Студопедия — Економічний націоналізм як ефективний метод побудови національної економіки
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Економічний націоналізм як ефективний метод побудови національної економіки






 

Вступ

 

Аналіз сучасного стану економiки України неможливий без повернення на початок 90-х рр. Минулi роки часто називають роками втрачених можливостей. Не можна сказати, що були вiдсутнi “рятiвнi” економiчнi iдеї, але їх особливістю було iгнорування необхiдностi побудови нацiональної економiки. Бiльш того, превентивно засуджувався “економiчний нацiоналiзм” і це в країнi, де уряд сьогодні контролює лише 10 вiдсоткiв власної економiки.

Сьогодні є зрозумілим, що потрiбно було не гаяти час, а проводити структурну перебудову економiки, зменшити зовнiшню економiчну залежнiсть, створити внутрішнiй ринок, шукати альтернативнi шляхи отримання енергоносiїв, нетрадицiйнi джерела енергiї. А це є не що iнше, як побудова нацiональної економiки. Бо не мати національної економiки, значить не мати ніякої, і це розумiють в усiх державах, крiм України.

Теперішнім націоналістам слушно закидають, що вони дотримуються ущербних ідей, які можна звести до тріади “мова – прапор – гімн”, яка не здатна вивисти Україну з економічної кризи. Насправді ж, націоналізм має власну інтелектуальну історію. У нього є цілісне бачення всього комплексу суспільно-політичних, економічних, культур-релігійних та ін. проблем.

Націоналістична економічна політика має два напрями: перший із них безпосередньо відповідає за створення національного валового продукту, регулювання соціальних відносин тощо. Другий – за створення “психологічного” національного продукту, відчуття психологічного комфорту, заснованого на економічних заходах.

Як конкретно здійснюється націоналістична економічна політика? По-перше, вона підтримує передусім ті види діяльності, які мають символічну цінність для “національної ідентичності”. Конкретніше, йдеться про те, наприклад, що особлива увага приділяється промисловості, зокрема тим галузям, що символізують промислову конкурентоздатність нації (згадаємо, яке значення мали автомобільна промисловість для американців, хімічна та сталеплавильна для німців, суднобудівна для англійців, певні галузі промисловості для країн Південно-Східної Азії тощо).

По-друге, здійснення націоналістичної економічної політики має сприяти тим видам економічної діяльності, які відповідатимуть потребам середніх освічених класів у працевлаштуванні. Конкретний вибір тут залежатиме від рівня економічного розвитку країни: в малорозвинених країнах перевага надаватиметься видам діяльності, пов’язаним із бюрократичним обслуговуванням держави, в розвинених – менеджментові, освіті, охороні здоров’я, юридичним професіям тощо; найпередовіші країни створюватимуть робочі місця передусім у сферах вищої освіти та науки.

По-третє, націоналістична економічна політика організовує масштабний державний контроль за економічною діяльністю й водночас – заохочує різноманітні форми приватної економічної діяльності. Це гарантує працевлаштування освічених верств у сфері державного управління й водночас дає можливість здійснювати суспільний контроль за тим, щоб переваги у працевлаштуванні мали Українські громадяни. Зрештою, націоналістична економічна політика спрямовується, особливо на початкових стадіях формування націй чи національних держав, на перерозподіл матеріального прибутку на користь середніх класів, наявність яких є передумовою стабільності суспільства та державного розвитку.

“...Інвестиції формування середнього класу за рахунок ресурсів більшості населення, створені націоналістичною політикою, можуть бути найважливішою умовою творення життєздатної національної держави”. Зрозуміло, що в даному випадку ми маємо справу з ідеальною схемою, яка враховує розмаїття суспільної практики, запропоноване “ерою націоналізму”. В реальності всі наведені елементи націоналістичної економічної політики фактично ніколи не були представлені разом, одночасно.

Хід розвитку українського суспільства за часів трансформації робить нагальним переосмислення націоналізму в новому контексті, перш за все тому, що очевидним стало: справжній суверенітет базується на економічному підґрунті, а політична спроможність держави неможлива без переконливих економічних аргументів; по-друге, як „несподівано виявилось”, економічний добробут індивідума зростає не у результаті нескінченного процесу перерозподілу надбаного попередніми поколіннями, а примножується завдяки активній економічній діяльності, і у сучасному глобальному світі її параметри прямо залежать від економічної могутності держави; і, по-третє, сучасне трактування приватного добробуту виходить на позаекономічний рівень – це неодмінна умова економічного поступу, яка включає в себе серед інших такі поняття, як рівень довіри, поваги до новоутвореного власника і його бізнесу з боку зарубіжних партнерів, і навіть підстав для самоповаги, що звичайно також визначається національною приналежністю.

Існує ціла низка країн, що у відповідальні моменти трансформацій змогли вийти за межі ліберального методу, і саме тому сформували власну, національну модель розвитку. Так післявоєнній, переможеній Німеччині, країнами-переможницями, перш за все США, посилено нав’язувалась ідеологія ліберального індивідуалізму і відводилось місце в міжнародному поділі праці, як аграрно-індустріальній країні. Економістами – теоретиками і практиками – було прикладено чимало зусиль, щоб протистояти цьому тиску: не випадково, прикриваючись тезами про вірність класичним постулатам та відхід від націонал-соціалістичної моделі, їм вдалося сформувати власну методологію – ордолібералізм, де за ліберальною фразеологією приховувався інституціонально-національний принцип „порядків”.

Саме це дозволило країні, спираючись на національний менталітет, зберегти національну ідентичність і у короткий термін здійснити економічний прорив. Приклад Німеччини став демонстрацією того, як можна уникнути методологічного імперіалізму в крайніх умовах, коли опір тиску домінуючої ідеології або країни був неможливий. Ліберальний метод ігнорує ту обставину, що національна економіка в цілому сама може розглядатися в якості самостійної складової єдиного світового господарства, як конкуруючий суб’єкт.

Узявши за основу національно-інституціональну, а не космополітичну, ліберальну парадигму розвитку (в основу якої сьогодні покладено індивідуалізм), українське суспільство мало б йти шляхом формування іншої трансформаційної моделі. Яка, базуючись на стратегії національної вигоди, мала б наступні параметри:

– загальносуспільна мета трансформаційного періоду – вихід з економічної кризи, забезпечення стабільності в суспільстві, формування нової, раціональної структури національного виробництва, підвищення рівня загального добробуту, забезпечення активної участі (провідної ролі) держави у процесах трансформації основних суспільних інституцій, як економічних, так і соціальних;

– держава повинна діяти як повноцінний економічний суб’єкт, виходячи з власних національних інтересів, поступово позбавляючись тих нестратегічних виробництв державної форми власності, які є неприбутковими, нерентабельними; контролюючи діяльність тих, що є стратегічними або забезпечують її коштами для підтримки процесів трансформації. Водночас саме держава повинна сприяти „самоформуванню” нових виробництв, стимулювати їхнє утворення, субсидіювати, надавати матеріальну підтримку, виступати корпоративним інвестором, тощо;

– у сфері міжнародної економічної діяльності зусилля держави мають бути спрямовані на збереження старих і відвоювання нових секторів світового ринку, а тому основними стратегічним напрямком експортно-імпортної політики мало би бути збереження державної монополії зовнішньої торгівлі у тих галузях, що забезпечують конкурентоздатність і стійкість національної економіки (що, власне, логічно витікає із принципів будови державної форми власності). В цьому напрямку необхідне застосування патерналіських і протекціоніських заходів, покликаних допомогти вітчизняному виробнику вистояти у світовому конкурентному середовищі, та дати змогу утвердитися новій, приватній формі власності. У цьому ж контексті важливим напрямком діяльності держави має стати структуроутворююча політика, орієнтована на національні економічні переваги, як неодмінна умова формування експортоорієнтованого сектору економіки.

Названі сфери суспільної будови за національно-інституціональною методологією розглядаються в контексті системного, комплексного підходу: кожна з них відіграє свою роль лише в поєднанні з іншою. В систему вони поєднані єдиною парадигмою розвитку, єдиною метою – зміцнення економічної та політичної могутності держави, як неодмінної умови і основи зростання добробуту нації і потім, як наслідок, зміцнення добробуту її окремих представників.

Історія свідчить – реалізація такої моделі в контексті трансформацій завжди давала швидкі та вагомі результати, забезпечувала країні економічний прорив. Прикладом тому є успіхи застосування мобілізаційних моделей у різних країнах, зокрема: у Німеччині індустріально-мобілізаційна модель Ліста, – мобілізаційна модель Бісмарка в ХІХ ст.; у ХХ ст. – американський „Новий курс” Рузвельта; мобілізаційна модель економічної модернізації Де Голля у Франції; німецька повоєнна мобілізаційна модель експортної експансії Ерхарда; японська повоєнна інноваційна модель; з більш сучасних – китайська мобілізаційна модель індустріального прориву, тощо.

Усі ці моделі об’єднує прагнення зробити національну державу (а не увесь світ) могутньою і конкурентоспроможною у глобальному економічному та політичному просторі. Аналіз їх показує, що спільними суттєвими рисами для них є:

– це моделі розвитку суспільства в світовому просторі: мобілізаційні моделі базуються на тезі про необхідність використання внутрішнього та зовнішнього економічних та політичних потенціалів для формування основ самодостатнього динамічного і випереджувального розвитку країни в глобальному середовищі. Вони, як відомо є конфронтаційними, частково автаркічними (заперечують повну відкритість) та „національно-егоїстичними”;

– основними конституюючими мобілізаційних моделей були:

• наявність стратегії розвитку;

• наявність націоналістично спрямованої політичної сили (чи особи), здатної сформувати відповідну ідеологію та реалізувати подібну стратегію;

• активна кумулятивна економічна роль держави;

• визначальна роль державної власності в економічній структурі суспільства;

• дирижизм і планіфікація.

Особливу увагу в зв’язку з проблемами, які постали перед українською економікою унаслідок лібералізації міжнародних економічних відносин, привертає до себе та обставина, що мобілізаційна модель заперечує економічну відкритість як чинник внутрішнього економічного розвитку. Економічна відкритість шкідлива, оскільки створює умови для перекачування природних ресурсів з менш розвинених країн у більш потужні, тим самим позбавляючи ці країни природних конкурентних переваг, а відтак – надії на майбутній економічний прорив. У відкритості можуть бути зацікавлені лише країни, які здатні використати її переваги: слабко розвинена країна, або та, економіка якої знаходиться у кризовому стані, не зможе скористатися “перевагами відкритості”, тому, що потужні країни, зацікавлені у використанні більш дешевих ресурсів, не сприятимуть розвитку національних виробництв і не випускатимуть країну на світовий ринок (за виключенням тих випадків, коли сектори національної економіки повністю контролюються розвиненими країнами). Доступ до світових ринків розвинені країни слабким країнам спроможні перекрити негайно, як тільки виникає конкурентна загроза у певному секторі світового ринку.

Таким чином, економічна відкритість не вписується у мобілізаційну модель, яка передбачає розгортання потенціалу національної економіки у напрямку підвищення її конкурентоспроможності для того, щоб на рівних умовах долучитися до світового співтовариства, впевнено протистояти іншим економікам. Усі відомі національні мобілізаційні моделі спираються на те, що у період трансформації суспільної економіки лібералізація міжнародних економічних зв’язків гальмує процеси становлення національної економіки, перешкоджає формуванню економічного потенціалу країни і перекриває їй можливості входження до світового економічного простору на паритетних умовах.

Тут варто відзначити, що важливу роль відігравали також інші позаекономічні інституції, такі як наявність лідера для якого національні інтереси були понад усе, а також наявність вивіреної, обґрунтованої стратегії розвитку, що базувалася на сильній націоналістичній теоретичній доктрині. Натомість Україна розвивається за іншими принципами – за моделлю саморозвитку капіталізму, що не розрахована на економічний прорив. Історія не наводить доказів тому, що так званий „саморозвиток” приводив до зміцнення могутності національної держави. Країна, яка бажає досягти успіху, просто приречена на застосування мобілізаційної моделі, яка базується на економічному націоналізмові.

Що стосується України, то стратегічно вивіреної національно-мобілізаційної доктрини у неї немає і досі: розвиток трансформаційних процесів відбувається за „диким” сценарієм, а тому поступове, але досить динамічне послаблення конкурентоздатності країни на світовому ринку є логічним наслідком. За даними Всесвітнього економічного форуму, за цим показником у 2002 р. Україна посіла 77 місце у світі (з 80-ти), тоді як у попередньому, 2001 р. – знаходилася на 69.

Наприклад, розгортання приватизації – провідної інституції трансформацій, як уже зазначалось, відбувалося всупереч логіці доктрини національної економічної безпеки, і результатом втілення цієї програми є перехід ключових, вирішальних структуроутворюючих галузей у власність інших держав, що повністю підриває всяку основу для формування конкурентноздатної національної економіки. Це вже не просто відтік ресурсів – це повне узалежнення економіки країни та загроза національній безпеці. Подальша приватизація – звучать як вирок національній економіці та національному суверенітету.

Повертаючись до проблеми актуальності мобілізаційної моделі з використанням принципу економічного націоналізму для України, слід зазначити, що передумови використання такої моделі вже дозріли: в суспільстві зростає розуміння того, що національний суверенітет не може бути самоціллю, а може бути тільки виразом певної ідеї: щоб стати реальністю, він потребує економічного оформлення, щоб довести свою спроможність та життєздатність – економічних аргументів.

Тут слід нагадати, що ідея реприватизації, сформульована президентом України в одному з його виступів, була сприйнята негативно з кількох причин, але перш за все тому, що не уточнювалося: по-перше, на яких засадах здійснюватиметься така реприватизація; по-друге, з якою метою вона здійснюватиметься, і це дало змогу спекулювати даною ідеєю, наприклад, залякувати певну частину суспільства черговим переділом власності.

Ще однією складовою мобілізаційної моделі є автаркія, як зворотня сторона відкритості. У сучасному світі вона виступає в трансформованому вигляді, оскільки, як правило, намагання закрити національну економіку за допомогою протекціонізму наштовхується на відповідну реакцію з боку інших держав. Структурна автаркія – нова форма закритості, широко використовується розвиненими країнами і полягає в створенні особливих (монопольних) умов функціонування для галузей, виробництв, наукових досліджень, які мають стратегічне значення для розвитку національної економіки та знаходяться у стадії формування. Такі умови забезпечують цим напрямкам виключне положення в економіці, підривають основи приватної економічної зацікавленості (мотивацій вигоди), що відвертає від них надмірну увагу і перешкоджає трактувати їх як закриті. Головна з них – посилений інтерес до цього напрямку з боку держави. Ці умови відміняються з набуттям галуззю (виробництвом) певного рівню конкурентоспроможності.

З цього приводу відомий сучасний американський економіст Д.Родрік, який детально вивчав моделі становлення економік у країнах, які розвиваються, або опинилися в трансформаційному полі, зазначає: „Країни, які розвиваються, повинні долучатися до світового економічного простору на власних умовах, а не на умовах, що встановлюються міжнародними глобальними ринками і міжнародними фінансовими інституціями. У минулому успішними економіками були ті, що обирали стратегічний і диференційований підхід до відкритості, і немає підстав вважати, що у майбутньому щось зміниться”. Звичайно, для цього такий підхід потрібно мати.

 

Ліберальні ілюзії, яких необхідно позбутися

 

І. Монетарна політика.

Важливий фактор економiчної стабiлiзацiї це стабiльна нацiональна валюта. А це стабiльнi цiни на критичний iмпорт – енергоносiї, який є частиною собiвартостi будь-якої продукцiї. Одним з засобiв стабiлiзацiї валюти часто називають монетаризм. Монетаризм не менш часто і критикують, але за принципом, що це погано тому, що погано. Ідея монетаризму полягає в тому, щоб в державi пiдтримувати баланс мiж кількістю грошей і товарiв шляхом обмеження кiлькостi грошей в обiгу. Вiдповiдно, коли купують iноземнi товари, якi витискають з ринку вiтчизнянi, порушується баланс грошей і товарiв. Зменшуючи кiлькiсть грошей держава постає перед фактом їх дефiциту на потреби оборони, освiти, культури і таке iнше. Кошти пiдуть на подальший розвиток і вдосконалення закордоних фiрм-конкурентiв, а це банкрутство вiтчизняних пiдприємств і рiст безробiття. Основним фактором, що визначає добробут держави, є вiдношення експорту до iмпорту. Тільки це, а не мiстичнi iнтерпретацiї старої меркантильної теорiї: грошi роблять грошi. Найменш дешева iмпортна продукцiя завжди дорожча за найдорожчу вiтчизняну. I чим бiльше імпорту ввозиться в країну, чим менше продукцiї експортується, тим дорожче обходиться “дешева” iмпортна продукцiя. Пiдтримуючи курс нацiональної валюти нацбанк скорочує кiлькiсть грошей в оборотi і виникають горезвiснi неплатежi, затримки заробiтної платнi держбюджетних органiзацiй.

ІІ. Іноземнi iнвестицiї.

Іноземнi iнвестицiї це останнiй мiф економiчного процвiтання. Базується вiн на простiй логiцi – в країну приходять грошi, а це і є її багатство. Для того, щоб побудувати магазин потрiбно вкласти певну кiлькiсть грошей, і в майбутньому необхiдно отримати прибуток який перевершить витрати. Так само й iноземний iнвестор, навiть найкращий, не може працювати собi в збиток. Спiльне пiдприємство може бути високо рентабельне, але вигiдне державi тiльки те, яке експортує вироблену продукцiю і прибуток вiд її експорту перевершує прибуток iноземного iнвестора плюс витрати на iмпортнi компоненти, сировину, енергоносiї електроенергiю (якщо вона вироблена за рахунок iмпортного палива). Інакше результат буде на перший погляд парадоксальний – чим бiльше iноземних iнвестицiй тим бiднiша країна. Можливi окремi вигiднi вкладення iноземного капiталу, якщо пiсля цього зменшиться кiлькiсть iмпортованої продукцiї. Але це не вирiшить проблему бо такий свiт: хтось повинен бути сировинним придатком, iншi країнами-переробниками з високими технологiями, а якщо не перше і не друге, то країною злиднiв.

Іноземний iнвестор вважає, що краще мати невеликий, але стабiльний прибуток, ніж один раз отримати надприбуток. Для цього потрiбно частину виробництва розмiстити в виглядi iнвестицiй. Одночасно є нагода вимагати для себе податкових та митних пiльг. У розвинених країнах основний інвестор національної промисловості – це її рядові громадяни, котрі купують товари вітчизняного виробництва, і промислові підприємства, які одержують сировину, матеріали, комплектуючі й послуги у своїх суміжників – національних виробників. Коли купується переважно вітчизняне, відбувається самоінвестування національної економіки. Саме такої ідеології сьогодні гостро потребує Україна, ідеології економічного патріотизму, кажучи ще сміливіше – економічного націоналізму.

Отже, нам вкрай необхідно впроваджувати в суспільстві ідеологію “свій до свого по своє” – ідеологію економічного націоналізму. Україна це надiндустрiальна за концентрацiєю і промисловим потенцiалом держава. Це водночас є і великою проблемою. В країнах Прибалтики збанкрутували декiлька промислових пiдприємств, і це не викликало великої кризи та не позначилося на iнтеграцiї цих країн до Європи. А Українi потрiбно боротися за ринки збуту, поступатися якими нiхто, звiсно, не буде. Ринок збуту товарiв – це не Богом дана територiя, це арена економiчних вiйн з поразками і перемогами, де постiйно змiнюється оперативна ситуацiя. Не витримує критики теза про необмежений ринок країн СНД чи країн третього свiту. Ринок збуту теоретично обмежений не тiльки кількістю потенцiйних покупцiв, а ще й їх середньою купiвельною спроможністю у вiльно конвертованiй валютi. Якщо при цьому країна-iмпортер не збiльшує свiй експорт, то купiвельна спроможнiсть населення починає зменшуватися пропорцiйно до кiлькостi iмпортованого товару. Україна не може бути країною “дешевої” робочої сили тому, що не має власних енергоносiїв і багатьох сировинних компонентiв. Їх доводиться купувати за свiтовими цiнами, а це впливає на вартiсть комунальних послуг для населення (бо Україна не Малайзiя чи Тайвань, якi знаходяться в екваторiальнiй клiматичних зонах, та забезпечені власною нафтою).

ІІІ. Нові технології.

Часто кажуть, що iноземний iнвестор привезе з собою новi технологiї. В такому разі дивно, чому витрачається так багато коштiв на технiчний шпiонаж та вiдповiдно на захист технiчних і комерцiйних таємниць. Виявляється, що достатньо створити iнвестору належнi умови, і вiн збагатить нас не тiльки думкою, а й новими технологіями. Особливо вражає, коли нашi державнi дiячі на зустрiчах з захiдними полiтиками починають бiдкатись: “Нам би новiтнi технологiї”. Значно пристойнiше виглядала б постановка питання: “Дайте нам грошi!”. Дiлитися новими технологiями (дiйсно новими!), це не просто дiлитися шматком хлiба, це дiлитися частиною ниви, на якiй зростає високоврожайна пшениця. Тому і сподiватись на iноземнi iнвестицiї, якi пiдуть на впровадження навiть своїх власних технологiчних новинок, особливо не слiд.

А вихiд з кризи – в технiчнiй досконалостi, у впровадженнi кращих нiж у конкурентiв виробiв. В США iснує при мiнiстерствi оборони пiдроздiл з конверсiї та нових технологiй. Це дозволяє вирiшувати не тiльки проблеми конверсiї, а й швидко впроваджувати найкращi технологiї в промисловiсть. Без замкнутих в межах держави виробничих циклів неможливо створити дешеву і водночас конкурентноздатну продукцiю. Японськi, пiвденно-корейськi та європейські концерни намагаються випускати весь спектр побутової технiки виключно власними силами. Диверсифiкацiя капiталу пiдвищує конкурентоспроможнiсть фiрм і захищає їх вiд банкрутства. Мiнливiсть та непередбачуванiсть попиту робить ризикованим бiзнес спецiалiзованих фiрм.

ХХІ ст. це – століття інформаційних технологій, розвиток яких іде найшвидшими темпами, завдання України розвивати інноваційно-інформаційну галузь та зайняти конкурентно переважаючі позиції в світі. Тому, щоб бути гідними конкурентами в світі ми повинні, якнайшвидше, вдосконалювати та розвивати науково-технічну базу України, людський інтелект, який сьогодні справедливо вважається основним багатством країни! Але, інтелект має тенденцiю перетiкати до бiльш матерiально забезпечених країн і це є основна загроза розвитку нації. Без могутнього нацiонального капiталу, спрямованого на розвиток власної економiки, в першу чергу на розвиток перспективних її напрямкiв, очiкувати швидкого виходу з кризи не слiд. Потрiбно сконцентруватися на кiлькох нацiональних програмах, пiсля реалiзацiї яких, отриманий прибуток скерувати у фонд пiдтримки нових технологiй України. Наприклад: державне кредитування стратегічних галузей; літакобудування; суднобудування; аерокосмiчнi технологiї; виробництво зброї тощо. Необхiдно в першу чергу покладатися на власнi творчi сили, на власний iнтелект, а не на якісь примарні обіцянки Заходу.

 

Попередні підсумки

 

Вiдповiдно до вищезгаданого підведемо пiдсумки:

а) необхiдно визначити перспективнi напрямки розвитку нацiональної промисловостi;

б) нацiональна валюта повинна забезпечуватися не загальною кiлькiстю товарiв, присутнiх на Українському ринку (як вважають деякi економiсти), а тiльки кiлькiстю нацiонального продукту, на який є попит;

в) сучаснi технологiї – єдиний засiб пiдтримання високого рiвня життя в цивiлiзованих країнах, не забезпечених власними енергоносiями;

г) встановити державну монополію на стратегічні галузі.

Будь-який рух до пiдвищення рiвня життя в Українi – це порушення status quo в свiтi. В умовах вичерпностi природних ресурсiв Землi з одного боку та збiльшення населення з iншого, можливий тiльки перерозподiл “рiвня життя” в свiтi.

 

Економічні приорітети України

 

Приорітетом слiд визначити те, вiд чого залежить конкурентноспроможнiсть та розвиток всього народного господарства. Часто доводиться чути про винятково важливу роль малих пiдприємств. Дiйсно, малi пiдприємства, як капiляри в кровотворнiй системi людини, сприяють повному заповненню ринку необхiдним для споживачів продуктом. Сьогодні на малому та середньому бізнесі тримається економіка України. Отже, національна держава повинна розвивати та підтримувати мале та середнє підприємницто, яке наповнює бюджет країни. Неповороткi великi фiрми зацiкавленi в iснуваннi малих пiдприємств, якi виконують дрiбнi функцiї.

Втім, якщо вiдсутнi вiтчизнянi великi фiрми, то малi пiдприємства обслуговують iноземнi компанiї, допомагаючи їм вивозити капiтал з країни. Вiдповiдно, зростає попит на iноземну валюту, що призводить до падiння курсу нацiональної валюти, або при жорсткiй монетарнiй полiтицi до примусового скорочення кiлькостi грошей в обiгу. Для України вкрай важливо розвинути та відновити стратегічно важливі галузі, і в першу чергу промисловість з виробництва палива для АЕС та переробки відходів ядерного виробництва. Україна може стати реальною альтернативою для енергетики східноєвропейських держав, оскільки вона стабільна, має власні поклади урану і працює за спільними для Східної Європи стандартами. Створення в Україні виробництва палива для АЕС та потужностей з переробки відходів ядерного виробництва буде мати для нас значний економічний та політичний ефект.

Відновлення сильної конкурентноздатної легкої промисловості України. Бавовна – це основа сучасної легкої промисловості. Немає бавовни – немає легкої промисловості, немає легкої промисловості – немає наповнюваності бюджету держави. Це знають в усьому світі. Але чомусь воліють не знати у нас. Бавовна – стопроцентно ліквідний товар, попит на нього у світі стабільно високий. Ціни на бавовник ростуть і ростимуть. Через те усі, хто може вирощувати бавовник у себе в країні, – вирощують його. Приріст виробництва бавовни в світі складає близько 2% на рік. Протягом останніх 10 років виробництво бавовни виросло на 24%, урожайність – на 44%, споживання – на 48%! Вдумаймося: бавовник за своїми котировками посідає у біржових повідомленнях позицію одразу після нафти! Спеціальні бавовняні біржі працюють у Нью-Йорку, Ліверпулі, Бремені... Бавовник вирощують США, Австралія, Китай, Єгипет, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Індія, Туреччина, Болгарія, Греція, Іспанія та ще багато інших країн, коло виробників бавовни останнім часом неухильно ширшає, а попит на нього – росте. Вигода спонукає вирощувати бавовник там, де, здавалося б цього ніколи не робили раніше.

Мiкроелектронiка – насамперед: гетероелектронiка, мiкропроцесори, мiкроЕОМ, сигнальні процесори, мiкросхеми надвисоких частот, потужнi комутуючi електроннi пристрої, створення замкнутого циклу виробництва, виготовлення чистих реактивiв та матерiалiв для мiкроелектронiки.

Аерокосмiчнi технологiї – використання електронного та електротехнiчного обладнання вiтчизняного виробництва, розробка проектів гвинтокрила та військового лiтака, розробка українських супутників та аерокосмiчного тандемного носiя шатл на базi лiтака АН-225.

Суднобудівна та військова галузь – як найбільш прибуткові та конкурентно здатні на світовому ринку.

Кібернетика та бiотехнологiї – сучаснi методи очищення води та навколишнього середовища вiд забруднення, новi медичнi препарати, бiостимулятори росту рослин, бiосенсори, науковi дослiдження в галузi створення бiоречовин здатних синтезувати метан з води та двоокису вуглецю, а також солярка з ріпака та біоетанол. Наприклад у Німеччині фермери одержують дотації, якщо вони вирощують не пшеницю (якої в Європі достатньо), а ріпак. Як з’ясувалося, виробництво ріпаку і сої взагалі дуже вигідне: олія йде на біодизель, а макуха, збагачена білком, слугує гарним кормом для худоби. Так німці системно вирішують проблему кормів і палива.

Без розвитку мiкроелектронiки неможливий розвиток електронної та електротехнiчної галузей. Без цього мiфiчними будуть проекти загальної iнформатизацiї, кібернетики та автоматизацiї, розвитку власної електронної та електротехнiчної побутової технiки. Без потужних напiвпровiдникових пристроїв неможливо вирiшити проблеми енергозбереження та використання нетрадицiйних джерел енергiї (перехiд транспорту на живлення змiнним струмом, iнвертори постiйного струму, комплекси безперебiйного електропостачання). Вiд швидкостi роботи електронного обладнання залежить також ефективнiсть зброї, без цього зброя – просто купа залiза! Для екологiчного монiторингу навколишнього середовища, або контролю наявностi метану у вугiльних шахтах без електронного обладнання та бiосенсорiв не обiйтись. Не розвиваючи мiкроелектронiку та бiотехнологiї слiд забути про сучасну медицину. Без сучасної електронної та електротехнiчної продукцiї не буде конкурентноздатної машинобудiвної промисловостi. Без цього наша металургiя буде простим постачальником металевого лому за кордони держави. Новi матерiали та передовi засоби обробки металiв, винайденi в Українi, не знайдуть тут застосування.

Розгортання вітчизняного сiльскогосподарського машинобудування має вирішити цілий ряд болючих проблем Українського села. Зараз для забезпечення села iмпортною технiкою ми потребуємо все нових i нових кредитів. Сільське господарство в цивiлiзованих країнах дотацiйне, а дотацiї беруться з промислового виробництва. Тобто сільське господарство є фактором внутрiшньої стабiльностi, а не засобом зовнiшнiх доходiв. Наприклад, європейські країни дотують своє сільське господарство, а в той же час ЄБРР проводить політику невигідного кредитування для українського сільського господарства, як основного конкурента Європи.

Тiльки власнi зусилля на розробку наукоємкої та конкурентноздатної промислової продукцiї є шляхом до процвiтання. Економічний націоналізм ми виразно бачимо в таких країнах, як Канада і Мексика, що протистоять економічному наступові сильнішого американського сусіда. Економічний націоналізм діє також в державах, які прагнуть позбутися залежності від Москви. Особливо наявним є економічний націоналізм у новопосталих державах, які прагнуть за всяку ціну прискорити свій економічний розвиток. Ці країни звертають особливу увагу на розвиток стратегічної промисловости і кладуть радше наголос на державні підприємства, ніж на приватний сектор. Іншим явищем економічного націоналізму є власне виробництво таких продуктів, які тепер ще треба імпортувати. Політика націоналізму є скерована на розподіл прибутків, на збільшення продукції, на інвестиції в національну промисловість, врешті-решт на конфіскацію незаконо приватизованих стратегічних об’єктів.

Метою господарського націоналізму є в першу чергу поширення власності членів даної нації. Першим кроком до цього є конфіскація майна чужих корпорацій, або заміна чужої бюрократії власною національною бюрократією (Індія). Крім конфіскації може проходити також ступеневий викуп чужих підприємств з допомогою колективних інвестицій. За цим слідує політика мит з метою стимулювання і розвитку власної промисловості. Державний контроль дає змогу розподіляти працю для кваліфікованих урядовців.

Націоналізм стає сильнішим там, де існує більша загроза для внутрішнього ринку з боку чужоземних конкурентів. Більшість дослідників підкреслює, що в націоналістичній державі виробники мають завжди перевагу над споживачами і, що розподіл національного продукту пересувається від робітничого класу на користь середнього класу. Створення середнього, інтелігентського класу, є передумовою існування національної держави. Зростання такого класу фінансує держава, послуговуючись політикою економічного націоналізму.

Усі зазначені досягнення можна здобути лише одночасно використовуючи економічні та особливо політичні важелі національної стратегії. Політичне домінування завжди було обов’язковою умовою успішного розвитку національної економіки, формування її переваг і конкурентноздатності у світовому економічному просторі.

 







Дата добавления: 2015-06-29; просмотров: 443. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Дренирование желчных протоков Показаниями к дренированию желчных протоков являются декомпрессия на фоне внутрипротоковой гипертензии, интраоперационная холангиография, контроль за динамикой восстановления пассажа желчи в 12-перстную кишку...

Деятельность сестер милосердия общин Красного Креста ярко проявилась в период Тритоны – интервалы, в которых содержится три тона. К тритонам относятся увеличенная кварта (ув.4) и уменьшенная квинта (ум.5). Их можно построить на ступенях натурального и гармонического мажора и минора.  ...

Понятие о синдроме нарушения бронхиальной проходимости и его клинические проявления Синдром нарушения бронхиальной проходимости (бронхообструктивный синдром) – это патологическое состояние...

Понятие метода в психологии. Классификация методов психологии и их характеристика Метод – это путь, способ познания, посредством которого познается предмет науки (С...

ЛЕКАРСТВЕННЫЕ ФОРМЫ ДЛЯ ИНЪЕКЦИЙ К лекарственным формам для инъекций относятся водные, спиртовые и масляные растворы, суспензии, эмульсии, ново­галеновые препараты, жидкие органопрепараты и жидкие экс­тракты, а также порошки и таблетки для имплантации...

Тема 5. Организационная структура управления гостиницей 1. Виды организационно – управленческих структур. 2. Организационно – управленческая структура современного ТГК...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия