Епідеміологія

Иерсиниоз відноситься до зоонози. Джерелом збудника інфекції є дикі і домашні тварини (свині, корови, собаки, кішки), птахи, гризуни (миші, щури та ін), а також людина - хворий і бактеріоносій. Виділяючи збудника з фекаліями і сечею, хворі тварини забруднюють різні об'єкти навколишнього середовища, в т. ч. харчові продукти. Люди можуть заражатися иерсиниозом при контакті з хворими тваринами (тваринники, працівники м'ясопереробних підприємств), однак найчастіше зараження людей відбувається при вживанні забруднених продуктів харчування тваринного походження. Велике значення мають також овочі і фрукти. Збудник потрапляє на овочі на полях, при добриві грунту гноєм, поливі водою, що містить стоки ферм і скиди міської каналізації, крім того, гризуни, хворі иерсиниозом, можуть забруднювати овочі та фрукти в овочесховищах і на полях.

Типових патологоанатомічних ознак при кишковому іерсшіозе не спостерігають. При розтині відзначають катаральне запалення різних відділів шлунково-кишкового тракту. Слизова оболонка сичуга і клубової кишки почервоніла, тонкого кишечника - потовщена. Мезентеріальні лімфатичні вузли збільшені. У поросят від'ємної віку - гостре запалення кишечника з септичними і токсичними реакціями. У печінці утворюються субмілліарние гранульоми і відзначається дегенерація клітин. При цьому лімфатичні вузли брижі і в області голови збільшені і гіпер-дяться. При псевдотуберкульозу трупи виснажені. Поверхневі лімфатичні вузли збільшені, в них виявляють сирнистий вузлики. Аналогічні сирнистий вузлики виявляють у легенях, печінці та інших органах, а також у м'язах. У коней відзначають виразковий лімфангіт. У полеглих гризунів у паренхіматозних органах типові невеликі некротичні вогнища сірувато-жовтого кольору. Селезінка сильно збільшена, з безліччю вузликів. Гістологічна картина вузликів характеризується наявністю в центрі їх некробіотичні маси, великої кількості гранулоцитів і плазмоцитів. По периферії вузлика виявляється капсула, що складається із сполучнотканинних волокон і круглих клітин. Гігантські клітини зазвичай відсутні.

Діагностика ієрсинії.
Діагностика ієрсиніозів заснована на епізоотологічних даних, результати клінічних, патологоанатомічних та бактеріологічних методів дослідження. Серологічні дослідження дають інформацію про зараження тварин. Остаточний діагноз ставлять на основі бактеріологічного дослідження.
Для прижиттєвої діагностики иерсиниозов в лабораторію направляють останні порції фекалій тварин. Посмертно - підщелепні і заглоткові лімфатичні вузли, паренхіматозні органи, змиви з прямої кишки, ділянки тонкого та товстого відділів кишечника з вмістом (від тварин, що не піддавалися лікуванню антибіотиками), а також свіжі трупи дрібних тварин птахів.
Дослідження матеріалу на кишковий ієрсиніоз проводять із застосуванням методу холодового збагачення проб з подращивание матеріалу на різних середовищах накопичення для збільшення концентрації мікробів, яка в нативному матеріалі може бути дуже низькою. Ідентифікацію Y. pseudotuberculosis проводять за допомогою бактеріофага відповідно до інструкції по його застосуванню. Для прискорення діагностики кишкових иерсиниозов ставлять реакцію коагглютинации (РКоА).
Вірулентність Y. enterocolitica визначають за допомогою сироваток до вірулентним іерсініямі, а для визначення патогенних властивостей Y. pseudotuberculosis використовують біопробу на мишах. Чутливість іерсіній до антибіотиків визначають методом дифузії в агар. Додатково проводять виявлення в РА або РИГА специфічних антитіл у парних пробах сироватки крові хворих, взятих з інтервалом 2 тижні.
Диференціальну діагностику кишкового іерсініозів проводять згідно з методичними рекомендаціями «Диференціальна діагностика бруцельозу та ієрсиніозу та заходи щодо їх профілактики» (2000). При диференційній діагностиці виключають також інші хвороби тварин, що протікають з ураженням шлунково-кишкового тракту. Псевдотуберкульоз необхідно відрізняти від чуми, туберкульозу, стрептококозу, актиномікозу, лейкозу, туляремії, сапу і епізоотичного лімфангіта коней.