Сутність непуНеп передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління народним господарством. Проте більшовики розглядали неп як вимушений захід, за допомогою якого можна буде подолати поточні труднощі і досягти кінцевої мети - побудови комунізму. Основні зміни в період непу: 1. У сільському господарстві: - заміна продрозкладки продподатком (був менший приблизно у 2 рази і відомий селянам заздалегідь); - дозвіл на вільну торгівлю надлишками сільськогосподарської продукції; - дозвіл на оренду землі і використання найманої праці. Неп сприяв розвитку сільського господарства: в 1925 р. обсяг сільськогосподарського виробництва досяг довоєнного рівня. 2. У промисловості: - продаж у приватні руки і передача в оренду дрібних і частини середніх підприємств. В Україні було здано в оренду 5200 підприємств - майже половина наявного фонду;
o децентралізація управління промисловістю. Багато підприємств об'єднувалися в трести і переводилися на госпрозрахунок. Найбільшими в Україні стали трести "Дон вугілля", "Хімвугілля", "Південь-сталь", "Цукротрест"; o ліквідація загальної трудової повинності і зрівнялівки в оплаті праці; - залучення іноземного капіталу у формі концесій (в Україні не було укладено жодного концесійного договору), змішаних акціонерних товариств та ін. Неп стимулював розвиток промисловості, зростання продуктивності праці. У1926 р. основні показники рівня розвитку легкої і харчової промисловості, яка знаходилася в основному в руках дрібних підприємців, були вищі за довоєнні. Навпаки, сповільнювались темпи розвитку важкої промисловості, яка була під контролем держави. У 1925-1926 рр. обсяг промислового виробництва в Україні досяг 99% рівня 1913 р. 3. У галузі торгівлі і фінансів: - відмова від розподілу продукції за картками, від прямого продуктообміну і перехід до вільної купівлі-продажу. Розвиваються три види торгівлі: кооперативна, приватна, державна; - у великих містах відкрилися торговельні біржі; у 1922-1924 рр. проведено грошову реформу: були випущені конвертовані десятикарбованцеві банкноти - червінці, а також казначейські білети вартістю 1, 2, і 5 крб. Досить швидко зміцнювалася грошова система, спадала інфляція. Зріс життєвий рівень населення. Причини згортання непу Неп не міг бути тривалим, оскільки: o комуністична партія від початку розглядала неп як вимушену і тимчасову поступку капіталізмові, її стратегічна мета залишалася незмінною - побудова комуністичного суспільства; o він був несумісний з політикою Сталіна, спрямованою на встановлення в краііні тоталітарного режиму. У кін. 20-х рр. сталінське керівництво відмовилося від непу і перейшло до командно-адміністративної економіки. 54. Сталінська індустріалізація в Україні У 20-х роках мала місце гостра партійна дискусія про те, якими шляхами досягти світового рівня економічного розвитку. Перемогла лінія Й. Сталіна та його соратників, які були прихильниками авторитарних форм управління і здійснення індустріалізації будь-якою ціною і в найближчій перспективі. Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в’язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та інші. На відміну від розвинених країн світу, в СРСР індустріалізація здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки, споживання промислової продукції населенням обмежувалося. Важливим джерелом індустріалізації був колоніальний визиск поневолених народів. Визиск здійснювався шляхом встановлення неадекватних цін на ввіз і вивіз продукції, особливо сільськогосподарської. Так, за центнер м’яса Україні платили 2,4 крб, тоді як на світовому ринку (Лондон) ціна становила 8,8 крб. Найдешевше коштував хліб, що вивозився з України за кордон. Вже перший п’ятирічний план, який передбачав реконструкцію та будівництво в Україні промислових підприємств, був для неї несприйнятливим. Він ставив у привілейоване становище російський центрально-промисловий район, Ленінград і Урал. В Україні ж прискореним темпом мали розвиватися лише ті галузі, що забезпечували паливом та металом промисловість Росії. Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий період. Для цього конче необхідною була масова активність усіх, ентузіазм мільйонів при мінімальному матеріальному стимулюванні, гострому дефіциті товарів народного споживання, продуктів харчування, послуг. 55. Колективізація сільського господарства Задумана і проведена більшовиками колективізація села є однією з найтрагічніших сторінок в історії України. В економічній практиці соціалізму колгоспи займають особливе місце. Це найбільш зручна форма викачування ресурсів села до державного бюджету. Крім того, селянин, позбавлений землі, переставав бути господарем і повністю залежав від держави. Влада передбачала, що зерно у селян можна буде купувати за низькими державними цінами, що дало б можливість прогодувати робочу силу в містах і фінансувати індустріалізацію за рахунок експорту хліба. Проте, оскільки державні ціни на зерно були у 8 разів нижчі за ринкові, селяни повсюдно відмовлялися продавати хліб державі. Поштовхом до суцільної колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 р. В Україні цей рік був неврожайним, і селяни почали ще активніше ухилятися від державних хлібозаготівель. Сталін наказав почати прямі реквізиції зерна. Це означало крах нової економічної політики і неминучу колективізацію сіл. Восени 1929 р. новий генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор оголосив головним завданням комуністів проведення суцільної колективізації в Україні. Оскільки переважна більшість селян не бажали розлучатися зі своєю власністю, до колгоспів заганяли насильно. Спочатку усуспільнювалось все - земля, інвентар, худоба, свійська птиця і так далі. Пізніше селянам дозволили мати невелику присадибну ділянку. Позбавлені всіх прав, колгоспники отримували від держави чисто символічну плату. Почалася активна боротьба з "куркулями" і "ліквідація куркульства як класу". На практиці це означало фізичне знищення заможних селян. За роки колективізації в Україні експропріювали близько 200 тис. селянських господарств. Разом із членами сімей це склало приблизно 1,5 млн чоловік. Переважна більшість із них була вислана на Крайню Північ і до Сибіру, де багато хто загинув. До середини 1930-х рр. колективізація в Україні "успішно" завершилася. Майже в 28 тис. українських колгоспів було зосереджено 93 % селянських господарств, яким належало 98 % посівних площ. Згідно комуністичної теорії земля й інвентар колгоспів належали селянам. На практиці колгоспи були зобов'язані суворо виконувати державні замовлення на сільськогосподарську продукцію і повністю контролювалися призначеними владою чиновниками. Зостаннім, відносно незалежним класом - селянством - було покінчено. В Україні утвердилась тоталітарна система. 55.2. Голодомор 1932 - 1933 років Політика колективізації спочатку призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. Так, якщо в 1930 р. збір зерна в Україні склав 23 млн т., то в 1931 р. - 18, а в 1932 р. - тільки 13 мли т. Не бажаючи миритися з подібним проявом саботажу з боку селянства, загнаного до колгоспів, влада постійно збільшувала для України хлібозаготівельні плани. У результаті така політика привела до справжнього голодомору. Урожай зернових в Україні в 1932 р. був всього лише на 12 % нижче за середньорічні показники, так що продуктів харчування в країні цілком вистачало. Проте влада знову збільшила план заготівлі хліба. Якщо в 1931 р. Україна повинна була здати державі 39 % загального збору зернових, то в 1932 р. - 55 %. Було оголошено, що колгоспи не мають права видавати зерно селянам до тих пір, поки не виконаний державний план закупівель зерна. Одночасно були ухвалені закони про боротьбу з крадіжкою колгоспного майна і "боротьбу зі спекуляцією". По першому з них за крадіжку декількох колосків із колгоспного поля люди несли кримінальну відповідальність, до смертної кари включно. Другий закон забороняв селянам обмінювати свої особисті речі на продукти харчування, подібні дії іменувалися "спекуляцією" і каралися тюремним ув'язненням від 5 до 10 років. Крім того, для проведення успішної хлібозаготівельної компанії до України з Москви прибула надзвичайна комісія на чолі із В. Молотовим. Повсякденною практикою стала поява в українських селах регулярних частин Червоної армії та загонів ГПУ (Головне політичне управління, яке замінило ЧК), які силоміць забирали хліб і решту всіх продуктів у селян. Крім того, Сталін направив до України свого особистого уповноваженого П Постишева, який офіційно обійняв посаду другого секретаря ЦК КП(б) У, а фактично отримав диктаторські повноваження. Головне завдання П Постишева полягало в тому, щоб за будь-яку ціну завершити колективізацію в Україні, "вичистити" КП(б)У від тих, які коливаються і сумніваються, припинити процес українізації. У таких умовах в українських селах почав розповсюджуватися голод. Свого апогею голодомор досяг взимку і навесні 1933 р. З'ївши все, що було можна і неможна, селяни вимирали цілими селами, а пошуки і реквізиції продуктів активно продовжувалися. Фактично більшовики повели з українським селянством війну на винищування. Загибель мільйонів людей в Україні ретельно приховувалася владою. Засоби масової інформації мовчали. СРСР продовжував експорт зерна до західних країн і відмовлявся прийняти будь-яку допомогу від них для голодуючої України, офіційно не визнаючи факту голодомору. Ніяких статистичних даних щодо померлих від голоду в Україні в 1932 - 1933 рр. не існує. Проте більшість дослідників вважають, що кількість жертв голодомору коливається від 4 до 8 млн чоловік.
|
