Азаматтық Авиация Академиясы

 

Назва. Часовий проміжок	Характерні риси
Стародавній світ. IV тис. до н. е.— кінець IV ст. н. е.	Утворення перших держав у кількох відокрем­лених центрах цивілізації (Близький Схід, Індостан, Східна Азія). Розширення держав і поява нових. Злиття окремих цйвілізаційних центрів. Зникнення більшості стародавніх держав
Середньовіччя. Початок V — середина XVII ст.	На початку — виникнення нових держав, які швидко розпадаються. Поступове об'єднання дрібних держав (централі­зація). У кінці — утворення перших колоніальних імпе­рій (Османської, Португальської, Іспанської)
Новий час. " Середина XVII — початок XX ст.	Поява нових колоніальних імперій, їхнє розши­рення і зміцнення. Колоніальний поділ усього світу між невеликою кількістю найсильніших країн. Початок нового переділу світу
Новітній час. Із 1914 р.

 

3. Етапи формування політичної карти світу в ХХ ст.

► Розповідь викладача

Оскільки в XX—XXI ст. зміни політичної карти відбувались із різною швидкістю та мали різний зміст, цей період дослідники поділяють на кілька менших часових відрізків — етапів.

Перший охоплює відрізок часу між початком Першої світової війни (1914 р.) і подіями, які передували Другій світовій війні (середина 30-х рр. XX ст.). Більшість змін, що відбулися на політичній карті світу, стали на­слідком Першої світової війни та Жовтневої революції. При цьому найбільші зміни в територіальному розподілі світу відбулись у ході Першої світової ві­йни та після її закінчення.

Головні кількісні зміни на політичній карті світу на цьому етапі були такими (викладач розповідає, а студенти записують у зошити):

1) зміна кордонів існуючих держав (територіальні втрати Німеччини, Болга­рії та Туреччини; збільшення території Румунії, Франції тощо);

2) утворення нових держав на місці Австро-Угорщини, яка розпалась (Ав­стрія, Угорщина, Чехословаччина), та національних окраїн Російської ім­перії (країни Балтії, Польща, Фінляндія), у тому числі таких, що існували нетривалий час (УНР, ЗУНР, Грузія, Вірменія тощо);

3) переділ колоніальних володінь Німеччини, який супроводжувався зміною їхніх кордонів (Того, Камерун).

Але поряд із кількісними змінами в цей час у світі відбувались і якісні зміни. Головними з них були:

1) поява перших соціалістичних країн (СРСР, Монголія, Танну-Тувинська Народна Республіка);

2) зникнення окремих колоніальних імперій (Німецька, Османська), зрос­тання у світі кількості країн із республіканською формою правління;

3) поява залежних країн нового типу — підопічних (підмандатних) терито­рій (Ліван, Палестина тощо).

Початок другого етапу частина дослідників датують початком Другої світової війни, а кінець — серединою 50-х рр. XX ст.

Головними кількісними змінами, які відбулись у територіальному розпо­ділі світу, були:

1) поява на нетривалий час численних маріонеткових (незалежних лише формально) держав, особливо в Європі (Хорватія, Словаччина, Маньчжоу- Го тощо) та короткочасне суттєве збільшення територій низки країн (Ні­меччина, Італія, Угорщина, Японія);

2) суттєві зміни кордонів багатьох країн за результатами Другої світової війни;

3) поява нових незалежних країн в Азії {Індія, Пакистан, Ізраїль, КНДР тощо) та Африці (Лівія).

Головними якісними змінами на політичній карті світу були:

1) продовження процесу зникнення колоніальних імперій (Японська);

2) формування світової соціалістичної системи, яка до середини 50-х рр. XX ст. налічувала вже 14 держав;

3) початок здобуття політичної незалежності колоніями або напівколоніями.

Третій етап тривав від середини 50-х до початку 80-х рр. XX ст. Головна його кількісна ознака — поява на політичній карті світу величезної кількос­ті держав унаслідок визволення колоній. Так, лише в 1960 р. здобули полі­тичну незалежність 17 африканських країн (пізніше цей рік назвали «роком Африки»). Унаслідок цих процесів припинили своє існування колоніальні імперії.

Четвертий етап розпочався наприкінці 80-х рр. XX ст. і триває до цього часу. Його особливістю є те, що кількісним змінам на політичній карті світу передували зміни якісні, головною з яких стала криза, а потім і крах світової соціалістичної системи.

► Розпад СРСР зробив можливим об'єднання деяких країн (Німеччина, Ємен).

► На карті світу з'явилася велика кількість самопроголошених державних утворень (наприклад Придністровська Молдавська Республіка і Косово в Євро­пі, Сомаліленд і Пунтленд в Африці, Арцах (сучасн. Нагірний Карабах), Абхазія і Південна Осетія в Закавказзі тощо).

 

4. КЛАСИФІКАЦІЯ КРАЇН ЗА ФОРМОЮ ПРАВЛІННЯ

Із курсу історії вам уже відомі дві основні форми правління — монархія і республіка. Монархія — це така форма правління, за якої верховна влада формально або фактично належить довічно одній особі. У більшості випадків монарх (це може бути король, цар, імператор, султан, шах, емір тощо) отри­мує владу у спадок.

До початку XIX ст. монархії у світі переважали, причому більшість із них були абсолютними. Така форма правління передбачає зосередження всієї по­вноти влади в руках однієї особи. І в наш час абсолютні монархії теж існують. Більшість із них розташовані в Азії (Бутан, Бруней, Катар, Об'єднані Араб ­ ські Емірати, Оман). Але набагато більше зараз монархій конституційних (парламентських). У таких державах влада монарха здебільшого має фор­мальний характер («король є, але він не править»). Прикладами конститу­ційних монархій є ряд країн Європи: Бельгія, Велика Британія, Данія, Іс­панія, Нідерланди, Швеція.

У деяких країнах монарх очолює не тільки державу, а й місцеву церкву (наприклад у Саудівській Аравії). Такі монархії називаються теократични­ми. Вони є різновидом абсолютних монархій.

Але більшість держав в сучасному світі мають республіканську форму правління. Республіка — форма державного правління, за якої владні повно­важення належать громадянам держави. Реальне управління в республіках здійснюють виборні органи або уповноважені ними особи.

Запитання до студентів: Хто очолює законодавчу на виконавчу владу в республіках?

(Вищим законодавчим органом республіки є парламент. Головою держави в та­ких країнах, як правило, є президент.

Залежно від співвідношення повноважень президента і парламенту респу­бліки бувають президентські, парламентські та мішані. Останні, у свою чер­гу, бувають парламентсько-президентські та президентсько-парламентські.

Політологи не проводять чіткої межі між названими формами правління. Можна запропонувати розпізнавати їх за такими ознаками:

1) Президентська республіка — президент обирається всенародним голосу­ванням; він очолює уряд країни. Типовим прикладом такої республіки є СИТА. Президентські республіки особливо характерні для країн Півден­ної Америки та Африки.

2) Парламентська республіка — президента обирає парламент або за його участю; він виконує лише представницькі функції; уряд не підзвітний президенту взагалі. Прикладом парламентської республіки є Німеччина.

3) Президенсько-парламентська республіка — президент обирається шля­хом усенародного голосування; уряд підзвітний йому, але президент не є членом уряду. Типовим прикладом такої республіки може стати Франція.

4) Парламентсько-президентська республіка — президент обирається шля­хом усенародного голосування, але уряд підзвітний в основному парла­менту (президенту — лише з окремих питань); президент виконує лише представницькі та контролюючі функції. Прикладом такої республіки є Польща.

Африканська країна Лівія є прикладом третьої форми правління — джамахірії. У неї відсутні традиційні постійно діючі органи влади, а державне управління здійснюється шляхом виконання рішень усього народу.

 

5. ФОРМИ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ КРАЇН СВІТУ.

Із метою поліпшення умов управління країнами їх поділяють на менші частини, наприклад провінції, республіки, області. Залежно від особливос­тей адміністративно-територіального поділу сучасні країни світу є або уні­тарними, або федеративними.

Більшість країн світу — унітарні. Унітарна країна — це така форма адміністративно-територіального устрою, де органи управління її територі­альних одиниць не мають законодавчих повноважень. Прикладом унітарних країн можуть бути Польща, Румунія, Франція, Угорщина, Словаччина, Япо­нія, Єгипет.

Більш складний адміністративно-територіальний устрій мають фе­деративні держави (федерації). Федерація — це держава, яка поділена на адміністративно-територіальні частини, наділені певною законодавчою самостійністю. При цьому існують як загальнодержавні закони, так і за­кони, що діють лише в межах тих адміністративних одиниць, де вони були прийняті.

Згідно з конституцією федераціями є близько 25 країн світу. Типовими їх прикладами є Німеччина, Австрія, Австралійський Союз, СІЛА, Канада, Бразилія, Індія.

Федеративні держави можуть відрізнятися підходами до формування адміністративних одиниць (за територіальними, національними, національно­го територіальними органами), а також за кількістю та якістю повноважень, що їм делеговані

В основу поділу територіальних федерацій може бути покладена історія розширення території країни (США), колоніальне минуле (Австралійський Союз, Бразилія, Мексика) або період феодальної роздробленості (Німеччина, Австрія). Останні, як правило, є однонаціональними країнами.

Класифікація країн за адміністративно-територіальним устроєм та формою правління

 

 

Азаматтық Авиация Академиясы

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

Тақырыбы: «Тепе-тең емес термодинамикалық жүйдегі тасымалдау құбылысы»