Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ТЕМА 1. ВВЕДЕНИЕ В ПРЕДМЕТ




Доверь свою работу кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

- відсутність гострих сюжетів;

- увага до психології героя, заглиблення у його внутрішній світ;

- дія у творах розгорталася або через діалоги героїв, або через їх внутрішні монологи, розповіді про події, свідками яких вони були;

- широке використання внутрішніх монологів;

- за "я" героя не стоїть сам автор (особистий оповідач присутній лише в романі "Груповий портрет з дамою", але став фігурою умовною, не автобіографічною);

- присутність автора завжди відчувалася у думках героїв;

- важлива роль деталі, як мікроелемента дійсності, у якій одиничне поєдналося із загальнозначущим;

- наявність малоймовірних сюжетних поворотів;

- використання іронії, сатири, сарказму, антитези, підтексту, символіки;

- застосування композиційного прийому "принцип стислого часу" (дія відбувалася протягом одного дня, але автор охопив багато подій, що мали місце раніше).

Найпривабливіша риса творчості Г. Белля - гуманізм, найвища цінність для письменника - людина і людське життя. Він виступив проти війни, хоч показав її, на відміну від Ремарка, війною переможених. Увага автора акцентувала лише на останньому періоді війни - поразці та відступу німецьких військ. Автор уникав банальних сцен, які б могли виправдати і прославити солдата, смерть героїв завжди підкреслено негероїчна, навіть жалюгідна.

Герої певною мірою нетипові, вирізнялися з "натовпу" своєю особливістю. Вони стали жертвами історичних обставин і водночас співучасниками національної провини. Герої-солдати даремно намагалися врятуватися від страхіть війни, пасивно опиралися і гинули. Г. Белль поділив героїв на дві категорії: пристосуванці і непристосуванці.

Таким чином, у творчості Г. Белля намітилися такі проблеми:

- відповідальність кожного німця за скоєні Гітлером злочини ("Поїзд точно за розкладом", "Де ти був, Адаме?");

- негативного явища повоєнної Німеччини ("Очима клоуна", "Під конвоєм турботи");

- соціальна несправедливість та бездуховність ("Дім без господаря");

- самотність людини в оточуючому світі ("Очима клоуна")

2. Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…

Генріх Белль — один із найвідоміших письменників повоєнної Німеччини. Йо-му довелося жити у складний період історії його країни, коли жорстокі війни ви-значали буття цілих поколінь німців. Трагедія нації не обминула письменника і йо

го родини; батько письменника солдатом пройшов Першу світову війну. Сам Ген-ріх шість років воював на фронтах Другої світової війни. Трагічні фронтові події, їх жорстокість визначили сенс житгя і творчості митця. До кінця житгя Белль висту-пав проти війни як людина, німець і письменник. Під час Другої світової війни, по-трапивши на найстрашніший із фронтів (Східний) влітку 1843 року, він опинився на території України. Назавжди в його пам’яті залишилися назви міст і сіл цього краю: Галичина, Волинь, Запоріжжя, Львів, Черкаси, Одеса, Херсон та багато ін-ших. Вони стали символом ншецьких поразсж та численних смертей.

Війна у творах Белля — це війна переможених. Він зображує її останній пері-од — період відступу і поразки. Проте, так само, як і Ремарка і Хемінгуея, Белля ці-кавила людина на війні.

В основі сюжету — поступове впізнання молодим пораненим солдатом гімназії, в якій він навчався вісім років і залишив три місяці тому.

За жанром — це оповідання. Вважається, що воно — зразок психологічної прози, бо:

• багато роздумів героя про сенс житгя в композиції оповідання;

• розповідь ведеться від І-ої особи;

• принцип контрасту;

• в основі оповідання — процес впізнання героєм власної гімназії (минуле) і ус-відомлення свого подальшого життя;

• психологічні деталі (таблиця з іменами полеглих, запис на дошці);

• психологічна символіка;

• повна відсутність авторської характеристики героя.

Особливості композицп оповідання

1. Г. Белль дещо незвично побудував сюжет, щоб персонажі мали змогу розкри-тися перед читачами самі, без авторських тлумачень.

2. У Г. Белля «я» приховано за собою різні людські характери і майже ніколи за ним не стояв сам письменник.

3. Дія у творі розгорталася або через діалоги героїв, або через їхні монологи, розповіді про події, свідками яких вони були.

4. Присутність автора завжди відчутна у думках героїв, куди він привів свої спостереження, роздуми.

5. Герой оповідання — лише жертва війни, бо жодних злочинів він не скоїв.

6. Оповідання побудовано у формі монологу, сповідального розкритгя душі го-ловного героя, при якому читач завжди чув більшою чи меншою мірою голос само-го автора.

Досить дивний і незрозумілий, на перший погляд, заголовок, від якого віяло ан-тичністю. Ця фраза- початок давньогрецького двовірша-ештафії про битву у Фе-рмопільській ущелині, де, захищаючи батьківщину, загинули спартанські воїни ца-щ Леоніда. Вона звучаіт так: «Перешжи, подорожній, македонцям, що вкупг мертві ми тут лежимо, вірні їм даним словом». її автором був Сімонід Кеоський. Ці рядки були відомі ще за часів Шиллера, який зробив переклад згаданого вище вірша. Відтоді, як Німеччина стала імперією, вона ототожнювала себе з гармоній-ною античністю. Служіння імперії освячувалося ідеєю справедливості воєн, до яких школа готувала німецьких юнаків, хоча ці війни могли бути тільки грабіжницьки-ми. Вірш про битву під Фермопілами — давня формула подвигу у справедливій війні. Саме в такому дусі виховувалася німецька молодь перед Другою світовою

 

війною та під час її ведення. Ключова фраза не випадково появляється на дошці ні-мецької гімназії, вона відбила суть системи виховання у тогочасній Німеччині, по-будованій на зарозумілості та обмані.

Головна проблема твору — «людина на війні», людина звичайна, проста, рядо-ва. Белль ніби навмисне не дав своєму героєві імені, позбавив його виразних інди-відуальних ознак, підкресливши індивідуальний характер образу.

Герой, потрапивши у свою рідну гімназію, спочатку не впізнав її. Цей процес відбувається ніби в кілька етапів — від впізнання очима до впізнання серцем.

Перший етап. Пораненого героя занесли до гімназії, де тепер розташований пункт медичної допомоги, пронесли через перший поверх, сходовий майданчик, другий поверх, де були зали для малювання. Герой нічого не відчував. Він двічі запитав, в якому тепер вони місці і став свідком того, як мертвих солдатів відді-ляли ВІД живих, розміщували десь у підвалах школи. Через деякий час він спосте-рігав, як тих, які потрапили до живих, невдовзі спускали вниз — тобто до мерт-вих. Підвал школи перетворився на трупарню. Отже, школа — дім дитинства, радощів, сміху і школа — «мертвий дім», трупарня. Це жахливе перетворення не-випадкове. Школа, яка готувала учнів до смерті всією системою виховання, мала стати трупарнею.

Другий етап. «Серце в мені не озивалося» — констатував герой оповідання на-віть тоді, коли побачив дуже важливу прикмету: над дверима зали для малювання висів колись хрест, тоді ще гімназія звалася школою святого Хоми. I скільки його не замальовували, слід все одно залишився.

Третій етап. Солдата поклали на операційний стіл. I раптом за плечима лікаря на дошці герой побачив щось таке, від чого вперше, відколи він перебував у цьому «мертвому домі», його серце озвалося. На дошці був напис, зроблений його рукою. Ця кульмінація оповідання, кульмінація впізнання, вона мала місце у фіналі твору і зосереджена у вислові, «який нам звеліли modi написати, в тім безнадійному життг, яке скгнчшося всього три мгсяцг тому...». Момент вшзнання в оповіданні співпав з моментом усвідомлення героєм того, що з ним сталося: у нього не було обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилася система виховання, яку встановили «вони» в гімназії святого Хоми (християнській гімназії, один із постулатів якої на-певно був як у біблійній заповіді: «He вбий!»).

Німецький письменник фактично не змальовав фашизму як явища. Його герої — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, що не знайшли в собі сили протистояти фашизмові, а тому самі певною мірою страждали від своєї причетності до його злочинів. Hi, Белль не виправдову-вав їх — він співчував їм як людям.

Маленьке оповідання Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» пронизане величезним антивоєнним пафосом. У ньому йшлося про заперечення не лише фа-шизму, а й будь-якої війни.

Сюжет оповідання побудовано як поступове впізнання головним героєм, моло-дим скаліченим солдатом, гімназії, в якій навчався протягом восьми років і яку за-лишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.

Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини, Белль підказав читачеві, що подібний реквізит відповідав певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, національної винятковості, войовничості.

Ковзаючи поглядом по всіх картинах і скульптурах, герой залишився байдужим, тут все для нього «чуже». I лише потрапивши на операційній стіл, що знаходився у

 

залі для малювання, він впізнав на дошці напис, зроблений його рукою: «Подорож-ній, коли ти прийдеш у Спа... У цю ж мить усвідомив і свій стан. Ось чим закінчи-лася система виховання, яку встановили «вони» (фашисти) в гімназії святого Хоми. Школа, яка вчила вбивати, сама перетворилася на трупарню (в підвалах складали мертвих солдатів).

He випадково вчитель примушував писати на дошці саме давньогрецький двовірш Симоніда Кеоського про битву 300 мужніх спартанських воїнів під Фе-рмопілами проти персів-завойовників. Вірш про цю битву — давня формула по-даигу у справедливій війні. Спартанці загинули всі до одного, захищаючи бать-ківщину.

Фашисти по-фарисейськи прагнули «ототожнити» себе зі спартанцями. Вбива-ючи в голови молоді ідею про справедливі війни, готуючи їх до героїчної смерті, фашистські ідеологи, насправді, готували для Гітлера «гарматне м’ясо», таке необ-хідне йому для звершення його антилюдських намірІБ.

Проте світ визнав героїзм відважних воїнів Спарти, і він же засудив гітлеризм, повставши проти нього і знищивши спільними зусиллями.

3. Символіка твору


Хрест-проблема злочину, покарання, гріха і покаяння; віри в духовний початок, очищувальну силу віри; проблема вибору.
Число 7-число кінця вимірювань; символ певної межі, за якою відбуваються серйозні ПСИХОЛОГІЧНІ зміни, переоцінка цінностей.
Молоко-символ повернення героя у щасливе минуле; дає рятівне коротке забуття.
Школа-символ смерті, безнадії.
Чорний колір-символ болю, смерті, страждання.
Сходи, коридори — це шлях «пізнання; причому з кожним витком герой наближається до трагічної розв'яз­ки, до усвідомлення своєї приреченості.

 

Тема часу і пам'яті звучить у багатьох творах німецького письменника Генріха Белля. Особливо це стосується його антивоєнних, антифашистських творів, у яких тема пам'яті звучить трагічно.. Спогади про минуле протиставляються зловісним обрисам сучасного, розриваного на шматки хаосом війни.
Уже на початку оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» ми бачимо героя твору на межі загибелі. Крізь хворобливий жар геройоповідач туманно бачить приміщення, в якому перебуває, і в його свідомості виникають картини минулого.
Письменник показує увесь процес народження спогадів у людині: оповідач детально описує коридор з вішалками й емалевими табличками між дверима, картинами і скульптурами. На фоні охопленого пожежею міста, на першому плані оповіді з'являються предмети, що нагадують мирні дні. Але під склепінням гімназії, де нещодавно звучав дитячий сміх, тепер хриплять поранені, що ось-ось помруть.
Герой оповідання бореться зі своєю пам'яттю, не пускає її у своє теперішнє життя, тому що розуміє, що минулого, своєї мирної і безтурботної юності, йому не повернути. Але пам'ять невмолима, і для героя найтяжчим є те, що все навколо — рідні стіни його гімназії — стало тепер холодним і чужим, ніби не з його життя. З початком війни життя перервалося, і повернення не буде.
Важливий рівень теми пам'ять в оповіданні складає опис творів мистецтва — це едя» Фейєрбаха, давньоримська скульптура «хлопчик, який витягає колючку», фриз Парфенона, колона Гермеса... Це же не індивідуальна, а загальнолюдська пам'ять. Белль показує, як війна може знецінити не лише життя будь-якої людини, але й культуру, мистецтво в цілому. Особливе значення має рядок каліграфічної вправи, яку юнак почав писати на шкільній дошці лише три місяці тому, до війни, і яка вже ніколи не буде завершена: у цієї людини тепер немає рук, вона скоро помре.
«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» — це початок відомого давньогрецького напису, який був зроблений помираючим воїном і увічнив битву, в якій геройською смертю поліг загін спартанців. Історія повторюється — і у XX столітті ні мистецтво, ні освіта не врятували людство від нової жахливої війни. Як і тисячоліття тому, на війні гинуть люди.
Війна увірвалась раптово — і навіть написані крейдою на дошці вправи гімназиста ще не стерті. Але світ змінився, і змінилася людина. У німецькій класичній гімназії стоять погруддя великих полководців, якими, певне, захоплювалися хлопчаки-гімназисти. Але тепер, пройшовши крізь жахи війни, герой розуміє, що той воєнний пафос, описаний у «книжках із картинками», це ніщо, мильна булька. Солдат запитує себе — за що він боровся? — і не знаходить відповіді. Для мільйонів людей, загиблих на війні, зроблять тисячі «пам'ятників масового виробництва» — от і все.
У спогадах героя особливу роль відіграє образ хреста. Коли хрест зняли, на стіні лишився незникний слід, що здавався ще яскравішим, ніж сам маленький і старий хрест. Його не можна було знищити, як не можна знищити у свідомості людини пам'ять минулого, культуру, почуття моралі... Тінь у формі хреста, що проступає на стіні крізь усі шари фарби — це символ мирного часу, «коли ще дозволяли вішати у школі хрести», і всього того в людині, що здатне протистояти війні, руйнації особистості і культури.
Тема людської пам'яті в оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти при ідеш у Спа...» має трагічне забарвлення. Але пам'ять — це можливість зберегти своє людське «я» за будь-яких обставин. Пам'ять може існувати у формі прекрасних творів мистецтва або запаху тютюну і теплого молока. Кожна історична епоха складається з тисяч спогадів особистих, інтимних спогадів кожної людини. Це той ланцюжок, що зав'язує воєдино минуле і майбутнє, дитинство і доросле життя, одну людину з іншою... Зберегти пам'ять про минуле — то зберегти себе, свою культуру, свою батьківщину.

 

2 БЛОК

О Гончар «Людина і зброя»

 

Твір Олеся Гончара “Людина і зброя" присвячено пер­шим найтрагічнішим і найдраматичнішим місяцям війни. Про задум роману письменник сказав так: “Написати цю книгу підказав мені мій обов'язок перед товаришами, перед тими, хто на зорі своєї юності, в розквіті сил гинув на вогнен­них рубежах сорок першого року...”. Розповідь про долю мо­лодих захисників рідної землі від фашистських полчищ кон­центрується навколо трьох основних подій: кровопролитні бої на Росі, героїчний захист Запоріжжя, зображені з погля­ду автора, і трагічні “ночі оточенські”, які постають із «листів» головного героя Богдана Колосовського (він, пам'ятаючи про обіцянку коханій писати “хоч у думках”, виконує її, бо в душі вірить, що дівчина почує його і за тисячу верст).

Із звістки про початок війни починається роман Олеся Гончара. Страшна, приголомшлива новина штовхає студентів у благородному патріотичному пориві записатися доброволь­цями на фронт, позбутися належних їм відстрочок, але в душі юнаки впевнені у швидкій та неодмінній перемозі: “…та ми як підемо, та ми як вдаримо — пір’я з них полетить”; “…зда­мо вже після війни. Під звуки литавр разом за все прийде­мо екзаменуватись”; "хай не три дні, але за два-три місяці, я певен, усе буде скінчено. Гітлер заскавчить!" І це не словесна бравада, а глибокі переконання молодих романтиків май­бутніх істориків, які вважають, що час тридцятилітніх воєн давно минув. Проте Олесь Гончар як надзвичайно уважний до кожної деталі митець не випадково акцентує увагу на цих словах, логікою подальших подій він підводить читача до думки, що юнацькі ілюзії швидко розвіюються, але несхит­ною залишається віра в перемогу, в торжество світла і добра. Спочатку, окрилені тим, що стали студбатівцями, хлопці ніби не помічають затемнених вікон у місті, стривожених і запла­каних облич тих, хто проводжає рідних на фронт. Навіть невтішні радіозведення про відступ радянських військ для них, здасться, не настільки вражаючі, як втрата молодечих чубів. З перших розділів твору буквально “дихає” атмосфера тих днів, позначена і наївною безпечністю, і глибоким патріо­тизмом, і романтикою юності в поглядах на життя і світ. Проте Олесь Гончар з висоти свого досвіду, свого знання і розуміння подій війни, яка давно закінчилася (роман писав­ся у 1958—1959 роках), вкраплює в розповідь перші тривожні моменти. Це і спогади сестри Мар’яни про трагізм боїв на кордон» («Перед самим нападом нашу артилерію якраз на ремонт відвели, треба ж додуматись…»), і коментар письмен­ника щодо зацікавлення студбатівців отриманою новою зброєю, здійснений у формі авторського відступу (“Потім, уже па фронті, вони намучаться з цими гвинтівками, які, побував­ши в піску чи багнюці, переставатимуть стріляти, а люттю кидатимуть їх, підбираючи в убитих знову старі, батьками випробувані трьохлінійки...”).

Розбомблена станція, спаплюжена вибухами квітуча зем­ля Київщини, свіжі могили край шляху, розстріляна колгоспна череда — ці окремі деталі творять прелюдію до "знайомства” студбатівців із війною, увесь жах і страхіття якої вони осяг­нули тоді, коли з маршу потрапили під шквал вогню, коли “бризками мозку розлітаються інтелекти". Олесь Гончар май­стерно зображає героїзм і мужність одних, боягузтво і слаб­кодухість інших, бездарність і самодурство армійського ке­рівництва, уособленням якого є в романі Дев’ятий. Письмен­ник досить детально змальовує перші дні війни через спога­ди артилериста Решетника про підступне вторгнення фа­шистів і абсолютну неготовність військ до його відсічі. Окре­мими штрихами зображає автор і помилки командування під час боїв на Київщині. Проте головну увагу він зосереджує на поетизації подвигу в ім’я Батьківщини, виявляючи найприкметніші, глибинні риси героїв у боях на Росі. Так, Богдан Колосовський, якого просто нудить від жахів війни, демонст­рує мужність і кмітливість у розвідці. Степура, вихований у хліборобській родині, здавалося, не міг пережити вигляду потолоченої пшениці, але знайшов у собі сили допомогти понівеченому Славику Лагутіну, своєму супернику .

Трагічне і героїчне у зображенні війни поєднуються і в оповіді Олеся Гончаря про захист Запоріжжя. Для Богдана Колосовського це рідне місто, з яким пов'язано так багато дорогих серцю спогадів про дитинство, про несправедливо репресованого батьки, тому він, хоч уже й пройшов крізь кро­вопролитні бої, особливо гостро сприймає все, що відбуваєть­ся навколо. Це його рідна земля, це і земля його славних предків — запорожців, які ніколи не здавалися ворогу. Про­те, незважаючи на жорстокий опір фашистам студбатівців, ополченців, робітників запорізьких заводів, продовжується пекуча дорога відступу і болю, а вимушена руйнація Дніпрогесу відрізає їм шлях до своїх. У “ночах оточенських” для Богдана Колосовського та його товаришів доля додає ще одне випробування безводдям. У цих екстремальних навіть в умовах війни обставинах по-новому розкриваються характе­ри героїв — Колумба, Духновича, Колосовського, який, подумки звертаючись до далекої коханої, ніби підсумовує все ска­зане письменником про перипетії літа 1941 року: "Сильні духом, пам’ятаєш ти такий вислів? Тоді ми трохи по-книж­ному уявляли собі таких людей, а за цей час скільки я бачив їх у дійсності, цілком реальних, бачу поруч себе і зараз. На танки ворожі вони кидались з горючими пляшками за Дніпром. Грудьми ставали на оборону Дніпрогесу, тримали рубежі, які, здавалось, нічим уже втримати не можна було. Але чи не найбільше ця сила духу людського відкривається мені ось тут, коли ми, одрізані від своїх у далекім оточенні, йдемо в степах під нічийним небом, не підвладні нікому, крім самих себе... Мало в нас зброї, але найміцніша гартована зброя — у нас самих, в нашій волі, в наших серцях”.

Осмислення письменником народної трагедії сягає пла­нетарних вимірів, що підкреслюється вже назвою твору. Про­тиставляючи такі поняття, як людина і зброя, війна і мир, Олесь Гончар і в численних авторських відступах, і в розду­мах героїв (вони ж бо історики) міркує про те, чому виникає у людини потяг до самознищення, чому людство не враховує найжорстокіших уроків історії? Протиприродність війни, на думку автора, в тому, що на її кривавих дорогах гине юнь, інтелектуальний цвіт нації, майбутнє народу, калічаться долі сотень і тисяч людей.

 

Роман Олеся Гончара «Людина і зброя» — це яскравий художній документ років війни, в якому письменникові вдалося відтворити злет патріотичного духу свого народу, загартування їхніх душ на війні як важкому випробуванні. Проблематика роману складна і багатоаспектна. Письменник розкриває саму сутність війни, створюючи образ руйнівної сили; глибоко розкриває проблему вибору. перед якою стає молода людина на війні, підносить красу кохання, яке незнищенне навіть у страшні історичні часи. Дослідники творчості Олеся Гончара справедливо вважають лірико-філософський роман «Людина і зброя» новим кроком у творчій еволюції письменника, новаторським твором як за змістом, так і за формою.
Головними героями твору є студбатівці, колишні студенти, які залишили студентські лави задля того, щоб захищати рідну країну. Юнаки, яким у такому віці треба було б насолоджуватися життям, прекрасним світом, змушені гинути, але вони не знають егоїстичних інтересів, повністю підкорюючись відчуттю партіотизму, стаючи прекраснішими душею у своєму горінні.


У романі багата автобіографічних штрихів. В основі фабули — справжня історія добровільного батальйону, сформованого зі студентів Харківського університету у перші роки війни. В головному герої роману Богдані Колосовському, прототипом якого був товариш Гончара Григорій Тютюнник, знаходимо багато рис вдачі і самого автора.
Звістка про війну, почута у залах бібліотеки, підготовка до фронту у Чугуївських таборах під Харковом, перші бої, поранення, вихід з оточення та інші події — теж із власного досвіду. Олесь Гончар трактує війну не тільки як важку необхідність, бо коли рідному народові загрожує знищення, необхідно дати опір ворогові. Сучасник О. Гончара Дмитро Білоус пише: «Але ми не знали тоді, що нас, необстріляних політбійців-студбатівців, заплановано кинути в бої смертників, щоб відстрочити падіння Києва бодай на кілька днів. Перші ж фронтові дії були суцільним пеклом. За три місяці боїв із 3200 чоловік нас лишилося тільки 37, тих, що були поранені. «Студбат стікав кров'ю», — писав уже по війні Олесь Гончар у романі «Людина і зброя». Справді, червоніла від крові Рось, багрянів Дніпро!».


Герої роману Богдан Колосовський, Духнович, Степура, Дробаха, Лагутін та інші осмислюють проблеми війни і миру, застерігаючи світ від нових воєн, шукають відповіді на болючі питання про сутність людського буття, про смерть, думками звертаються у майбутнє. У романі переплелися героїка народних дум з поглядом на війну крізь призму досвіду вселюдської цивілізації. Тому дослідники зіставляють роман зі «Словом о полку Ігоревім».
Образ війни, створений Олесем Гончаром у романі, вражає сво^ єю масштабністю та глибиною. Війна несе смерть, втрату близьких людей, і студбатівці болюче переживають це. Моторошних картин смерті, де змальовано загибель студбатівців, у романі чимало. Кожна смерть — це моральна травма, але й поштовх до того, щоб задуматися над цінністю людського буття. Особливо тоді, коли нищиться цвіт нації — студбатівці, колишні студенти, мислителі.
Війна — це суцільне безглуздя, вибух дикунського потягу до вбивання. І герой твору професор Микола Ювеналович стверджує: «Війни були найпершою причиною загибелі всіх цивілізацій». Але війни бувають різні. Друга світова війна стала війною, коли нація «має привід для того, щоб постояти за саму себе». І саме з позицій вселюдської моралі оцінюються моделі поведінки героїв роману «Людина і зброя».


Однозначно глумливо оцінюється героями твору поведінка «трясогуза» Штепи, який прагне одержати броню, щоб не йти на фронт і продовжити навчання в університеті. Дії одного з бійців, котрий в оточенні тихцем зраджує своїх, зриває військові відзнаки і прагне скористатися як перепусткою німецькою листівкою, його товариші оцінюють ще жорсткіше — карають відступника на смерть. Так само засуджують боязкого Гладуна, і навіть коли поранений Лимар обирає для себе безпечну посаду писаря, це сприймається як певна зрада. Отже, війна створює для людини проблему вибору, змушує її проявити свої справжні життєві якості.


Але війна — це не тільки вибір: воювати чи не воювати. Війна «перековує людину на свій лад», робить її звіром, «двоногим звіром», а це ставить під загрозу відвічну людську гуманістичну традицію, яка, як вважає мудрий професор Микола Ювеналович, що птілює в романі людське інтелектуальне начало.
Так, війна міняє людей. І от, наприклад, факультетський філософ Духнович, зовсім, здається, неспроможний воювати, стійко долає важкі воєнні будні, весь концентруючись на ідеї самопожертви. А простий селюк Степура переборює свої особисті образи, знаходить у собі сили бути вищим за особисті інтереси, і врешті героїчно гине. A вроджений воїн і боєць Колосовський ще більше загартовується у складних випробуваннях.


Роман Олеся Гончара — це глибокий психологічний замальовок епічної картини страшної нищівної війни, це твір про гартування людського характеру, про цінність людської особистості, про силу патріотизму і про нікчемність зради.

 

ТЕМА 1. ВВЕДЕНИЕ В ПРЕДМЕТ

· 1.1. Психогенетика как область науки. Предмет психогенетики

· 1.2. История возникновения психогенетики

· 1.3. Евгеническое движение

· 1.4. Генетика и общество

· 1.5. Психогенетика в проекте "Геном человека"

· 1.6. Психогенетика и генетика поведения животных

· 1.7. Основные этапы становления и развития психогенетики

· 1.8. Психогенетика в России

 







Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 1995. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.034 сек.) русская версия | украинская версия