1.Звук о в ненаголошеній позиції ніколи не переходить в а: корова, голова, золотий, молоко. Грубим порушенням є "акання", нехарактерне для української мови: дав параду, болить галава, зрослі патреби, датримання угоди.
2.Ненаголошений о у вимові незначно наближається до у тільки тоді, коли в наступному складі є наголошений у: коужух, зоузуля.
3. Голосний е під наголосом слід вимовляти чітко, без наближення до и. У ненаголошеній позиції е змінюється на е з відтінком и: сеило, веиде.
4. Голосний и під наголосом вимовляють чітко, без наближення до е. У ненаголошеній позиції и змінюється на и з відтінком е: сиедимо, бачиела.
Не слід надмірно наближати е до и і навпаки, особливо в кінці слова (ходиетие, робиев замість ходити, робив).
Вимова приголосних
1. На відміну від російської мови, в українській не оглушують дзвінких приголосних. Дзвінкі приголосні в кінці слова (гриб, дуб, зуб) і в кінці складу перед глухими (дядько, низько) слід вимовляти дзвінко.
2. Шиплячі (ж, ш, ч, дж) майже завжди вимовляють твердо: чех, чобіт, чую, чай, чий. Під впливом російської мови чимало українців почали неправильно вимовляти шиплячі, дуже сильно пом’якшуючи їх: шчьо (що), щьоп (щоб), чьобіт, чяйок, щястя.
3. Звук ґ становить одну із самобутніх рис української мови. Ґ вживаютьобов’язково у таких словах, як ґава, ґазда, ґанок, ґвалт, ґелґотати, ґедзатися, ґедзь, ґелґати, ґерлиґа, ґречний, джиґун, дзиґлик, ґлей, ґніт, ґуля, ґрати, ґудзик, аґрус, ґоґоль-моґоль, ґринджоли, шляґер, ґума і т. ін. Інколи він розрізняє значення слів: грати і ґрати, гніт і ґніт, гулі і ґулі.
Голосні о, е у відкритому складі чергуються у закритому складі з голосним і: коня – кінь, осені – осінь, зріст – зросту. Закон чергування о, е з і в закритих складах стосується і власних назв: Кривоніс – Кривоноса, Чорновіл – Чорновола, Білозір – Білозора.
Відбувається чергування голосних при відмінюванні прізвищ на -ів. Сучасний правопис подає для них паралельні форми: Гнатів – Гнатова, Гнатіва; Ковалів – Ковалева, Коваліва.
Чергування приголосних звуків
Під час словозміни та словотворення чергуються такі приголосні звуки:
г – з – ж: нога – нозі – ніженька, смуга – смузі – смужка, ріг – на розі – наріжний, Ольга – Ользі – Ольжин, луг – лужок – у лузі, п о друга – подрузі – подружити;
к – ц – ч: рука – руці – рученька, тітка – тітці – тітчин, козак – козацький – козаче, наука – науці – учити (вчити);
х – с – ш: вухо – у вусі – вушенько, муха – мусі – мушин, горох – у горосі – горошок.
У дієслівних основах чергуються приголосні:
т – ч: освіта – освічений, крутити – кручу;
д – дж: сидіти – сиджу, ходити – ходжу, садити – саджу;
зд – ждж: їздити – їжджу;
б – бл, п – пл, в – вл, ф – фл, м – мл: любити – люблю, гребти – гребля, топити – топлю, сопіти – соплю, мовити – мовлю, годувати – годівля, графити – графлю, ломити – ломлю.
Чергування приголосних перед суфіксами - ськ-(ий), - ств - (о)
У разі додавання суфіксів - ськ-(ий), - ств-(о) змінюється кінцевий приголосний основи:
Г, ж, з + - cьк-(ий), - ств-(о) = -зьк-(ий), -зтв-(о): Прага – празький; Запоріжжя – запорізький; француз – французький; боягуз – боягузтво;
К, ч, ц + - cьк-(ий), - ств-(о) = -цьк-(ий), -цтв-(o): козак – козацький, козацтво; ткач – ткацький, ткацтво; молодець – молодецький, молодецтво;
Х, ш, с + -ськ-(ий), -ств-(о) = -ськ-(ий), -ств-(о): чех – чеський, птах – птаство, Сиваш – сиваський, Одеса – одеський.
Інші приголосні перед суфіксами - cьк-(ий), - ств-(о) зберігаються: брат – братський, братство; громада – громадський; студент – студентський, студентство; багатий – багатство; люд – людський, людство; завод – заводський; Оболонь – оболонський; Забайкалля – забайкальський.
У деяких словах іншомовного походження приголосні г, к, х перед суфіксом - ськ-(ий) не змінюють: Нью-Йорк – нью-йоркський, Ірак – іракський, баск – баскський, шах – шахський, казах – казахський, Мекка – меккський, тюрки – тюркський.
Якщо від прикметників на - ськ-(ий), - цьк-(ий) ми утворюємо іменники з суфіксом - ин-(а), то
а) група приголосних - цьк- змінюється на - чч-: турецький – Туреччина, німецький – Німеччина, вінницький – Вінниччина, але галицький – Галичина;
б) група приголосних - ськ- змінюється на - щ -: київський – Київщина, одеський – Одещина.
Ці іменники утворюють не від усіх слів, а лише від деяких українських географічних назв, а також назв деяких інших держав: Туреччина, Німеччина, Угорщина, Словаччина.
Спрощення в групах приголосних
1. У звукосполученнях - здн-, -ждн-, -стн-, -стл- випадає середній звук д або т: проїзд – проїзний; тиждень – тижня, тижневик, тижневий; вість – вісник; перстень – персня; участь – учасник; щастя – щасливий. Але у деяких українських словах спрощення не відбувається ні на письмі, ні у вимові через можливість спотворення змісту слова: хвастливий, кістлявий, пестливий, шістнадцять, зап’ястний. Спрощення також не відбувається у словах іншомовного походження: контрастний, баластний, форпостний,аванпостний, компостний.
2. У звукосполученнях - зкн -, - скн - випадає к: бризкати – бризнути,
тиск – тиснути, блиск – блиснути. Винятки: випускний, пропускний, вискнути, тоскно, скнара, скніти, бурлескний.
Спрощення відбувається у вимові, але не відбувається на письмі у сполученнях приголосних:
нт + ський = нський у вимові,але на письмі: студентський;
нт + ство = нство у вимові,але на письмі: агентство, студентство;
ст + ський = ський у вимові,але на письмі: туристський. Виняток: місто – міський;
ст + ць = сць у вимові,але на письмі: артистці;
ст + ч = щ у вимові,але на письмі: невістчин;
ст + д = зд у вимові,але на письмі: шістдесят.
