Одним з можливих варіантів обмеження повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності є скасування такого повноваження. Таке скасування, зокрема, має місце у випадках, коли вчинене особою діяння перестає визнаватися злочином. З цього моменту держава більше не повноважна ні піддавати кримінальній відповідальності осіб, які вчиняють подібні діяння у майбутньому (пряма дія кримінального закону), ні піддавати їй осіб, що вчинили такі ж діяння до набрання відповідним законом чинності (зворотна дія закону). У науці кримінального права усунення злочинності діяння,виключення його з числа злочинів, тобто оголошення його таким, що не визнається більше злочином і не породжує у держави повноваження на кримінальне переслідування, дістало назву декриміналізація злочину[11, c.121.] Декриміналізація як і криміналізація, звичайно розглядається як певний процес (динамічний аспект) і як результат цього процесу (статичний аспект). Так на думку О. І. Коробєєва, «декриміналізацію можна визначити як процес встановлення підстав відпадання суспільної небезпеки діянь, визначення недоцільності кримінально-правової боротьби з ними та скасування їх кримінальної караності» [12, с.13.]. Полишаючи поза межами цього дослідження питання декриміналізації як процесу, оскільки вони є складовою вчення про кримінально-правову політику держави, слід зосередитися на питаннях декриміналізації як певного результату, оскільки саме в такому аспекті вона і є матеріальною підставою для зворотної дії кримінального закону. А. М, Яковлєв зазначає, що в результаті дискримінації той чи інший вид поведінки, за який раніше наставала кримінальна відповідальність може бути визначенний правомірним, або іншим правопорушенням відмінним від злочину. [13, с.169]. Таким чином, в результаті декриміналізації діяння, яке раніше визначалося злочином, може бути або переведене у ранг правомірних, або визначене іншим видом правопорушення, за яке підлягають застосуванню інші, некримінально-правові заходи відповідальності (заходи адміністративної, дисциплінарної чи цивільно-правової відповідальності тощо) [14, с.25]. У будь-якому разі діяння більше не є таким, що відповідає ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом, а тому держава втрачає повноваження на кримінальне переслідування особи, що вчинила таке діяння. Не можна погодитися з висловлюваним літературі судженням про те, що «декриміналізація може мати і факультативних характер, коли право остаточного вирішення питання про те, чи тягне це діяння кримінальну чи іншу (адміністративну, громадську) відповідальність, закон надає органам правосуддя». [15, с.33]. Фактично у даному випадку мова йде не про декриміналізацію, а про депеналізацію діяння, тобто «встановлення в законі можливості звільнення від кримінальної відповідальності за його вчинення, хоча саме діяння продовжує залишатися злочином»[16, с.43]. Тобто якщо декриміналізація – це виключення діяння з числа злочинних, то депеналізація – це усунення застосування покарання до особи яка вчинила діяння, що є злочином. Декриміналізація діяння досягається в результаті зміни кримінального закону, можна зробити висновок що вона здійснюється трьома способами. Зміни кримінального закону що провидять до декриміналізації діяння, можуть торкнутися по-перше, форми кримінального закону, по-друге – його змісту, по-третє – форми і змісту кримінального закону одночасно. Типовою є одночасна зміна форми і змісту кримінального закону. Вона відбувається тоді, коли законодавець змінює текст кримінального закону (його форму), в результаті чого змінюється один чи декілька приписів щодо визначення злочинності діяння чи його караності (зміст кримінального закону). Подібним чином був змінених КК України при виключенні з нього ст. 331 «Незаконне перетинання державного кордону». Виключивши частину форми закону – текст згаданої статті – законодавець виключив і частину змісту закону, яку вміщувала ця форма – припис про визнання злочином незаконного перетинання державного кордону України та про визначення покарання за його вчинення. Отже в результаті зміни форми змісту, чи одночасно форми і змісту кримінального закону може бути здійснення декриміналізація злочину. В результаті декриміналізації діяння, яке досі визнавалося злочином, воно переходить в одну з груп не злочинних вчинків. Тому декриміналізація може бути здійснена відповідно трьома шляхами. По-перше, діяння може бути визнано законодавцем кримінально не протиправним. По-друге, воно може бути визнано ним таким, що хоч формально і підпадає під ознаки кримінально-протиправного, але не є суспільно небезпечним, а, отже, і злочином. По-третє, законодавець може визначати те чи інше діяння й таким, що не є ні кримінально протиправним, ні суспільно-небезпечним. Отже, декриміналізація, як матеріальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі, полягає у такій зміні кримінального закону, внаслідок якого діяння, яке раніше визнавалося злочинним, більше таким не визнається. За формою декриміналізація може бути здійснена шляхом зміни змісту, форми чи змісту і форми кримінального закону одночасно. За змістом же декриміналізація може полягати у визнанні суспільно-небезпечного діяння кримінального не протиправним; у визнанні формально протиправного діяння не суспільно небезпечним; у визнанні діяння, яке раніше вважалося злочином, кримінально не протиправним та не суспільно небезпечним. Таке діяння визнається або правомірним, або правопорушенням іншого виду (наприклад, адміністративним проступком).
