ФИЗИОЛОГИЯ СИСТЕМЫ КРОВООБРАЩЕНИЯ.

Середньовічний університет як принципово нове явище суспільного та інтелектуального життя Західної Європи виникає у безпосередньому зв’язку з процесом урбанізації. З розвитком середньовічних міст у Західній Європі в ХІ – ХІІ ст. удосконалювалися зміст і форми навчання, зростала громадська активність міщан, їхні розумові запити й інтереси. Розвиток міських товарно-грошових відносин потребував дослідного знання, сприяв виробленню раціонального типу мислення, посилював потяг до світської освіти. Шкіл, які давали кращу освіту, порівняно із загальним рівнем, було небагато і про них ширилася слава повсюди, як і про їхніх видатних магістрів і докторів. У такі школи і до таких учителів збиралися звідусіль. Школи росли. На основі деяких з них наприкінці ХІ – ХІІ ст. стали утворюватися університети. Найдавніші в середньовічній Європі – Болонський (кінець ХІ ст.) і Паризький (ХІІ ст.) університети – репрезентують два основні типи університетських систем. Перший із них був організацією студентів і лише наприкінці XIV ст. перетворився на організацію викладачів і студентів. Другий був організацією викладачів. Університети володіли юридичною, адміністративною і матеріальною автономією, яка дарувалася спеціальними розпорядженнями папи або короля.

Подані у хрестоматії з історії західноєвропейського середньовіччя документи дозволяють простежити загальні закономірності розвитку вищої освіти у середні віки та специфіку діяльності окремих університетів. З матеріалів засновницьких хартій, грамот, наданих королями, папами, єпископами у ХІІІ – XIV ст. університетам, видно, як відбувалося конституювання університетів, як формувалася їхня автономія, матеріальна база, викладацький колектив, земляцтва школярів.

Наведені документи, що характеризують організаційну структуру студентів, належать до того часу, коли процес конституювання університетів уже завершився (XIV – початок XV ст.). проте, вони виявляють і деякі особливості їхньої ранньої організації. Це стосується статутів університету у Болоньї (1317 – 1347 рр.), а також статутів німецької «нації» Болонського університету (1497 р.), де розкриваються причини, в силу яких відбувалося об’єднання в земляцтва.

Пропоновані для розгляду навчальні програми, фрагменти лекцій, постанови, щодо проведення диспутів, обов’язків магістрів і школярів університетів дають багатий матеріал про зміст і форми навчання, методи викладання, систему іспитів і присудження вчених ступенів, стосовно проникнення в університетське середовище передових ідей.

Нарешті, із самого студентського середовища маємо свідчення, що складають соціально-психологічну характеристику молоді, яка навчалася у середньовічних університетах, її ставлення до навчання, школярського братства, навколишньої дійсності. Ці уявлення можна розширити, аналізуючи зразки студентських листів та поезію вагантів, що зберегли надзвичайно цінні відомості про реалії повсякденного життя університетської молоді доби середньовіччя, про її інтелектуальний і моральний рівень, самосвідомість і світовідчуття.

ФИЗИОЛОГИЯ СИСТЕМЫ КРОВООБРАЩЕНИЯ.

История изучения физиологии системы кровообращения берет свое начало с 1628 г. Когда английский врач Уильям Гарвей установил, что система кровообращения - это замкнутая система и движение крови в ней обеспечивается за счет работы сердца. Он описал последовательность сокращения предсердий и желудочков.

В 1662 г., используя микроскоп, Мальпиги открыл капилляры. В 1733 г. Хэлс измерил давление в артерии лошади. В 1828 г. Пуазейль сконструировал ртутный манометр для физиологических исследований. В 1846 г. Карл Людвиг сконструировал кимограф и записал колебания артериального давления.

С тех пор прошло много времени, и в настоящее время наука достигла такого совершенства, что позволяет заглянуть в каждую клеточку и увидеть процессы, о которых ученые в то время не могли даже предполагать.

Итак, кровь может осуществлять свои жизненно важные функции только при условии непрерывного движения. Поэтому система кровообращения обеспечивает все процессы метаболизма в организме человека и является компонентом различных функциональных систем, определяющих гомеостаз.

Система кровообращения включает в себя: сердце, сосуды и нейрогуморальный аппарат регуляции.

Функции, которые выполняет сердечно-сосудистая система, следующие: 1) обмен организма с окружающей средой, 2) доставка питательных веществ и кислорода в ткани, 3) удаление шлаков, 4) обеспечение объединяющей функции в нашем организме (за счет переноса биологически активных веществ), 5) обмен тепла.

Система кровообращения включает в себя три круга:

1. Большой - артериальная кровь из левого желудочка поступа­ет в аорту. Откуда кровь направляется в крупные артерии [1- aa. coronariae dextra et sinistra (коронарная),2- truncus brachiocep­halicus (плечеголовной ствол), a. carotis communis sinistra (сон­ная артерия), a. subclavia sinistra подключичная артерия),3- rami parietales (к стенкам полостей) и rami vicerales (к содержимому полостей)]. Эти артерии в свою очередь делятся на более мелкие артерии, далее на артериолы, прекапилляры и затем распадаются на капилляры. Далее кровь собирается в венулы, вены и возвращается в правое предсердие по 2 стволам: верхней и нижней полым венам.

2. Малый - венозная кровь, выбрасываясь из правого желудочка в легочный ствол (truncus pulmonalis), по 2 легочным артериям (a.pulmonalis dextra) и (a.pulmonalis sinistra) направляется к легким. Проходя к легким артерии вновь делятся на ветви к соответствующим долям легких и к легочным сегментам и, сопровождая бронхи, разветвляются на мельчайшие артерии, артериолы, прекапилляры и капилляры. Из легких кровь направляется в левое предсердие вначале по более мелким венам, идущим соответственно бронхам, сегментам и долям, затем по более крупным (по два ствола из каждого легкого). Клапанов легочные вены не имеют.

3. Коронарный - артериальная кровь выбрасывается в правую и левую коронарные артерии, которые берут свое начало в корне аорты. Крупные коронарные артерии стелются по поверхности сердца и, только достигая диаметра примерно 2 мм, ветвятся и уходят в глубь миокарда почти под прямым углом.

Венозная кровь из коронарного круга в значительной степени сливается в правое предсердие. Остальная поступает через сосуды Тибезия (22% в правый желудочек и 5% - в левый желудочек).

Циркуляция массы крови в замкнутой системе сосудов осуществляется в основном при помощи сердца.