Якщо в літературі, театрі вже сама мова визначала їх національний образ, то в таких сферах, як образотворче мистецтво, архітектура, вироблення національних форм було більш проблематичним. Так, в східноукраїнських землях можна говорити про певну українсько-російську єдність в образотворчому мистецтві. Справа в тому, що протягом майже всього XIX століття в Російській імперії головним центром освіти була Академія мистецтв у Петербурзі. Найбільші можливості для виставок, замовлень також були в столиці імперії. Можна привести безліч прикладів переплетення творчості, доль українських і російських художників.
В. Тропінін залишався кріпаком навіть вже будучи відомим художником, багато років він жив і працював у Подільському маєтку своїх добродіїв. Саме тут відбувається становлення майстра, він детально знайомиться з іконописною традицією. Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію. Він пише безліч портретів («Дівчина з Поділля», «Хлопчик з сокирою», «Весілля в селі Кукавці», «Українець», «Портрет подільського селянина»), демократизм і реалізм яких були новаторськими. Після звільнення Тропінін жив у Москві. Знаменитий портрет О. С. Пушкіна його роботи. І. Сошенка, який залишився після Академії в Петербурзі, у своїй творчості не забував Україну (наприклад, «Продаж сіна на Дніпрі», «Ріка Рось біля Білої Церкви», «Хлопчики-рибалки»).
Загалом у живописі початку XIX столітті переважаючим художнім стилем був романтизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна — «нова Італія», як її називали. З'явилися і художники, для яких поїздки сюди не були просто даниною моді. Українській темі присвятив свою творчість В. Штернберг. Працював він і в портретному, і в побутовому, і в пейзажному жанрах. Його увагу приваблюють і стають сюжетами картин, здавалося б, прозаїчні сцени: переправа на поромі через Дніпро, ярмарок, весілля. Його картинам властива описовість, що зближує їх зі стилістикою української літератури того часу. В. Штернберг товаришував з Шевченком, йому належить художнє оформлення «Кобзаря». В Академії за сім картин, написаних на Київщині і Полтавщині, він отримав велику золоту медаль. В. Штернберг помер дуже молодим під час поїздки в Італію.
Зовнішні обставини — заслання, заборона малювати — перешкодили розкритися в повній мірі живописному таланту Шевченка. Як вважають фахівці, в романтичних картинах «Селянська родина», «Циганка-ворожка», інш. вже помітний відхід від чистого академізму. Особливо виділяється реалізмом «Судня рада». Відзначимо, що різнобічний талант Т. Г. Шевченка досяг академічних висот і в художній графіці (серія «Живописна Україна» тощо) — в 1860 р. йому було присвоєно звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв.
З М. Гоголем, В. Штернбергом, Т. Шевченком близько спілкувався великий художник-мариніст І. Айвазовський, який значну частину життя провів у рідній Феодосії (він і свою картинну галерею заповідав місту). У його живописі звучала й українська тема: «Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки», унікальна для художника жанрова картина «Весілля на Україні».
Новаторською для пейзажу стала творчість А. Куїнджі, який народився поблизу Маріуполя. Перша ж виставлена ним картина — «Ніч на Дніпрі» — викликала в Петербурзі сенсацію. Художник володів тонким мистецтвом передавати на полотні світло, повітря.
Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини XIX — рух до реалізму — з найбільшою силою прозвучала у творчості членів «Товариства пересувних художніх виставок». Найзнаменитіший живописний портрет Т. Шевченка написаний ініціатором створення та ідейним керівником товариства передвижників І. Крамським. Ідея правдивого відображення життя народу, критика несправедливості була співзвучна українському мистецтву. Багато художників-передвижників були родом з України: М. Ге, О. Литовченко, М. Ярошенко. Микола Ге написав чудовий портрет свого друга — історика М. Костомарова. Тематика творів зближує з передвижниками художника К. Трутовського («Бандурист», «Український ярмарок», «Шевченко над Дніпром»).
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав чисто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
Скрізь, де українські автори давали вистави, вони мали незмінний успіх.
1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр.
У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою "Ревізора" Гоголя.
М.Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими за іншi київськi театри.
Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни, коли царською владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.
51. Т. Шевченка – художник
Шевченко-художник
Пам'ятник Т. Г. Шевченка в Чернігові
Вивчення Шевченка як живописця представляється важкою справою, за розкиданості і малої доступності його творів, лише випадково і в дуже малому числі потрапляли на виставки. Більша частина малюнків Шевченка зберігається в Чернігові в музеї Тарновського. Видано дуже небагато і в уривчастої формі. Досліджень та описів мало (Шугурова, Русова, Горленко, Кузьміна, Грінченко); дослідження короткі, стосуються приватних питань; ще в грудні 1900 р пан Кузьмін небезпідставно скаржився, що про Шевченка як художника «майже нічого не говорилося». Думки про Шевченка як рисувальник значно розходяться. Так, пан Кузьмін каже, що «Шевченкові по справедливості може бути приписана слава чи не першого російського офортист в сучасному значенні цього слова». Ще раніше Сошенко вбачав у Шевченка живописця не останньою проби. Інакше дивиться пан Русов (в «Киевской старине», 1894 р.). На його думку, Шевченко в живопису був лише «фотографом навколишньої природи, до якої і серце його не лежало, і в створенні жанру він не пішов далі учнівських проб, жартів, начерків, в яких, при всьому бажанні знайти будь-яку художню ідею, ми вловити її не в змозі, до такого ступеня невизначена композиція малюнків». І Кузьмін, і Русов визнають в живописі Шевченка невідповідність її поетичним його сюжетів, але в той час як пан Русов вбачає в цьому недолік, пан Кузьмін, навпаки, бачить гідність.
Щоб визначити значення Шевченка як живописця і гравера, потрібно оцінити його твори в сукупності і з різних історичних точок зору, не підганяючи їх під те чи інше улюблене вимогу. Шевченка заслуговує вивчення як сила, що відбила на собі настрій епохи, як учень певних художніх течій. Хто захоче ознайомитись докладно зі школою Брюллова та з'ясувати його вплив, той деяку частку відповіді знайде в малюнках і картинах Шевченка. Хто захоче вивчити вплив у Росії Рембрандта, той також не зможе обійти Шевченка. Він ставився до мистецтва з глибокою щирістю; воно подало йому розраду в гіркі хвилини його життя. Малюнки Шевченка мають неабияке значення для його біографії. Є малюнки, взяті прямо з оточувала поета побутової обстановки, з хронологічними датами. Розподілені по роках (що зроблено вже частково паном Грінченка у 2 т. каталогу музею Тарновського), малюнки в сукупності описують художні смаки і прагнення Шевченка і становлять важливу паралель до його віршів.
Крім автобіографічного значення, малюнки Шевченка мають значення історичне. У свій час поет, за дорученням Київської археографічної комісії, змальовував пам'ятки старовини в Переяславі, Суботові, Густині, Почаєві, Вербках, Полтаві. Тут знаходяться малюнки будиночка Котляревського, руїн Густинського монастиря до виправлення, місця поховання Курбського та ін В даний час історичну цінність мають багато жанрові малюнки. Такий, наприклад, малюнок «У минулому час» (в зборах С. С. Боткіна в СПб.). На малюнку зображено покарання шпіцрутенами, сумна «зелена вулиця». Засуджений до покарання скинув сорочку; біля ніг його валяються зняті важкі залізні кайдани. Перед ним тягнеться довгий ряд його мимовільних катів. Поблизу відро, повинно бути, з водою. Вдалині на горі обрис фортеці. Це - правдива сторінка з історії російського побуту. Згадуючи одного разу, в кінці свого життя, солдатчину, Шевченко дістав з альбому цей малюнок і дав своєму учневі Суханову таке пояснення його, що той зворушений був до сліз, і Шевченко утішив його, сказавши, що цьому звірячому катуванню настав кінець. Історичне значення має нині і побутової свого часу малюнок «Товариші», який зображає тюремну камеру з двома скутими арештантами, причому залізний ланцюг йде від руки одного арештанта до ноги іншого - чудова ілюстрація до книжки О. Ф. Коні про доктора Гаазе. Характерно змальована вся тюремна обстановка.
Є ще одна сторона в малюнках Шевченка, дуже цікава - етнографічна. Якщо розібрати численні малюнки Шевченка з фольклорними цілями, то в підсумку вийде цінний етнографічна колекція. Так, для ознайомлення з будівлями можуть стати в нагоді старовинна будівля в українському селі, комора в Потоці, батьковской хата; для ознайомлення з костюмами - ярмарок, дівчина, яка розглядає рушник, жінка в намітку, що виходить з хати, «Коло каші» (чотири селянина їдять під вербою кашу з казанка), «знахар» в костюмі, характерному для селян Київської губернії, «старости» на цікавий момент подачі нареченою рушників та багато ін Для малоросійського жанру старого часу цікаві малюнки чумаків у дорозі серед курганів, бандуриста, діда у царина, пасічника, волосного суду («судно рада») з підписом: «отаман збира на село громаду, коли Що трапа Незвичайне, на раду І суд. Громада, порадує І поміркуйте добро, розходів, п'ючі по чарці позвової»та ін У цих малюнках Шевченка є гідним сучасником Федотова. Обмежене місцеве значення мають численні малюнки середньоазіатської природи - тієї пустельній, степовій обстановки, серед якої Шевченко змушений був тягнути своє життя: бідна природа, піщані бархани, скелясті береги річок, рідкісні чагарники, групи солдатів і татар з верблюдами, магометанські кладовища. Малюнки цього роду, що збереглися в значній кількості і більшою частиною чудово виконані, можуть послужити хорошою ілюстрацією до деяких сумним віршам Шевченка з перших тяжких років його заслання.
Картин Шевченка олійними фарбами дуже мало; Шевченка лише зрідка вдавався до пензля. Судячи з грунтовному каталогу пана Грінченка, в багатому зборах Тарновського в Чернігові (понад 300 №) знаходяться всього лише чотири картини Шевченка олійними фарбами - «Катерина», «Голова молодої людини», «Портрет княгині Рєпніної» і «Кочубей». Г-н Горленко в «Киевской старине» за 1888 р вказує ще на три картини Шевченка олійними фарбами - «Пасічник», портрет Маєвського та власний портрет. У Харкові, в приватному музеї Б. Г. Філонова, знаходиться приписувана кисті Шевченка велика картина «Спаситель», висотою аршина два і шириною півтора. Робота чиста, фарби свіжі, відмінно збереглися, але стиль суто академічний. Христос зображений по пояс, в профіль, з поглядом, зверненим на небеса. У музеї мистецтв та старожитностей харківського університету знаходиться невелика картина Шевченка, написана на полотні олійними фарбами, з написом білою фарбою: «Та нема гірше так Нікому, Як бурлаці молодому». На картині поясне зображення похилого малороса, з невеликими вусами, без бороди і без бакенбард. Посмішка на обличчі не відповідає напису. Фон картини майже зовсім чорний. Помітно вплив Рембрандта, якого Шевченко рано полюбив. За словами В. В. Тарновського, Шевченко в Академії називали російським Рембрандтом, за що існував тоді звичаєм давати найбільш обдарованим учням імена улюблених художників-зразків, з манерою яких роботи цих учнів мали найбільш подібності. В офортах Шевченка виявляються характерні риси робіт великого голландця: ті ж неправильні, пересічні в найрізноманітніших напрямках штрихи - довгі, часті - для фонів і затемнених місць, дрібні, майже обриваються в точки в місцях світлих, причому кожна точка, кожен найдрібніший завиток, є органічно необхідними, то як характерна деталь зображуваного предмета, то для посилення чисто світлового ефекту. Малюнки Шевченка випадково потрапляли і на виставку гоголевско-Жуковського в Москві в 1902 р, і на виставку XII археологічного з'їзду в Харкові в 1902 р, але тут вони губилися в масі інших предметів. У Харкові були виставлені дві гравюри Шевченка 1844 р - «Судно рада» і «Дари в Чигирині», обидві з колекцій професора М. М. Ковалевського в Дворічному Куті Харківського повіту. У пресі неодноразово було висловлено побажання (наприклад, паном Горленко в «Киевской старине» за 1888 р.), щоб всі малюнки і картини Шевченка були відтворені і видані у формі зборів, що дуже знадобилося б і для історії російського мистецтва, і для біографії Шевченка.
52. Катерина Білокур і її доля.
Катери́на Васи́лівна Білоку́р (* 25 листопада (7 грудня) 1900 — †10 червня 1961) — майстер українського народного декоративного живопису.
