Тольяттинский государственный университет. 1. Законодавча та нормативна база з питань охорони праці і техніки безпеки в Україні.

1. Законодавча та нормативна база з питань охорони праці і техніки безпеки в Україні.

2. Правові основи, економічний механізм і організаційна структура загальнообов’язкового державного соціального страхування.

3. «Гарантії» з охорони праці має найманого працівника.

4. Порядок безкоштовного забезпечення працівників галузі спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

5. Пільги та компенсації передбачені за роботу в несприятливих умовах.

6. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

7. Загальнообов’язкове державне страхування громадян від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

8. Порядок розробки і затвердження Інструкцій з охорони праці для різних категорій працівників галузі.

9. Контроль, здійснюваний місцевими органами влади в галузі охорони праці.

10. Органи контролю з питань охорони праці передбачені на виробництві.

11. Види відповідальності передбачені за порушення законодавчих вимог, норм і правил з охорони праці.

 

❶Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв’язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі охорони праці. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюються загальнообов‘язкові правила (норми). Законом України “Про охорону праці” визначено, що нормативно-правові акти з охорони праці — це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання.

Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Ця ж стаття встановлює також заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах. Ст. 45 Конституції гарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі, право на охорону праці.

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому Законові.

Закони та НПА, щодо національного захисту і її процесі трудової діяльності відносяться:

1.-Закон України про працю;

2.-Закон України про загально обовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання які причинили втрату працездатності від 23.09.1999 р. (11 розділів 55 ст.);

3.-Основи законодавства України про охорону здоровя

4.-Закон України про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24. 02. 1994 р. (7 розділів і 51 стаття);

5.- Закон України,,Про пожежну безпеку”, (41 ст.);

 

❷ Державне соціальне страхування та його організаційні форми

Державне соціальне страхування відіграє важливу роль у розвитку суспільства. У Конституції України (ст. 46) зазначено: "Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом". З метою забезпечення таких прав в Україні створена система загальнообов'язкового державного соціального страхування. Поряд розвиваються форми добровільного соціального страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система гарантій, які надаються з метою впровадження соціального захисту громадян за рахунок державних страхових коштів. Такий захист, зокрема, передбачає організацію матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, втрати працездатності (повної, часткової або тимчасової), втрати годувальника, безробіття, у старості, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, хворими членами сім'ї, У випадках смерті громадянина та ін. З метою фінансового забезпечення соціального захисту населення створено цільові державні страхові фонди, на які покладаються задачі надання матеріальної допомоги громадянам.

Залежно від страхового випадку розрізняють такі види загальнообов'язкового соціального страхування:

– пенсійне страхування;

– страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

– медичне страхування;

– страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

– страхування на випадок безробіття;

– інші види страхування.

Складові загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні наведено на мал.

До суб'єктів загальнодержавного соціального страхування належать:

1) застраховані особи;

2) страхувальники;

3) страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється державне соціальне страхування. В окремих випадках до застрахованих належать члени сімей громадян, а також інші особи. Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та громадяни, що забезпечують себе роботою самостійно. Громадяни України, які працюють за межами України, мають право на забезпечення державного соціального страхування за умови сплати передбачених страхових внесків. Представниками застрахованих осіб можуть бути профспілки або інші уповноважені працівниками органи.

Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Це, зокрема, самозайняті (адвокати, підприємці тощо), громадяни, які проживають за межами України і сплачують внески та ін. Страхувальники зобов'язані сплачувати обов'язкові страхові внески. Страховики – це цільові державні фонди, створені з метою забезпечення мобілізації коштів та фінансування державних соціальних програм. Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого застрахована особа отримує право на одержання матеріального забезпечення та соціальні послуги.

Для забезпечення певних видів соціального страхування створюються відповідні державні фонди. Страхові фонди – установи, що здійснюють мобілізацію страхових внесків та забезпечують фінансування передбачених виплат застрахованим особам. Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування. Державні страхові фонди належать до некомерційних самоврядних організацій.

З метою забезпечення загальнообов'язкового соціального страхування в Україні створено такі державні фонди:

1) Пенсійний фонд України (ПФУ);

2) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДССБ);

3) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФССТВП);

4) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФССНВ);

5) Фонд медичного страхування (ФМС) (передбачається створити).

Для прикладу розглянемо джерела формування коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. До них, зокрема, належать:

1) страхові внески страхувальників – роботодавців і застрахованих осіб. Роботодавці зобов'язані перераховувати до бюджету фонду 1,5% витрат на оплату праці найманих працівників (включаючи основну та додаткову заробітну плату). Для найманих працівників установлені такі внески: для осіб, зарплата яких становить величину нижчу за прожитковий мінімум працездатної особи, – 0,5% від суми оплати праці. Для працівників, зарплата яких перевищує величину прожиткового мінімуму працездатних осіб, – 1,0%.

МАЛ. Джерела доходів державних фондів соціального страхування

2) пені, штрафи та інші фінансові санкції;

3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

4) асигнування із Державного бюджету України;

5) інші надходження.

Нині система соціального страхування України зазнає реформування. Єдиний (до 2001 р.) Фонд соціального страхування України перетворено на чотири фонди. Змінюється роль профспілкових організацій в управлінні фондів соціального страхування та в розподілі його коштів. Передбачається формування місцевих фондів соціального страхування. Розробляються та впроваджуються заходи, спрямовані на підвищення ефективності роботи фондів соціального страхування.

 

 

❸СТ42

❹❺❻❼❽❾❿⓫

Тольяттинский государственный университет

 

 

О.Г. Каменская, Р.А. Кан, Е.Т. Горбунова